Рішення
від 11.11.2022 по справі 545/1846/20
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1846/20

Провадження № 2/545/46/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі : головуючого - судді Гальченко О.О.,

при секретарі Харапудько М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача 24.07.2020 року звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, мотивуючи тим, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 142017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України ( оригінал витягу знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 142017171010000088 ), встановлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням дня ведення індивідуального садівництва.

Разом з тим. встановлено, що вищевказані земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не можуть передаватися до приватної власності, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

Так, 11.09.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 9238-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,12га. для індивідуального садівництва» ( оригінал наказу знаходиться в Головному управлінні Держгеокадастру в Полтавській області ).

Згідно інформації ( № 214111147 від 26.06.2020 ) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.09.2017 внесено запис № 22502961 про реєстрацію об`єкту нерухомого майна № 1360946353240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 площею 0,12га. для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту ( оригінал довідки додано ).

У подальшому, відповідно до договору міни, серії та номер 734 від 16.11.2017, право власності на вищевказану земельну ділянку набув гр. ОСОБА_2 .

Згідно інформації ( № 214111147 від 26.06.2020 ) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.11.2017 внесено запис № 23409891 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 площею 0,1га. для індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за гр. ОСОБА_2 ( оригінал довідки додано ).

В ході досудового розслідування витребувано інформації з питань законності надання земельних ділянок у приватну власність у Полтавського обласного управління водних ресурсів ( № 01-2/583 від 13.05.2017; № 01-2/1084 від 29.09.2017 ) та Полтавського регіонального управління водних ресурсів № 06-28/323 від 11.04.2017 ( оригінали знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ) вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Також, Полтавське обласне управління водних ресурсів зазначає, що усі земельні ділянки розміщені за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, знаходяться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а деякі з цих ділянок можливо повністю або частково розташовані в межах прибережної захисної смуги розчищеної ділянки річки Коломак.

У 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» розроблено робочий проект «Визначення зон можливого затоплення водами річки Коломак в межах міста Полтава та Полтавського району», яким визначено, що територія в районі селища Лісок міста Полтави, на якій розташовані земельні ділянки можуть бути затоплені або підтоплені повеневими водами річки Коломак 1, 5, 10, 25 і 50 процентної забезпеченості по водності. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні ризику - територія, на якій господарська діяльність пов`язана з можливою небезпекою затоплення та спричинення ним негативних явищ.

12.09.2017 до Ковалівської сільської ради направлено запит щодо надання інформації у межах якої адміністративно-територіальної одиниці перебувають вказані земельні ділянки, їх цільове призначення, початкові картографічні дані вказаного масиву, чи знаходяться земельні ділянки на території, де архівними картами передбачено розміщення лук, чи перебувають вказані земельні ділянки у межах водоохоронних зон, чи знаходяться дані земельні ділянки у заплаві річки Коломак ( оригінал запиту знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ).

У відповіді Ковалівської сільської ради № 868 від 21.09.2017 зазначено, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області ( радгосп-технікум імені Макаренка )» від 1992 року ( картографічних матеріалів ) зазначені земельні ділянки відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота ( землі водного фонду ) ( оригінал відповіді знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області ( РОВР ) «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості ( аркуш 01037488- 219-158 ТГ1 документації ).

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР відповідно до п.4.27. «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Наведені факти свідчать, що вказана земельна ділянка топиться в середньому раз в 2-4 роки ( 50% та 25% забезпеченості відповідно ).

14.12.2018 призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 04.09.2019 складено висновок № 29639/18- 41/241038-24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 в заплаві річки Коломак та часткове розташування в межах земель водного фонду, а саме - в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак, визначених ст.60 ЗК України та ст. 88 Водного кодексу України.

Також, експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до пушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку зрушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням ділються на відповідні категорії, у тому числі : землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

Відповідно до ст. 1 ВК України заплавні землі - це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені ( паводка ).

Згідно ч. 1 ст. 3 ВК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ) усі води ( водні об`єкти ) на території України становлять її водний фонд.

Ч. 2 ст. 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать :

1) поверхневі води : природні водойми ( озера ), водотоки ( річки, струмки ), штучні водойми ( водосховища, ставки ) і канали; інші водні об`єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті : морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми ( загальною площею до 3 га. ). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми ( ч. 2 ст. 59 ЗК України ).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, тощо ( ч. 4 ст. 59 ЗК України ).

Згідно п. 5, 8 ч. 1 ст. 80 ВК України з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво ( крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд ), а також для садівництва та городництва.

Ч. 2 ст. 80 ВК України встановлює те, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі - є землями водного фонду України, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Отже, за змістом зазначених норм права ( у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин ) земельна ділянка у заплаві річки Коломак не могла передаватись у власність громадянину, оскільки є землями водного фонду України.

Надання гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для індивідуального садівництва, яка знаходиться у заплаві річки Коломак, суперечить нормам ст. 80 цього Кодексу.

Ст. 117 ВК Української PCP передбачено, що усі води ( водні об`кти ) підлягають охороні від забруднення, засмічення і вичерпання, які можуть заподіяти шкоду здоров`ю населення, а також призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання та інших несприятливих явищ внаслідок зміни фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

З цією метою відповідно до законодавства Союзу PCP і Української PCP можуть встановлюватися водоохоронні зони ( смуги ).

На підставі положень Постанови Ради Міністрів УРСР від 06 вересня 1977 р. № 462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української PCP» ( ЗП УРСР, 1977р., № 9, ст. 89 ) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области» 1981 року.

У вказаній документації, в т.ч. в «Книга 2. Графические материалы» міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка».

Вивченням вказаного плану встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак.

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области» 1981 року затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів № 338 від 31.07.1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» ( оригінали знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ).

У п. 3 Рішення ….зазначено, що Виконкоми сільських Рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг.

Згідно ст. 87 ВК України ( чинної на момент передачі земельної ділянки ) для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку з здовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов`язані доводити до відому населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Ч. 2 ст. 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно п. 5 «Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996р. № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Отже, відповідно до вимог законодавства, чинних на момент розробки «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак.

Відповідно до вимог законодавства ( чинних на момент прийняття рішення і на момент прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області ) вказана документація затверджена Рішенням Полтавської районної ради народних депутатів № 338 від 31.07.1981 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм» і доведена до відому населення і всіх зацікавлених організацій.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання Держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97- ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм «Конвенції…» та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику ( рішення ) ЄСПЛ, яка згідно ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ( серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме : чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід ( втручання в право на мирне володіння майном ) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни, в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання Держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою ( полем ) розсуду». Втручання Держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес Держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги ( балансу ) між інтересами Держави ( суспільства ), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення ( обґрунтованої пропорційності ) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах : «Рисовський проти України» ( рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 ), «Кривенький проти України» ( рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07 ), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас, висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів Держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання Держави в право власності гр. ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України ( ст. 13, 14 ) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та Державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та Держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та Держави; невтручання Держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Ст. 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та легалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, Держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( ст. 14, 19 Конституції України ).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність ( якщо така буде встановлена ) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач ), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та підтверджений Постановою Верховного Суду від 26.12.2019 №707/30/17.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння Відповідача-2 відповідає критерію законності : воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння Держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Вказане також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» ( заява № 34044є/02 ) від 29.03.2010.

У вказаній справі ЄСПЛ судами встановлено, що заявник і його дружина придбали в 1960 році житловий будинок, частково побудований на ділянці узбережжя, що відноситься до категорії прибережної суспільної власності. Ряд рішень, які дозволяли тимчасове заняття прибережної суспільної власності на певних умовах і регулярно поновлювалися до грудня 1992 року, надавали заявникам законний доступ до власності. Справа «Броссе-Трибуле та інші проти Франції» стосується аналогічних фактів. У 1945 році мати заявників придбала житловий будинок, що відноситься до прибережної суспільної власності. Наступні користувачі землі ґрунтувалися на рішеннях префекта, які дозволяли її заняття, які систематично поновлювалися з вересня 1909 року по грудень 1990 року. У вересні 1993 року префект повідомив сторонам за обома справами, що набув чинності Закон про розвиток, захист і поліпшення прибережних зон, який не дозволяв йому знову поновлювати дозвіл на тих же умовах, оскільки Закон виключив будь-яке приватне використання прибережної суспільної власності, у тому числі використання житлового будинку. Однак, префект запропонував укласти зі сторонами справ договір, який дозволив би обмежене і суворо індивідуальне користування, забороняючи передачу або продаж землі і будинків, а також проведення стосовно майна будь-яких робіт, окрім пов`язаних з обслуговуванням, і давав би Державі можливість після закінчення терміну дії дозволу повернути власність в первісний стан або знову використовувати. Сторони відхилили пропозицію і в травні 1994 року звернулися до адміністративного суду з вимогою скасувати рішення префекта. У грудні 1995 року префект подав заяву до адміністративного суду, вказавши сторони як відповідачів щодо правопорушення, пов`язаного з незаконним втручанням у право громадського проїзду і проходу, оскільки вони продовжували незаконно займати суспільну власність. Він також вимагав видати стосовно них розпорядження про приведення берегової смуги в стан, що передував будівництву житлових будинків, за рахунок сторін і без надання компенсації. Державна рада, діючи як апеляційний суд останньої інстанції, постановила в березні 2002 року, що зазначена власність була частиною прибережної суспільної власності, що сторони не могли посилатися на речове право щодо землі або будівель і що обов`язок повернути землю в початковий стан без виплати компенсації не були заходами, які заборонені ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції…». Луї Депаль подав заяву до ЄСПЛ, рішення за якою було ухвалено в лютому 2009 року.

На підставі всієї сукупності зроблених висновків ЄСПЛ вважав ( п. 92 ), що покладений на заявника тягар у вигляді зносу будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним. Розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця. ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто, рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля. ЄСПЛ вважає, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу. Правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії ( п. 80 ).

В рішенні по справі «Депаль проти Франції» зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання Держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу : заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю». ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає Державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав». Також суд вважав, що встановлення обов`язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним». «Зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку представлятиме радикальне втручання в право заявника на користування майном».

Відмова продовжити дозволи і покладений на заявника обов`язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.

Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що «у справі владою Держави-відповідача порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції допущено не було» ( п. 93 ).

Вказана правова позиція закріплена в Постановах Верховного Суду по справам : № 372/2180/15-ц від 15.05.2018, № 469/1393/16-ц від 30.05.2018, № 372/1387/13-ц від 06.06.2018, № 357/9328/15-ц від 30.01.2019.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц звертає увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України ( перехід до них права володіння цими землями ) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього кодексу ( висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц ).

Ст. 15 ЦК України вказує на те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене, наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 9238-СГ від 11.09.2017 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки» суперечать вимогам Закону, тому є підстави для визнання його незаконним та скасування і поверненню земельної ділянки Державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів Держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів Держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів Держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів Держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття : «інтерес Держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України ( справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді ) від 08.04.99 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття : «інтереси Держави» висловив позицію про те, що інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних ( політичних, економічних, соціальних та інших ) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо ( п. 3 мотивувальної частини ).

Інтереси Держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси Держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів Держави, обгрунтовує у позові необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, «інтереси Держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів Держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно ( аналогічна позиція викладена у Постановах Верховного Суду по справах : від 08.02.2019 № 915/20/18 та від 02.10.2019 № 4/166«Б» ).

Окрім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст. 4 ЦПК України, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах Держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів Держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений Державою здійснювати відповідні пункції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно п. «є-1» ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить до впорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду ( контролю ) в агропромисловому комплексі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» функції контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості грунтів передано до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

У силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим Державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах вимоги ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому, захист інтересів Держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому, саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу № 9238-СГ від 11.09.2017, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача ( правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6-58303св10 ).

Відповідно до вимог ст. 118 ЗК України, у ГУ Держгеокадастру в Полтавській області відсутній обов`язок у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймати виключно позитивне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність на користь особи, що подала таке клопотання.

ГУ Держгеокадастру в Полтавській області при прийнятті спірного наказу не враховано, що п. 10, 11 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, вищезазначені приписи ст. 118 ЗК України не містять імперативної норми щодо обов`язку відповідного державного органу за будь-яких умов приймати рішення про передачу у приватну власність громадянину земельної ділянки.

Натомість, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, при прийнятті рішення повинен діяти відповідно до вимог Закону та в інтересах Держави та суспільства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на приписи вказаної норми права волевиявлення органів виконавчої влади при виконанні своїх функцій, у тому числі при наданні у власність землі, має відповідати чинному законодавству.

Землі заплави ( землі водного фонду ) законодавцем визнано обмежено оборотоздатними об`єктами, які в силу приписів ст. 84 ЗК України та ст. 80 ВК України не можуть передаватися у власність для індивідуального садівництва.

Отже, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Крім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем гр. ОСОБА_1 , а в подальшому за гр. ОСОБА_2 , зареєстровано право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз. 2 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» ( у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 № 2 ).

У зв`язку із зазначеним, представництво інтересів Держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли Держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє Держава, розглядається як поведінка Держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає Держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями ( компетенцією ) представляти Державу у відповідних правовідносинах ( див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 6.21., 6.22. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у п. 4.19., 4.20. постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у п. 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах ( ч. 2 ст. 4 ЦПК України ).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою ( ч. 3 ст. 56 ЦПК України ).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів Держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті ( абзаци 1 і 2 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на час звернення до суду ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або Держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу ( абз. 1 - 3 ч. 4 статті цього ж Закону ).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів Держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів Держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу ( п. 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц ). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів Держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів Держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів Держави не здійснює або не належним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту ( п. 70 постанови Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц ). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів Держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах Держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції Держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача ( абз. 2 ч. 5 ст. 56 ЦПК України ).

Отже, прокурор є позивачем, бо ГУ Держгеокадастру у Полтавській області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки у власність.

Також, прокурором встановлювались повноваження Державної екологічної інспекції України щодо звернення до суду з позовними заявами про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та повернення земельних ділянок.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції України № 1858/6/17-20 від

06.03.2020 остання повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів.

Встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів.

Вказане обґрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів Держави прокурором як самостійним позивачем.

Вказана правова позиція закріплена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 по справі № 698/119/18.

02.01.2020 направлено листа до Державного агентства водних ресурсів з проханням надати роз`яснення можливих негативних наслідків для навколишнього природного середовища у випадку затоплення земель, розміщених в заплаві річки Коломак.

26.02.2020 ( вх. № 3153-20 ) отримано відповідь з Державного агентства водних ресурсів України № 881/3/5/11-20 від 14.02.2020 в якій вказано на те, що затоплення під час повені чи наводка заплави річки є природним та регулярним явищем ( за винятком років з низькою водністю ), та може тривати від декількох днів до місяця і понад. У заплаві формується своя екосистема - відповідні ґрунти, рослинність та тваринний світ, що пристосовані до регулярних затоплень, слугують бар`єром між річкою та освоєними територіями. Знищення чи зміна цих ділянок може призвести до зменшення водності річок, а в майбутньому і їх можливого пересихання, посилення негативних наслідків повеней та паводків, погіршення якості вод.

В Україні широкомасштабне перетворення природних екосистем, надмірна господарська діяльність в басейнах річок призвела до суттєвого порушення співвідношення між стабілізуючими ( луки, ліса, болота та ін. ) і деструктивними підсистемами ( рілля, забудовані землі, інфраструктура та ін. ) на користь останніх, що обумовило значне зниження екологічної стійкості ландшафтів і розвиток ерозійних процесів. Одночасно відбулося суттєве погіршення природних умов формування водного стоку, стану гідрографічної сітки, якісних характеристик водних ресурсів, що призвело до втрати самовідновної і самоочисної здатності водних екосистем. Унаслідок цього сучасні земельно-водні проблеми з регіональних набули загальнодержавного значення, стали одним з головних чинників національної безпеки України.

Важливо відзначити ряд особливостей земель водного фонду. По-перше, виконуючи свою спеціальну функцію, вони служать захисним бар`єром водних об`єктів від шкідливої дії зовнішнього середовища як природного, так і антропогенного характеру. По-друге, землі водного фонду призначені для збереження і раціонального використовування гідроресурсів, виправдовуючи своє місце в екосистемі. По-третє, сама природа цих земель така, що вони служать вмістищем для водотоків і водоймищ, а також зоною їх водозбору. Саме в результаті цих особливостей землі водного фонду утворюють захисний природний ( ландшафтний ) бар`єр для водних об`єктів.

Указане свідчить, що звернення першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури до суду з позовною заявою викликано необхідністю захисту інтересів Держави у сфері водних ресурсів України.

Відповідно до ст.188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

У п. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача ( чи відповідачів ) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, припинення права приватної власності, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, являють собою :

- однаковий спосіб захисту права, передбачений п.2. ч.2 ст.16 ЦК України;

- мають ті самі підстави виникнення;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги підтверджуються тими самими доказами.

Таким чином, діючим законодавством передбачена можливість об`єднання вимог, якщо вони мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

Тому дані вимоги мають розглядатися разом в нерозривному зв`язку. Окремий їх розгляд не забезпечить захист інтересів Держави в повній мірі.

Отже, розгляд даних позовних вимог не ускладнить вирішення спору та з`ясуванню прав та взаємовідносин сторін. Більш того, позовні вимоги мають розглядатись одночасно, оскільки лише так можливо встановити усі обставини спору та захистити права позивача.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження Державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, інтерес позивача, який є

власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 26 Закону ( із змінами, внесеними за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав ), державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України ( у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону ) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства ( за наявності таких прав ).

У зв`язку із цим прокурор, з метою поновлення порушених інтересів Держави, ефективним способом захисту визначив звернення з позовною вимогою про припинення права приватної власності гр. ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки ( паї ), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю ( ст. 1 ЦК, ст. 2, 5 ЗК України ).

Спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно ст. 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, зазначений позов має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Згідно ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, тому вказаний позов пред`являється до Полтавського районного суду.

Відповідно до п. 6, 7 ч. 3 ст.175 ЦПК України повідомляю, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися; заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, не здійснювалися.

Відповідно до п.9 ч. 3 ст.175 ЦПК України повідомляю, що прокурором сплачено судовий збір на суму 6 306 грн. ( з розрахунку 2 102 грн. за кожну із немайнових вимог ). Інших витрат не передбачається.

Згідно п.10 вказаної статті повідомляю, що першим заступником керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не подано іншого позову з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Прохав визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 11.09.2017 № 9238-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 ділянки площею 0,12га. для індивідуального садівництва».

Припинити право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 площею 0,12га. для ведення індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.11.2017 за № 23409891.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 площею 0,12га. для ведення індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Полтавської області ( м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р : UА118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ : 02910060 ) понесені витрати на сплату судового збору.

В судовому засіданні представник позивача в особі прокурора Полтавської окружної прокуратури - Деряга О.Ю. позов підтримала та прохала його задовольнити із викладених у ньому підстав, надавши можливі докази на його підтвердження. Надавши суду 13.10.2020 відповідь на відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області ( а. с. 138 - 140 т. 1 ).

Відповідачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судові засідання на виклики суду жодного разу не з`явилися, будучи належним чином заздалегідь повідомленими про місце, день та час слухання справи, про що є докази в матеріалах справи. Неодноразово подавали суду заяви про відкладення розгляду справи, то через хворобу, то з інших підстав. Від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням в ЗСУ у м. Київ, що свідчить про його належне повідомлення та можливість укладення ним угоди із адвокатам для представництва його інтересів в суді у разі його бажання.

ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався, судові повістки направлені за адресою його реєстрації були як вручені, так і були повернуті суду поштою із відміткою : «адресат відсутній за вказаною адресою», у зв`язку з чим про необхідність явки до суду його також було додатково повідомлено шляхом публікації оголошення про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України ( а. с. 196 т. 1, 56, 59, 77, 86, 108, 116, 138, 142, 156, 207, 208 т. 2 ).

Відповідач ОСОБА_1 правом на подачу відзиву не скористався, надіслані за адресою його реєстрації судові повістки повернуті до суду відділенням поштового зв`язку із відміткою : «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, за закінченням терміну зберігання, адресат відсутній за вказаною адресою» , у зв`язку з чим про необхідність явки до суду його було додатково повідомлено шляхом публікації оголошення про виклик на офіційному веб-порталі судової влади України ( а. с. 137, 198, 238 т. 1, 44, 62, 75, 82, 93, 101, 104, 114, 121,137, 140,1 57, 191, 206, 210 т. 2 ).

Представник відповідача - ГУ Держгеокадастру в Полтавській області жодного разу в судові засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про місце та час слухання справи, про що також маються докази в матеріалах справи. Надав суду відзив на позов з додатками ( а. с. 114 - 137 т. 1 ), де прохав у задоволенні позову відмовити з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 має підтверджений статус учасника бойових дій, відповідно до Постанови КМУ № 898-р від 19.08.2015 «Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» 10.04.2017 подав клопотання до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 000га. для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер : 5324081900:00:001:0088, що знаходиться поза межами населених пунктів на території Ковалівської сільради Полтавського району та області, за результатами якого видано наказ № 9238-СТ від 11.09.2017 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність». Тому, вважають, що оскільки відповідачем ОСОБА_2 було подано всі документи необхідні для надання дозволу на розробку проекту землеустрою, то ними як компетентним органом було дотримано вимог чинного законодавства. Що стосується земель водного фонду, то в даному випадку відповідно до відомостей публічно-кадастрової карти дана земельна ділянка площею 0,10га. знаходиться на відстані більше ніж 25м. від урізу води, що не суперечить вимогам чинного законодавства та правовим позиціям постанов Верховного Суду, на які посилається відповідач. В подальшому неодноразово подавали суду заяви про відкладення справи з різних підстав, що свідчить про їх обізнаність слухання справи.

Згідно ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка фізичній особі, яка не має статусу підприємця надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання ( перебування, знаходження ) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленною, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», кожна Держава-учасниця цієї «Конвенції…» вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обовязки.

Враховуючи той факт, що судові повістки направлялися відповідачам за адресами їх реєстрації, заяв про зміну місця проживання від них не надходило, те, що вони повинні добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та зобов`язані з розумним інтервалом часу самі цікавитися провадженням у справі за їх участю, суд вважає їх належним чином повідомленими про місце та час слухання справи.

Тому, суд вважає за можливе, розгляд справи у відсутності належно повідомлених не з`явившихся сторін по наявним матеріалам справи.

Судом встановлено обставини, на які в позові послався представник позивача та вони доводяться матеріалами справи на а. с. 12 - 85 т. 1.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.05.2018 ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийнято наказ № 9238-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та надано у власність земельну ділянку площею 0,12га. сіножатей ( кадастровий номер : 5324081900:00:001:0088) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів

21.09.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 22502961 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1360946353240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088, площею 0,12га. для ведення індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Відповідно до договору міни, серія та номер 734 від 16.11.2017, право власності на вищевказану земельну ділянку набув гр. ОСОБА_2 .

Згідно інформації ( № 214111147 від 26.06.2020 ) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.11.2017 внесено запис № 23409891 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088, площею 0,1га. для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту за гр. ОСОБА_2 .

Ст. 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та Державою виключно відповідно до закону.

Положення ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84, ст. 122 ЗК України визначають, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом ( ст. 13 Конституції України ) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( ст. 14, 19 Конституції України ).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність ( якщо така буде встановлена ) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 3 ВК України усі води ( водні об`єкти ) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води : водотоки ( річки, струмки ).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

П. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Відповідно до ст. 1 ВК України заплавні землі це прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені ( паводка ).

Ч. 2 ст. 80 ВК України визначено, що водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Заплавні землі є землями, на яких встановлено особливий режим та на які поширюється окремий порядок використання.

Таким чином, за змістом зазначених норм права ( у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин ) земельна ділянка у заплаві річки ОСОБА_4 не могла передаватись у власність громадянину для індивідуального садівництва, оскільки є землею, на якій діє обмежений режим використання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі : землі сільськогосподарського призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно п. 5 «Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 06.09.1977 № 462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» ( ЗП УРСР, 1977 р., № 9, ст. 89 ) виготовлено документацію «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области» 1981 року ( а. с. 245-246 зв.ст. т. 1 ).

У вказаній документації міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», з якого вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак ( а. с. 246-246 зв.ст. т.1 ).

Документація «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области» 1981 року затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів № 338 від 31 липня 1981 року «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

У п. 3 вказаного рішення зазначено, що виконкоми сільських рад народних депутатів доводять до відому населення і всіх зацікавлених організацій свої рішення про межі водоохоронних зон та прибережних смуг, а також про водоохоронний режим, який діє на території цих зон і смуг ( а. с. 245-зв.ст. т. 1 ).

Отже, «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района Полтавской области» 1981 року є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак, відповідно до вимог законодавства, чинного на момент її розробки.

Відповідно до «Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», затвердженого ПостановоюКабінету Міністрів України від 08 травня 1996р. № 486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Ч. 5, 7 ст. 80 ВК України передбачено, що з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво ( крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд ), а також для садівництва та городництва.

За результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою 04.09.2019 було складено висновок № 29639/18-41/241038?24272/19-41, яким підтверджено розташування земельної ділянки з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 в заплаві річки Коломак та часткове розташування в межах земель водного фонду, а саме - в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги річки Коломак, визначених ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Проведення судових експертиз під час розгляду справ в порядку цивільного судочинства врегульовано ст. 103-106 ЦПК України, якими встановлено певні вимоги до висновку експерта та необхідність в обов`язковому порядку

Попередження експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, в силу яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України.

Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та Закону України «Про судову експертизу».

За таких обставин, оскільки зазначений висновок земельно-технічної експертизи та з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідачі не заявляли клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, тому суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.

В інформаціях, наданих Полтавським обласним управлінням водних ресурсів ( № 01-2/583 від 13.05.2017; № 01-2/1084 від 29.09.2017 ) та Полтавським регіональним управлінням водних ресурсів № 06-28/323 від 11.04.2017 вказується на те, що проекти землеустрою по вказаним земельним ділянкам на розгляд та погодження, як це передбачено розділом 3 ст.186-1 ЗК України до Полтавського обласного управління водних ресурсів чи інших органів водного господарства, не подавалися.

Згідно відповіді Ковалівської сільської ради № 868 від 21 вересня 2017 року вбачається, що згідно матеріалів «Перерозподіл земель між землеволодільцями та землекористувачами на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області ( радгосп-технікум імені Макаренка )» від 1992 року ( картографічних матеріалів ) зазначені земельні ділянки, в тому числі і земельна ділянка передана гр. ОСОБА_1 , відносяться до заболочених сіножатей та знаходяться місцями болота ( землі водного фонду ).

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей.

Рівні води певної забезпеченості визначені РОВР у відповідності до п.4.27 «СНиП 2.01.14-83» від 01.07.1984 в залежності від гідравлічних та морфологічних властивостей русла річки.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання її особі для ведення індивідуального садівництва суперечить приписам ст. 80 ВК, є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність Держави.

Також, відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду.

Факт обізнаності відповідачів про те, що земельна ділянка передана у приватну власність гр. ОСОБА_1 являється земельною ділянкою водного фонду підтверджується виготовленим на замовлення гр. ОСОБА_1 проектом землеустрою, пояснювальною запискою, викопіюванням з картограми агровиробничих групп та підгруп грунтів з нанесенням земельної ділянки, яка запропонована до відведення для індивідуального садівництва, згідно яких вбачається що остання являється заплавом середнього рівня.

За таких обставин суд вважає, що витребування із незаконного володіння гр. ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, як нового її власника, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», що узгоджується з позицією, викладеною Великою Палатою Верховного суду 15.05.2018 року по справі № 372/2180/15-ц.

Оскільки, виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимог ЗК України та ВК України, внаслідок чого, незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність Держави, гр. ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки та має право на повторний розгляд вказаного питання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 03.09.2020 року по справі № 914/1201/19, вбачається, що відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства ( за наявності таких прав ).

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є : 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, 2 ) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, 3 ) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів Держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України ( справа про представництво прокуратурою України інтересів Держави в арбітражному суді ) від 08 квітня 1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття : «інтереси Держави» висловив позицію про те, що інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних ( політичних, економічних, соціальних та інших ) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо ( п. 3 мотивувальної частини ).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів Держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно ( аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2019р. по справі 915/20/18 та від 02 жовтня 2019р. по справі 4/166«Б» ).

Згідно ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах Держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів Держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно п. «є-1» ч. 1ст. 15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду ( контролю в агропромисловому комплексі ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» функції контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів передано до Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

В силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим Державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території області на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

У спірних правовідносинах вимоги ст. 116, 118, 121 ЗК України при передачі земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , порушені саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке реалізовувало повноваження розпорядника землі. Тому, захист інтересів Держави в суді, який полягає у скасуванні оспорюваного наказу та повернення земельної ділянки, не узгоджується з інтересами зазначеного органу.

Тому, саме ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу № 9238-СГ від 11 вересня 2017 року, у зв`язку з чим не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача ( правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02 березня 2011р. у справі № 6-58303св10 ).

Крім того, згідно пояснень, направлених регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області, вбачається, що встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції РОВР у Полтавській області, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів ( а. с. 1- 4 т. 2 ).

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції України № 1858/6/17-20 від 06.03.2020 року Держекоінспекція повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів, а встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів ( а. с. 206-208 т. 1 ).

Вище зазначене обгрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто є підставою для представництва інтересів Держави прокурором як самостійним позивачем.

Спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною Держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений Державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку суду, прокурор правомірно пред`явив указаний позов до суду в інтересах Держави як позивач.

До суду із зазначеним позовом прокурор звернувся 24.07.2020 року, тобто в межах встановленого законом трьохрічного строку давності та питання щодо застосування строку давності ніким із сторін не порушувалось.

Крім того, Верховним Судом у аналогічних справах №545/1431/20, № 545/1692/19, №545/1100/20 постановами від 05.10.2022, від 20.07.2022, 06.10.2022 відповідно, підтверджено правову позицію прокурора щодо задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачів повернути земельні ділянки, розташовані в заплаві річки Коломак, у власність Держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Таким чином, аналіз змісту вищезазначених норм права та встановлених судом фактів свідчить про те, що позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Держави є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 306 грн.

Керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 4, 27, 31, 56, 79, 88, 208, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, ст. 16, 203 ЦК України, ст. 1, 3, 4 ВК України, ст. 14, 131-1 Конституції України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 11.09.2017 № 9238-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га. для індивідуального садівництва».

Припинити право приватної власності гр. ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 площею 0,12 га. для ведення індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.11.2017 за № 23409891.

Витребувати із незаконного володіння гр. ОСОБА_2 ( реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) земельну ділянку з кадастровим номером : 5324081900:00:001:0088 площею 0,12 га. для ведення індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнути з : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках з кожного на користь прокуратури Полтавської області ( м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р ІІА118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060 ) понесені судові витрати у виді понесеного судового збору позивачем у загальній сумі 6 306 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу з дня отримання копії цього рішення.

Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.

Суддя: О. О. Гальченко


Суд	Полтавський районний суд Полтавської області
Дата ухвалення рішення	11.11.2022
Оприлюднено	14.03.2023
Номер документу	109485555
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —545/1846/20

Постанова від 27.11.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Бутенко С. Б.

Ухвала від 20.04.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Бутенко С. Б.

Ухвала від 23.03.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Бутенко С. Б.