Ухвала

від 13.03.2023 по справі 2-293/06

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 2-293/06

провадження № 61-11188ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Прядком Олександром Олександровичем, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання частково недійсним договору поруки,

В С Т А Н О В И В :

Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» (далі - ТОВ «Снабтехпром») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання частково недійсним договору поруки.

Рішенням Дзержинського районного суду від 16 червня 2006 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ «Снабтехпром» заборгованість за кредитним договором від 16 жовтня 2003 року № 58/2003, 1 541 617,39 грн станом на 17 листопада 2015 року. Стягнено солідарно з відповідачів на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 1 700,00 грн державного мита.

У зустрічному позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 31 серпня 2006 року рішення Дзержинського районного суду від 16 червня 2006 року змінено в частині адреси ТОВ «Снабтехпром» і стягнення державного мита.

Стягнено державне мито з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Снабтехпром» у розмірі 340,00 грн з кожного.

У вересні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 через представника подали апеляційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду від 16 червня 2006 року.

Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , подану адвокатом Прядком О. О., залишено без руху, запропоновано надати заяву про поновлення строку із зазначенням інших поважних причин пропуску строку з наданням відповідних доказів щодо цього з дня отримання копії цієї ухвали.

На виконання ухвали суду представник заявників надіслав заяви про поновлення строку, посилаються на те, що копію оскаржуваного рішення вони не отримували, факт того, що в суді першої інстанції діяв їхній представник не свідчить, що вони отримали від нього копію судового рішення. Вказали, що фактично про оскаржуване рішення дізналися у червні 2020 року, проте копію рішення суду вони не мали. Оскільки матеріали цивільної справи № 2-293/06 було знищено, вони не могли звернутися до суду з апеляційною скаргою та надати до неї достовірні докази. Також, коли ОСОБА_2 звертався до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, він надав не автентичну копію, яка могла не відповідати дійсності.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року у справі за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання частково недійсним договору поруки.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Прядка О. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків. Зокрема, запропоновано адвокату уточнити, в інтересах яких осіб він подає касаційну скаргу, кожному заявнику сплатити судовий збір у розмірі 396,96 грн, надати докази надсилання копій касаційної скарги та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

На виконання вимог ухвали суду заявники подали заяву, в якій зазначили, що адвокат Прядко О. О. представляє інтереси обох заявників, надано докази направлення копії касаційної скарги з додатками учасникам справи, надано квитанцію про сплату судового збору ОСОБА_2 у розмірі 396,96 грн.

Також, надіслано клопотання від ОСОБА_1 про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати через скрутний майновий стан.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 грудня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору, який підлягає сплаті, за розгляд касаційної скарги задоволено. Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору до 198,48 грн. та продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.

На виконання вимог ухвали суду представник заявників надав квитанцію про сплату судового збору ОСОБА_1 у розмірі 198,48 грн.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не повідомлено про прийняті у цій справі судові рішення, що після укладення договорів поруки, вони видали довіреність на ОСОБА_5 , але про хід справи їм відомо не було та копію оскаржуваного рішення вони не отримували.

Зазначили, що у березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з них заборгованості за тим же самим кредитним договором повторно та судовим рішенням у справі № 922/1001/20 банку відмовлено. І саме під час розгляду цієї справи вони дізналися про ухвалення 16 червня 2006 року Жовтневим районним судом м. Харкова оскаржуваного рішення. Посилалися на те, що оскільки матеріали цивільної справи № 2-293/06 було знищено, вони не могли звернутися до суду з апеляційною скаргою, тому пропустили строк на апеляційне оскарження.

З огляду на вказане просили скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було достеменно відомо про розгляд даної справи, зокрема ними був поданий зустрічний позов.

З оскаржуваного рішення вбачається, що інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі довіреності представляла ОСОБА_5 , яка була присутня у судовому засіданні під час розгляду справи. Доказів того, що ОСОБА_5 не мала права представляти інтереси апелянтів матеріали справи не містять.

У зв`язку з чим, посилання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на те, що вони не знали про розгляд справи є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи є вручені зворотні повідомлення адресовані як ОСОБА_1 та її представнику, так і ОСОБА_2 , а також, заяву ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами справи та видачу копії судового рішення, яке подано до суду першої інстанції 03 лютого 2017 року, клопотання про скасування арешту майна, яке подано до суду першої інстанції 14 червня 2020 року та як додаток надано копію оскаржуваного рішення та копію відповіді Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області № 6697 від 30 березня 2017 року, в якій повідомляється, зокрема, про ненадходження до відділу виконавчого листа з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року. Твердження ОСОБА_1 про те, що вона лише у березні 2020 року дізналася про оскаржуване рішення є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову та одним із додатків до цього клопотання останній надав копію оскаржуваного рішення.

Отже, з матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 знала про оскаржуване рішення суду з 2017 року, а ОСОБА_2 з 2020 року, однак своїм правом на апеляційне оскарження своєчасно не скористались.

Оцінивши доводи заявниці щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені нею обставини щодо дій адвоката у справі не є обставинами непереборної сили відповідно до частини другої статті 14 -1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Оцінивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, Верховний Суд погоджується із висновком Харківського апеляційного суду та зазначає, що заявники пропустили процесуальний строк на оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності об`єктивних перешкод для його оскарження.

Заявники не зазначили об`єктивних і непереборних обставин, що обумовили поважність причин пропуску строку звернення до суду протягом більше трьох років із моменту ухвалення судового рішення.

У Європейському суді з прав людини (далі - ЄСПЛ) склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2005 року у справі «Салов проти України», № 65518/01), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року, справа «Сутяжник проти Росії», № 8269/02).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Верховний Суд виходить з того, що у кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Харківський апеляційний суд надав належну оцінку доводам заявників про причини пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначив, що вони знали про судовий процес.

ЄСПЛ вказує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі «МПП «Голуб» проти України» (MPP Golub v. Ukraine), № 6778/05).

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), № 17160/06 та N 35548/06, § 34).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження відповідно до статті 358 ЦПК України, визнавши заявлені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними.

Доводи заявників про обмеження їх доступу до суду є необґрунтованими, оскільки вони не скористалась своїми процесуальними правами, у визначений законом строк.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, використовувати в повному обсязі засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, пункт 41, від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).

Верховний Суд погоджується із доводами заявників про те, що під час оцінки поважності причин пропуску строку необхідно звертати увагу не лише на об`єктивні, а й суб`єктивні чинники, зокрема поведінку особи, що свідчить про її наміри реалізувати процесуальні права, а також те, що питання поважності причин пропуску строку на звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Проте, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали доказів того, що існували об`єктивні непереборні обставини, які перешкоджали їм протягом тривалого часу цікавитись розглядом справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість оскарженого судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом.

Керуючись частиною четвертою статті 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Прядком Олександром Олександровичем, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Снабтехпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договорів поруки припиненими та визнання частково недійсним договору поруки відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко