Постанова

від 13.03.2023 по справі 826/3721/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3721/15 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління МВС України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві, третя особа - Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві, третя особа - Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників органів внутрішніх справ України в якому просив:

-визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.15 № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

- визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Терещука Є.Д. від 30.01.15 № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному правлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на користь позивача грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, а саме: з 30.01.2015 по дату поновлення на службі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ Міністра внутрішніх справ України від 16.01.15 № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114. Визнано протиправним та скасовано Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 30.01.15 № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114. Поновлено позивача з 02 лютого 2015 року на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. Стягнуто з Головного управління МВС України в м. Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.02.2015 по 03.10.2022 у розмірі 407 500, 80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4563, 10 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Відповідачі подали апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, в яких просили скасувати повністю останнє та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування скарги МВС України зазначило, що оскільки позивач не проходив службу безпосередньо в апараті МВС, Міністерство було позбавлено можливості проведення перевірок стосовно будь-яких дій позивача. Апелянт зазначив, що дії позивача підпадали під вимоги Закону України «Про очищення влади» та п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, а тому ним вірно надано оцінку статусу звільненої особи в розумінні Закону України «Про очищення влади».

В обгрунтування скарги Головне управління МВС України в м. Києві зазначило, що оскільки позивач проходив службу безпосередньо в УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, то середній заробіток за час його вимушеного прогулу підлягає стягненню саме з УДАІ ГУ МВС України в м. Києві.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подані на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційних скарг за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач з квітня 2014 року обіймав посаду старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Відповідно до Наказу Міністра внутрішніх справ України від 16.01.15 № 48 о/с «По особовому складу» та Наказу начальника Головного управління Міністерств внутрішніх справ України в м. Києві від 30.01.15 № 59 о/с «Щодо особового складу» позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України від 16.09.14 № 1682-VII «Про очищення влади» та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).

Вважаючи накази відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не доведено, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи

Згідно з статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» №1682-VII від 16 вересня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).

Згідно статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» зазначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

В даному випадку суду необхідно встановити чи правомірно відповідачем звільнено позивача, надавши оцінку відповідності позивача критеріям, визначеним пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», та наявності підстав для звільнення останнього, на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Згідно частини 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

Пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період, за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Отже заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його наступним критеріям:

- обіймав посаду працівника правоохоронного органу у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року;

- складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення позивача зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проте відповідачами, на яких покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Так, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Крім того, відповідно до частини 14 статті 5 Закону України «Про очищення влади» звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.

При цьому, єдиним виключенням є пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині першій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Таким чином, звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

З огляду на викладене, відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та звільнення позивача без дотримання обов`язкової процедури, а саме: без складання висновку за наслідками проведеної перевірки, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що звільнення ОСОБА_1 , на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» є незаконним.

Також, однією з підстав звільнення позивача, в оскаржуваних наказах зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Так пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Однак відповідачами не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Так, підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Проте, у зв`язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України «Про очищення влади», неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані накази Міністра внутрішніх справ України від 16.01.15 № 48 о/с «По особовому складу» та начальника Головного управління Міністерств внутрішніх справ України в м. Києві від 30.01.15 № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-УІ та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому є такими, що підлягають скасуванню судом як протиправні.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для скасування спірних у цій справі наказів про звільнення позивача.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Колегія суддів зазначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції правильно поновив позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення, а саме на посаді старшого інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

Суд першої інстанції вірно встановив розмір грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу.

В правомірності розміру грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу, а також в частині відмовлених позовних вимог апеляційні скарги не містять доводів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому в цій частині позовних вимог колегія суддів не вважає за необхідне надавати оцінку висновкам суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що оскільки оплата праці позивачу здійснювалася за місцем проходження служби, а саме Управлінням Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві, відповідно стягнення середнього заробітку повинно відбуватись з Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві.

Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував та помилково стягнув середній заробіток з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

Колегія суддів зазначає, що згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві з 03.11.2015 перебуває у стані припинення.

На момент розгляду справи в суді першої інстанції запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві не внесений.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в зазначеній вище частині позовних вимог підлягає зміні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В даному випадку доводи апеляційних скарг зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційні скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в м. Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року - змінити, виклавши абзац п`ятий та сьомий резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 54, код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.02.2015 по 03.10.2022 у розмірі 407 500, 80 грн. (чотириста сім тисяч п`ятсот гривень 80 копійок).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 54, код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4563, 10 грн. (чотири тисячі п`ятсот шістдесят три гривні 10 копійок).»

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Єгорова Н.М.

Коротких А.Ю.