Рішення
від 08.09.2022 по справі 545/3276/21
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/3276/21

Провадження № 2/545/207/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі : головуючого - судді Гальченко О.О.,

при секретарі Харапудько М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу, припинення права власності та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача в особі керівника Полтавської окружної прокуратури - Кувшинова О. в інтересах Держави 06.10.2021 року в порядку ст. 56 ЦПК України звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним та скасування наказу, припинення права власності та повернення земельної ділянки, мотивуючи тим, що Полтавською окружною прокуратурою під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Головним управлінням Держгеокадастру в Полтавській області земельної ділянки громадянам для індивідуального садівництва.

За результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088 внесеного 18.05.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України ( оригінал витягу знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ), встановлено, що 28.12.2016 наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області ( Держгеокадастр ) № 10456-СГ затверджено документацію із землеустрою та передано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га. для ведення індивідуального садівництва, яка розташована на території Щербанівської сільської ради за межами населеного пункту ( оригінал наказу знаходиться в Головному управлінні Держгеокадастру в Полтавській області ).

Згідно інформації ( № 275205761 від 16.09.2021 ) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.04.2017 внесено запис № 20244536 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1239117153240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1га. для індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту ( оригінал інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно долучено до позовної заяви ).

Відповідно до документації із землеустрою відведення вказаної земельної ділянки ( викопіювання ) передбачалось за рахунок земель запасу на території Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Разом з тим встановлено, що земельна ділянка, яка надана у власність гр. ОСОБА_1 перебуває у постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду.

Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення, тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 «Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт», затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а ч. 2 зазначеної «Інструкції…» присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Так, 14.08.2018 Полтавською місцевою прокуратурою за № 110-15059 вих-18 направлено запит до ДП «Полтавське лісове господарство», згідно відповіді ( № 390 від 14.08.2018 ) встановлено, що земельні ділянка з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, повністю розташована в межах земель, наданих в постійне користування ДП «Полтавське лісове господарство» та знаходиться в кварталі 86 виділі 3 Розсошенського лісництва ( оригінал запиту та відповіді знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ).

Крім того, погоджень щодо припинення права користування ДП «Полтавське лісове господарство» не надавалось, вилучень та зміни меж у вказаному кварталі не відбувалось.

Відповідно до інформації, наданої ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання, земельна ділянка з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 повністю розташована в межах земель, наданих в постійне користування ДП «Полтавське лісове господарство» та розташована в кварталі 86 виділі 3 Розсошенського лісництва (оригінал запиту та відповіді знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42017171010000088 ).

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно ст. 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин ) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених ч. 5 - 8 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Згідно ч. 7 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Ч. 3 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства.

Однак, встановлено, що Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення в кварталі 86 виділі 3 Розсошенського лісництва відповідачам не надавались, крім того, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки взагалі не виготовлявся, а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , затверджений наказом Держгеокадастру, не містить висновку органу лісового господарства.

Таким чином, з державної власності без згоди постійного землекористувача ДП «Полтавське лісове господарство», в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула вказана земельна ділянка шляхом прийняття оскаржуваного наказу Держгеокадастром та реєстрації права власності, чим порушено інтереси Держави.

Відповідно до ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для : а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання ( передачу ) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

На підставі чого, наказ Держгеокадастру № 10456-СГ від 28.12.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради за межами населеного пункту площею 0,1 га. у власність гр. ОСОБА_1 », має бути визнаним недійсним і скасованим.

Крім того, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До прийняття наказу та реєстрації права власності за гр. ОСОБА_1 , спірна земельна ділянка перебувала у державній власності.

Право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за гр. ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства тому, що земельна ділянка незаконно вибула із власності Держави.

Нормативно-правове обґрунтування статусу земель лісогосподарського призначення як обмежено оборотоздатних об`єктів цивільних прав, які перебувають під особливою охороною Держави.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах ( ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ).

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною Держави.

Ст. 7 ЛК України закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є Держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу ( ч. 2 ст. 3 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення ( п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України ).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів ( ст. 63 ЛК України ).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства ( ст. 5 ЛК України ).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб ( п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України ).

Відповідно до ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом ( п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України ).

Цивільний оборот земельних ділянок лісогосподарського призначення є і був обмежений законодавчо з огляду зокрема на приписи ЗК України та ЛК України.

Повернення земельної ділянки відповідає критерію законності : воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння ( ст. 387 ЦК України ) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном ( ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України ). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою ( ч. 2 ст. 152 ЗК України ).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном ( ст. 391 ЦК України ).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України ( перехід до них права володіння цими землями ) є неможливим ( аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду ).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності Держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки ( п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц ). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому, повернення земельної ділянки лісового призначення Державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки ( подібні висновки вкладено у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц ).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право Держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що земельні ділянки лісогосподарського призначення наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно ст. 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах : від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96), висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України ( перехід до них права володіння цими землями ) є неможливим.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц.

Відтак, спірними відносинами порушено право власності Держави на землі лісового фонду, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

Правова позиція щодо підстав для повернення земельної ділянки

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 319, 386 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

При цьому, право власника земельної ділянки вимагати усунення порушення його прав на землю не обумовлюється обов`язковою наявністю попередньо складених актів перевірок чи протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель для звернення з відповідним позовом.

Ст. 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Як зазначалося вище, на час надання у власність спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 було передбачено, що лісові земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні для нелісогосподарських потреб вилучає виключно Кабінет Міністрів України ( ч.9 ст.149 ЗК України ).

Відповідно до Закону України № 1423-IX «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набув чинності 27.05.2021, внесено зміни до ст.149 ЗК України, згідно якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч. 3, 4, 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Зважаючи на викладене, Полтавська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

16.09.2021 Полтавською окружною прокуратурою, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено Полтавську ОДА ( лист № 55-120-8784 вих.21 ) про виявлені порушення з проханням вжити відповідних заходів щодо оскарження у судовому порядку рішень та наказів, якими затверджено документації із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок, припинення права власності осіб на землі лісового фонду та повернення їх Державі в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

30.09.2021 отримано відповідь з Полтавської ОДА у якій повідомлено прокуратуру про те, що адміністрацією не вбачаються підстави для звернення до суду.

Вказане свідчить, що Полтавській ОДА відомо про виявлені порушення і останньою не вжито заходів як власником земельної ділянки щодо оскарження правовстановлюючих документів у судовому порядку з підстав порушень вимог земельного та лісового законодавства.

Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах Держави.

Обгрунтування сумісності обраного позивачем способу захисту порушеного права Держави із гарантіями, встановленими ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу… є втручання Держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол… ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм «Конвенції…» та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику ( рішення ) Європейського суду з прав людини ( ЄСПЛ ), яка згідно ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ( рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» ) положення ст. 1 Першого протоколу… містить три правила : перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень Держави : права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ( серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії»№ від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу…, а саме : чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід ( втручання в право на мирне володіння майном ) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу…, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу… є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання Держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, «Конвенція…» надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання Держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою ( полем ) розсуду». Втручання Держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес Держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу…, якщо не було дотримано справедливої рівноваги ( балансу ) між інтересами Держави ( суспільства ), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення ( обґрунтованої пропорційності ) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах : «Рисовський проти України» ( рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 ), «Кривенький проти України» ( рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07 ), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення ст. 1 Першого протоколу…, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого протоколу…, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

В даному випадку, з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання Держави в право власності відповідача-2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У Конституції України ( ст. 13, 14 ) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та Держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та Держави; невтручання Держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Ст. 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, Держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом ( ст. 13 Конституції України ) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( ст. 14, 19 Конституції України ).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність ( якщо така буде встановлена ) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі лісогосподарського призначення ( ст. 19 ЗК України ).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства ( ст. 55 ЗК України ).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України ( п. «г» ч. 3 ст. 83 цього Кодексу ).

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5га. у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у п. «г» ч. 3 ст. 83, ч. 2 ст. 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 га. у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Також, у рішенні ЄСПЛ від 27 листопада 2007 року у справі «Hamer проти Бельгії» ( заява № 21861/03 ) суд встановив відсутність порушення ст. 1 Першого протоколу… у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво. Суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, у якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак, у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав втручання не було непропорційним.

Таким чином, встановлення порушення ст. 1 Першого протоколу…, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Вказана правова позиція закріплена в Постановах Верховного Суду по справам № 372/2180/15-ц від 15.05.2018, № 469/1393/16-ц від 30.05.2018, № 372/1387/13-ц від 06.06.2018, № 357/9328/15-ц від 30.01.2019.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року в справах : № 488/5027/14-ц та № 488/6211/14-ц за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах Держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації і ДП «Миколаївське лісове господарство» у аналогічних спорах щодо земель лісогосподарського призначення, звертає увагу на те, що в спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству ( ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України ). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок ( ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України ), які набуваються лише згідно із законом ( ст. 14 Конституції України ). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції…» правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству ( ч. 3 ст. 13 Конституції України ).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі ( ч. 7 ст. 41 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України ).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля ( ч. 1 ст. 50 Конституції України ).

Згідно ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Ст. 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Обґрунтування наявності порушення інтересів Держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в Державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України ( щодо правосуддя )», який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 131-1 п. 3 ч. 1, яка передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів Держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах ( ч. 2 ст. 4 ЦПК України ).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, ( ч. 3 ст. 56 ЦПК України ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах Держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів Держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів Держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-УІІ «Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором Держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів Держави, у випадках та порядку, встановлених законом ( ч. 1 ). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів Держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження ( компетентний орган ), а також у разі відсутності такого органу ( ч. 3 ). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або Держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень ( абз. 1 - 3 ч. 4 ). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження ( ч. 7 ).

Водночас, у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів Держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів Держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів Держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту ( зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності Держави ), а також таких чинників, як : значимість порушення інтересів Держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 ( провадження № 21-1393а17 ) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки ( діяння ) цього органу, яка полягає ( проявляється ) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Ч. 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах Держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси Держави в суді лише у двох випадках : 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу ( нездійснення захисту інтересів Держави ) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів Держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів Держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів Держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси Держави невідкладного захисту ( зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності Держави ), а також таких чинників, як : значимість порушення інтересів Держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах Держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах Держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Указана правова позиція закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № 904/2820/18 та від 25.08.2020 у справі № 918/484/18.

Звернення прокурора до суду з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про законність розпорядження належними державі земельними ділянками лісового призначення, яке здійснено з порушенням закону.

Обґрунтування дотримання позовної давності при поданні цього позову.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель лісогосподарського призначення та одночасно до земель природно-заповідного фонду, оскільки знаходиться на території об`єкта природно-заповідного фонду України - НПП «Голосіївський», тому не може мати приватного власника, про що детально зазначено вище в обґрунтуванні цього позову.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.

При цьому, власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Отже, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності Держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду ( п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.18 у справі № 504/2864/13-ц., п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.18 у справі № 653/1096/16-ц та п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.19 у справі № 487/10128/14-п ).

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка лісогосподарського призначення продовжує значитися зареєстрованою на праві власності за відповідачем-2 і порушення прав її законного володільця - держави - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, строк позовної давності не застосовується.

Об`єднання позовних вимог.

Відповідно до ст.188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

П. 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача ( чи відповідачів ) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки, являють собою :

- однаковий спосіб захисту права, передбачений п .2. ч. 2 ст. 16 ЦК України;

- мають ті самі підстави виникнення;

- обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги підтверджуються тими самими доказами.

Таким чином, діючим законодавством передбачена можливість об`єднання вимог, якщо вони мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

Тому, дані вимоги мають розглядатися разом в нерозривному зв`язку. Окремий їх розгляд не забезпечить захист інтересів Держави в повній мірі.

Отже, розгляд даних позовних вимог не ускладнить вирішення спору та з`ясуванню прав та взаємовідносин сторін. Більш того, позовні вимоги мають розглядатись одночасно, оскільки лише так можливо встановити усі обставини спору та захистити права позивача.

Обґрунтування підстав припинення речових прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 26 Закону ( із змінами, внесеними за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав ), державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України ( у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону ) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства ( за наявності таких прав ).

Ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Розділ Державного реєстру прав закривається державним реєстратором одночасно із проведенням державної реєстрації припинення речових прав, обтяжень речових прав, про що державний реєстратор обов`язково невідкладно повідомляє відповідного користувача, обтяжувача.

У разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно в разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Відповідно до п. 6, 7 ст.16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.

У зв`язку із цим прокурор, з метою поновлення порушених інтересів Держави, ефективним способом захисту визначив звернення із позовними вимогами про припинення права приватної власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки і закриття розділу про реєстрацію об`єкту нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Цивільна юрисдикція.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки ( паї ), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю ( ст. 1 ЦК, ст. 2, 5 ЗК України ). Спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно ст. 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, зазначений позов має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Згідно ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, тому вказаний позов пред`являється до Полтавського районного суду.

Відповідно до п. 6, 7 ч. 3 ст. 175 ЦПК України заходи досудового врегулювання спору не проводилися; заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не здійснювалися.

Попередній ( орієнтовний ) розрахунок суми судових витрат.

Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України прокурором сплачено судовий збір на суму 9 080 грн. ( з розрахунку 2 270 грн. за кожну із немайнових вимог ). Інших витрат не передбачається.

На виконання п.10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України керівником Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Полтавської ОДА до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 не подано іншого позову з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Прохав : Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 10456-СГ від 28.12.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради за межами населеного пункту площею 0,1 га. у власність гр. ОСОБА_1 ».

Припинити право приватної власності гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1 га. для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до

Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1 га. для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та закрити розділ про реєстрацію об`єкту нерухомого майна № 1239117153240 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов`язати ОСОБА_1 ( РНОКПП : НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1 га. для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

Стягнути з відповідачів на користь Полтавської обласної прокуратури ( м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р НОМЕР_2, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060 ) понесені витрати на сплату судового збору.

В судовому засіданні представник позивача Полтавської окружної прокуратури - прокурор Деряга О.Ю. позов підтримала та прохала його задовольнити із підстав вказаних у позові.

Представник позивача Полтавської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомленим про місце та час слухання справи, будь-яких заяв, клопотань не надсилав та його інтереси належним чином представляє прокурор.

Представник відповідача ГУ Держгеокадастру в Полтавській області в засідання на виклики суду жодного разу не з`яваився, хоча належним чином повідомлявся заздалегідь про день та час розгляду справи, про що є докази в матеріалах справи, неодноразово надаючи суду безпідставні клопотання про відкладення справи слуханням, що свідчить про їх обізнаність про дати розгляду справив. Правом на подачу відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань не надав.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про день, місце та час слухання справи згідно наявних поштових повідомлень, в засідання на виклики суду не з`явився з невідомих суду причин, тому додатково повідомлявся шляхом публікації оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі Судової влади України. Правом на подачу відзиву не скористався, заяв чи клопотань не надав.

Представник третьої особи - ДП «Полтавське лісове господарство» в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомленим про місце та час слухання справи, надавши письмове пояснення з додатками, де позов прокурора підтримав, прохав задовольнити ( а. с. 103 - 112 ). Тому, суд вважає, за можливе розгляд справи у відсутності не з`явившихся, належно повідомлених сторін, по наявним матеріалам справи в заочному порядку на підставі

ст. 280 ЦПК України.

Судом встановлено всі обставини справи, на які в позові послався прокурор та вони повністю доводяться матеріалами справи на а. с. 25 - 67. А саме : 28.12.2016 наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 10456-СГ затверджено документацію із землеустрою та передано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1га. для ведення індивідуального садівництва розташовану на території Щербанівської сільської ради за межами населеного пункту. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.04.2017 внесено запис № 20244536 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна № 1239117153240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1га. для індивідуального садівництва, розташовану на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На момент видачі оскаржуваного наказу, вищевказана земельна ділянка перебувала в постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство», хоча державний акт на право постійного користування державним підприємством не отримано, право постійного користування підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, таксаційними описами.

Погодження на вилучення та зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 86 ДП «Полтавське лісове господарство» не надавалося.

Віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення підтверджується також листами ДП «Полтавське лісове господарство» № 390 від 14.08.2018, № 508 від 02.10.2018, листом Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства № 04-32/1229 від 03.10.2018, «Проектом організації та розвитку лісового господарства» ДП «Полтавський лісгосп», планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, таксаційними описами ДП «Полтавське лісове господарство», повідомленням Державної екологічної інспекції Центрального округу від 06.09.2018 № 462/02.4-18, інформацією Щербанівської сільської ради від 05.09.2018 № 02-28/2115.

Суд, дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів Держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділені на відповідні категорії, зокрема, на землі лісогосподарського та сільськогосподарського призначення .

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення ( викуп ) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання ( передачу ) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель ( ст. 21 ЗК України ).

Ст. 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5га. у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Згідно ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ст. 84 ЗК України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом ( п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України ). Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5га. у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Згідно ст. 141 ЗК України, підставами припинення права на земельну ділянку є, зокрема, добровільна відмова від права користування або її вилучення у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок визначений ст. 149 ЗК України, згідно якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Ч. 9 ст. 149 ЗК України прямо передбачено, що саме Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - зокрема, ліси для не лісогосподарських потреб.

Ч. 5 ст. 27 Лісового Кодексу України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Положеннями ст. 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Відповідно до п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1. «Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт», затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а ч. 2 зазначеної «Інструкції…» присвячена процедурі їх виготовлення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Аналогічна позиція висвітлена у постановах судової палати у цивільних справах ВСУ у справах : № 6-212цс14 від 24.12.2014, № 21-570а14 від 27.01.2015 та Великої Палати ВС № 488/402/16а від 23.10.2019, постанов Верховного суду від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц., від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц.

Зазначені докази свідчать, що передана у власність гр. ОСОБА_1 земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, не є замкненою і перебувала в постійному користуванні Державного підприємства «Полтавське лісове господарство».

Як вбачається з матеріалів справи Кабінетом Міністрів України не приймались рішення щодо передачі земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 у власність гр. ОСОБА_1 , погодження на вилучення цієї земельної ділянки із земель лісового масиву ДП «Полтавське лісове господарство», в постійному користуванні якого перебувала земельна ділянка, не надавалося.

Таким чином, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Полтавське лісове господарство», а також передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень ГУ Держгеокадастру в Полтавській області, яке так само не мало повноважень на зміну цільового призначення земельної ділянки. Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області всупереч законодавчо визначеному порядку, надало земельну ділянку лісогосподарського призначення у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального садівництва без зміни цільового призначення, вилучення з постійного користування та відповідних погоджень.

Згідно ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Як вбачається, наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 10456-СГ від 28.12.2016, яким затверджено документацію із землеустрою та надано у власність земельну ділянку для індивідуального садівництва гр. ОСОБА_1 не ґрунтується на вимогах закону, а тому підлягає скасуванню.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення ( визнання ) порушених ( оспорюваних ) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння ( віндикаційний позов ) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном ( негаторний позов ).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків ( ч. 2 ст. 152 ЗК України ).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч. 3 ст. 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним ( ст. 387 ЦК України ).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, поки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. ( провадження № 14-2цс21 ) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. ( провадження № 14-181цс18 ). Зокрема, у п. 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі ст.. 387, 388 ЦК України, а на підставі ст. 391 цього Кодексу та ч. 2 ст. 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.02.2022 у справі № 363/669/17 ( провадження № 61-9067св21 ); від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 ( провадження № 61-666св21 ); від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц. ( провадження № 61-4293св21 ), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. ( провадження № 14-2цс21 ), а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 ( провадження № 12-20гс21 ).

У спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству ( ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України ). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок ( ст. 18, 19, п. «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України ), які набуваються лише згідно із законом ( ст. 14 Конституції України ), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 ( провадження № 14-208цс18 ).

Тому, суд вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірних земельних ділянок, відповідачі, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ці ділянки належать до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, інтерес позивача, який є власником земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 26 Закону ( із змінами, внесеними за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав ) державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до п. 6, 7 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів Держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів Держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес Держави».

Інтереси Держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси Держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси Держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно ( аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 по справі 915/20/18 та від 02.10.2019 по справі 4/166«Б» ).

Крім того, суспільний інтерес полягає у припиненні порушення, яке виявилося у передачі у приватну власність земельної ділянки лісового фонду та запобіганню таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ст. 4 ЦПК України, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

На час надання у власність спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 було передбачено, що лісові земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні для нелісогосподарських потреб вилучає виключно Кабінет Міністрів України ( ч.9 ст.149 ЗК України ).

Відповідно до Закону України № 1423-ІХ «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набув чинності 27.05.2021, внесено зміни до ст. 149 ЗК України, згідно якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу з урахуванням вимог ст. 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

16.09.2021 Полтавською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», повідомлено Полтавську ОДА про виявлені порушення з проханням вжити відповідних заходів щодо оскарження у судовому порядку рішень та наказів, якими затверджено документації із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок, припинення права власності осіб на землі лісового фонду та повернення їх Державі в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

Це свідчить про бездіяльність органу і є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Таким чином, судом встановлено, що право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку виникло з порушенням земельного та лісового законодавства, земельна ділянка була отримана безвідплатно в особи, яка не мала права її відчужувати, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання незаконним та скасування наказу, припиненням права користування, скасування рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, припинення права власності на неї та повернення її на користь Держави, а тому позов обґрунтований.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 9 080 грн.

Керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 4, 16, 27, 31, 56, 79, 88, 208, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, ст. 16, 203, 319, 328, 386, 387, 391 ЦК України, ст. 3, 19, 55, 56, 80, 83, 122, 149, 150, 152, 164 ЗК України, ст. 1 ч. 2, 7, 63 ЛК України, ст. 14, 19, 41, 131-1 Конституції України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Полтавської окружної прокуратури в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування наказу, припинення права власності та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 10456-СГ від 28.12.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради за межами населеного пункту площею 0,1га. у власність гр. ОСОБА_1 ».

Припинити право приватної власності гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1га. для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1га. для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту та закрити розділ про реєстрацію об`єкту нерухомого майна № 1239117153240 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов`язати гр. ОСОБА_1 ( РНОКПП : НОМЕР_1 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером : 5324087700:00:042:0017 площею 0,1га. для ведення індивідуального садівництва на території Щербанівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

Стягнути з відповідачів : ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в рівних частках на користь Полтавської обласної прокуратури ( м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060 ) понесені позивачем судові витрати по сплату судового збору у розмірі 9 080 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.

Суддя: О. О. Гальченко


Суд	Полтавський районний суд Полтавської області
Дата ухвалення рішення	08.09.2022
Оприлюднено	15.03.2023
Номер документу	109506227
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —545/3276/21

Ухвала від 30.06.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Абрамов П. С.

Ухвала від 10.04.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Абрамов П. С.

Ухвала від 24.03.2023

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Абрамов П. С.

Рішення від 08.09.2022

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Гальченко О. О.

Ухвала від 17.04.2022

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Гальченко О. О.

Ухвала від 05.11.2021

Цивільне

Полтавський районний суд Полтавської області

Гальченко О. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 08.09.2022 по справі 545/3276/21ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —545/3276/21

Ухвала від 30.06.2023

Ухвала від 10.04.2023

Ухвала від 24.03.2023

Рішення від 08.09.2022

Ухвала від 17.04.2022

Ухвала від 05.11.2021

Рішення
від 08.09.2022 по справі 545/3276/21
ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ