Постанова

від 07.03.2023 по справі 727/2070/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 березня 2023 року м. Чернівці

справа № 727/2070/22

провадження №22-ц/822/179/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Собчук І.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 грудня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Душинська Н.В. про витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Душинська Н.В. про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтованонаступним. Позивачу на праві власності належить однокімнатний житловий будинок літ.А, загальною площею 30,70 кв.м. житловою площею 17,30 кв.м., сарай літ.Б, огорожа №1-2, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,144 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка також належить йому на праві власності, про що свідчить договір купівлі-продажу житлового будинку від 08.11.2014 року за реєстровим №1152.

12 жовтня 2021 року, звернувшись до нотаріуса з приводу відчуження зазначеного майна, його було повідомлено, що належне йому майно було відчужене по довіреності відповідачці ОСОБА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, слідує, що вони були укладені від його імені відповідачем ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 03.03.2021 року ОСОБА_4 , провідним спеціалістом з консульських питань Генерального консульства України в Неаполі за реєстровим №570/4/4-397.

Однак, відчуження належного йому нерухомого майна, відбулося поза його волею та по підробленій довіреності.

Зазначив, що є інвалідом першої групи та у зв`язку із хворобою опорно-рухового апарату, за межі свого помешкання не виходить. Вже понад три роки він прикутий до ліжка і фізично поїхати до Неаполя щоб видати довіреність не міг.

Згідно з паспортом громадянина України для виїзду за кордон, він останній раз перетинав кордон у лютому 2019 року. В листі Генерального консульства України в Неаполі зазначено, що довіреність від 03.03.2021 року за № 570\4\4-397 від його імені не посвідчувалась.

Зважаючи на той факт, що майно вибуло з його володіння не з його волі, а внаслідок неправомірних дій інших особі, він змушений звернутися до суду для захисту порушеного права.

Просив витребувати на його користь однокімнатний житловий будинок літ.А, загальною площею 30,70 кв.м. житловою площею 17,30 кв.м., сарай літ.Б, огорожа №1-2, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,144 га в АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку та господарських будівель з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 грудня 2022 року позов задоволено.

Витребувано на користь ОСОБА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 однокімнатний житловий будинок літ.А, загальною площею 30,70 кв.м. житловою площею 17,30 кв.м., сарай літ.Б, огорожа №1-2, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,144 га в АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі по 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок з кожного.

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01.04.2022 року у вигляді заборони на відчуження майна, а саме: на однокімнатний житловий будинок літ. А, загальною площею 30,70 кв.м., житловою площею 17,30 кв.м., сарай літ. Б, огорожа № 1-2, що знаходиться в в АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,1440 га в по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку та господарських будівель продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27.12.2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про витребування на користь ОСОБА_2 з її володіння однокімнатного житлового будинку літ. А, загальною площею 30,70 житловою площею 17,30 кв. м., сарай літ. Б, огорожа №1-2, що знаходиться АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0Д44 га в АДРЕСА_1 - відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 у своїйапеляційній скарзіпосилається нате,що з рішенням суду не погоджуюсь, адже судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а також висновки суду викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у справі не мав волевиявлення на відчуження належного йому на праві приватної власності майна, повноваженнями щодо їх відчуження відповідача ОСОБА_3 не наділяв, нерухоме майно вибуло з володінні позивача поза його волею. Апелянт не погоджується з цим.

Встановивши в мотивувальній частині фактично недійсність першого правочину, а саме довіреності, посвідченої 03.03.2021 року ОСОБА_4 , провідним спеціалістом з консульських питань Генерального консульства України в Неаполі за реєстрових №570\4\4-397, внаслідок якої, на думку суду першої інстанції, відбувся перехід у володіння відповідача належного позивачу майна, суд витребував зазначене майно з володіння відповідача ОСОБА_1 на користь позивача, без визнання недійсними договорів купівлі-продажу, фактично укладених між ОСОБА_1 та позивачем, а також без визнання довіреності недійсною, що є помилковим, на думку апелянта.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 набув право власності на однокімнатний житловий будинок літ.А, загальною площею 30,70 кв.м. житловою площею 17,30 кв.м., сарай літ.Б, огорожа №1-2, що знаходиться в АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу житлового будинку від 08.11.2014 року за реєстровим №1149. Право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.11.2014 року за №29219584.

Земельна ділянка в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,144 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, набута у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2014 року за реєстровим №1152. Право власності позивача на дане майно зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.11.2014 року за №29219752.

З Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.10.2021 року позивачу стало відомо, що право власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами загальною площею 30,70 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, що посвідчений Душинською Н.В., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 13 травня 2021 року за реєстровим №980. В даному договорі зазначено, що від імені ОСОБА_2 діє ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою ОСОБА_4 , провідним спеціалістом з консульських питань Генерального консульства України в Неаполі за реєстровим №570\4\4-397.

Крім того, відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,144 га в АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку та господарських будівель на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений Душинською Н.В., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 13 травня 2021 року за реєстровим №981.В даному договорі зазначено, що від імені ОСОБА_2 діє ОСОБА_3 за довіреністю, посвідченою ОСОБА_4 , провідним спеціалістом з консульських питань Генерального консульства України в Неаполі за реєстровим №570\4\4-397.

Згідно з копією довіреностівід 03.03.2021 рокупосвідченої ОСОБА_4 , провідним спеціалістом з консульських питань Генерального консульства України в Неаполі за реєстровим №570\4\4-397 направленої до судуна виконання ухвали суду від 09 червня 2022 року,приватним нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Душинською Н.В., ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси.

Позивач ОСОБА_2 має першу групу інвалідності, підгрупа А та потребує постійного стороннього догляду та допомоги, що підтверджується довідкою до акту медико-соціальною експертною комісією №644357 від 03.10.2019 року.

Згідно з відповіддю на запит №б/н від 18.10.2021 року Генерального консульства України в Неаполі, довіреність від 03.03.2021 рокуза реєстровим №570\4\4-397 від імені ОСОБА_2 не посвідчувалась.

Відповіддю, наданою Державною прикордонною службою України вказано, що за результатами проведеної перевірки інформації, що зберігається у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», що функціонує відповідно до пункту 23 Положення про цю базу даних, затвердженого наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 25.06.2007 №472, зареєстрованим у Мін?юсті України 05.07.2007 за №765/14032, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 01.10.2019 по 30.05.2021 громадянином України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в базі даних не виявлено.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На розгляд апеляційної скарги апелянт та її представник, які були належним чином повідомлені, в судове засідання не з`явилися. Представник апелянта направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на зайнятість в іншому суді, однак, жодних доказів на підтвердження цього не надав та не підтвердив поважність причин неявки. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання та відкладення розгляду справи, враховуючи наступне.

Відповідно доположень ст.ст.3, 13ЦК Українидії учасниківцивільних правовідносинмають бутидобросовісними.Тобто такідії маютьвідповідати певномустандарту поведінки,що характеризуєтьсячесністю,відкритістю іповагою інтересівіншої сторонидоговору абовідповідного правовідношення. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Будучи ініціатором апеляційного розгляду справи, апелянт насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції дійшов до висновку, що за встановлених фактичних обставин справи між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 не виникали договірні відносини з приводу відчуження майна.

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок, що «правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Апелянт посилається на те, що суд, встановивши недійсність першого правочину, а саме довіреності, посвідченої 03.03.2021 року ОСОБА_4 , внаслідок якої відбувся перехід у володіння відповідача належного позивачу майна, суд витребував зазначене майно з володіння відповідача ОСОБА_1 на користь позивача, без визнання недійсними договорів купівлі-продажу, фактично укладених між ОСОБА_1 та позивачем, а також без визнання довіреності недійсною, що є помилковим, на думку апелянта.

Ці доводи є безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Відповідно до положень ст. ст. 244, 245 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно із частиною першою статті 627ЦК України і відповідно достатті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві власності належить майно: однокімнатний житловий будинок літ.А, загальноюплощею 30,70 кв.м. житловою площею 17,30 кв.м., сарай літ.Б, огорожа №1-2, що знаходиться в АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу житлового будинку від 08.11.2014 року за реєстровим №1149 , земельна ділянка в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:12:001:0053 площею 0,144 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, набута у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2014 року за реєстровим №1152.

Встановлено, що позивач довіреність від 03 березня 2021 року не видавав, не підписував, на вчинення дій нікого не уповноважував та неперетинав Державний кордон України в період з 01.10.2019 року по 30 травня 2021 року.

Зазначене підтверджується відповіддю на запит №б/н від 18.10.2021 року Генерального консульства України в Неаполі, з якого вбачається, що довіреність від 03.03.2021 рокуза реєстровим №570\4\4-397 від імені ОСОБА_2 не посвідчувалась. У відповіді на запит суду Державної прикордонної служби України вказано, що за результатами проведеної перевірки інформації, що зберігається у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», що функціонує відповідно до пункту 23 Положення про цю базу даних, затвердженого наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 25.06.2007 №472, зареєстрованим у Мін?юсті України 05.07.2007 за №765/14032, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 01.10.2019 по 30.05.2021 громадянином України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в базі даних не виявлено.

Судом встановлено, що ні довіреність ні договори купівлі-продажу ОСОБА_2 не укладались.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15,16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку,що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 528/409/18.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, посилаючись на те, що ні довіреність, ні договори купівлі-продажу майна ним не укладались.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник будинку та земельної ділянки, вважає порушеним, є зокрема заявлення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, а не визнання таких правочинів недійсними, як посилається апелянт.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями ч. 1-2, ст. 319 та ч. 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

При розгляді справи, судом першої інстанції повно та всебічно встановлені всі обставини справи, досліджені представлені сторонами докази, застосовані відповідні норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм законодавства України та незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

На підставі ч.1ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови 10 березня 2023 року.

Головуючий І.Б. Перепелюк

Судді: Н.К. Височанська

І.Н.Лисак