Постанова

від 13.03.2023 по справі 911/335/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Справа№ 911/335/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Коробенка Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д»

на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022, повний текст якого складений 12.12.2022

у справі № 911/335/20 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Адвокатське бюро Кононенка «Шедір»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма « 2Д»

про стягнення 211 224,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 211 224,40 грн. за поставлений за договором поставки № 21 від 25.04.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «Схід-Скло» відповідачу, але неоплачений товар.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 замінено у справі № 911/335/20 позивача (скаржника) Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід-Скло» на його правонаступника - Адвокатське бюро Кононенка «Шедір».

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що, товар, стягнення плати за який є предметом позову, йому поставлений не був, що підтверджується тим, що в наданій позивачем на підтвердження факту поставки товару видатковій накладній № 150 від 05.05.2017 в графі «прийняв» наявний підпис не встановленої особи, зокрема, підпис на видатковій накладній № 150 від 05.05.2017 директором підприємства не виконувався, в свою чергу грошові кошти в сумі 40 664,64 грн. (вказана сума зарахована позивачем в рахунок часткової оплати товару поставленого за спірною накладною - примітка суду) були сплачені відповідачем не в рахунок вже поставленого товару, а як передоплата за товар, який так і не був поставлений.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції були призначені судова почеркознавча експертиза та додаткова судова почеркознавча експертиза для встановлення на вирішення яких було поставлено питання: Чи виконано підпис у графі «прийняв» видаткової накладної № 150 від 05.05.2017 керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» Гюнгор Бінгол?.

У Висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України № 15003/15004/21-32 від 26.07.2021 (вх. № суду 93/21). У висновку експертів № 15003/15004/21-32 від 26.07.2021 зазначено про неможливість вирішення питання щодо виконаного підпису у графі «прийняв» видаткової накладної № 150 від 05.05.2017 керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» Гюнгор Бінгол або іншою особою.

Висновком експерта № 9969 від 30.06.2022 встановлено, що підпис у графі «прийняв» видаткової накладної № 150 від 05.05.2017 виконано не Гюнгором Бінголом , а іншою особою.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.09.2022 задоволено клопотання (заяву) позивача від 29.08.2022 (вх. № суду 1051/22 від 30.08.2022) про виключення недопустимого доказу (висновку експерта) з числа доказів та виключено із матеріалів справи як недопустимий доказ висновок судової почеркознавчої експертизи № 9969 від 30.06.2022.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі №911/335/20 позовні вимоги задоволені повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 211 224,40 грн. заборгованості та 3 168,37 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт поставки товару за видатковою накладною № 150 від 05.05.2017.

Відхиляючи заперечення відповідача проти позову, суд першої інстанції зазначав про те, що:

- факт поставки товару також підтверджується податковою накладною за № 13 від 05.05.2017 на суму 251 889,04 грн., в т.ч. ПДВ 41 981,51 грн., яка прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку із цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту в сумі 41 981,51 грн. При цьому доказів відхилення та не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною поставкою відповідачем до суду не надано;

- присутній в судовому засіданні 18.11.2022 представник відповідача вказував на те, що на видатковій накладній № 150 від 05.05.2017 наявний підпис, який не належить директору ТОВ «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» та ним не виконувався; присутнім представником позивача факт підписання спірної видаткової накладної не директором ТОВ «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» також не заперечувався. Водночас підпис особи, який міститься на накладній від імені відповідача, скріплений печаткою відповідача, що засвідчує легітимність підпису перед третіми особами. Відповідач припускає, що печатка могла бути підроблена, але матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача, а також про звернення до правоохоронних органів щодо підробки печатки відповідача. Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару);

- до матеріалів справи додана товарно-транспортна накладна № 150 від 05.05.2017 підписана сторонами та скріплена печатками юридичних осіб, згідно з якої замовником виступає - ТОВ «Схід-Скло», вантажоодержувачем - ТОВ «Виробничо-комерційна фірма « 2Д». Відповідачем не заперечується проставляння печатки та підпису на товарно-транспортній накладній № 150 від 05.05.2017, однак в судовому засіданні відповідач зазначав про те, що проставляння печатки та підпису здійснено при відправленні вантажу, проте жодних доказів вказаного матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» звернулось з апеляційною скаргою, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі №911/335/20 та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення постановлено із порушенням норм процесуального права та із неправильним застосуванням норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- виходячи з положень спірного договору (п. 3.3, п.5.2) у випадку поставки спірного товару позивач повинен був приєднати до позовної заяви і заявку на поставку, сертифікат якості та інші документи;

- у товарно-транспортній накладній № 150 від 05.05.2017 відсутній підпис водія експедитора, а також відомості про вантажно-розвантажувальні операції. При цьому товарно-транспортна накладна може бути доказом який підтверджує переміщення товару, проте не є документом який підтверджує отримання покупцем товару;

- податкова накладна не може бути належним доказом поставки товару, так як вона складена позивачем в односторонньому порядку;

- відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа суб`єкта господарювання, а виготовлення печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру;

- рахунок № 182 від 04.05.2017, який сформовано за спірним договором поставки не було оплачено відповідачем через відсутність поставки, а оплата коштів в сумі в сумі 40 664,64 грн. була відповідачем здійснена на підставі іншого рахунку № 183;

- податкова накладна від 05.05.2017 приєднана судом першої інстанції до матеріалів справи після спливу строку для його подання.

Крім того, скаржником заявлені клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення та про розгляд апеляційної скарги з викликом учасників справи.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023, справу №911/335/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Коробенко Г.П..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/335/20 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №911/335/20.

Матеріали вказаної справи надійшли до суду 19.01.2023.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «2Д» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 по справі №911/335/20 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 по справі №911/335/20, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

30.01.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, в якому позивач просить розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20 здійснювати у судовому засіданні з повідомлення (викликом) учасників справи.

31.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, в якому відповідач просить розглянути у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення у справі № 911/335/20.

07.02.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, серед іншого, просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20 на підставі ч. 2 ст. 264 ГПК України.

07.02.2023 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в якій позивач просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20 на підставі ч. 2 ст. 264 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 відмовлено у задоволенні клопотань Адвокатського бюро Кононенка «Шедір» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна фірма « 2Д» про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заяви Адвокатського бюро Кононенка «Шедір» про закриття провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20 на підставі ч. 2 ст. 264 ГПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- у спірному випадку виникнення та наявність правовідносини між сторонами підтверджується іншими альтернативними даними, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні спірної господарської операції з боку покупця, а саме відтиском печатки відповідача;

- факт поставки спірного товару також підтверджується і товарно-транспортною накладною проти підписання якої відповідач не заперечує, так само як і не заперечує проти того, що підпис його уповноваженого представника на вказаній накладній скріплений печаткою відповідача;

- матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача з вимогами про невиконання останнім умов спірного договору в частині передання відповідачу сертифікату якості та інших документів;

- під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заперечував проти того, що оплата коштів в сумі в сумі 40 664,64 грн. була відповідачем здійснена на підставі спірного рахунку № 182 від 04.05.2017.

Станом на 13.03.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

25.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід Скло», правонаступником якого є позивач, (постачальник) та відповідач уклали договір поставки № 21 (далі Договір), в п. 1.1 якого сторонами погоджено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар - скло листове, дзеркала, скло візерунчате та іншу скляну продукцію, а покупець зобов`язується прийняти вказану продукцію та сплатити її вартість у порядку та терміни, які визначені цим договором.

У п. 1.2 Договору сторонами погоджено, що найменування, кількість, ціна продукції фіксується сторонами в видаткових накладних.

Згідно з п.4.1 Договору ціна продукції фіксується сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору.

Поставка продукції здійснюється в супроводженні рахунка-фактури, податкової накладної, видаткової накладної, сертифіката якості, які постачальник передає представнику покупця (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору поставка продукції здійснюється при наявності повної сплати вартості продукції вказаної в рахунку-фактурі. В залежності від базисних умов поставки визначених у п. 2.1 договору, покупець здійснює повну сплату вартості тари, перевезення та інших витрат. Сплата здійснюється на підставі основного рахунку-фактури або додатково виставленого постачальником рахунку-фактури.

Якщо сторони цього договору домовились, що відпуск продукції здійснюється без повної сплати вартості продукції, покупець приймає на себе зобов`язання здійснити повну сплату продукції та інших витрат протягом 3-х календарних днів з дати фактичного відвантаження продукції (п. 3.5 Договору).

Загальна вартість даного договору складає суму вартості продукції, поставленої по цьому договору (п. 4.5 Договору).

Умовами п.п. 8.4, 8.5, 8.6 Договору визначено, що Договір діє до 31.12.2016 включно. Закінчення терміну дії договору не припиняє зобов`язання, які виникли в період дії договору. Після закінчення чергового терміну дії договору і відсутності офіційного письмового повідомлення про припинення договірних відносин, даний договір вважається пролонгованим на 1 рік.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що ним на виконання умов Договору відповідачу було поставлено товар - скло з низькоемісійним м`яким покриттям Emicon cristal, Gomel, товщина 4.0 мм, 3210х2250 мм, в кількості 1 35,07 кв.м., скло листове поліроване М1 товщина 4 мм, 3210х2250 мм, в кількості 50,54 кв.м., скло листове поліроване М4, товщина 4 мм, 3210х2250 мм, в кількості 808,92 кв.м., всього на загальну суму 251 889,04 грн., що підтверджується видатковою накладною № 150 від 05.05.2017, в той час як відповідач вказаний товар оплатив частково на суму 40 664,64 грн., про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 3308 від 25.05.2017, а відтак товар на суму 211 224,40 грн. відповідачем оплачено не було.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 211 224,40 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що, товар, стягнення плати за який є предметом позову, йому поставлений не був, що підтверджується тим, що в наданій позивачем на підтвердження факту поставки товару видатковій накладній № 150 від 05.05.2017 в графі «прийняв» наявний підпис не встановленої особи, зокрема, підпис на видатковій накладній № 150 від 05.05.2017 директором підприємства не виконувався, в свою чергу грошові кошти в сумі 40 664,64 грн. (вказана сума зарахована позивачем в рахунок часткової оплати товару поставленого за спірною накладною - примітка суду) були сплачені відповідачем не в рахунок вже поставленого товару, а як передоплата за товар, який так і не був поставлений.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

На підтвердження факту поставки спірного товару позивачем до матеріалів справи додано видаткову накладну № 150 від 05.05.2017, товарно-транспортну накладну № 150 від 05.05.2017, а також податкову накладну № 13 від 05.05.2017 на суму 251 889,04 грн., в т.ч. ПДВ 41 981,51 грн., яка прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Як встановлено вище, відповідач заперечує проти підписання його уповноваженим представником видаткової накладної № 150 від 05.05.2017.

Законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

Вказаним спростовується посилання відповідача на те, що товарно-транспортними накладними підтверджується виключно операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

З матеріалів справи слідує, що надана позивачем товарно-транспортна накладна № 150 від 05.05.2017 не містить підпису експедитора, проте вказана накладна містить підпис уповноваженої особи відповідача, який скріплений відбитком печатки останнього та проти справжності яких (підпис, відбиток печатки) відповідач не заперечує.

Водночас, враховуючи те, що уповноваженою особою відповідача засвідчено факт прийняття спірного товару, тобто кінцевий результат господарської операції, яка підтверджується вказаним первинним документом, відсутність підписів експедитора фактично є неістотним недоліком у товарно-транспортній накладній № 150 від 05.05.2017 та, відповідно, не є підставою для невизнання вказаної господарської операції, так як такий недолік не перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Також колегія суддів зазначає про таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

На оплату спірного Товару позивач виставив відповідачу рахунок № 182 від 04.05.2017 на суму 251 889,04 грн.

В свою чергу платіжним дорученням № 3308 від 25.05.2017 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 40 664,64 грн. з посиланням на Договір та рахунок № 183 від 04.05.2017 (тобто рахунок з іншим номером, який був виставлений у той саме день щодо і рахунок № 182 - примітка суду).

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рахунок № 182 від 04.05.2017, який сформовано за Договором не було оплачено відповідачем через відсутність поставки, а оплата коштів в сумі в сумі 40 664,64 грн. була відповідачем здійснена на підставі іншого рахунку № 183.

Вказані твердження відповідача колегія суддів сприймає критично та зауважує йому на тому, що, по-перше, ним не було надано до суду копії відповідного рахунку № 183 від 04.05.2017, а по-друге у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у період з 25.05.2017 (дата перерахування коштів) до 20.04.2020 (дата звернення позивача до суду з цим позовом) звертався до постачальника з будь-якими вимогами про поставку товару або про повернення коштів в сумі 40 664,64 грн.

Слід зазначити і про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- на підтвердження здійснення поставки товару за видатковою накладною № 150 від 05.05.2017 на суму 251 889,04 грн., у т.ч. ПДВ 41 981,51 грн., позивачем долучено до матеріалів справи податкову накладну за № 13 від 05.05.2017 на суму 251 889,04 грн., в т.ч. ПДВ 41 981,51 грн., видану позивачем на ім`я ТОВ «Виробничо-комерційної фірми « 2Д» за фактом здійснення поставки товару;

- вказана податкова накладна за № 13 від 05.05.2017 прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- отже, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідну податкову накладну, у зв`язку із цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту в сумі 41 981,51 грн. Доказів відхилення та не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною поставкою відповідачем до суду не надано.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.

Посилання відповідача на те, що виходячи з положень Договору (п. 3.3, п.5.2) у випадку поставки спірного товару позивач повинен був приєднати до позовної заяви і заявку на поставку, сертифікат якості та інші документи, колегією суддів до уваги не приймаються, так як наявність або відсутність вказаних документів не впливає на обов`язок відповідача оплатити поставлений йому постачальником товар.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказані вище докази належним чином підтверджують факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковою накладною № 150 від 05.05.2017 та товарно-транспортною накладною № 150 від 05.05.2017 на суму 251 889,04 грн., а також факт його часткової оплати в сумі 40 664,64 грн. Вказане свідчить про те, що товар на суму 211 224,40 грн. відповідачем оплачено не було.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на корить позивача основного боргу в сумі 211 224,40 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма « 2Д» на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2022 у справі № 911/335/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/335/20.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

Г.П. Коробенко