Рішення

від 09.03.2023 по справі 912/1886/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 рокуСправа № 912/1886/22

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Поліщук Г.Б., за участю секретаря судового засідання Ліподат Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1886/22

за позовом Фізичної особи - підприємця Тилько Олега Богдановича, АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО", 25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 50

про стягнення 103 518,00 грн

Представники сторін участь у судовому засіданні не брали.

В судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Тилько Олега Богдановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" про стягнення 103 518,00 грн, з яких 49 299,00 грн попередня оплата, 1 304,74 грн 3% річних, 52 914,26 грн пеня, з покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки №П-0199 від 10.01.2021 відповідачем не здійснено поставку товару, за який позивачем сплачено попередню оплату, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність підстав повернення суми передоплати.

Ухвалою від 26.12.2022 подану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/1886/22; поставлено розглядати вказану справу за правилами спрощеного позовного провадження; судовий розгляд справи призначено на 19.01.2023.

Сторони участь повноважних представників в судовому засіданні 19.01.2023 не забезпечили.

Поштовий конверт з ухвалою суду від 26.12.2022, направлений на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО", повернуто до канцелярії суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Господарський суд з метою належного повідомлення відповідача про місце, дату та час засідання суду у даній справі, ухвалою від 19.01.2023 відклав судове засідання до 09.02.2023 о 11:00 год та направив дану ухвалу на адресу засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" ОСОБА_1 .

Ухвалою від 09.02.2023 відкладено судове засідання до 23.02.2023 о 14:30 год, запропоновано позивачу у строк до 20.02.2023 подати суду письмові пояснення щодо: дати договору в графі "Умова продажу" Рахунку-фактури №0021 від 10.01.2022 з урахуванням підстави заявлених позовних вимог; дати договору та рахунку-фактури, вказаних у платіжній інструкції №24 від 10.01.2022 в графі "Призначення платежу" з урахуванням підстави заявлених позовних вимог; існування інших договірних правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО", окрім договору поставки №П-0199 від 10.01.2021, з урахуванням відомостей, зазначених в рахунку-фактурі та платіжній інструкції від 10.01.2022. Явку в засідання суду позивача або його повноважного представника визнано обов`язковою.

14.02.2023 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою від 23.02.2023 у зв`язку з неявкою позивача та невиконання останнім вимог ухвали суду від 09.02.2023 відкладено судове засідання до 09.03.2023 о 11:30 год. Повторно зобов`язано позивача виконати вимоги ухвали суду від 09.02.2023. Явку в засідання суду позивача або його повноважного представника визнано обов`язковою.

01.03.2023 на офіційну електронну адресу суду (з КЕП) від представника позивача надійшла заява від 28.02.2023 про участь у судовому засіданні 09.03.2023 о 11:30 у режимі відеоконференції.

Крім того, 01.03.2023 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2023 надійшли письмові пояснення, за змістом яких позивачем зазначено, що з Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" укладено єдиний договір поставки №П-0199 від 10.01.2021, який згідно п. 7.1 діє до 31.12.2022 року, в межах якого відповідачем 10.01.2022 виставлено ФОП Тилько О.Б. рахунок - фактуру №0021 від 10.01.2022, згідно якого цієї ж дати позивачем сплачено попередню оплату у розмірі 49 299,00 грн. Разом з цим, позивачем зазначено, що призначення платежу вказано згідно дог. №П-0199, тобто номер підстави оплати, вказаної в платіжному дорученні та укладеного з відповідачем договору однакові (незначні розбіжності в даті, зумовлені не виключно неуважністю позивача). Інших договірних відносин, окрім зазначених між сторонами відсутні.

Ухвалою від 08.03.2023 у справі №912/1886/22 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручено Миколаївському районному суду Львівської області забезпечити проведення судового засідання у справі №912/1886/22, яке призначене на 09.03.2023 о 11:30 в режимі відеоконференції в приміщенні суду за адресою: вул. Івана Мазепи, 29, м.Миколаїв, Львівська область, 81600 та перевірити повноваження представника Фізичної особи-підприємця Тилька Олега Богдановича, що братиме участь у засіданні суду в режимі відеоконференції.

Разом з тим, представник позивача не прибув для участі в судовому засіданні 09.03.2023 до Миколаївського районного суду Львівської області.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзиву не подав, ухвали суду по даній справі, надіслані на його адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та договорі поставки №П-0199 від 10.01.2021, повернулися до суду із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Дана адреса відповідає адресі, яка зазначена позивачем у позовній заяві.

Судом враховується, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення судових ухвал з викликом відповідача у судові засідання відбулося через незабезпечення ним вимог законодавства щодо можливості реального вручення поштових відправлень за офіційним місцезнаходженням, а судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного виклику відповідача у судові засідання у даній справі.

Також, в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал від 19.01.2023 та від 09.02.2023) направлених на адресу засновника ТОВ "КЛ АГРО" ОСОБА_1

Таким чином, господарський суд вчинив всі необхідні дії для повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення засідання суду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. При цьому, за змістом частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За викладених обставин, суд розглядає справу за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши в судовому засіданні докази, які подано на підтвердження позовних вимог, господарський суд встановив наступні обставини, які є предметом доказування у даній справі.

10.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" (Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Тилько Олег Богданович (Покупець) укладено договір поставки №П-0199 (далі - Договір, а.с. 8-10), згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та оплатити товар, а саме мінеральні добрива за цінами та у кількості, комплектності, асортименті, у строки та на умовах, передбачених цим Договором, а так само обумовлених специфікаціями та рахунками, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору замовлення передається Постачальнику в будь-якій формі (шляхом заповнення бланку замовлення, електронною поштою, факсимільним, телефонним зв`язком, усно тощо). Погоджене сторонами замовлення в односторонньому порядку зміні не підлягає. Зміни в замовлення вносяться за згодою сторін і підтверджуються Постачальником письмово.

Умови щодо найменування, кількості, ціні Товару вважаються узгодженими з моменту підписання сторонами Специфікації (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 2.6. Договору оплата здійснюється на поточний рахунок Постачальника наступним чином: 30% - попередня оплата вартості Товарів та повна оплата після отримання товару та перевірки його якісних та кількісних характеристик на протязі 3 календарних днів.

Згідно з п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється відповідно до строків та на умовах, вказаних Покупцем у замовленні та Специфікації на кожну партію товару, якщо сторони не погодили інше. Замовлення передається згідно умов пункту 1.2 даного Договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору датою поставки та переходу права власності Товару визнається дата приймання на складі Покупця згідно видаткової накладної або акту приймання-передачі Товару, підписанні сторонами. Ризики раптової загибелі чи пошкодження Товару несе власник у відповідності з діючим законодавством.

Перелік товаросупроводжувальних документів, які надаються Покупцеві в оригіналах: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості (паспорт) або інший подібний документ, що підтверджує якість товару (п. 3.3 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022 року, а в частині взаєморозрахунків та гарантійних зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності, що передбачена умовами цього Договору (п. 7.1. Договору).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

10.01.2021 сторонами підписано Специфікацію №1 до Договору №П-0199 від 10.01.2021, згідно якої затверджено характеристики, кількість, номенклатуру й загальну вартість партії товару, що поставляється на суму 164 330,00 грн, умови оплати: 30% - попередня оплата вартості Товарів та повна оплата після отримання товару та перевірки його якісних та кількісних характеристик на протязі 3 календарних днів, строк поставки 3-4 робочих дні з моменту отримання попередньої оплати, адреса поставки - Львівська область, Миколаївський район, с. Берездівці, вул. Боринецька (а.с. 11).

10.01.2022 відповідачем виставлено позивачеві рахунок на оплату № 0021 від 10.01.2022 на суму 164 330,00 грн (а.с. 12). У даному рахунку-фактурі міститься посилання на договір №П-0199 від 10.01.2022.

На виконання умов договору позивачем 10.01.2022 перераховано відповідачу 30% попередньої оплати вартості товару в сумі 49 299,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 24 від 10.01.2022 (а.с. 13).

Проте, як вказує позивач, Постачальник (відповідач) так і не здійснив відвантаження оплаченої партії Товару.

06.10.2022 на адресу відповідача позивачем надіслано претензію від 29.09.2022 з вимогою терміново повернути суму передоплати у розмірі 49 299,00 грн (а.с. 14-17). У претензії від 29.09.2022 позивач просить відповідача сплатити також штрафні санкції за договором від 10.01.2021 на суму 42 937,40 грн. (а.с. 14-17).

Проте, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2021 між сторонами у справі укладено договір поставки №П-0199, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання з поставки позивачу замовленого товару у строки, передбачені Договором.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України).

У п. 3 Специфікації №1 сторони передбачили строк поставки: 3-4 робочих дні з моменту отримання попередньої оплати.

10.01.2022 Фізичною особою - підприємцем Тилько Олегом Богдановичем перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" (30% вартості товару згідно Специфікації), тобто 49 299,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №24 від 10.01.2022. Тобто, у відповідача виник обов`язок з поставки товару до 18.01.2022. Проте, доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки матеріали справи не містять.

Згідно із ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Судом встановлено, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, відтак у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої за нього попередньої оплати.

Слід відмітити, що господарський суд ухвалою суду від 09.02.2023 витребовував від позивача письмові пояснення щодо: дати договору в графі "Умова продажу" Рахунку-фактури №0021 від 10.01.2022 з урахуванням підстави заявлених позовних вимог; дати договору та рахунку-фактури, вказаних у платіжній інструкції №24 від 10.01.2022 в графі "Призначення платежу" з урахуванням підстави заявлених позовних вимог; існування інших договірних правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО", окрім договору поставки №П-0199 від 10.01.2021, з урахуванням відомостей, зазначених в рахунку-фактурі та платіжній інструкції від 10.01.2022.

Згідно письмових пояснень наданих позивачем на виконання вимог ухвали суду вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено єдиний договір поставки №П-0199 від 10.01.2021, який згідно п. 7.1 діє до 31.12.2022 року, в межах якого відповідачем 10.01.2022 виставлено ФОП Тилько О.Б. рахунок - фактуру №0021 від 10.01.2022, згідно якого цієї ж дати позивачем сплачено попередню оплату у розмірі 49 299,00 грн. Разом з цим, позивачем зазначено, що призначення платежу вказано згідно дог. №П-0199, тобто номер підстави оплати, вказаної в платіжному дорученні та укладеного з відповідачем договору однакові (незначні розбіжності в даті, зумовлені не виключно неуважністю позивача). Інших договірних відносин, окрім зазначених між сторонами відсутні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що підписані між сторонами Договір постави №П-0199 та специфікація до Договору №П-0199 датовані 10.01.2021. У той же час, рахунок - фактура № 0021 датовий 10.01.2022 року та у графі "Умови продажу" містить посилання на Договір №П-0199. Позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №0021 здійснено попередню оплату в сумі 49 299,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №24 від 10.01.2022. У призначенні платежу також міститься посилання на договір №П-0199 та рах.фак. № НОМЕР_1 .

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження виконання ним поставки товару, всупереч умовам договору, а відтак не спростував доводів позивача про необхідність повернення грошових коштів, а відтак вимога про стягнення 49 299,00 грн попередньої оплати є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

При цьому, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 у справі № 904/4156/18, необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Згідно з частиною 1 статті 546, статтею 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення умов Договору у визначений строк не здійснив відвантаження оплаченої партії товару, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19, від 17.10.2019 у справі №912/3237/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18.

Так, пунктом 5.3 Договору передбачено, що в разі порушення Постачальником терміну постачання Товару Постачальник виплачує Покупцеві пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого у термін товару, за кожен календарний день прострочення до моменту поставки товару в повному обсязі, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення.

Таким чином, вказаним пунктом договору сторонами погоджено забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, як зазначено позивачем у позові.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку позивача, за порушення терміну постачання товару відповідачу нарахована пеня від вартості непоставленого товару в розмірі 52 914,26 грн за період з 19.01.2022 по 06.12.2022.

02.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Вказаним Законом, зокрема, розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту:"7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Отже, виходячи з наведеного вище, з огляду на період нарахування пені, який визначено позивачем, у суду відсутні підстави вважати, що заявником було порушено при нарахуванні приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 52 914,26 грн пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 304,74 грн 3% річних за період з 19.01.2022 по 06.12.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/631/19, згідно з якою стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, та при стягненні цієї суми підлягає застосуванню частина 2 статті 625 цього Кодексу щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що такий розрахунок виконано позивачем арифметично вірно та відповідно до норм законодавства, а відтак вимога про стягнення 1 304,74 грн 3% річних підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 50 %, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропоційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст.13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч. 3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013, Конституційнй Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги значний розмір стягуваної пені.

Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені на 50 % з 52 914,26 грн - пені (визначеної судом) до 26 457,13 грн, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 49 299,00 грн попередньої оплати, 26 457,13 грн - пені, 1 304,74 грн - 3 % річних.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України").

Отже, з врахуванням вказаних норм, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 2481,00 грн.

Позивач в прохальній частині позовної заяви просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" на користь Фізичної особи - підприємця Тилько Олега Богдановича судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду копії договору про надання правової допомоги від 05.12.2022, укладеного між Адвокатом Ратич Тарасом Михайловичем та Фізичної особою - підприємцем Тилько Олегом Богдановичем, ордеру адвоката.

Правова допомога в рамках судової справи №912/1886/2 ФОП Тилько Олегу Богдановичу надавалася адвокатом Ратич Т.М. на підставі ордеру серії ВС №1185879.

Згідно п. 1 Договору від 05.12.2022 Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу Клієнту у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Тилько Олега Богдановича до товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" про стягнення коштів.

Суть правової допомоги: складання/подання Адвокатом позовної заяви про стягнення коштів, участь Адвоката у судових засіданнях (за необхідності) (п. 1.1 Договору від 05.12.2022).

У пункті 2.1 Договору від 05.12.2022 отримання винагороди Адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

Згідно п. 2.3 Договору від 05.12.2022 загальна вартість послуг Адвоката (гонорар адвоката) за цим договором становить 15 000,00 грн.

Вартість послуг, визначена в п. 2.3 цього Договору, Клієнт сплачує Адвокату протягом 30 днів з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Кіровоградської області у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Тилько Олега Богдановича до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" про стягнення коштів (п. 2.4 Договору).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

З наведеного випливає, якщо винагорода адвоката за послуги згідно з договором про надання правової допомоги була вчинена сторонами у твердій (фіксованій) сумі, то вона за весь час дії договору не змінюється незалежно від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

Враховуючи, що сторони в договорі погодили розмір гонорару у фіксованій сумі 15 000,00 грн, а не погодинну оплату чи оплату за кожну надану послугу окремо, суд не перевіряє співмірність вказаних витрат зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг на відповідність критеріям реальності та розумності таких витрат.

Враховуючи наведене, та те, що відповідач не заперечив та не спростував обґрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, пов`язаних із розглядом справи №912/1886/22.

Керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 50, код ЄДРПОУ 43972415) на користь Фізичної особи - підприємця Тилько Олега Богдановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 49 299,00 грн попередню оплату, 1 304,74 грн 3% річних, 26 457,13 грн пені, а також 2481,00 грн судового збору, 15 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення направити Фізичній особі - підприємцю Тилько Олегу Богдановичу ( АДРЕСА_1 ), Товариству з обмеженою відповідальністю "КЛ АГРО" (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 50), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Повне рішення складено 14.03.2023.

Суддя Г.Б. Поліщук