Постанова

від 01.03.2023 по справі 915/690/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/690/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Підяша О. С.,

Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - не з`явився,

Фермерського господарства «АГРОСФЕРА+» - не з`явився,

ОСОБА_1 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Фермерського господарства «АГРОСФЕРА+»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 (у складі колегії суддів: Савицького Я. Ф. (головуючий), Головея В. М., Разюк Г. П.)

у справі № 915/690/19

за позовом Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Фермерського господарства «АГРОСФЕРА+»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання незаконними і скасування наказів, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (є правонаступником ГУ Держземагентства у Миколаївській області; далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), Фермерського господарства «АГРОСФЕРА+» (далі - ФГ «АГРОСФЕРА+»), у якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагентства у Миколаївській області від 03.07.2015 № 3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

визнати недійсним договір оренди землі від 29.04.2016, укладений між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 , про надання в оренду земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 14566143 та скасувати його державну реєстрацію;

зобов`язати ФГ «АГРОСФЕРА+» повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228 471,06 грн, розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачами вимог земельного законодавства, Закону України «Про фермерське господарство» щодо відведення в оренду та, відповідно, отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.04.2019 залучено до участі у справі як третю особу, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 закрито провадження у справі № 915/690/19 в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Миколаївській області від 03.07.2015 № 3856-сг та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, визнання недійсним договору оренди землі від 29.04.2016 та скасування його державної реєстрації на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)(спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства). У решті позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 скасовано. Позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ; визнано недійсним договір оренди землі від 29.04.2016 та скасовано його державну реєстрацію; зобов`язано ФГ «АГРОСФЕРА+» повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, у березні 2021 року ФГ «АГРОСФЕРА+» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки ці вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків фізичної особи, тому спір в цій частині має вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Разом з цим, оскільки вимога про визнання недійсним договору оренди землі не підпадає під юрисдикцію господарського суду, а прокурором не надано доказів визнання цього договору недійсним, відсутні підстави і для витребування спірної земельної ділянки. Крім того, скаржник зазначає, що відповідно до правових позицій Верховного Суду у спорах про витребування земельної ділянки вимоги про визнання недійсними наказів не є ефективним способом захисту.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Міщенко І. С. від 28.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 915/690/19 за касаційною скаргою ФГ «АГРОСФЕРА+» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.06.2021.

Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та безпідставними, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 не скористались своїм правом на подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Міщенко І. С. від 30.06.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 915/690/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/1830/19.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 справу № 915/690/19 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Случ О. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Случа О. В. від 30.01.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 915/690/19; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.03.2023.

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, ФГ «АГРОСФЕРА+», ОСОБА_1 в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасників справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Офісу Генеральної прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наказом ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 21.11.2013 № МК/4821783000:02:000/00000291 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеюстрою» надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності.

Наказом ГУ Держземагенства у Миколаївській області від 18.07.2014 № 822-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселенівського району Миколаївської області.

Право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2014 за № 6550367.

У подальшому ОСОБА_1 створено та зареєстровано (21.10.2014) ФГ «АГРОСФЕРА+».

02.06.2015 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Миколаївській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 8,5 га в оренду для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Весилинівського району Миколаївської області, до якого додав: копії паспорту, ідентифікаційного коду та диплому про отримання вищої освіти в аграрному навчальному закладі, викопіювання з кадастрової карти (плану) земель Новосвітлівської сільської ради, на якому зображено розміщення земельної ділянки, довідку про склад земельних угідь.

Наказом ГУ Держземагентства в області від 03.07.2015 № 3856-сг «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 8,5 га пасовищ із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

У подальшому, наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення» від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровим номером 4821783000:02:000:0431) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

29.04.2016 між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431, строком на 7 років.

Право оренди на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.05.2016 за № 14566143.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави про визнання незаконними та скасування наказу ГУ Держземагентства у Миколаївській області від 03.07.2015 № 3856-сг, наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, визнання недійсним договір оренди землі від 29.04.2016 та скасування його державної реєстрації, та зобов`язання ФГ «АГРОСФЕРА+» повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області спірну земельну ділянку, обґрунтовані порушенням відповідачами вимог Закону України «Про фермерське господарство», Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та отриманням ОСОБА_1 спірної земельної ділянки на позаконкурсній основі.

Суд першої інстанції при вирішенні заявлених позовних вимог закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства у Миколаївській області від 03.07.2015 № 3856-сг та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, визнання недійсним договору оренди землі від 29.04.2016 та скасування його державної реєстрації виходячи із того, що оспорюваними наказами та договором надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення саме фізичній особі, отже, такий спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки саме фізичної особи. Разом з цим, суд першої інстанції врахувавши обставини щодо юрисдикції в зазначеній частині, а також те, що прокурором не надано доказів визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки, відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ФГ «АГРОСФЕРА+» повернути спірну земельну ділянку, з огляду на відсутність підстав вважати володіння ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою безпідставним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, визнання недійсним договору оренди землі від 29.04.2016 та скасування його державної реєстрації, зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції виходив з допущених ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області порушень положень статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Миколаївській області від 03.07.2015 № 3856-сг, врахувавши пропуск позовної давності та не встановивши поважних причин такого пропуску.

У поданій касаційній скарзі ФГ «АГРОСФЕРА+», посилаючись на наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 20.03.2019 у справах № 619/1680/17, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 та № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/9452/17, від 24.09.2020 у справі № 15/143-б, від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, ухвалі Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 922/1830/19, постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 907/238/15, постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною 1 статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 у спорі, що виник у подібних правовідносинах, прийнятої після подання касаційної скарги у справі, яка розглядається, відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 619/1680/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно із частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26.06.2019 у справі № 761 /9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах.

Так, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Отже, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про її розгляд за правилами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, доводи скаржника щодо належності спору у цій справі в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації до цивільної юрисдикції, є безпідставними.

Разом з тим, вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Миколаївській області через сплив позовної давності та визнав незаконним та скасував наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ як такий, що суперечить вимогам статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» та прийнятий з порушенням статей 123, 124 Земельного кодексу України.

Проте такий висновок апеляційного суду, не відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/1, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо ефективного способу захисту у подібних правовідносинах.

В наведених постановах зазначено, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, прийнятої після подання касаційної скарги у справі, яка розглядається.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Одночасно, суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги прокурора про зобов`язання ФГ «АГРОСФЕРА+» повернути спірну земельну ділянку, в порушення статті 236 ГПК України, взагалі не встановив, чи передана спірна земельна ділянка у користування ФГ «АГРОСФЕРА+» та на якій підставі, не з`ясував характер спірних правовідносин та в своїй постанові не вказав правових підстав вирішення позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції, не встановив належного відповідача за позовними вимогами про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» спірна земельна ділянка не є землями фермерського господарства, разом з тим між ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки від 29.04.2016.

У зв`язку з наведеним оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, отже її не можна визнати законною та обґрунтованою, що свідчить про наявність підстав для її скасування.

З огляду на те, що рішенням суду першої інстанції закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, і такий висновок не відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, прийнятої після подання касаційної скарги у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції вважає за необхідність застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що свідчить про наявність достатніх правових підстав для скасування і рішення суду першої інстанції.

Разом із тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначати, що ні суд першої інстанції, закриваючи провадження, ні суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання наказів незаконними та їх скасування, якими було надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою, затверджено цей проект та надано йому у власність земельну ділянку, а також про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, стороною якого також є ОСОБА_1 , не звернули увагу на те, що у справі, яка розглядається, останній є лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, однак вирішення цього спору безпосередньо впливає на його права та обов`язки.

Відповідно до частин 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, а також керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, що, у свою чергу, зумовлює скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне рішення.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «АГРОСФЕРА+» задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 у справі № 915/690/19 скасувати.

3. Справу № 915/690/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв О. В. Случ