Окрема ухвала

від 14.03.2023 по справі 930/324/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/324/22

Провадження № 22-ц/801/364/2023

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ОКРЕМА УХВАЛА

14 березня 2023 рокуСправа № 930/324/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідачаКовальчука О. В.,

суддів: Якименко М. М., Панасюка О. С.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою Немирівськоїокружної прокуратуриВінницької області в інтересах держави вособі: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішенняНемирівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 11березня2022року у м. Немирові, суддею цього суду Алєксєєнком В.М., дата складання його повного тексту не відома,

В С Т А Н О В И В:

Переглядаючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції встановив, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до положень ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення (ч.10 ст.262 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки. Позов мотивований тим, що 20листопада 2018року міжпозивачем тавідповідачем булоукладено договірпозики,за яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові коштив розмірі160000грн.,а ОСОБА_2 зобов`язався їхповернути напершу вимогу ОСОБА_1 протягом трьохднів здня пред`явленнявимоги.Крім цього, сторони погодили те, що у разі неповернення позивачу коштів у встановлений строк, відповідач зобов`язується здійснити відчуження на користь позивача належних йому земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 3,8099 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0260, та частини земельної ділянки площею 4,3036 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0259, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Як вказуєпозивач,05листопада 2021року вінзвернувся довідповідача звимогою проповернення коштіву строкдо 09листопада 2021року абонотаріальне посвідченнядоговору купівлі-продажувищезгаданих земельнихділянок. Натомість 19 листопада 2021 року ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що коштів на повернення боргу у нього немає, тому він готовий відчужити належні йому земельні ділянки на користь позивача, однак коштів на нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу цих ділянок у нього також немає, бажання здійснити візит до нотаріальної контори у нього відсутнє. На виконання умов договору відповідачем було передано позивачу оригінали правовстановлюючих документів на вищезгадані земельні ділянки.

Пославшись на викладені обставини, а також на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок, що в силу вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України є підставою для відчуження таких земельних ділянок без нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на вищевказані земельні ділянки.

Рішенням Немирівськогорайонного судуВінницької областівід 11березня2022рокупозовні вимогизадоволено.Визнано правовласності за ОСОБА_3 на земельнуділянку площею3,8099га, кадастровийномер 0523084200:01:001:0260,та частини земельної ділянки площею 4,3036 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0259, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Задовольняючи позовнівимоги судпершої інстанціївиходив зтого,щов порушення умов договору позики відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, а тому ухвалення рішення про задоволення позову не суперечитиме вимогам та законним інтересам сторін, відповідатиме чинному законодавству України, не порушуватиме права, свободи та інтереси третіх осіб.

Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права з огляду на таке.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 4 ст. 265 ЦПК України встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Задовольняючи позовні вимоги суд під головуванням судді Алєксєєнка В.М. вказані вимоги процесуального закону проігнорував, зокрема не встановив чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, не навів у мотивувальній частині положень всіх норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а лише обмежився наведенням переліку ряду статей ЦК України та посиланням на деякі докази без зазначення своїх висновків та мотивів щодо задоволення заявлених вимог.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувався лише нормами ст. ст. 526, 625, 629, 1046, 1049, 1050 ЦК України, які регулюють відносини щодо виконання боржником зобов`язання в частині повернення суми позики та положеннями щодо договору позики, натомість суд не зазначив в рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів позивача щодо суті спору, зокрема щодо його посилання на ч. 2 ст. 220 ЦК України, яка якраз регулює питання визнання судом дійсним договору, який не посвідчений нотаріально.

Суддя Алєксєєнко В.М. не надав правову оцінку тій обставині, що позивачем всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачається, зокрема, ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 1 328 ЦК України).

Фактично між сторонами у даній справі відсутній будь-який спір, та відповідно у позивача відсутні будь-які підстави для захисту своїх прав у спосіб, визначений у позовній заяві.

Крім того, за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності має бути власник особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати внаслідок пред`явлення позову).

Оскільки між сторонами фактично відсутній спір про право власності, а у позивача відсутні будь-які документи, що посвідчують його права як власника, також про втрату правовстановлюючих документів він не заявляє, відповідну заяву про втрату документів не подавав, підстави для визнання за позивачем права власності за таких умов відсутні.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі №1622цс15 та постанові від 24 червня 2015 року у справі №6-318цс15.

Також, відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі №6-688цс15, №6-1858цс-15, однак суд першої інстанції не врахував його при розгляді цієї справи.

Крім того, судом першої інстанції узаконено перехід до позивача права власності на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до державного бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави. Визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку позбавляє державу від надходження державного мита, яке сплачується за нотаріальні дії при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомості в розмірі 1 відсотку суми договору у порядку передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та ст. 178 Податкового кодексу України; збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 відсотка від вартості набутого майна згідно п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування»; військового збору у розмірі 1,5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного п. п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України. Таким чином суддею Алєксєєнком В.М. допущено грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

У п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій процесуальним законом, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Апеляційний суд звертає увагу і на те, що в оскаржуваному у цій справі рішенні суддею допущено безліч описок, унаслідок чого виклад фактичних обставин справи, які наведені у рішенні частково від першої, а частково від третьої особи, важко сприймається.

Також слід зауважити, що під головуванням одного й того ж судді Алєксєєнка В.М. ухвалено подібні рішення у інших справах за позовом одного й того ж позивача, які вже переглянуті Вінницьким апеляційним судом, зокрема: 04 жовтня 2022 року у справі №930/331/22, 26 жовтня 2022 року у справі №930/328/22, 03 листопада 2022 року у справі №930/332/22, 08 листопада 2022 року у справі №930/325/22, 16 лютого 2023 року у справі №930/330/22, 02 березня 2023 року у справі №930/329/22, 02 березня 2023 року у справі №930/326/22 та 02 березня 2023 року у справі №930/167/22.

Враховуючи вищезазначене, а також положення ст. ст. 106, 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо підстав дисциплінарної відповідальності судді та органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, апеляційний суд вважає за необхідне про вказані вище порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права суддею Немирівського районного суду Вінницької області Алєксєєнком В.М. довести до відома Вищої ради правосуддя для належного реагування.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 262, 385, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Довести до відома Вищої ради правосуддя про допущені при вирішенні вказаної цивільної справи порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права суддею Немирівського районного суду Вінницької області ОСОБА_4 .

Ухвала набирає законної сили із дня її постановлення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана особою, якої вона стосується, до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : М. М. Якименко

О. С. Панасюк