Постанова

від 14.03.2023 по справі 806/465/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

справа № 806/465/14

касаційне провадження № К/9901/37543/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 (суддя Токарева М.С.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 (головуючий суддя - Зарудяна Л.О., судді - Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.) у справі за позовом Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" до Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Баранівське лісомисливське господарство" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 № 0000752200, № 0000742210.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з Приватним підприємцем ОСОБА_1 , Державним підприємством «Український транспортно-логістичний центр», Державним підприємством «Дарницький вагоноремонтний завод», Державним підприємством «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів».

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 25.02.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.07.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив з передчасності висновків судів попередніх інстанцій про протиправність донарахування позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з підстав, оскільки судами не перевірені доводи відповідача про те, що під час проведення перевірки підприємством не було надано підтверджуючих документів у тому числі (залізничних накладних), які підтверджують понесені витрати на перевезення, а також акти виконаних робіт. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що судами не надано належну оцінку економічному ефекту для позивача по вказаним операціям з надання транспортних послуг вантажного перевезення.

Верховний Суд України ухвалою від 21.09.2016 відмовив у допуску до провадження справи за заявою Підприємства про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.07.2016 з підстав того, що ухвала касаційного суду, про перегляд якої подана заява, не перешкоджає провадженню у справі.

За результатами нового розгляду справи, Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 19.10.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 № 0000742210, №0000752200.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав ненадання документів на підтвердження доцільності залучення контрагентів позивача до виконання робіт, відсутності документів, зокрема залізничних накладних, в підтвердження витрат на перевезення власних вагонів в порожньому стані.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.03.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.

Верховний Суд ухвалою від 18.10.2018 касаційну скаргу Інспекції прийняв до провадження, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 13.03.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 27.12.2013 №1139/22-00/13554881 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Підприємством, зокрема:

підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а результаті чого донараховано податок на прибуток в розмірі 436553,00 грн;

статті 185, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 152797,00 грн та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 36 373,00 грн, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 189170,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014:

№ 0000742210, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 545691,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 436553,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 109138,00 грн;

№0000752200, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 236463,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 189170,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 47293,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В акті перевірки контролюючий орган зазначає про безпідставне віднесення Підприємством до складу витрат операційної діяльності по рядку 05 Декларації з податку на прибуток підприємства витрати по ремонту основних засобів, понад встановлений ліміт за 2012 рік на загальну суму 183358,00 грн, оскільки при звірці проведених ремонтів, списаних запасних частин на ремонт порівняно з визначеним господарством 10% лімітом встановлено його перевищення на загальну суму 185358,00 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що балансова вартість всіх груп основних фондів позивача станом на 01.01.2012 становила 9140782,00 грн. На витрати позивач мав право віднести не більше 914078,00 грн (9140782,00 грн. х 10%). Своїм правом підприємство скористалося і на витрати віднесло суму 914078,00 грн. Всього ремонтних робіт позивачем було здійснено на суму 1385635,52 грн. Суму, яка перевищує дозволений ліміт в розмірі 471557,31 грн віднесено на збільшення балансової вартості основних фондів, дані обліку відображені в журналі-ордері № 5-4 за 2012 рік на підставі первинних документів, які відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують понесені позивачем витрати.

Відповідно пункту 146.11 статті 146 ПК України первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних із ремонтом та поліпшенням об`єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об`єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Згідно з пунктом 146.12. статті 146 ПК України сума витрат, що пов`язана з ремонтом та поліпшенням об`єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984 (далі - Порядок), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Судами установлено, що контролюючим органом в порушення вимог пункту 6 вказаного Порядку не наведено обґрунтування щодо обраховування суми перевищення в розмірі 183358,00 грн, відсутні посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність факту наведено порушення.

З огляду на встановлені судовими інстанціями фактичні обставини у даній справі, колегія суддів не може погодитись з твердженнями скаржника про безпідставне віднесення до складу витрат витрати по ремонту основних засобів, понад встановлений ліміт за 2012 рік на загальну суму 183 358, 00 грн.

Щодо висновків акту перевірки про необґрунтоване віднесення позивачем до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрат на суму 1472053,00 грн та завищення суми податкового кредиту в сумі 95239,00 грн по операціях, пов`язаних з отриманням послуг з лісозаготівлі від Приватного підприємця ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає про наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Підприємство отримувало послуги по розробці лісосік від Приватного підприємця ОСОБА_1 за договорами від 20.01.2006 №5, від 23.04.2012 №4 на загальну суму 1567292,00 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 261215,34 грн, що підтверджується актами передачі лісосік заготівельнику, кошторисами вартості підрядних робіт на заготівлю деревини (в розрахунку на 1 м. куб. деревини) в Баранівському, Биківському, Довбишському, Зеремлянському, Червоноармійському та Явневському лісництвах, плановою сортиментною структурою лісосік, приймально-здавальними актами заготовленої деревини, податковими накладними, банківськими виписками.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Зауважень до первинних документів, на підставі яких позивачем було сформовано витрати та податковий кредит, акт перевірки не містить.

Доводам скаржника про укладання позивачем зазначених договорів з порушенням вимог пункту 5 статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 №2289-VI та недостатність належної кількості трудових ресурсів у зазначеного контрагента, суди першої та апеляційної інстанції надали правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо тверджень контролюючого органу про завищення підприємством інших витрат (витрати на транспортування) за 4 квартал 2012 року на загальну суму 421415 грн, а саме оплати за повернення порожніх вагонів на станцію призначення на загальну суму 183616,00 грн та оплати за перебування вагонів за кордоном на суму 237799,00 грн (210987,00 грн та сума ПДВ в розмірі 26812,23 грн, яка відноситься на витрати у відсотковому відношенні 63,54%) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу "е" підпункту 138.10.3. пункту 138.10. статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем після проведення тендеру з його переможцем ТОВ "Рейл Карго Транс", було укладено договір від 26.04.2012 №5 про перевезення вантажу залізничним транспортом, (ціна за 1 вагон складає 5 590, 82 грн).

У подальшому ТОВ "Рейл Карго Транс" відмовився від виконання умов даного договору та надання відповідних послуг, у зв`язку з чим між позивачем (Замовник) та Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" (Основний виконавець) і співвиконавцями: Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод" (Співвиконавець перший) та Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" (Співвиконавець другий) був укладений договір від 30.07.2012 № 1412/554-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах та проведення розрахунків за надані послуги, пов`язані з цими перевезеннями. За цим договором про організацію перевезень вантажів Основний виконавець та Співиконавці зобов`язуються за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов`язаних з організацією внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів у напіввагонах власності Співвиконавців ( ціна за 1 полувагон складає 6390,48 грн.)

За жовтень 2012 року ДП „Український транспортно-логістичний центр" надав позивачу послуг із організації внутрішньодержавних та експортно-імпортних перевезень вантажів у сумі 436801,00 грн, що підтверджується актом наданих послуг, вантажно-митними деклараціями, зовнішньоекономічними контрактами, платіжними дорученнями, які відповідають вимогам Закону №996-ХІV, у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про недослідження економічної доцільності укладання зазначених договорів, оскільки судами досліджено економічну доцільність укладання таких договорів і встановлено, що після відмови ТОВ "Рейл Карго Транс" від виконання умов договору від 26.04.2012 №5 про перевезення вантажу залізничним транспортом та надання відповідних послуг позивач був позбавлений можливості отримувати послуги з перевезення вантажу за ціною вказаною у тендерній пропозиції та вимушений був, з метою виконання умов укладених договорів щодо поставки товарів укласти новий договір на перевезення вантажу залізничним транспортом за ціною вищою ніж вказано у тендерній пропозиції.

Доводи скаржника про зайве віднесення позивача до складу витрат на збут суму оплати за повернення порожніх вагонів на станцію призначення на загальну суму 183 616, 00 грн та оплати за перебування вагонів за кордоном на суму 237 799, 00 грн судами досліджено і встановлено, що вартість послуг з витрат на перевезення власних вагонів в порожньому стані становить - "0", плата за користування вагонами за межами України становить "0", а не 183 616, 70 грн без ПДВ та 253 184, 40 грн, як зазначає у акті відповідач. Окрім того, у податкові декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року в рядку 06 "Витрати на збут" сума в розмірі 421 415, 00 грн відсутні.

Приймаючи до уваги встановлені судовими інстанціями обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість зменшення контролюючим органом податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 15385,00 грн.

Також, колегія суддів приймає до уваги встановлені обставини судами попередніх інстанцій, зокрема, що Держфінінспекцією в Житомирській області було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача предметом якої було зокрема правильність проведення державних закупівель. Жодних порушень щодо проведення позивачем державних закупівель, органом, якому згідно чинного законодавства право на проведення такої перевірки, не було виявлено, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту Держфінінспекції в Житомирській області від 23.11.2015 №06-07-09/00.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податковим повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова