Рішення

від 13.03.2023 по справі 622/79/22

ДИКАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/79/22

Провадження № 2/529/85/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої - судді Петренко Л.Є.

секретаря Звягольської В.А.,

з участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Косінської О.В.,

представника відповідача адвоката Богомол Т.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в порядкузагального позовногопровадження,в режимівідеоконференції,цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги - служба у справах дітей Золочівської районної державної адміністрації Харківської області, про визначення місця проживання дитини з батьком, -

встановив:

31.01.2022 позивач звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком. Позивач в обґрунтування позову вказав, що він з відповідачкою перебувала у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у сторін не склалося і рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 26.02.2018 розірвано. Починаючи з 2017 року відповідачка поїхала до Польщі, а дитина проживати з ним та його батьками. Відповідачка не піклувалась про дитину, рідко цікавилась його життям. У 2021 році відповідачка забрала дитину з його дозволу до Польщі на літні канікули, після спливу яких залишила сина проживати у Польщі. За весь час, що син поживав з ним, саме він займався його вихованням та піклуванням, син прив`язався до нього. Для дитини ним створені найкращі умови, є місце для ігор та відпочинку, іграшки та інші речі для розвитку. Відповідачка раніше ніколи не залишалась з сином надовго, не виявляла проявів самостійного виховання. Він працює, має нормований робочий день, тому виходячи з інтересів дитини, просить визначити місце проживання дитини саме з ним.

Ухвалою судді Золочівського районного суду Харківської області від 01.02.2022 позовна заява залишена без руху на надано строк для усунення недоліків.

17.02.2022 ухвалою судді Золочівського районного суду Харківської області відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Розпорядженням ВерховногоСуду від14.03.2022р.N7/0/9-22Про змінутериторіальної підсудностісудових справв умовахвоєнного станузмінено територіальнупідсудність судовихсправ Золочівськогорайонного судуХарківської області на Диканський районний суд Полтавської області.

Ухвалою судді Диканського районного суду Полтавської області від 20.09.2022 справу прийнято до свого провадження та призначено до підготовчого засідання.

28.11.2022 представником відповідача подано відзив на позов, в якому вказано, що сторони після розірвання шлюбу проживають окремо. У зв`язку з веденням на території України воєнного стану та того, що Харківська територіальна громада входить до району проведення воєнних дій, відповідачка із сином виїхали до Польщі, де проживають і зараз. ОСОБА_2 забезпечує усі умови для нормального розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Дитина навчається в школі, відвідує гуртки. Також мати піклується про здоров`я дитини, що підтверджується документами про соціальне та медичне страхування. Відповідачка працює та отримує стабільний дохід, має позитивні характеристики з роботи. Натомість доводи позивача викладені у позовній заяві заперечує, оскільки дитини проживала з батьком лишу тоді коли мати виїздила до Польщі, інший час дитина проживала з матір`ю. Починаючи з народження дитини, мати постійно піклувалась про свого сина, доглядала його та намагалась дати йому повноцінне піклування та турботу. Вважає вимоги позивача безпідставними, а позов не обгрунтованим, тому просить у його задоволенні відмовити.

18.01.2023 ухвалою суду закрито підготовче провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та вказав, що після розірвання шлюбу дитини залишилась проживати з матір`ю. Невдовзі відповідачка виїхала до Польщі на заробітки і дитина стала проживати з ним. Перший раз відповідачка виїхала на 3 місяці, потім у 2018 році знову виїхала, син влітку також виїзджав до матері в Польщу, після чого повернувся і проживав з ним. Влітку 2021 року відповідачка виїхала до Польщі з дитиною, обіцяла що син повернеться на навчання з вересня 2021, але син не повернувся в Україну. Наразі син знаходиться у Польщі, що позбавляє його належним чином спілкуватися з ним, він йому дзвонить, спілкується по телефону та відеозв`язку, але цього замало і він бажає щоб дитина проживала разом з ним, оскільки у нього є всі умови та засоби для належного утримання та розвитку дитини.

Представник позивача адвокат Косінська О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просили їх задовольнити. При цьому вказала, що більшість часу саме батько займався вихованням сина, мав усе необхідне для його розвитку. Мати перебуваючи в Польщі не приймала участі у вихованні сина. Наразі батько не має можливості спілкуватися з сином, оскільки мати перешкоджає у цьому, а батько бажає брати участь у його вихованні.

Представник відповідача - адвокат Богомол Т.С. в судовому засіданні позов позивача не визнала та просив у його задоволенні відмовити. Вказала, що позивачем не надано доказів того, що Україні дитині разом з батьком буде краще ніж в іншій країні з матір`ю. Також зазначила, що після розірвання шлюбу батько дитини не надавав допомогу що змусило відповідачку виїхати на заробітки до Польщі. Під час її перебування в іншій країні вона постійно дзвонила до сина, турбувалась про його життя, висилала посилки. Після її повернення дитина постійно проживала з матір`ю. У 2019 році, коли відповідачка вдруге виїхала до Польщі з нею трапився нещасний випадок на роботі, що змусило її лікуватися та залишитись довше ніж вона планувала. В червні 2021 року мати з дитиною, за згодою батька, виїхали до Польщі. Оскільки в Україні почалась війна, вона не повернулась та зараз проживає з сином в Польщі, має стійкий дохід, працює, має місце проживання, дитина ходить до школи, займається у спортивному гуртку. За наявною у неї інформацією відповідачка не перешкоджає у спілкуванні дитини з батьком.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з?явилась.

Представник третьої особи служби у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області в судове засідання не з`явився, надавши клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що з 25.08.2012 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.46).

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.44).

Рішеннями Золочівського районного суду Харківської області від 26.02.2018 шлюб між сторонами у справі розірвано (а.с.47-48).

Так, після розірвання шлюбу між сторонами по справі, дитина, за спільною згодою сторін, проживала разом з матір`ю.

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи від 15.11.2018 та копії паспорта відповідачки ОСОБА_2 останні зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.41-43, 45).

Позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрований в АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта та довідкою селищної ради (а.с.35-40, 49)

Певний проміжок часу, а саме після розірвання шлюбу, коли мати дитини перебувала на заробітках у Республіки Польща, малолітній ОСОБА_3 проживав разом із батьком, мав усе необхідне для його розвитку, відвідував дитячий садок.

Як вбачається із довідки Феськівського закладу дошкільної освіти від 17.09.2021, ОСОБА_3 відвідував дитячий заклад з 2016 по 2020 рік. За цей період до закладу приводили та забирали дитину батько ОСОБА_1 , дідусь ОСОБА_4 та бабуся ОСОБА_5 (а.с.53).

Відповідно до виданих довідок від 28.08.2021 КЗ «Феськівський ліцей» ОСОБА_3 , 2014 р.н. прийнятий до 1 класу ліцея. Його мати ОСОБА_2 участі у вихованні сина не приймає, місце її перебування невідоме (а.с.51,52).

Як встановлено в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_6 виїхали 19.06.2021 до Республіки Польща, за згодою батька дитини, де проживають по даний час.

Відповідно до рішення від 03.06.2022 неповнолітньому громадянину України ОСОБА_7 надано дозвіл на тимчасове перебування на території Республіки Польща до 23.03.2024 (а.с.118 )

Відповідно до довідок від 24.10.2022 ОСОБА_3 у 2022/2023 навчальному році є учнем 2б класу початкової школи в Колобжегу (Польща) та відвідує тренування з кікбоксингу (а.с. 119,120)

Відповідно до наявних в матеріалах справи документах, відповідачка ОСОБА_2 офіційно працевлаштована в Республіці Польща та отримує заробітню плату (а.с.199) Як вказує представник відповідача, ОСОБА_2 проживає в орендованій квартирі, має усе необхідне для виховання та розвитку дитини.

Відповідно до характеристики з місця роботи позивач ОСОБА_1 працює з квітня 2017 року, загалом характеризується позитивно (а.с.50)

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Золочівської селищної ради від 16.01.2023, служба у справах дітей, як орган опіки та піклування при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини покладається на розсуд суду.

Також у висновку вказано, що з усної розмови, в режимі відеоконференції, з матір`ю ОСОБА_2 було з`ясовано, що станом на 10.01.2023 вона разом із сином ОСОБА_6 проживають у Польщі в м.Колебжег, з червня 2021 року мешкають в однокімнатній квартирі. Умови проживання задовільні, у дитини створені всі необхідні умови для розвитку та проживання.

Також вказано, що 09.01.2023 було обстежено умови проживання позивача ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 , в результаті чого встановлено, що батько дитини проживає у приватному житловому будинку з батьками. Умови проживання добрі, будинок має сучасний ремонт, для дитини обладнана окрема кімната. ОСОБА_1 не має шкідливих звичок, користується повагою серед односельців, товариський, врівноважений, готовий і надалі займатися вихованням свого сина.

Крім того у висновку зазначено, що малолітня дитина ОСОБА_8 в присутності матері, в режимі відеоконференції, в розмові зі Службою висловила своє бажання проживати разом із мамою. (а.с. 214-216)

Отже, судом встановлено,що за місцем проживання кожного із батьків створені належні умови проживання для дитини, як батько так і мати мають житло, самостійний дохід, позитивно характеризуються, обмежень за станом здоров`я для проживання разом з дитиною не встановлено.

Встановлено, що матеріально-побутові умови та рівень комфорту, які може забезпечити дитині батько, істотно не відрізняються від умов, які на даний час надає дитині мати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.

Згідно з ч. 3ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 7, ч.8ст. 7 Сімейного кодексу України).

Згідно зі статтями141,150,153,155 СК Українимати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третястатті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі частинами 1, 2 ст.15Закону УкраїниПро охоронудитинства дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хант проти України" № 31111/04 від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення Європейського суду з прав людини у справі Мамчур проти України № 10383/09 від 16 липня 2015 року).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Отже, при розгляді даної справи суд надає першочергове значення найкращим інтересам дитини.

Суд враховує, що в умовах воєнного стану, який діє на території України з 24.02.2022 по даний час, слід враховувати пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дитини, невід`ємність і пріоритет права дитини на перебування її в безпечному середовищі.

Також судом враховується той фактор, що позивач проживає на території Богодухівського району Харківської області в с.Феськи, що входить до Золочівської територіальної громади, яка внесена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (збройних) дій.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги фактичні обставини справи, ставлення обох батьків до дитини, необхідність забезпечення розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, що буде відповідати принципу «найкращих інтересів дитини».

Разом з тим, суд зазначає, що проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з нею, що передбачено чинним законодавством, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання.

Керуючись ст.ст. 76, 89, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 14.03.2023

Головуюча : Л.Є. Петренко