Постанова

від 09.03.2023 по справі 921/684/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2023 р. Справа №921/684/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Костерева О.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропродукт» №107 від 13.06.2022

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 (повний текст складено 18.05.2022, суддя Шумський І.П.)

у справі № 921/684/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Синапс Проект Менеджмент»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропродукт»

про стягнення 571971,26 грн,

за участю представників в режимі відеоконференцзв`язку з використанням власних технічних засобів:

від позивача Віданова О.В.,

від відповідача Кравченко А.М.,

19 жовтня 2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Синапс Проект Менеджмент» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропродукт» про стягнення 571971,26 грн. В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Синапс Проект Менеджмент» зазначало, що Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Захід Агропродукт» порушило вимоги договору поставки №Х585(ДКО)000323 від 18.05.2020, а саме п. 3.1.1 договору, в частині оплати 50% вартості товару, ціну якого погоджено п. 2.1 договору. Враховуючи ту обставину, що обладнання, яке було предметом договору поставки, мало імпортну складову, сторони, в п. 2.1 договору, також погодили вартість обладнання в євро, яка за встановленим курсом НБУ станом на дату укладення договору поставки становила 285078,03 євро. Крім цього, в п. 3.2 договору сторони передбачили, що має застосовуватись пропорційне коригування суми платежу на дату його проведення в разі зміни курсу євро в порівнянні до курсу гривні більше ніж на 1%. Відтак, у зв`язку із невиконанням вимог договору щодо оплати поставленого товару, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість з курсової різниці, яка становить 349626,58 грн., а також позивач просить суд стягнути з відповідача 157368,20 грн. пені і 64976,48 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 у справі № 921/684/21 позовні вимоги ТОВ «Синапс Проект Менеджмент» задоволено частково; з ТОВ «Захід Агропродукт» на користь позивача стягнуто 349626,58 грн. курсової різниці, 149637,34 грн. пені, 63156,37 3% річних та судові витрати; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з такого:

-оплата 50% вартості обладнання, у відповідності до п. 3.1.1 договору, здійснюється шляхом перерахування 50% ціни договору - 4121045,27 грн (у тому числі ПДВ 20% - 686840,88 грн) на підставі договору та рахунку, виставленого продавцем, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання цього договору. Сторони не заперечують, що уклали спірний договір та підписали його 18.05.2020, отже останнім днем для здійснення оплати 50 % вартості обладнання було 25.05.2020 (оскільки 23.05.2020 припало на вихідний неробочий день), а прострочення платежу мало місце з 26.05.2020. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у період з 08.07.2020 по 09.10.2020 було перераховано на рахунок позивача 3006296,80 грн., а позивачем було прийнято вказані кошти. Отже, вказані дії сторін свідчать про взаємне відступлення сторін від умов договору щодо виставлення рахунку;

- пунктом 3.2 договору сторони обумовили, що при здійсненні виплат згідно умов розділу 3 цього договору застосовується офіційно встановлений Національним банком України курс гривні до євро на 9:00 у день здійснення оплати, для перерахунку суми платежу, у випадку якщо курс євро змінився більше ніж на 1% порівняно з курсом, що діяв на момент підписання договору. Сума, яка підлягає оплаті, коригується пропорційно зміні вищевказаного курсу. За даними інтернет ресурсу судом встановлено, що у 2020 році мало місце збільшення курсу євро до гривні більш як на 1% у порівнянні з курсом, що діяв на момент підписання договору, відтак у відповідності до п. 3.2 договору, повинен був застосовуватись курс євро на день здійснення фактичної оплати;

- з наявного у матеріалах справи розрахунку пені та 3% річних вбачається, що в надалі - на дати фактичних часткових проплат, визначена п. 3.1.1 договору у гривнях сума, з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат не змінювалася залишаючись гривневою, без застосування до боргових сум (станом на дати проплат) її коригування на іноземну валюту. Отже, заявлені до стягнення суми пені та 3% річних обчислено щодо боргових зобов`язань, визначених в гривнях, а тому за несвоєчасне їх виконання настають наслідки, передбачені як ст. 625 ЦК України, так і ст. ст. 546, 549 ЦК України;

- здійснивши перевірку правильності нарахування заявлених до стягнення позивачем сум, суд дійшов до висновку про те, задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення 349626,58 грн. курсової різниці, 149637,34 грн. пені та 631563,37 грн. 3% річних.

- в частині стягнення 7730,86 грн. пені та 1820,11 грн. 3% річних відмовлено, з огляду на положення Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 (з наступними змінами та доповненнями) та правової позиції наведеної у постановах Верховного Суду, відповідно до яких день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, а також не включається до часу прострочення виконання грошового зобов`язання при здійсненні розрахунку 3% річних.

Не погодившись із ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Синапс Проект Менеджмент» відмовити. Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, апелянт покликається на таке:

-судом порушено норми процесуального права, оскільки, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, на переконання скаржника, суд порушив його право на доступ до правосуддя та судовий захист;

-скаржник вважає, що сторонами не було укладено додатку № 1 до договору, в якому мало б бути зазначено перелік обладнання та його ціна, відтак мало місце недосягнення згоди щодо істотних умов договору;

-відповідач звертає увагу суду на те, що ним всупереч умов договору, так і не було отримано рахунка на оплату договору. Натомість відповідач самостійно почав здійснювати оплати позивачу за конкретне обладнання, що було необхідне для будівництва біогазового комплексу;

-водночас, апелянт звертає увагу суду на те, що останній здійснив на рахунок позивача надмірну сплату грошових коштів, оскільки позивачем було доставлено обладнання на суму 2905950,43 грн., а відповідачем сплачено 3006296,80 грн.;

-апелянт вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення пені з покликанням на ст. 258 ЦК України, оскільки відповідний строк сплинув 25.05.2021, а звернення позивача до суду з даним позовом мало місце 11.10.2021;

-апелянт зазначає, що розрахунок суми доплат у зв`язку зі зміною курсу євро був здійснений позивачем поза умовами договору, оскільки позивачем не надані належним чином підтверджені відомості з офіційного сайту Національного банку України щодо коливання курсу євро по відношенню до національної валюти. Водночас, договір не містить формули за якою здійснюється розрахунок розміру платежу за партію поставленого обладнання,скоригованої на суму курсової різниці;

-відповідач також не погоджується із оскаржуваним судовим рішенням в частині розподілу та відшкодуванні судових витрат, зокрема, вказує, що акт надання послуг адвоката датований та підписаний сторонами 04.10.2021, а позовна заява була подана до суду 11.10.2021, тобто після підписання вказаного акта та, відповідно, закінчення робіт, відтак вартість правничої допомоги, що надавалась позивачу після 04.10.2021 не підлягає стягненню.

Водночас, скаржником додатково до суду апеляційної інстанції було подано письмові пояснення, в яких апелянт наводить додаткове обґрунтування своєї позиції, наведеної в апеляційній скарзі. Зокрема, апелянт вважає, що в ціну поставленого обладнання 2905950,43 грн. вже враховано чинний на дату поставки курс євро, оскільки спірна частина обладнання була замовлена, оплачена та придбана позивачем для виконання зобов`язань перед відповідачем за договором після отримання спірних платежів від відповідача. Поруч з тим, апелянт покликається на ту обставину, що позивач не довів наявності передумов для зміни ціни частини обладнання на курсову різницю та не надав суду доказів понесених у зв`язку з цим витрат, а фактично вимагає у своєму позові переглянути ціну в гривні в сторону збільшення. З огляду на наведене, скаржник вважає доплату курсової різниці в розмірі 349626,58 грн. надуманою та безпідставною.

Поруч з наведеним, скаржник стверджує, що в постанові Касаційного господарського суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17 викладено висновок про застосування норм ст.ст. 538, 693 ЦК України, щодо того що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникло, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не дає продавцю права вимагати оплати такого товару. З урахуванням наведеного, позивач не має права вимагати від відповідача оплати товару в порядку передоплати, що, в свою чергу, унеможливлює застосування до покупця загальних наслідків щодо порушення зобов`язань, встановлених ч. 1 ст. 611 ЦК України, у тому числі нарахування неустойки (пені), та ч. 2 ст. 625 ЦК України, у тому числі 3% річних.

На переконання апелянта, вимога позивача про стягнення курсової різниці є необґрунтованою та безпідставною, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену частину обладнання відсутня, договір є розірваним позивачем в односторонньому порядку, відтак нарахування позивачем пені є виключно з метою отримання необґрунтованого прибутку за рахунок відповідача.

Позивач, своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав, проте його представниця в судових засіданнях заперечила доводи представника відповідача та просила рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги ТОВ «Захід Агропродукт» відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду. За клопотаннями обох сторін, розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснювався в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, поза межами приміщення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

18 травня 2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Агропродукт» (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Синапс Проект Менеджмент» (постачальником) було укладено договір №Х585(ДКО)00323 (надалі - договір), згідно якого постачальник зобов`язався здійснити поставку додаткового обладнання до когенераційної станції, згідно специфікації, наведеної у додатку №1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.1 договору додаткове обладнання постачається на умовах Delivered Duty Paid, скорочено DDP Інкотермс-2010, на об`єкт покупця (Україна) у терміни, згідно з договором, а покупець зобов`язався прийняти поставлене обладнання та здійснити його оплату на умовах і у порядку, визначеному сторонами у цьому договорі.

Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що загальна сума договору, станом на дату його підписання складає 6868408,78 грн, на яку нараховано ПДВ 20% в розмірі 1793681,76 грн, що в сумі складає 8242090,54 грн. Сума договору за встановленим Національним банком України, на дату підготовки цього договору, офіційним курсом гривні до євро 28,9117 грн, еквівалентна грошовому зобов`язанню на суму EUR 285078,03.

Відповідно до п. 3.1 договору покупець здійснює оплату за цим договором за обладнання в наступному, погодженому сторонами порядку:

- шляхом перерахування 50% ціни договору, що складає 4121045,27 грн, у тому числі ПДВ 20% - 686840,88 грн, на підставі договору (або додаткової угоди про зміну ціни договору) та рахунка, виставленого продавцем, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання цього договору (п. 3.1.1 договору);

- шляхом перерахування 45 % ціни договору, що складає 3708940,74 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 618156,79 грн, на підставі договору (або додаткової угоди про зміну ціни договору) протягом 5 банківських днів з дати повідомлення продавця про готовність цього обладнання до відвантаження з заводу-виробника, про що продавець негайно повідомляє покупця (п. 3.1.2 договору);

- шляхом перерахування 5 % ціни договору, що складає 412104,53 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 68684,09 грн, на підставі договору (або додаткової угоди про зміну ціни договору) протягом 5 банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі обладнання (п. 3.1.3 договору).

При здійсненні виплат згідно умов розділу 3 цього договору сторонами застосовується офіційно встановлений Національним банком України офіційний курс гривні до євро на 9:00 у день здійснення оплати, для перерахунку суми платежу, у випадку якщо курс євро змінився більше ніж на 1% порівняно з курсом, що діяв на момент підписання договору. Сума, яка підлягає оплаті, коригується пропорційно зміні вищевказаного курсу (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 3.4 договору, оплата обладнання, передбачена п. 3.1.1- п. 3.1.3 цього договору здійснюється на підставі наданих постачальником рахунків.

Відповідно до п. 4.1 договору постачальник зобов`язався поставити обладнання на об`єкт покупця впродовж 120 днів з моменту здійснення першого авансового платежу. Допускається дострокова поставка.

Згідно п. 4.2 договору обладнання відповідно до кількості і комплектності приймається покупцем на об`єкті покупця, після здійснення поставки постачальником.

Пунктом 4.7 договору сторони передбачили, що продавець зобов`язується надати покупцю наступні документи на обладнання в паперовому вигляді: накладну (товарно-транспортну або видаткову) - оригінал у двох примірниках; акт прийому-передачі обладнання - оригінал у двох примірниках; квитанцію, яка підтверджує реєстрацію відповідної податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних, здійснену в порядку та в строки, встановлені ПКУ - копію; інструкцію з експлуатації, технічного обслуговуваним і ремонту обладнання, або технічний паспорт (російською або українською мовою, в паперовому або електронному вигляді).

Відповідно до п. 7.2.1 договору за несвоєчасне здійснення платежів, зазначених у главі 3 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру простроченого платежу або його частини за кожен день прострочення, але не більше 5% несвоєчасно здійсненого платежу за цим договором.

Згідно п. 12.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін.

Всі зміни і доповнення до цього договору мають відповідну юридичну силу, якщо вони виконані в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені їх печатками (п. 12.6 договору).

В якості додатку №1 (специфікації) до договору позивачем долучено до позову «Перелік додаткового обладнання КГЗС, яке включає в себе зовнішні мережі 10кВт, реконструкцію підстанції «Золотники», АСКУЄ, систему фінішної очистки біогазу, аналізатор якості біогазу, силове устаткування 10 кВ, РП-0,4 кВ та обладнання до АПК» з наведеними у ньому цінами, відповідно до кількості такого обладнання.

У додатку №2 до договору наведено форму акта прийому - передачі обладнання.

Крім цього, в матеріалах справи міститься адресований відповідачу лист №107.ДКО.00930 від 30.09.2020, в якому позивачем повідомлено про готовність до планованого відвантаження обладнання на 05.10.2020 та 06.10.2020.

Приймання передача обладнання по договору здійснювалась згідно актів прийому передачі обладнання №1 від 06.10.2020, №2 від 07.10.2020, №3 від 28.10.2020, скріплених підписами та печатками обох сторін.

З наявної в матеріалах справи копії банківської виписки АТ "Прокредитбанк" по рахунку позивача, сформованої за період з 08.07.2020 по 31.10.2020, вбачається поступлення на розрахунковий рахунок позивача 3006296,80 грн, а саме: 08.07.2020 519296,80 грн; 23.07.2020 600000 грн; 07.08.2020 500000 грн; 19.08.2020 400000 грн; 10.09.2020 560000 грн; 01.10.2020 327000 грн; 09.10.2020 100000 грн.

Несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе п. 3.1.1 зобов`язань щодо оплати 50% вартості обладнання, стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України)

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст. 691 ЦК України).

Частина1 ст. 694 ЦК України регламентує, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Договір, згідно ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальна сума договору, у відповідності до п. 2.1 договору, станом на дату підписання складає 6868408,78 грн, на яку нараховано ПДВ 20% в розмірі 1793681,76 грн, що в сумі складає 8242090,54 грн. Сума договору за встановленим Національним банком України на дату підготовки цього договору офіційним курсом гривні до євро 28,9117 грн. еквівалентна грошовому зобов`язанню на суму EUR 285078,03.

Сторони у розділі 3 договору домовилися про порядок здійснення оплати обладнання, зокрема, п.3.1.1 договору передбачено, що покупець здійснює перерахування 50% ціни договору - 4121045,27 грн (у тому числі ПДВ 20% - 686840,88 грн) на підставі договору та рахунка, виставленого продавцем, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати підписання цього договору.

Частиною 1 статті 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Операційний (банківський) день частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ та на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача на виконання (підпункт 14.1.133. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Як було зазначено вище, договір №Х585(ДКО)00323 сторони підписали 18.05.2020, відтак, з врахуванням наведених норм, останнім днем оплати 50% вартості обладнання було 25.05.2020, а з 26.05.2020 мало місце прострочення оплати платежу.

В матеріалах справи відсутній рахунок на оплату, про який вказано у п. 3.1.1 договору.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що відповідач, в порушення умов п. 3.1.1 договору поставки № Х585(ДКО)000323 від 18.05.2020, несвоєчасно здійснив оплату коштів в межах 50% ціни договору, а саме: 08.07.2020 519296,80 грн; 23.07.2020 600000 грн; 07.08.2020 500000 грн; 19.08.2020 400000 грн; 10.09.2020 560000 грн; 01.10.2020 327000 грн; 09.10.2020 100000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку з порушенням виконання грошового зобов`язання, позивач, з покликанням на п. 3.2 та п. 7.2.1 договору, відповідно, просить стягнути обумовлену курсову різницю в сумі 349626,58 грн, пеню в сумі 157368,20 грн, та, нараховані в порядку ст. 625 ЦК України, 64976,48 грн 3% річних.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України законодавець встановив, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях (ч.1 ст. 533 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до п. 2.1 договору сума платежу визначена у гривні в еквіваленті до іноземної валюти. У п. 3.1.1 договору сторони погодили 50% ціни договору у гривні.

З наявного у матеріалах справи розрахунку пені та 3% річних вбачається, що в подальшому - на дати фактичних часткових проплат, визначена п. 3.1.1 договору у гривнях сума, з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат (попри її зменшення) не змінюється - залишається гривневою, без застосування до боргових сум (станом на дати проплат) її коригування на іноземну валюту. Отже, заявлені до стягнення суми пені та 3% річних обчислено щодо боргових зобов`язань, визначених в гривнях, а тому за несвоєчасне їх виконання настають наслідки, передбачені як ст. 625 ЦК України, так і ст. ст. 546, 549 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виконання зобов`язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України)

Нормами ч.1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія зазначає, що сторони у п. 7.2.1 договору обумовили відповідальність покупця за несвоєчасне здійснення платежів, зазначених у главі 3 цього договору, що полягає у сплаті покупцем постачальнику пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від розміру прострочення платежу або його частини за кожен день прострочення, але не більше 5% несвоєчасно здійсненого платежу за цим договором. З аналізу вказаного пункту в сукупності з главою 3 спірного договору вбачається, що відповідальність у вигляді пені застосовується за прострочення здійснення покупцем будь-яких грошових зобов`язань.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України вказано, що нарахування такої штрафної санкції, як пеня, за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зокрема продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020; від 26.08.2020 № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020; від 13.10.2020 № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020; від 09.12.2020 № 1236 продовжено період карантину до 31.05.2022.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30.03.2020 строк позовної давності щодо пені продовжений на строк дії карантину.

Водночас, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згодом, згідно Указу Президента № 133/2022 від 14.03.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, а Указу Президента № 259/2022 від 18.04.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Отже, наведе дає підстави стверджувати, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами в межах строків позовної давності, відтак відповідні покликання скаржника в апеляційній скарзі про пропуск позивачем строку позовної давності відхиляються судом, як безпідставні.

Враховуючи прострочення відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №Х585(ДКО)00323, перевіривши розрахунок штрафних санкцій, здійснений позивачем, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача 149637,34 грн пені та 63156,37 грн 3% річних. Водночас, позовні вимоги в частині стягнення 7730,86 грн пені, 1820,11 грн 3% річних не підлягають до задоволення, як необґрунтовані, з огляду на п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 (з наступними змінами та доповненнями) та правову позицію, викладену у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі №3-1276г15, постановах Вищого господарського суду України від 24.01.2017 у справі №915/693/16, від 27.04.2016 у справі № 908/5105/15, від 18.10.2016 у справі №914/3794/15, від 20.07.2016 у справі № 914/4004/15, від 12.03.2015 у справі № 904/7361/14, від 15.02.2017 у справі №904/2556/16.

Частина 2 ст. 533 ЦК України передбачає, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сторони у п. 3.2 договору передбачили, що при здійсненні виплат згідно умов розділу 3 цього договору застосовується офіційно встановлений Національним банком України офіційний курс гривні до Євро на 9:00 у день здійснення оплати, для перерахунку суми платежу, у випадку якщо курс Євро змінився більше ніж на 1% порівняно з курсом, що діяв на момент підписання договору. Сума, яка підлягає оплаті, коригується пропорційно зміні вищевказаного курсу.

У період з моменту укладення договору до моменту здійснення платежів мало місце коливання курсу євро відносно гривні в сторону збільшення, що, зокрема, підтверджується й загальнодоступними даними інтернет ресурcу minfin.com.ua/ua/currency/nbu/eur/, які, серед іншого, відображали й офіційний курс євро, встановлений Національним банком України, та з яких вбачається, що станом на: дату укладення договору 18.05.2020 курс євро становив 28,9117 грн; 08.07.2020 30,409 грн; 23.07.2020 32,1898 грн; 07.08.2020 32,7972 грн; 19.08.2020 32,4973 грн; 10.09.2020 32,768 грн; 01.10.2020 33,1643 грн; 09.10.2020 33,2799 грн. З аналізу вказаних даних, шляхом здійснення простого математичного обрахунку вбачається, що станом на дати здійснених відповідачем часткових проплат, відбулась зміна курсу євро більш як на 1% у порівнянні з курсом, що діяв на момент підписання договору. Отже, у відповідності до п. 3.2 договору, повинен застосовуватись курс євро на день здійснення фактичної оплати. Водночас, покликаючись на неналежність застосування судом інформації щодо курсу євро, отриманої із загальнодоступних джерел, відповідач не подав належних доказів, які б спростували використані судом першої інстанції дані щодо курсу євро у спірні періоди, таких як дані із офіційного сайту Національного банку України, тощо.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, які вказують на несвоєчасність здійснених відповідачем проплат, в межах 50% ціни позову, обумовленої п. 3.1.1 договору, провівши перерахунок заявленої до стягнення суми, яка складає курсову різницю (відповідно до наведеної у позовній заяві формули), судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 349626,58 грн. курсової різниці.

Покликання апелянта на здійснення ним надмірного перерахування грошових коштів за поставлений товар, що могло б бути враховано позивачем як коригування курсової різниці, відхиляються судом апеляційної інстанції, позаяк відповідач не звертався до позивача з відповідною пропозицією про повернення надміру сплачених коштів після здійснення такої проплати, а також у своїй апеляційній скарзі повідомив суд про намір вирішення вказаного питання в окремому судовому порядку.

Судом не беруться до уваги аргументи відповідача щодо відсутності рахунка, про який вказано у п. 3.1.1 договору, оскільки з урахуванням приписів ст. ст. 11, 509 ЦК України, п. 3.1.1 договору у відповідача виник обов`язок по оплаті 50% ціни товару протягом 5 банківських днів з дати підписання договору, а не з дати (моменту) виставлення рахунка, у якому повинен був бути обумовлений інший строк оплати. Окрім строку оплати, у п. 3.1.1 договору сторонами чітко визначено необхідну до сплати суму 4121045,27 грн, тобто 50% ціни договору.

Щодо твердження апелянта про належність застосування у даній справі правових висновків, наведених у постанові Касаційного господарського суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17, судова колегія зазначає, що такі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі, оскільки, за змістом позовних вимог у справі № 903/333/17 мало місце невиконання умов договору щодо поставки, тобто поставка товару не здійснювалась, натомість за умовами даної справи відбулося перерахування коштів та було відвантажено товар. Крім цього, суд вважає за доцільне звернути увагу сторін на те, що останні в умовах договору передбачили таку міру відповідальності як стягнення пені за прострочення виконання будь-яких грошових зобов`язань (п.7.2.1. договору).

Колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та порушення права відповідача на доступ до правосуддя, оскільки з аналізу матеріалів справи вбачається, що представник відповідача приймав участь у даній справі в підготовчих судових засіданнях 15.11.2021, 23.12.2021, 21.02.2022. Водночас, судове засіданні 18.04.2022 було відкладено на 12.05.2022, за клопотанням представника відповідача, яке було обґрунтоване введенням по всій території України воєнного стану. Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача 12.05.2022 подав на розгляд суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, покликаючись як на підставу відкладення на ті ж обставини, які були зазначені ним у клопотанні від 18.04.2022.

Відповідач, також не погоджується зі здійсненим судом розподілом судових витрат, з цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити таке:

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частина 3 статті 123 ГПК України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи 23.09.2021 між Відановою Оленою Василівною (надалі - адвокатом) та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Синапс Проект Менеджмент» (надалі - клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №23/09-2021, за умовами п. 1.1 якого клієнт доручив, а адвокат зобов`язався надати правничу допомогу клієнту, а саме: консультування клієнта з приводу подачі позову, підготовка, направлення до Господарського суду Тернопільської області позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропродукт» про стягнення заборгованості.

За умовами вказаного договору клієнт делегує адвокату наступні права: представляти інтереси клієнта в Господарському суді Тернопільської області з усіма правами, наданими чинним законодавством стороні по справі, позивачу, відповідачу, третій особі; приймати участь у судових засіданнях, розробити правову позицію у справі; скласти позовну заяву, підготувати позовні матеріали та подати їх в суд, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам; заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; складати, підписувати та подавати заяви, запити, клопотання, листи, вимоги, позовні заяви, відзиви, апеляційні та касаційні скарги, претензії, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, про перегляд рішень, ухвал, постанов в апеляційному, касаційному порядку, будь-які інші необхідні документи; отримувати будь-які довідки, витяги, виписки, копії з матеріалів будь-якої справи; користуватися іншими процесуальними правами встановленими чинним законодавством (п. 2.1 договору).

У п. 3.1 договору зазначено, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість правничої допомоги (гонорар), який становить 30000 грн.

Вартість послуг сплачується не пізніше, ніж протягом 3 днів з моменту винесення рішення Господарським судом Тернопільської області (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до моменту набрання рішенням законної сили по справі або інших обставин за домовленістю між сторонами.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

По акту наданих послуг №23/09 від 04.10.2021 адвокат надав, а клієнт отримав правову допомогу у справі №921/684/21.

На підставі ордеру серії АА №1023710 від 11.10.2021 адвокат Віданова О.В. приймала участь у всіх підготовчих судових засіданнях 15.11.2021, 23.12.2021, 21.02.2022.

Фіксований гонорар в сумі 30000 грн, вказаний у п. 3.1 договору, був сплачений позивачем адвокату у повному обсязі, підтвердженням чого є платіжне доручення №58 від 30.11.2021 на суму 30000 грн.

У ч. 2 ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Надання адвокатом Відановою О.В. позивачу адвокатських послуг при розгляді справи № 921/684/21 підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги від 23.09.2021 та платіжним дорученням №58 від 30.11.2021 про сплату позивачем 30000 грн вартості витрат на професійну правничу допомогу.

Сплачена ТОВ «Синапс Проект Менеджмент» сума 30000 грн відповідає обумовленій сторонами у п 3.1 договору №23/09-2021 від 23.09.2021 фіксованій сумі гонорару адвоката за надання ним послуг.

Згідно ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч. 5 та ч. 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України зазначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачає, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на задоволення позовних вимог частково, місцевим господарським судом судові витрати покладено на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Твердження скаржника про те, що вартість робіт, що надавались позивачу після 04.10.2021 не підлягає стягненню, оскільки складення акта надання послуг передувало зверненню позивача до суду з даною позовною заявою (11.10.2021), оцінюються судом апеляційної інстанції критично, оскільки гонорар за надання правової допомоги є фіксованим та визначеним п. 3.1 договору про надання правової допомоги, а також здійснивши оплату витрат на правову допомогу до ухвалення рішення у даній справі, позивач самостійно (з власної ініціативи) відступив від умов договору щодо строку проведення розрахунку з адвокатом, що не заборонено законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

З урахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм процесуального та матеріального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агропродукт» відмовити.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2022 у справі №921/684/21 залишити без змін.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови складено 15.03.2023.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік