Постанова

від 09.03.2023 по справі 918/739/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року Справа № 918/739/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Лавренюк Б.О. - адвокат;

відповідача - Осіпова Г.В. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року (повний текст складено 29.12.2022) та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року (повний текст складено 09.01.2023) у справі №918/739/22 (суддя Качур А.М.)

за позовом Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД"

про стягнення 822 624,50 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року у справі №918/739/22 позов Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" про стягнення 822 624,50 грн задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на користь Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" 153 990,00 грн вартості переданого неналежної якості товару, 289 305,00 грн вартості оплаченого та непоставленого товару (попередньої оплати), 79 329,50 грн штрафу та 7 839,37 грн судового збору. У задоволенні вимог про стягнення 300 000,00 грн збитків відмовлено. Судові витрати в розмірі 4 500,00 грн покладено на позивача.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року у справі №918/739/22 присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на користь Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" 22230 (двадцять дві тисячі двісті тридцять) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати позивача в розмірі 9 770,00 грн витрат на професійну правничу допомогу покладено на позивача. Судові витрати відповідача у розмірі 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу покладено на відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "ДБК БУД" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 153 990 грн вартості переданого неналежної якості товару, 79 329,50 грн штрафу - скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Також не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, ТОВ "ДБК БУД" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з останнього на користь ПП "Пересувна механізована колона №19" 22 230,00 грн витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ПП "Пересувна механізована колона №19" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити; стягнути з ПП "Пересувна механізована колона №19" на користь ТОВ "ДБК БУД" суму понесених витрат по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 60 000,00 грн.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі №918/739/22 апеляційну скаргу ТОВ "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: доплатити судовий збір у встановленому порядку і розмірі, докази чого надати суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі №918/739/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ДБК БУД" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 05.01.2023 у справі №918/739/22. Розгляд справи призначено на 09.03.2023 об 11:00 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 у справі №918/739/22 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року у справі №918/739/22. Об`єднано апеляційні скарги ТОВ "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 05.01.2023 у справі №918/739/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Призначено справу №918/739/22 до розгляду на 09.03.2023 об 11:00 год.

Позивач у відзивах на апеляційні скарги вважає оскаржувані рішення місцевого господарського суду законними та обгрунтованими, а тому просить залишити їх без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Крім того, просить судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційних скаргах та у відзивах на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 липня 2021 року міжПриватним підприємством "Пересувна механізована колона №19" (покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" (продавець/відповідач) був укладений договір поставки №27/30/07/21 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався поставляти, а покупець приймати і оплачувати цеглу будівельної марки М-100 (надалі "товар") згідно замовлень покупця.

Ціна, кількість, марка цегли обумовлюється за погодженням сторін та вказується у виставлених рахунках або накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, в національній валюті України - гривня.

Постачальник зобов`язаний передати покупцю необхідні документи на товар, а саме: видаткову накладну та товарно-транспортну накладну.

Товар відвантажується зі складу постачальника (Рівненська область, Млинівський район, с. Брищі, вул. Заводська, 20), або постачальником на склад покупця (м. Луцьк, вул. Підгаєцька, 3).

Доставка товару здійснюється транспортом покупця та за рахунок покупця.

Якість товару, що продається повинна відповідати вимогам діючих державних стандартів.

Ціна товару встановлюється на кожну поставлену партію та фіксується в рахунках постачальника.

Постачальник гарантує, що товар, який буде постачатися, не обтяжений правами третіх осіб.

Згідно з умовами пункту 2.1. договору, поставка товару проводиться партіями на підставі замовлень покупця (усного або письмового).

Відповідно до п.2.2. договору, строк, за який має бути здійснена поставка узгоджується сторонами перед поставкою кожної конкретної партії.

За умовами п.2.3. договору моментом поставки є дата, зазначена у видатковій накладній.

Пунктом 2.4. договору встановлено, що приймання товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, визначеному законодавством України.

Згідно з умовами пункту 2.5. договору покупець у момент поставки зобов`язаний перевірити відповідність поставленого товару умовам замовлення щодо кількості та асортименту, інакше він втрачає право пред`являти в майбутньому вимоги щодо невідповідності цих характеристик.

Пунктом 2.7. договору унормовано, що у випадку повної передоплати партії товару, покупець має право самостійно визначати дату отримання такої партії товару. При повній передоплаті за партію товару ціна за товар фіксується по ціні, яка діяла на момент зарахування коштів на рахунок постачальника та не підлягає зміні.

Згідно з умовами пункту 2.8. договору у випадку отримання товару партіями (згідно із замовленням покупця), покупець вправі перевіряти на відповідність державним стандартам кожну партію окремо.

Згідно з умовами пункту 2.9. договору оплачена партія товару може перебувати на складі постачальника протягом обумовленого сторонами строку.

Покупець зобов`язаний оплачувати товар за цінами, погодженими при їх замовленні у відповідності до п.1.7. даного договору (п.3.1. договору).

30 липня 2021 року ТОВ "ДБК БУД" виставлено рахунок №107 на оплату цегли будівельної марки М100 у кількості 690 000 шт. вартістю 2 001 000,00 грн, який оплачено ПП "Пересувна механізована колона №19" в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №544 від 30 липня 2022 року.

ТОВ "ДБК БУД", в свою чергу, на виконання умов договору з листопада 2021 року було поставлено ПП "ПМК №19" 62 партії товару загальною вартістю 1 379 095,00 грн. При цьому, частина товару на суму 153 990,00 грн поставлено ТОВ "ДБК БУД" неналежної якості.

Оскільки ТОВ "ДБК БУД" частину товару поставлено неналежної якості, а товар на загальну суму 289 305,00 грн не поставлено взагалі, ПП "ПМК №19" звернулось до суду з позовом про стягнення з ТОВ "ДБК БУД" 153 990,00 грн вартості поставленого товару неналежної якості, 289 305,00 грн вартості непоставленого товару, 79 329,50 грн штрафу, нарахованого згідно п.5.5 договору, та 300 000,00 грн упущеної вигоди.

При цьому, заявляючи позовні вимоги про стягнення 300 000,00 грн упущеної вимоги позивач вказує на те, що 13 грудня 2022 року між ним та фізичною особою ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу №13/12 цегли будівельної марки М-100 у кількості 250 000 штук. Однак, з вини відповідача позивач не виконав свої зобов`язання згідно вказаного договору від 13.12.2022 щодо поставки товару, в зв`язку з чим не отримав дохід в розмірі 300 000,00 грн, обрахованого як різниця між вартістю купленого у відповідача та поставленого іншому контрагенту товару (1 025 000,00-725 000,00), що є на його думку упущеною вигодою, яку позивач планував отримати у випадку належного виконання відповідачем своїх обов`язків.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 153 990,00 грн вартості поставленого товару неналежної якості, 289 305,00 грн вартості непоставленого товару та 79 329,50 грн штрафу, нарахованого згідно п.5.5 договору. При цьому, суд першої інстанції відмовив у стягненні з відповідача упущеної вигоди в розмірі 300 000,00 грн, оскільки позивачем не доведено обставин, що можливість отримати вигоду на основі реалізації отриманої від відповідача цегли була ним безповоротно упущена саме з вини відповідача, як і не доведено наявності упущеної вигоди в сумі заявлених вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу Українидоговір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1ст. 509 ЦК України).

Частиною 1статті 265 ГК Українипередбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6статті 265 ГК України,до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положенняЦК Українипро договір купівлі-продажу.

Згідно з нормамистатті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК Україниврегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2статті 692 ЦК Українипокупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1статті 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2статті 193 ГК Українивстановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положенняЦК Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК Україниунормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннямистатті 525 ЦК України, та частини 6статті 193 ГК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормамистатті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору здійснено повну передоплату товару на загальну суму 2 001 000, 00 грн за 690 000 штук цеглин марки М-100, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №544 від 30 липня 2022 року.

Відповідач, в свою чергу, з листопада 2021 року розпочав поставку позивачу обумовленого договором товару (т.1, а.с. 19-80).

За умовами договору поставка товару проводиться партіями на підставі замовлень покупця (усного або письмового) в узгоджений сторонами перед поставкою кожної конкретної партії строк. Сторони також погодили, що у випадку повної передоплати партії товару, покупець має право самостійно визначати дату отримання такої партії товару.

10 листопада 2021 року ТОВ "ДБК БУД" звернулось до ПП "ПМК № 19" з вимогою про прийняття товару, в якій зазначило, що замовлена цегла зберігається на складі відповідача, у зв`язку з чим просило протягом 10 робочих днів з моменту отримання даної вимоги узгодити дату відвантаження товару вашому підприємству (т.1, а.с.84).

У відповідь на вказану вимогу позивач листом вих. №104 від 29.12.2021 повідомив, що товар планує отримати до кінця березня 2022 року. Крім того зазначив, що 15 листопада 2021 року цегла була передана до Випробувальної лабораторії ПрАТ "Луцький ДБК" для проведення дослідження на відповідність державним будівельним нормам. Відповідно до протоколу випробування №51 від 15.11.2021 цегла не відповідає нормам Марки-100. (т.1, а.с.85).

Вказаний лист відповідач отримав 30 грудня 2021 року. При цьому, докази, які свідчили б про непогодження (заперечення) запропонованих позивачем строків поставки матеріали справи не містять.

Згідно наявних в матеріалах справи протоколів випробування №51 від 15.11.2021, №60 від 24.12.2021, №62 від 29.12.2021 цегла не відповідає вимогам до марки М-100, оскільки за нормами та заявленими стандартами, міцність при стиску цегли марки М-100 має відповідати показнику "10,0", а проте фактичні результати показали результат - "8,5", "9,54", "9,89".

Надалі, у лютому 2022 року позивач направив відповідачу лист від 16.02.2022 (т.1, а.с. 86-87), в якому зазначив, що планує отримати товар у раніше погоджені строки та запропонував з 21 лютого 2022 року здійснювати завантаження транспортних засобів покупця щонайменше по два автомобілі на день. Вказаний лист відповідач отримав 18 лютого 2022 року, будь-яких заперечень/зауважень чи пропозицій щодо вказаного листа відповідач не надав, в матеріалах справи відсутні такі докази також.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна доповідна записка водіїв автотранспортних засобів про те, що 21 лютого 2022 року вони прибули для завантаження товаром до ТОВ "ДБК БУД" на склад, однак представники відповідача відмовили у завантаженні товару. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи подорожніми листами та GPS трекером руху автотранспортних засобів 21 лютого 2022 року.

У пунктах 2.4., 2.5. договору сторони погодили, що приймання товару по кількості та якості здійснюється сторонами в порядку, визначеному законодавством України, а постачальник гарантує якість і надійність товару, що постачається, протягом гарантійного строку. Гарантійний строк товару не може бути меншим від гарантійного стоку визначеного виробником відповідно до ДСТУ Б В.2.7-80:2008.

Згідно з положеннямистатті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Статтею 675 ЦК Українивстановлено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Відповідно дост.678 ЦК України, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Відповідно до ст.679 ЦК України, продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Згідно з приписамистатті 680 ЦК України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв`язку з його недоліками може бути пред`явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк. Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в місці призначення. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

Відповідачем надано сертифікат відповідності за №UA.1О190.00523-21 на продукцію цегли марки М-100 про те, що вона відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008.

Пунктами 1, 2 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 року №П-7 передбачено, що ця Інструкція застосовується в усіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами постачання або іншими обов`язковими для сторін правилами не встановлений інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю. Підприємство-постачальник повинно забезпечити своєчасне відправлення одержувачу документів, що засвідчують якість та комплектність продукції, що, за загальним правилом, відсилаються разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов`язковими для сторін правилами чи умовами договору.

У п.п. 12, 14Інструкції П-7визначено, що приймання продукції за кількістю здійснюється по транспортним і супровідним документам (рахункові-фактурі, специфікації, описові, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні. Приймання продукції по якості й комплектності проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами постачання, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також по супровідних документах, що засвідчують якість і комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що поступила, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до п.16Інструкції П-7, при виявлені невідповідності якості, комплектності, маркування отриманої продукції, тари або упаковки вимогам стандартів, технічним умовам, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним на маркуванні та супровідних документах, що підтверджують якість продукції (п.14 цієї Інструкції), отримувач призупиняє подальший прийом продукції і складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийомі дефектів. Отримувач зобов`язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості або некомплектної продукції в умовах, запобігаючи погіршення її якості і змішування з іншою однорідною продукцією.

Отримувач зобов`язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акта представника виробника (відправника) з іншого міста, якщо це передбачено в основних та особливих умовах поставки, інших обов`язкових правилах та договорі.

Разом із тим, відповідно до абзацу 6 пункту 9Інструкції П-7прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені тільки в процесі переробки, підготування до монтажу, в процесі монтажу, випробовування, використання і зберігання продукції.

Також у п.9Інструкції П-7вказано, що акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов`язковими для сторін правилами.

Відповідно до п.20Інструкції П-7порядок проведення перевірки якості продукції за відсутності представника виробника (відправника), у разі його неявки на виклик отримувача (покупця) у встановлений строк та у випадках, коли виклик представника не є обов`язковим.

За результатами проведення перевірки відповідно до п. 29Інструкції П-7складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції.

З аналізу наведених норм та положень договору вбачається, що при виявлені товару неналежної якості замовник за договором повинен здійснити певні дії, зокрема, скласти та направити на адресу учасника за договором відповідний акт, призупинити прийняття товару, повідомити постачальника про повернення товару (повернення товару здійснюється силами та засобами постачальника), не зараховуючи неякісний товар до загального обсягу поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2022 року ПП "ПМК №19" звернулось до ТОВ "ДБК БУД" з вимогою №16 про повернення товару неналежної якості, в якій зазначено, що 30 травня 2022 року позивач отримав товар за видатковою накладною №251 від 30.05.2022, однак Випробувальною лабораторією ПрАТ "Луцький ДБК" було встановлено, що цегла не відповідає якості М-100. У зв`язку з наведеним позивач повідомив відповідача про те, що вказаний товар підлягає поверненню, як товар неналежної якості, у зв`язку з чим позивач просив відповідача замінити товар на товар належної якості (т.1, а.с.93).

22 липня 2022 року позивач направив відповідачу повідомлення про зупинення прийому товару та виклик представника №31 від 19 липня 2022 року, в якому зазначено, що позивач змушений зупинити подальший прийом товару у зв`язку з ненаданням сертифікатів відповідності, а також поставкою товару що не відповідає вимогам якості. У зв`язку з наведеним позивач просив 26 липня 2022 року об 12:00 год. забезпечити явку представника ТОВ "ДБК БУД" за адресою: м. Луцьк, вул. Підгаєцька 3, з метою складання двостороннього акту, та відбору зразків поставленої цегли з подальшим її випробуванням (т.1, а.с.98).

Вказане повідомлення вручене відповідачу 22 липня 2022 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та трекер відстеження поштового повідомлення (т.1, а.с. 99-101).

26 липня 2022 рокупозивачем складено акт про виявлені недоліки, в якому зазначено, що у отриманих партіях за видатковими накладними: №209 від 12.05.2022, ТТН 149 від 12.05.2022, №233 від 23.05.2022, ТТН 171 від 23.05.2022, №234 від 23.05.2022, ТТН 172 від 23.05.2022, №247 від 26.05.2022, ТТН 178 від 26.05.2022 року, №250 від 30.05.2022 року ТТН 180 від 30.05.2022 року, №252 від 30.05.2022, ТТН 182 від 30.05.2022 виявлені приховані недоліки, а саме: цегла не міцна, під час зберігання саморуйнується. Такі недоліки не могли бути виявлені під час прийому цегли, оскільки мають прихований характер. Місце та спосіб зберігання: рівний чистий майданчик з твердим покриттям на піддонах, складених у "ялинку" окремо за партіями. Також в акті вказано, що для встановлення обставин чи поставлений товар відповідає умовам договору та заявленим державним стандартам, прийнято рішення відібрати зразки поставленого товару та направити у випробувальну лабораторію для лабораторного дослідження з подальшим отриманням відповідного висновку експерта (т.1, а.с.102)

26 липня 2022 року Волинською торгово-промисловою палатою складено акт відбору проб (зразків) В-470 від 26 липня 2022 року. Місце складання відповідає адресі, яка вказана позивачем в повідомленні №31.

У вказаному акті зазначено, що представники відповідача для відбору зразків не з`явились. Виробником цегли є ТОВ "ДБК БУД". Комерційні акти (ТТН): ТТН 172 від 23.05.2022, ТТН 171 від 23.05.2022, ТТН 149 від 12.05.2022, ТТН 178 від 26.05.2022, ТТН 180 від 30.05.2022, ТТН 182 від 30.05.2022. Зразки відібрані для лабораторних досліджень вручну по 10 цеглин з кожної партії (відібрано випадковим способом без огляду). Зразки поміщені по 10 штук обклеєні скотчем з інформаційним вкладишем завірені печаткою Волинської ТПП (т.1, а.с.105).

Згідно із висновком експерта №В-470 від 28 липня 2022 року встановлено, що пред`явлені партії цегли будівельної марки М-100 отримані згідно: ТТН 149 від 12.05.2022, ТТН 171 від 23.05.2022, ТТН 172 від 23.05.2022, ТТН 178 від 26.05.2022, ТТН 180 від 30.05.2022, ТТН 182 від 30.05.2022 за показниками міцності при стиску не відповідають вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008 (т.1, а.с.108).

Відповідно до ст.11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислові палати мають право проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість.

Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

Водночас експертно-фаховий висновок носить консультативний характер та не є експертним дослідженням у розумінніЗакону України "Про наукову і науково-технічну експертизу".

Колегія суддів зазначає, що умовами договору не встановлено, яким чином здійснюється перевірка відповідності поставленого товару нормативним вимогам, разом з тим апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що позивачем здійснено комплекс дій, які свідчать про наявність підстав для застосування позивачем положень пункту 5.3. договору.

Зокрема, позивач повідомив відповідача про зупинення прийому товару, надіслав йому відповідне повідомлення про причини зупинки прийому, та повідомив відповідача про місце, дату та час проведення огляду товару та складання двостороннього акту. У зв`язку з неявкою представника відповідача позивач склав акт про виявлені недоліки, а також здійснив проведення лабораторних досліджень щодо відповідності товару вимогам ДСТУ.

03 серпня 2022 року позивач направив відповідачу повідомлення №36 від 01.08.2022, в якому зазначив, що з 12 листопада 2022 року по 30 травня 2022 року отримано 62 партії цегли в загальній кількості 477 050 цеглин. Партія цегли за 30 травня 2022 року (видаткова накладна №250 від 30 травня 2022 року, ТТН 180 від 30.05.2022 повернута відповідачу згідно накладної на повернення від 31 травня 2022 року ПМ 0000003 (цеглу прийняли, видаткову накладну (повернення) з підписом не повернули, на відповідний товар не замінили). Так, фактично у позивача наявна 61 партія цегли в загальній кількості 459 550 цеглин.

З отриманої партії цегли за видатковими накладними: №209 від 12.05.2022 ТТН №149 від 12.05.2022, №233 від 23.05.2022 ТТН №171 від 23.05.2022, №234 від 23.05.2022 ТТН №172 від 23.05.2022, № 247 від 26.05.2022 ТТН №178 від 26.05.2022, № 250 від 30.05.2022 ТТН №180 від 30.05.2022, № 252 від 30.05.2022 ТТН №182 від 30.05.2022, були виявлені приховані недоліки, про що був складений акт без участі відповідача, оскільки представник відповідача не з`явився.

Згідно із протоколом випробування №47 від 27.07.2022 року та висновку експерта№В-470 від 28 липня 2022 року встановлено, що пред`явлені партії цегли будівельної марки М-100 отримані згідно: ТТН 149 від 12.05.2022, ТТН 171 від 23.05.2022, ТТН 172 від 23.05.2022, ТТН 178 від 26.05.2022, ТТН 180 від 30.05.2022, ТТН 182 від 30.05.2022 за показниками міцності при стиску не відповідають вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008 (т.1, а.с. 109-113).

Згідно з п.5.4. договору якщо покупець виявить, що товар (партія товару) не відповідає заявлена державним стандартам - постачальник повинен забезпечити за власний рахунок повернення невідповідного товару за своїм місцезнаходженням, та протягом 20 днів з дня отримання повідомлення про невідповідність отриманого товару повернути покупцю сплачені кошти за товар (партію).

Разом з тим, положення пункту 5.4. договору не ставлять обов`язок з повернення коштів в залежність від повернення товару.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за видатковими накладними №209 від 12.05.2022 ТТН №149 від 12.05.2022, №233 від 23.05.2022 ТТН №171 від 23.05.2022, №234 від 23.05.2022 ТТН №172 від 23.05.2022, №247 від 26.05.2022 ТТН №178 від 26.05.2022, №250 від 30.05.2022 ТТН № 180 від 30.05.2022, № 251 від 30.05.2022 ТТН № 181 від 30.05.2022, № 252 від 30.05.2022 ТТН №182 від 30.05.2022, відбулася поставка товару, який не відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008, що підтверджується висновком експерта №В-470 від 28.07.2022 Волинської торгово-промислової палати та протоколами випробування, що оформлені Випробувальною лабораторією ПрАТ "Луцький домобудівельний комбінат".

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до відповідача з листом №36 від 01 серпня 2022 року, в якому просив останньогозабезпечити за власний рахунок повернення невідповідного товару за своїм місцем знаходженням, та у найкоротші терміни повернути на рахунок Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" за реквізитами зазначеними у договорі, сплачені кошти за невідповідний товар, із врахуванням партії цегли згідно накладної на повернення ПП "ПКМ № 19" від 31.05.2022 ПМ 0000003 та повернути зазначену видаткову накладну (повернення) з підписом.

Вказане повідомлення вручено відповідачу 05.08.2022 (т.1, а.с.112). Будь-яких заперечень/зауважень щодо повідомлення №36 від 01 серпня 2022 року матеріали справи не містять.

Оскільки умовами договору, зокрема пунктом 5.4., передбачено, що постачальник зобов`язаний протягом 20 днів з дня отримання повідомленняпро невідповідність отриманого товару повернути покупцю сплачені кошти за товар (партію), однак таке зобов`язання з боку відповідача залишилося невиконаним, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 153 990,00 грн вартості поставленого позивачу товару неналежної якості, який був переданий відповідачем позивачу за видатковими накладними №209 від 12.05.2022, №233 від 23.05.2022, №234 від 23.05.2022, №247від 26.05.2022, №250 від 30.05.2022, №251 від 30.05.2022, №252 від 30.05.2022.

При цьому, посилання скаржника на те, що якість поставленого позивачу товару (цегла будівельна) відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008, що підтверджується наявним в матеріалах справи сертифікатом відповідності за №UA.1О190.00523-21, виданим ДП "Рівнестандартметрологія", колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний вище сертифікат видається виробнику про те, що загальний процес виробництва товару відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-61:2008, однак не підтверджує, що конкретна партія товару виготовлена відповідно до даних вимог, адже в процесі виробництва цегли керамічної використовуються різні складники, якість яких може впливати на загальну міцність цегли.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповіді на вимогу від 29.12.2021 ПП "ПМК №19" у зв`язку із отриманими неякісними партіями товару просило відповідача надати паспорти якості відповідної партії поставленого товару, однак дана вимога залишена ТОВ "ДБК БУД" без відповіді та належного реагування.

Крім того, колегія суддів бере до уваги те, що позивач звертався до відповідача з листом №31 від 19.07.2022, в якому повідомив про місце, дату та час проведення огляду товару та складання двостороннього акту про виявлені недоліки, однак відповідач причин неявки 26 липня 2022 року для складення двостороннього акту та відбору зразків поставленої цегли з подальшим її випробуванням ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав, а доводи скаржника про неповідомлення його про місце, дату та час виявлення прихованих недоліків є безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено завчасне повідомлення відповідача.

Також безпідставними є доводи скаржника, що випробувальна лабораторія ПрАТ "Луцький ДБК" не компетентна проводити роботи із дослідження цегли, у зв`язку із тим, що в ЄДРЮОФО та ГО відсутній КВЕД на виконання таких робіт, оскільки наявність чи відсутність КВЕДу в реєстрі не надає/позбавляє права на виконання тих чи інших робіт. Компетентність даної лабораторії випробувань підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про відповідність №227-02/22 від 19.04.2022, виданого ДП "Волиньстандартметрологія".

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 79329, 50 грн штрафу, з яких 15 399,00 грн - штраф за порушення строків повернення коштів за отриманий товар неналежної якості, 63 930,50 грн штраф за порушення строків повернення попередньої оплати, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно дост.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Як зазначено встатті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленимиЦивільного кодексу Україниз урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом ч.2ст.9 ЦК Українизаконом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) необхідно застосовувати положенняглави 26 ГК України.

Згідно зіст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1ст.173 ГК Українимістить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно дост.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.5.4. договору, якщо покупець виявить, що товар (партія товару) не відповідає заявленим державним стандартам - постачальник повинен забезпечити за власний рахунок повернення невідповідного товару за своїм місцезнаходженням, та протягом 20 днів з дня отримання повідомлення про невідповідність отриманого товару (партії) повернути покупцю сплачені кошти за товар (партію).

Згідно п.5.5. договору у випадку порушення постачальником строків повернення коштів/товару, замін товару (партії), постачальник сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від вартості товару (партії) на користь покупця.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти, сплачені за поставлений товар неналежної якості.

Також 12 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №39, в якій просив повернути сплачені грошові кошти за партії товару неналежної якості, а також повернути кошти, на які не було поставлено товар (т.1, а.с. 117-122).

Оскільки судами обох інстанцій встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору, при цьому матеріали справи не містять доказів повернення коштів, сплачених за поставлений товар неналежної якості, в сумі 153 990,00 грн, а також доказів повернення коштів, на які не було поставлено відповідачем товар, в сумі 289305,00 грн, та зважаючи, що п.5.5. договору передбачена майнова відповідальність, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 79329,50 грн.

При цьому, посилання скаржника на те, що ТОВ "ДБК БУД" порушило свої зобов`язання у зв`язку із обставинами, пов`язаними із військовою агресією російської федерації проти України, колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.

Відповідно дост.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно дост.3 Господарського кодексу України,під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч.2ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно до ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", на який посилається відповідач, Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого РегламентомТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022№2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стануна території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Відповідач не надав суду доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 289305,00 грн та збитків в розмірі 300 000,00 грн (упущеної вигоди), то апеляційний суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч.1 ст.269 ГПК України, переглянув рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року у даній справі, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року у справі №918/739/22 позов Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" про стягнення 822 624,50 грн задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на користь Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" 153990,50 грн вартості переданого неналежної якості товару, 289305,00 грн вартості оплаченого та непоставленого товару (попередньої оплати), 79329,50 грн штрафу та 7839,37 грн судового збору. У задоволенні вимог про стягнення 300 000,00 грн збитків відмовлено. Судові витрати в розмірі 4 500,00 грн покладено на позивача.

27 грудня 2022 року ПП "Пересувна механізована колона №19" звернулось до Господарського суду Рівненської області з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу в розмірі 32 000,00 грн.

29 грудня 2022 року ТОВ "ДБК БУД" подано до суду заяву про стягнення витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

05 січня 2023 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить відмовити у задоволенні заяви в повному розмірі.

Також 05 січня 2023 року відповідачем подано заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких просить відмовити в задоволенні заяви ПП "ПМК №19" в повному обсязі.

Місцевий господарський суд, розглянувши заяви ПП "Пересувна механізована колона №19" та ТОВ "ДБК БУД" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даних заяв, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви позивача та відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.

Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано копії договору про надання правової допомоги №01/08-08 від 08 серпня 2022 року, додаткової угоди№1 від 01 вересня 2022 року, додаткової угоди№2 від 27 жовтня 2022 року, додаткової угоди№3 від 22 грудня 2022 року, акт приймання - передачі наданих послуг № 1 від 12 вересня 2022 року,акт приймання - передачі наданих послуг № 2 від 27 жовтня 2022 року,акт приймання - передачі наданих послуг № 3 від 22 грудня 2022 року, квитанції №1 від 12 вересня 2022 року, квитанції №2 від 27 жовтня 2022 року, квитанції №3 від 22 грудня 2022 року, ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Згідно із договором про надання правової допомоги №01/08-08 від 08 серпня 2022 року, який укладений між ПП "Пересувна механізована колона №19" та адвокатом Хомич О.В., предметом його є домовленість сторін про захист прав та представництво інтересів клієнта адвокатом за винагороду.

Розмір винагороди встановлюється додатковою угодою до даного договору.

Додатковою угодою № 1 від 01 вересня 2022 року сторони погодили витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, яка складається з:консультування клієнта (3 000,00 грн), підготовки позовної заяви (10 000,00 грн), участь у двох судових засіданнях (7 000,00 грн).

Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання - передачі. Сплата здійснюється не пізніше 10 днів з дня підписання акту приймання передачі (пункт 2).

Додатковою угодою №2 від 27 жовтня 2022 року сторони погодили витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, яка складається з: підготовка та подання відзиву (3 000,00 грн), підготовка та подання заяви про забезпечення позову (4 000,00 грн).

Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання - передачі. Сплата здійснюється не пізніше 10 днів з дня підписання акту приймання передачі (пункт 2).

Додатковою угодою №3 від 22 грудня 2022 року сторони погодили витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, яка складається з: підготовка та подання клопотання про приєднання доказів (1 000,00 грн), (підготовка та подання заяви про зменшення розміру позовних вимог (1 000,00 грн), участь у третьому судовому засіданні (3 000,00 грн)

Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання - передачі. Сплата здійснюється не пізніше 10 днів з дня підписання акту приймання передачі (пункт 2).

Як вбачається з актів приймання - передачі №1, №2, №3, клієнт прийняв у адвоката надані послуги на загальну суму 32 000,00 грн.

Згідно із квитанціями №1 від 12 вересня 2022 року, №2 від 27 жовтня 2022 року, №3 від 22 грудня 2022 року клієнт сплатив адвокату послуги в сумі 32 000,00 грн.

Проаналізувавши надані суду докази в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позивачем в повній мірі, відповідно до вимог ст.74 ГПК України, доведено та документально обґрунтовано розмір понесених витрат ПП "Пересувна механізована колона №19" на професійну правничу допомогу у справі №918/739/22 в сумі 32000,00 грн.

Разом з тим, представником ТОВ "ДБК БУД" до суду подано заперечення на заяву позивача про стягнення витрат по оплаті правничої допомоги від 05.01.2023, яке обґрунтоване тим, що дані витрати є неспiвмірними зі складнiстю виконаної адвокатом роботи, її обсягом та часом, витраченим нею на виконання робіт (незначний обсяг юридичної та технiчної роботи щодо пiдготовки справи до розгляду та незначна тривалiсть судових засідань), не вiдповідають критерію реальностi таких витрат. Посилається на те, що акти приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 від 12.09.2022, №2 від 27.10.2022, №3 від 22.12.2022 не містять погодинного розрахунку наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим неможливо оцінити вартість за кожну окрему надану послугу та належних доказів щодо обґрунтованості стягнення з відповідача правничої допомоги у розмірі 32 000 грн. Також вказує, що зі змісту актів приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 від 12.09.2022, №2 від 27.10.2022, №3 від 22.12.2022 неможливо встановити, яким чином представником позивача були опрацьовані матеріали і проведено формування стратегії по цій справі, надано консультації щодо спору, неможливо оцінити обсяг витраченого часу на дані послуги, а отже і їх вартість.

Колегія суддів зазначає, що процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Разом з тим, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів з метою доведення неспівмірності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу зі складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат, як і не надано доказів на їх спростування.

Самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача за первісним позовом про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19).

Також безпідставними є посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.11.2020 у справі №638/7748/18, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 відступила від вказаних висновків та зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальнимзакономчітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Водночас суд відзначає, що розрахунок (опис робіт (наданих послуг)), виконаних адвокатом визначено сторонами у додаткових угодах, якими визначено їх вартість, та на виконання яких складено акти приймання передачі наданих послуг. Надані адвокатом послуги підтверджуються матеріалами справи. Також суд критично оцінює позицію відповідача щодо відсутності підстав для стягнення витрат, що зафіксовані актом виконаних робіт №1, оскільки такі послуги обумовлені додатковою угодою №1, на виконання якої сторонами складено відповідний акт. Водночас, визначення та попередня оплата вартості наданих послуг не свідчить про наявність підстав для спростування фактів надання адвокатом послуг.

Щодо тверджень відповідача про те, що долучені квитанції не є належним доказом оплати наданих послуг, то суд відзначає, що оскільки законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа, відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС від 02.12.2021 у справі №280/5176/20).

Окрім того, оскільки облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору, предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, а не обов`язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17 та від 02.10.2019 у справі №815/1479/18.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у поданій відповідачем заяві про відмову у стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, останній одночасно порушує питання як щодо відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн, так і питання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, відповідач не надає власного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу (із обґрунтуванням/запереченням), які на його думку, підтверджують розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді першої інстанції, та не зазначає до якої саме суми повинно бути зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Зважаючи на доведеність позивачем розміру понесених витрат, доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат колегія суддів оцінює критично та зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання сторін від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасного вчинення дій, необхідних для поновлення порушених прав та інтересів юридичних осіб.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на обставини даної справи, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування ПП "Пересувна механізована колона №19" понесених ним на професійну правничу допомогу витрат частково в розмірі 22 230,00 грн, що є пропорційним до суми задоволених позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається, відповідачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано копії договору про надання правової допомоги від 03 жовтня 2022 року, акту приймання - передачі наданих послуг від 27 грудня 2022 року, рахунку №1 від 27 грудня 2022 року.

05 січня 2023 року позивачем подано клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу, у якому позивач вказує, що розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, часом витраченим адвокатом.

Суд відзначає, що згідностатті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.5ст.129 ГПК України,під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Втой же час, за приписами частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У постанові від 17.11.2021 у справі №906/201/21 Верховний Суд зазначив, що суд має застосовувати приписи частини дев`ятої статті 129 ГПК України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

У даному випадку судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат (розгляд заяви відповідача) відбувався після вирішення спору по суті заявлених вимог. При цьому, судом досліджені обставини справи і встановлено наявність підстав для часткового задоволення позову, відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. При цьому, підставою для відмови в позові в цій частині слугувало недоведення позивачем усіх складових цивільного правопорушення.

Водночас, судом першої інстанції встановлено наявність протиправної поведінки відповідача, яка стала підставою для звернення позивача з відповідним позовом, та яка полягає у неналежному виконанні ним умов договору щодо поставки товару неналежної якості та непоставку товару на суму попередньої оплати у визначені строки.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією позивача про неспівмірність понесених судових витрат. Зокрема, позивачем заявлено до стягнення судові витрати в розмірі 32 000,00 грн, тоді як відповідач просить суд стягнути з позивача 60 000,00 грн.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлення обставин виникнення спору внаслідок неправильних дій відповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про покладення судових витрат відповідача, понесених на професійну правничу допомогу, на відповідача у відповідності до вимог ч.9ст.129 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Щодо розподілу судових витрат під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд судові витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

Посилаючись на статті 123, 126, 129 ГПК України заява обґрунтована понесеними витратами на професійну правничу допомогу в Північно-західному апеляційному господарському суді, на підтвердження чого заявником надано копії договору №15/02 про надання правничої допомоги від 15.02.2023, ордеру на надання правничої допомоги Серії АС №1054091 від 16.02.2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЖТ №001049 вид. 20.03.2019, розрахункової квитанції №1 від 15.02.2023 на суму 10000,00 грн, Акту наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги від 20.02.2023.

Так, згідно п.п. 1.1, 1.2 договору адвокат - Лавренюк Богдан Олександрович зобов`язується надавати клієнту - Приватному підприємству "Пересувна механізована колона №19" наступні адвокатські послуги: представництво інтересів клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №918/739/22 за апеляційною скаргою ТзОВ "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 року за позовною заявою клієнта до ТзОВ "ДБК БУД" про стягнення коштів.

При виконанні послуг, передбачених в п.1.1. договору, адвокат має право вести усі справи клієнта в усіх без винятку органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, фінансових підприємствах та установах, судових органах, правоохоронних органах, органах виконавчої служби, адміністративних та інших установах з усіма правами, наданими законом заявникові, скаржнику, позивачу, відповідачу, третій особі, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому та підсудному в тому числі з правом підпису та подаванням позовної заяви, клопотань пояснень, скарг, апеляційної та касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами та інших процесуальних документів передбачених чинним законодавством, а також повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмету позову, укладення мирової угоди, сплачувати судовий збір та інші обов`язкові платежі необхідні для подання позовних заяв та інших процесуальних документів.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, вартість послуг адвоката (гонорар) за даним договором становить 10000,00 грн. Гонорар сплачується клієнтом готівкою в день підписання даного договору на умовах передоплата.

20 лютого 2023 року між адвокатом - Лавренюком Богданом Олександровичем та Приватним підприємством "Пересувна механізована колона №19" (клієнт) підписаний Акт наданих послуг №1 від 20.02.2023 про те, що клієнт визнає та приймає, що адвокатом затрачено 8 годин робочого часу на надання послуг за Договором по справі №918/739/22 за апеляційною скаргою ТзОВ "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 року за позовом ПП "Пересувна механізована колона №19" до ТзОВ "ДБК БУД" про стягнення коштів, на наступні послуги:

1) ознайомлення та аналіз із рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 року по справі №918/739/22;

2) надання правничої консультації щодо формування позиції клієнта в суді апеляційної інстанції;

3) підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 року по справі №918/739/22.

Зауважень до якості та строків виконання робіт клієнт не має.

Сторони погодили, що вартість наданих послуг становить 10 000 грн без ПДВ.

Сторони погоджують, що до вартості наданих послуг за договором входить також оплата послуг адвоката щодо представництва інтересів клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді до закінчення розгляду апеляційної скарги ТзОВ "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2022 року по справі №918/739/22 незалежно від кількості судових засідань.

Даним актом сторони підтвердили, що не мають один до одного будь-яких претензій щодо виконання умов договору.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку, дії, бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Як вже зазначалося вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши надані представником позивача договір №15/02 про надання правничої допомоги від 15.02.2023 та Акт наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги від 20.02.2023, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відображена у них інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.

Разом з тим, представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні заперечив проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, пославшись на неспівмірність витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Проаналізувавши надані заявником в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 10 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

При цьому, колегія суддів бере до уваги те, що враховуючи предмет апеляційного оскарження, обсяг доказів, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію.

Колегія суддів бере до уваги незмінність позиції адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутності необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у даній справі, оскільки послуги щодо підготовки та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу з огляду на її правовий зміст не вимагали від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відзив на апеляційну скаргу не містить нових доводів, доказів, аргументів, пояснень, посилань на судову практику, аніж ті, які безпосередньо були зазначені в позовній заяві та у відповіді на відзив від 17.10.2022. Правова позиція позивача по суті спору, що викладена у відзиві на апеляційну скаргу, відображає ту ж позицію, яка дотримувалась у суді першої інстанції, а матеріали справи не містять доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали апеляційної скарги не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значний час. Крім того, дана справа була розглянута на підставі наявних в матеріалах справи доказів та не потребувала додаткових заходів зі збирання доказів.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв`язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, необхідності та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, а також враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правову допомогу та доводів в його обґрунтування, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов`язана з розглядом справи №918/739/22 у суді апеляційної інстанцій, в сумі 10 000,00 грн є неспівмірною, а тому до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати в сумі 5 000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін. При цьому, у відшкодуванні понесених ПП "Пересувна механізована колона №19" на професійну правничу допомогу витрат в розмірі 5 000,00 грн слід відмовити.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.

Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п`ятустатті 129 ГПК України, правом судуне присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач та адвокатобумовили.

Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов`язоквиконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Керуючись ст.ст. 129, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на рішення Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року у справі №918/739/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2022 року та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 05 січня 2023 року у справі №918/739/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДБК БУД" на користь Приватного підприємства "Пересувна механізована колона №19" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складений "15" березня 2023 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.