Рішення

від 09.03.2023 по справі 451/1136/14-ц

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 451/1136/14-ц

Провадження № 2/451/37/23

РІШЕННЯ

іменем України

09 березня 2023 року місто Радехів

Радехівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Куцик-Трускавецької О.Б.;

секретар судового засідання Мурин Н.В.;

представники учасників процесу не з`явились,

розглянувши по суті у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»,

до відповідача 1: ОСОБА_1 ,

до відповідача 2: ОСОБА_2 (представляє також своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ),

до відповідача 3: ОСОБА_6 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Радехівської міської ради Львівської області,

про: виселення.

встановив:

Історія розгляду справи.

30 липня 2014 року на розгляд Радехівського районного суду Львівської області подано позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про виселення останнього та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 3-4).

Разом з позовом заявлено клопотання про витребування довідки про склад сім`ї та реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки (т. 1 а. с. 5).

Ухвалою суду від 08.08.2014 (суддя Крет А. І.) відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 14.08.2014.

19 вересня 2014 року до суду надійшла довідка Кривецької сільської ради Радехівського району Львівської області про те, що в будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають такі особи: 1. ОСОБА_1 - власник будинку, 1976 р.н.; ОСОБА_2 - співмешканка, 1973 р.н.; 3. ОСОБА_3 2009 р.н.; 4. ОСОБА_4 2010 р.н.; 5. ОСОБА_5 2013 р.н.; 6. ОСОБА_6 1990 р.н. (т. 1 а.с. 35).

В подальшому, позивачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі Органу опіки та піклування третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та заяву про залучення до участі у справі Відповідачем 2 - ОСОБА_2 (яка діє від свого імені та від імені своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), Відповідачем 3 - ОСОБА_6 .

Також, 25.09.2014 позивачем подано уточнення до позовної заяви про виселення, згідно якого останній просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 39-41).

Ухвалами суду від 02.10.2014 залучено відповідачів ОСОБА_2 (з представленням її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 та залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Радехівської РДА Львівської області (т. 1 а.с. 43, 44).

Радехівською районною державною адміністрацією Львівської області подано висновок про доцільність виселення малолітніх дітей з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 57 - 58).

Заочним рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24.02.2015 у справі № 451/1136/14-ц позов задоволено, виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з відповідачів 365,40 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

09 вересня 2021 року представницею відповідача 1 подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (т. 1 а.с. 109).

26.10.2021 відповідачем 1 подано до суду заяву про перегляд заочного рішення суду від 24.02.2015 у даній справі.

Ухвалою суду від 28.10.2021 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24.02.2015 у даній справі залишено без руху. Ухвалою суду від 09.11.2021 подану заяву повернуто заявнику.

Повторно, ухвалою суду (суддя Патинок О. П.) від 11.11.2021 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 24.02.2015 повернуто заявнику.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21.02.2022 у даній справі задоволено апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 , ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 09.11.2021 скасовано і направлено справу до згаданого суду першої інстанції для вирішення питання прийняття заяви про перегляд заочного рішення від 24.02.2015 (т. 2 а.с. 79 - 81).

Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 23.03.2022 (суддя Куцик-Трускавецька О. Б.) заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.04.2022 (т. 2 а.с. 91).

10.09.2022 позивач подав відзив на заяву про перегляд заочного рішення, яким заперечив проти задоволення поданої заяви з підстав, наведених у поданому відзиві (т. 2 а.с. 120 - 125).

Ухвалою суду від 01.06.2022 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24.02.2015 у справі №451/1136/14-ц скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.07.2022 (т. 2 а.с. 137 - 140).

Аргументи учасників процесу.

Обґрунтування позивача (т. 1 а.с. 3 - 4, 40, 41, 53).

14.04.2008 між Банком та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №LVRDGK0000000014, згідно з умовами якого Банк зобов`язується надати кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 36440,00 грн строком до 14.04.2023.

У забезпечення виконання зобов`язань з повернення кредиту, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №LVRDGK0000000014 від 14.04.2008, згідно з п. 35.3 якого відповідач 1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 89,40 кв. м, житловою площею 41,10 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

У зв`язку з невиконанням Відповідачем 1 умов кредитного договору в частині повернення кредиту, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

29.11.2010 заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області у справі № 2-29/10 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 89,40 кв. м, житловою площею 41,10 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, відповідач 1 та усі мешканці (відповідачі 2 та 3), які зареєстровані та/або проживають у вищевказаному житловому будинку (предмет іпотеки) підлягають виселенню.

Правовими підставами позову визначено норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України.

Заперечення відповідача 1 (т. 2 а.с. 151 - 158).

У позові від 16.07.2014 однією з підстав позовних вимог є те, що Радехівським районним судом Львівської області 29.11.2010 у справі № 2/29-10 винесено заочне рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з непогашенням заборгованості за кредитним договором від 14.04.2008.

Водночас, вказаним вище рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 29.11.2010 у справі № 2/29-10 у задоволенні позовних вимог в частині виселення ОСОБА_1 , який зареєстрований і проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.

Таким чином, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України наявні підстави для закриття провадження у справі щодо виселення ОСОБА_1 з будинку (предмета іпотеки).

Окрім цього, з аналізу норм ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України випливає, що особам, яких висиляють із житлового будинку, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло.

В матеріалах справи відсутні докази щодо підстав проживання (за якою угодою, рішенням суду, рішенням органу місцевого самоврядування, тощо) відповідача 2 з дітьми та відповідача 3. Відтак, відсутні підстави застосування до цих відповідачів ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» в частині їх виселення. На них розповсюджується вимога закону - «за винятком наймачів та членів їх сімей».

Крім того, ч. 2 ст. 109 ЖК України передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Докази застосування до відповідачів ч. 2 ст. 109 ЖК України в матеріалах справи відсутні.

Так, відповідач 1 з посиланням на правові позиції Верховного Суду вказує, що колишні власники та особи, які проживають у житлі, яке придбано за їх кошти та передано в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, в силу положень ст. 109 ЖК України, мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.

Таким чином, ОСОБА_1 просить суд закрити провадження у даній справі в частині вимог щодо нього та відмовити у задоволенні вимог щодо інших відповідачів.

Позиція інших відповідачів 2 та 3.

Відзив на позов не подавали, проти позову не заперечили, хоч були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи.

Відповідь Банку на відзив (т. 2 а.с. 188 - 191).

Додатково до обґрунтувань позову, Банк зазначає таке.

Відповідно до ст. 40 3акону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов?язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вище вказані обставини підтверджуються письмовим повідомленням.

Таким чином, Відповідач та усі інші мешканці підлягають виселенню з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, договором іпотеки, укладеним між Відповідачем 1 та Позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду.

Щодо посилання Відповідача на неможливість виселення без надання іншого житла, позивач зазначає таке.

Вказані твердження не заслуговують на увагу, адже з аналізу ст. 4 ЦК України, ст. 47 Конституції України, ст. 321, 14 ЦК України та ст. 109 ЖК УРСР слідує, що обов`язок надання особі житла покладається на державу. Банк у цих відносинах не є суб`єктом, на який покладається такий обов`язок, однак при цьому порушуються права останнього на вільне володіння власністю.

Заперечення на відповідь на відзив (т. 2 а.с. 199 - 201).

З аналізу судової практики вбачається, що при розгляді справ про виселення постає декілька питань:

-чи було придбане іпотечне майно за кредитні кошти (ч. 1 ст. 40 3акону України «Про іпотеку»),

-чи була письмова вимога позивача про виселення (ч. 2 ст. 40 вищевказаного закону),

-порядок виселення з наявністю надання іншого житла для проживання (ст. 39 вищевказаного закону),

-наявність умов ч. 3 ст. 40 3акону України «Про іпотеку».

Жодна з чотирьох вимог закону позивачем ні в позові, ні у відповіді на відзив не обґрунтована, відсутні докази дослідження перелічених умов при розгляді справи по суті.

Щодо першого питання, то в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що нерухоме майно (предмет іпотеки) було придбане за кредитні кошти.

Згідно з відповіддю Радехівської міської ради № 1215 від 29.06.2022 у міської ради немає жилих (нежитлових) приміщень, які б могли бути виділеними для тимчасового проживання осіб відповідно до ст. 109 ЖК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі є членами сім`ї ОСОБА_1 відповідно до приписів ст. 3 СК України та пов`язані спільним побутом. Визначення «мешканець» відсутнє в нормативно-правових актах України.

Відповідно до довідки Радехівської міської ради Львівської області від 27.06.2022 № 601 відповідачі були прописані в спірному будинку, зокрема, ОСОБА_1 09.10.2008, ОСОБА_2 06.08.2008, ОСОБА_3 23.04.2009, ОСОБА_4 27.10.2010, ОСОБА_5 25.10.2013, ОСОБА_6 06.08.2013, тобто після укладення договору іпотеки. Вказане на думку відповідача 1 підтверджує, що реєстрація вищевказаних осіб здійснена за згодою іпотекодержателя. Тому відповідачі не підлягають виселенню відповідно до ч. 3 ст. 40 3акону України «Про іпотеку».

Також відповідач 1 повідомляє, що позивачем не дотримано позасудового порядку повідомлення інших відповідачів про необхідність виселення. Вказане підтверджується наявним у матеріалах справи листом-вимогою № 30.1.0.0/2-608 від 06.06.2014 (т. 1 а.с. 14), який адресовано лише відповідачу 1. Окрім того, відповідач 1 вказує, що не отримував цього повідомлення, оскільки підпис на повідомленні про вручення йому не належить.

Письмові пояснення Банку на заперечення відповідача 1 (т. 2 а.с. 227 - 230) аналогічні відповіді на відзив (т. 2 а.с. 188 - 191).

Обставини справи, встановлені судом.

1)14 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №LVRDGK0000000014 (надалі Кредитний договір). Згідно з умовами цього Кредитного договору, Банк зобов`язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 14.04.2008 по 14.04.2023 включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 36440,00 грн на наступні цілі: у розмірі 30965,00 грн на придбання нерухомості, у розмірі 600,00 грн на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 215,00 грн - страхування майна, 150,00 грн - особисте страхування, а також у розмірі 5475,00 грн на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7 даного Договору, … (п. 8.1. Кредитного договору) (т. 1 а.с. 6 - 8).

2)Згідно з Договором Купівлі-продажу житлового будинку від 14.08.2008 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як Продавці з одного боку, та ОСОБА_1 як Покупець з іншого боку, уклали даний договір про таке. Продавці продали, а Покупець купив дерев`яний житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами (п. 1 Договору купівлі-продажу).

Пунктом 4 Договору купівлі-продажу встановлено, що вартість даного нерухомого майна згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» 04.04.2008 за № 18374640 становить 47 079,00 грн.

Продаж даного майна вчинено за 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень), які продавці отримали від Покупця після підписання даного договору в термін до 20 квітня 2008 року. Сторони стверджують, що ціна продажу даного житлового будинку є реальною (п. 5 Договору купівлі-продажу).

14.04.2008 Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Радехівського районного округу Юрченко О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1138.

3)Також, 14.04.2008 між позивачем та відповідачем 1 укладено Іпотечний договір №LVRDGK0000000014. В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (Предмет іпотеки), а саме: дерев`яний житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами. Даний будинок складається з двох житлових кімнат житловою площею 41,0 кв. м, двох коридорів, кухні, двох веранд. Загальна площа будинку становить 89,4 кв. м. … Дане майно належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Юрченко О. В. приватним нотаріусом районного нотаріального округу 14.04.2008, зареєстрованим за № 1138. Вартість даного майна згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, … становить 47079,00 грн (п. 35.3 Договору Іпотеки). Пунктом 35.5. цього договору сторони визначили, що вартість Предмета іпотеки складає 43 000,00 грн.

Згідно з п. 35.6 Договору Іпотеки на протязі 30 днів з дати купівлі Предмета іпотеки Іпотекодавець взяв на себе зобов`язання зареєструвати договір купівлі-продажу Предмету іпотеки та право власності на Предмет іпотеки згідно з чинним законодавством (якщо така реєстрація не здійснювалась безпосередньо Іпотекодержателем за дорученням Іпотекодавця). Іпотекодавець повинен зареєструвати Предмет іпотеки в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та отримати акт про право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 9 - 11).

В подальшому.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за ОСОБА_1 02.06.2008 зареєстровано право приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1138 від 14.04.2008.

До цього, 14.04.2008 вказаний об`єкт нерухомого майна внесено до Реєстру заборон на відчуження у зв`язку переданням такого в іпотеку.

Заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 29.11.2010 у справі № 2-29/10 задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк», стягнуто з ОСОБА_1 32 294,90 грн заборгованості за Кредитним договором №LVRDGK0000000014 від 14.04.2008, 322,95 грн судового збору, 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Звернуто стягнення на будинок (та земельну ділянку) загальною площею 89,4 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Так, в мотивувальній частині вказаного рішення вказано, що вимоги про виселення відповідача з будинку АДРЕСА_1 не підлягають до задоволення адже в спірному домоволодінні зареєстровані та проживають члени сім`ї відповідача та малолітні діти (т. 1 а.с. 12 - 13).

06 червня 2014 року позивач листом № 30.1.0.0/2-608, адресованим ОСОБА_1 повідомив останнього та всіх зареєстрованих осіб, що згідно зі ст. 40 Закону України «Про іпотеку» останні повинні добровільно звільнити житловий будинок загальною площею 89,40 кв. м, житловою площею 41,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 разом з усіма незареєстрованими у предметі іпотеки членами сім`ї та іншими мешканцями. Докази надіслання вказаного листа ОСОБА_1 наявні у матеріалах справи (т. 1 а.с. 14 - 16).

06.08.2014 до суду надійшов лист Радехівського районного сектора ГУ Державної міграційної служби Львівської області від 05.08.2014 № 36/1222 згідно якого ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - 09.10.2008 (т. 1 а.с. 26).

18 вересня 2014 року до суду надійшла довідка № 93 від 16.09.2014, видана Виконкомом Кривецької сільської ради Радехівського району Львівської області про те, що в будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають такі особи: 1) ОСОБА_1 - власник будинку, 1976 р.н., 20 ОСОБА_2 - співмешканка, 1973 р.н., 3) ОСОБА_3 - 2009 р.н., 4) ОСОБА_4 - 2010 р.н., 5) ОСОБА_5 - 2013 р.н., 6) ОСОБА_6 - 1990 р.н. (т. 1 а.с. 35).

Радехівською РДА Львівської області подано до суду Висновок 3 02-28/2285-1 від 01.12.2014 про доцільність виселення малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному висновку, РДА повідомила, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини була розглянута позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» про виселення. Службою у справах дітей встановлено, що у спірному будинку зареєстровані і проживають малолітні діти, що підтверджується довідкою Виконкому Радехівської МР від 18.11.2014 № 5464. Відповідно до пояснень матері дітей ОСОБА_2 від 20.11.2014 іншого житла, де б можна було поселити та зареєструвати дітей, відповідачі по справі не мають. За вказаних обставин, виселення малолітніх дітей з займаного житлового будинку спричинить втрату ними права користування житлом та створить умови для виникнення дитячої безпритульності. Враховуючи наведене, РДА вказує, що виселення малолітніх дітей з житлового будинку не відповідає інтересам дітей та порушує їх житлові права (т. 1 а.с. 57 - 58).

08 вересня 2022 року Радехівською міською радою подано до суду інформацію про склад сім`ї ОСОБА_2 та Акт обстеження побутових умов сім`ї про фактичне проживання. Згідно з Актом обстеження побутових умов сім`ї про фактичне проживання від 05.09.2022, комісія у складі голови - старости сіл Дмитрів, Криве, Мукані, Середпільці ОСОБА_9 та членів комісії: діловода - ОСОБА_10 , склали даний акт в підтвердження того, що в будинку АДРЕСА_1 проживають і зареєстровані громадяни: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 4. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 5. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - проживає без реєстрації (т. 3 а.с. 6).

Окрім того, у Довідці № 777 від 05.09.2022, виданій Виконавчим комітетом Радехівської міської ради Львівської області зазначено, що у спірному житловому будинку на даний час зареєстровані, але не проживають такі особи: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 4. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 5. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - не зареєстрований і не проживає (т. 3 а.с. 7).

09.11.2022 Органом опіки та піклування Радехівської міської ради подано до суду заяву про відкладення підготовчого засідання. Разом з заявою долучено акт обстеження міської ради. Згідно з Актом № 157 від 07.11.2022 у спірному будинку проживають і зареєстровані: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 4. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 5. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - проживає без реєстрації. На даний час вся сім`я перебуває за межами України (Польща).

Рішенням Виконавчого комітету Радехівської міської ради Львівської області від 24.11.2022 № 176 затверджено висновок органу опіки та піклування Радехівської міської ради Львівської області про доцільність (недоцільність) виселення малолітніх дітей ОСОБА_3 2009 р.н., ОСОБА_4 2010 р.н., ОСОБА_5 2013 р.н. зі спірного житлового будинку. Так, у висновку зазначено, що спірний будинок належить ОСОБА_1 та перебуває під обтяженням. Відповідно до довідки про реєстрацію від 22.11.2022 № 941, виданої старостою АДРЕСА_2 , у будинку зареєстрована ОСОБА_2 1973 р.н. та її малолітні діти ОСОБА_3 2009 р.н., ОСОБА_4 2010 р.н., ОСОБА_5 2013 р.н. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.11.2022 мати дітей ОСОБА_2 на праві власності нерухомого майна не має, тому поселити і зареєструвати дітей в іншому житлі немає можливості. Враховуючи наведене, Радехівська міська рада вважає недоцільним виселення малолітніх дітей зі спірного житлового будинку (т. 3 а.с. 63 - 65).

Позиція суду.

Щодо клопотання відповідача 1 про закриття провадження у справі в частині вимог, що звернуті до нього.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Так, суд зазначає, що спір у цій справі, зокрема, його сторони, предмет та підстави є відмінними, ніж спір щодо якого 29.11.2010 Радехівським районним судом Львівської області ухвалено заочне рішення у справі № 2-29/10. Тобто, ці спори між собою є різними, про що вказує кожен із елементів складу: сторони - різні, предмет та підстави - теж різні.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого відповідачем 1 клопотання про закриття провадження у справі.

Щодо підстав для виселення з житла, купленого за кредитні кошти та переданого в іпотеку.

Так, відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до приписів статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми» для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, якщо таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині третій - порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.12.2016 у справі № N 6-1141цс16.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі №295/4514/16 та від 12 квітня 2021 року у справі №310/2950/18 дійшла висновків, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними. Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР з урахуванням глави 26 ЦК України та положень статті 379 ЦК України свідчить, що виселення без надання іншого жилого приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це жиле приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо предмет іпотеки набувався іпотекодавцем не за рахунок отриманих кредитних коштів, то виселення з вказаного житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення не допускається.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 зроблено висновки про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як стаття 40 Закону України «Про іпотеку», так і стаття 109 ЖК УРСР у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріали справи підтверджують надання ОСОБА_1 36 440,00 грн кредиту, в тому числі у розмірі 30 965,00 грн на придбання нерухомості, яку останнім придбано за 20 000,00 грн та за відсутності інших доказів, які могли б спростувати придбання спірного майна за кредитні кошти, суд вважає доведеним факт купівлі відповідачем 1 спірного житла за кредитні кошти та передання такого в іпотеку задля гарантій виконання основного зобов`язання.

Щодо виселення неповнолітніх дітей.

У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 630/588/17 (провадження N 61-40350св18) зробив висновок, що самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акта (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоправно зайняла житлове приміщення.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з вимогами, установленими статтею 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866.

Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору, оскільки орган опіки та піклування має повноваження встановлювати відомості, одержані у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні тощо.

Вказані висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 12.10.2022 у справі № 559/1215/19 (провадження № 61-8348св22).

У Висновку № 02-28/2285-1 від 01.12.2014 про доцільність виселення малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зазначено, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини була розглянута позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» про виселення. Службою у справах дітей встановлено, що у спірному будинку зареєстровані і проживають малолітні діти, що підтверджується довідкою Виконкому Радехівської МР від 18.11.2014 № 5464. Відповідно до пояснень матері дітей ОСОБА_2 від 20.11.2014 іншого житла, де б можна було поселити та зареєструвати дітей, відповідачі по справі не мають. За вказаних обставин, виселення малолітніх дітей з займаного житлового будинку спричинить втрату ними права користування житлом та створить умови для виникнення дитячої безпритульності. Враховуючи наведене, РДА вказує, що виселення малолітніх дітей з житлового будинку не відповідає інтересам дітей та порушує їх житлові права (т. 1 а.с. 57 - 58).

08 вересня 2022 року Радехівською міською радою подано до суду інформацію про склад сім`ї ОСОБА_2 та Акт обстеження побутових умов сім`ї про фактичне проживання. Згідно з Актом обстеження побутових умов сім`ї про фактичне проживання від 05.09.2022, комісія у складі голови - старости сіл Дмитрів, Криве, Мукані, Середпільці ОСОБА_9 та членів комісії: діловода - ОСОБА_10 , склали даний акт в підтвердження того, що в будинку АДРЕСА_1 проживають і зареєстровані громадяни: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 4. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 5. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - проживає без реєстрації (т. 3 а.с. 6).

Окрім того, у Довідці № 777 від 05.09.2022, виданій Виконавчим комітетом Радехівської міської ради Львівської області зазначено, що у спірному житловому будинку на даний час зареєстровані, але не проживають такі особи: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 4. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 5. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - не зареєстрований і не проживає (т. 3 а.с. 7).

09.11.2022 Органом опіки та піклування Радехівської міської ради подано до суду заяву про відкладення підготовчого засідання. Разом з заявою долучено акт обстеження міської ради. Згідно з Актом № 157 від 07.11.2022 у спірному будинку проживають і зареєстровані: 1. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 3. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 4. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 5. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - проживає без реєстрації. На даний час вся сім`я перебуває за межами України (Польща).

Також, судом встановлено, що відповідачі були прописані в спірному будинку:

-ОСОБА_2 06.08.2008,

-ОСОБА_1 09.10.2008,

-ОСОБА_3 23.04.2009,

-ОСОБА_4 27.10.2010,

-ОСОБА_5 25.10.2013,

-ОСОБА_6 06.08.2013., тобто після укладення договору іпотеки.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпокету» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умовах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: договір найму (оренди) був укладений до моменту укладення іпотечного договору і про наявність такого договору було доведено до відома іпотекодержателя або такий договір був зареєстрований у встановленому законом порядку; договір найму (оренди) був укладений після укладення іпотечного договору за згодою іпотекодержателя (ч. 3 ст. 40 Закону України «Про іпокету»).

29.11.2010 заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області у справі № 2-29/10 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 89,40 кв. м, житловою площею 41,10 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк».

Доказів скасування вказаного судового рішення у встановленому законом порядку суду не надано.

Також, відповідачами не подано суду належних, достовірних та допустимих доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є членами сім`ї ОСОБА_1 .

Більше того, у письмових поясненнях цей факт не підтверджується власними висновками (т. 2 а.с. 151 - 158) «В матеріалах справи відсутні докази щодо підстав проживання (за якою угодою, рішенням суду, рішенням органу місцевого самоврядування, тощо) відповідача 2 з дітьми та відповідача 3. Відтак, відсутні підстави застосування до цих відповідачів ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» в частині їх виселення. На них розповсюджується вимога закону - «за винятком наймачів та членів їх сімей»».

Доказів того, що відповідачі 2 та 3 відповідають вимогам, передбачених ч. 3 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» матеріали справи теж не містять, а посилання на сам факт проведення реєстрації місця проживання у спірному об`єкті нерухомого майна, не може вважатись правомірною підставою для набуття права на проживання.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши в комплексі, що право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції (ст. 8), адже будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві», оскільки «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми» для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, судом враховано, що станом на час розгляду справи ОСОБА_6 згідно з даними Виконавчого комітету Радехівської міської ради Львівської області, що вказані у Довідці № 777 від 05.09.2022 не проживає та не зареєстрований у спірному об`єкті.

Таким чином, станом на час ухвалення даного рішення у матеріалах справи наявні достатні докази про те, що провадження в частині виселення ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України постановила: розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 52 такого змісту: «52. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».

Враховуючи, що на момент ухвалення судом рішення про виселення з предмета іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 зазначивши, що згадані норми права не втратили свою чинність, оскільки не були виключені з тексту зазначеного Закону, а спеціальним законом лише запроваджене зупинення виконання цих правил на певний період. Надалі у разі припинення запровадження воєнного стану дія згаданих правил відновиться без окремого рішення та закону.

З огляду на вимоги статті 141 ЦПК України, судовий збір покласти на відповідачів.

Керуючись саттями 10, 77, 81, 82, 89, 141, 174, 263- 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , 1990р.н., - задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 .

Провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_6 - закрити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 182 (сто вісімдесят дві) грн 70 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Виконання рішення зупинити на період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Поний текст рішення складено 15.03.2023.

Головуючий суддяО. Куцик-Трускавецька