Рішення

від 14.03.2023 по справі 140/8806/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року ЛуцькСправа № 140/8806/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НК КЕТРІН-ОЙЛ» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НК КЕТРІН-ОЙЛ» (далі ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ», позивач) звернулось з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2022 №0036260902.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період часу з 15 год 36 хв 02.09.2022 по 17 год 05 год 08.09.2022 працівниками ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу «Про проведення фактичної перевірки ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» № 1412-п від 02.09.2022 та направлень на перевірку № 2437 від 02.09.2022 та № 2438 від 02.09.2022 проведено фактичну перевірку господарської одиниці - автозаправної станції суб`єкта господарювання ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ», за адресою: Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, будинок 6, щодо дотримання вимог чинного законодавства щодо обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального, про що складено відповідний акт №03/4081/09-01/43087598 від 09.09.2022.

Перевіркою встановлено, що за вказаною адресою ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» здійснює господарську діяльність на підставі ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі пальним від 11.11.2021 року № 03080314202100066. На вказаній адресі ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» зареєструвало акцизний склад за номером 1017984, де знаходиться резервуар ємністю 25 м. куб. та паливороздавальна колонка. Фактичним заміром пального, під час перевірки на акцизному складі (уніфікований номер 1017984) встановлено залишки пального (ДП) в кількості 7241,40 л. Відповідно до Х-звіту № 0651 до 02.09.2022 року залишок пального становив 7363,85 л. Таким чином, пальне в кількості 64,51 л. (з врахуванням похибки) та на суму 3225,50 грн проводилось без застосування РРО та без видачі розрахункового документа встановленої форми, чим порушено п. 1.2 ст. 3 Закону України №265/95-ВР від 06.07.1995 року «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Під час проведення перевірки директором (посадовими або уповноваженими особами) ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» не було надано документів щодо повірки (оцінки відповідності) калібрування рівнеміра-лічильника ПМП-201 серійний номер 24425 та витратоміра-лічильника, чим порушено п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України (далі ПК України).

Вважаючи, що фактична перевірка суб`єкта господарювання проводилась із порушенням вимог, встановлених ПК України, представником ТзОВ«НК КЕТРІН-ОЙЛ» до ГУ ДПС у Волинській області подано заперечення від 21.09.2022.

Однак, контролюючий орган, не враховуючи аргументи вищевказаного заперечення, 11.10.2022 виніс податкове повідомлення-рішення № 0036260902, яким до ТзОВ«НК КЕТРІН-ОЙЛ» застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 40000,00 грн.

20.10.2022 представником позивача до Державної податкової служби України подано скаргу, однак рішенням №16169/6/99-00-06-03-01-06 від 07.12.2022 податкове повідомлення-рішення від 11.10.2022 року № 0036260902 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач зі спірним податковим повідомленням-рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним та зазначає, що фактична перевірка була проведена з порушенням вимог чинного законодавства щодо підстав та порядку проведення фактичних перевірок. Вказує, що передумовою проведення фактичної перевірки, з підстав передбачених підпунктами 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. В наказі № 1412-п від 02.09.2022 відсутні будь-які покликання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім як на норми, що регулюють питання призначення перевірки 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також не відображено, яка саме інформація, що фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом стала підставою для його прийняття. На переконання позивача, а також як вказує численна судова практика, для зазначення підстави проведення перевірки недостатньо вказати лише номер підпункту статті ПК України, особливо, якщо вказаний пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Крім того, контролюючим органом в наказі про проведення фактичної перевірки не визначено періоду діяльності, який буде перевірятись, зазначення якого є обов`язковим за змістом вищевказаної норми. Посилання у наказі на статтю 102 ПК України з метою визначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, є недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створення у позивача відчуття правової визначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю стосовно нього.

Вказані обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ, на підставі якого проведено фактичну перевірку, та, відповідно, і акт, що складений за результатами такої перевірки на виконання відповідного наказу, не відповідають положенням ПК України.

Отже, прийнятий за результатами незаконної перевірки акт індивідуальної дії, в даному випадку податкове повідомлення-рішення, підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо встановлених порушень, позивач зазначає, що у відповідності до наказу директора ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» № 1 від 24.02.2022 року у зв`язку із введенням Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 правового режиму воєнного стану на всій території України, з метою збереження первинних бухгалтерських та інших основних документів товариства, на підставі яких здійснюється господарська діяльність, від можливого ризику їх знищення внаслідок ведення бойових дій, а також з міркувань безпеки, первинні бухгалтерські та інші основні документи товариства були передані директору підприємства на тимчасове зберігання до припинення дії на території України правового режиму воєнного стану.

Отже, надати відповідні підтверджуючі документи на вимогу представників податкового органу під час проведення фактичної перевірки директором суб`єкта господарювання не було можливим.

Відтак, до заперечень від 21.09.2022 та скарги від 20.10.2022 надано копії наступних документів: сертифікат відповідності серії СВ № 002452 від 07.02.2020, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-662 від 01.09.2022, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-791, формуляр по експлуатації і ремонту колонки для рідкого палива.

Так, у відповідності до вказаних документів, зокрема, свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-662 від 01.09.2022 (чинне до 01.09.2023) рівнемір магнітний поплавковий ПМП-201 зав. № 24425 на підставі результатів повірки визнано придатним до застосування з вимогами експлуатаційної документації виробника. Більше того, згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-79 (чинне до 01.09.2023) мірник еталонний М2Р-10-01 зав. № 0149 визнано придатним і допущено до застосування згідно з ДСТУ 7219:2011 по другому розряду. Згідно формуляра по експлуатації і ремонту колонки для рідкого палива проведено повірку колонки зав. № 32390 та 01.09.2022 визнано придатною згідно встановленим вимогам.

Таким чином, позивач вважає, що не відповідають дійсності висновки податкового органу щодо порушення позивачем п.п. 230.1.2 п. 230.1 п. 230 ст. 230 ПК України щодо виробництва пального без наявності ліцензії та оптової торгівлі пальним і зберігання пального без наявності відповідних ліцензій, а також відсутності документів, що підтверджують повірку рівнемірів та витратомірів лічильників, оскільки вказані документи наявні в позивача в повному обсязі.

Водночас зауважує, що чинне законодавство не зобов`язує платника податків (розпорядника акцизного складу) мати у своїй власності рівнеміри-лічильники або ж витратоміри-лічильники, оскільки такі засоби вимірювальної техніки можуть зокрема надаватись в користування на підставі відповідного договору, а санкція п. 128-1 ст.128-1 ПК України, передбачає відповідальність саме за необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, чого під час перевірки встановлено не було.

З наведених підстав просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 03.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні фактичної перевірки ТзВО «НК КЕТРІН-ОЙЛ», за адресою: Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, будинок 6, щодо дотримання вимог чинного законодавства щодо обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального. Звертає увагу, що фактична перевірка ТзВО «НК КЕТРІН-ОЙЛ» проведена згідно наказу ГУ ДПС у Волинській області від 02.09.2022 №1412-п на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

При цьому здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

В даному випадку достатнім є факт покладання на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального).

Також зазначає, що посилання у наказі №1412-п від 02.09.2022 «Про проведення фактичної перевірки» ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» на статтю 102 ПК України з метою визначення діяльності позивача, який буде перевірятися є достатнім.

ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» здійснює господарську діяльність за адресою: Волинська обл., Луцький рн., с. Рованці, вул. Промислова,6. Основний вид діяльності підприємства - це роздрібна торгівля пальним. Для зберігання та реалізації пального підприємство використовує резервуар ємністю 25 м.куб. типу РГС-25 та паливороздавальну колонку типу WK 85-2-Е, заводський номер 32390. У резервуарі встановлений рівнемір ПМП-201 з серійним номером 24425.

Під час перевірки, 02.09.2022 року за місцем здійснення роздрібної торгівлі ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ», було здійснено фактичний замір пального у резервуарі в результаті якого встановлено залишок дизельного палива в кількості 7441,40 літрів. Відповідно до Х-звіту №0651 за 02.09.2022 залишок пального становив 7363,85 л. Таким чином, пальне в кількості 64,51 л. та на суму 3225,50 грн. проводилось без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі розрахункового документа встановленої форми, чим порушено вимоги п.1.2. ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Також, під час проведення фактичної перевірки директором ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» не було надано документів щодо повірки/оцінки відповідності/калібрування рівнеміра-лічильника та витратоміра-лічильника, чим порушено п.п.230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України.

Письмовим поясненням від 08.09.2022 року ОСОБА_1 повідомила, що у зв`язку з воєнним станом та виробничою необхідністю в збережені виробничих документів товариство не має змоги надати вищенаведені документи. Водночас зазначено, що такі документи будуть надані протягом 10 днів згідно статті 86 ПК України. До заперечення платник податків надає копії свідоцтва про повірку рівнеміра ПМП-201 (заводський номер 24425) та формуляр про експлуатації і ремонту колонки для рідкого палива типу WK 85-2-Е (заводський номер 32390) з відповідними позначками про повірку. Однак, як вбачається з наданих документів, дата повірки колонки та рівнеміра - 01.09.2022. Не менш важливим є те, що це перші та єдині записи у відповідному свідоцтві та формулярі.

03.10.2022 року ГУ ДПС у Волинській області надіслано запит ДП «Волинський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» щодо надання інформації. У відповіді зазначено наступне: «ДП «Волиньстандартметрологія» 01.09.2022 проводило повірку засобів вимірювальної техніки, що належить ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ», а саме: паливо-роздавальна колонка; мірник еталонний; метршток; рівнемір поплавковий ПМП-201 №24425. Результати повірки усіх зазначених засобів вимірювальної техніки - позитивні. Документи, що оформлені за результатами повірки, чинні протягом одного року, до 01.09.2023. Повірку інших засобів вимірювальної техніки на замовлення ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» в період з 30.11.2021 до 01.09.2022 ДП «Волиньстандартметрологія» не проводило».

Таким чином, жодних підтверджуючих документів щодо повірки/оцінки відповідності/калібрування рівнеміра/лічильника до 01.09.2022 не надано.

З наведених підстав відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

В поданій до суду відповіді на відзив представник позивача не погодилася з доводами відзиву з підстав, наведених в позовній заяві. Додатково наголошує, що в даному випадку для прийняття наказу про призначення фактичної перевірки слугував не лише підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який надає право контролюючому органу призначати фактичну перевірку за наявності інформації державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення платником податків вимог законодавства. Доказів отримання такої інформації відповідач суду не подав. Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в наказі, на підставі якого проведено передвіку, не вказаний.

В поданих до суду запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача підтримала доводи відзиву.

Учасники справи не зверталися із клопотаннями про розгляд справи в судовому засіданні, оформленими відповідно до вимог статті 167 КАС України. Суд звертає увагу, що за змістом статей 162, 164 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення, відзив та заперечення не можуть містити будь-яких заяв чи клопотань, оскільки заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві на позовну заяву та запереченні клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача не підлягало вирішенню судом по суті.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 КАС України дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» за реєстроване як юридична особа з 02.07.2019, основний вид діяльності: 46.71 оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.

ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу №1412-п від 02.09.2022 «Про проведення фактичної перевірки ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» (а.с. 15), направлень на перевірку від 02.09.2022 №№2437/03-20-09-02, 2438/03-20-09-02 (а.с. 16-17) проведено фактичну перевірку господарської одиниці, що належать ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ»: автозаправочної станції за адресою: Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, будинок 6, з питань додержання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пального, про що складено відповідний акт №03/4081/09-01/43087598 від 09.09.2022 (а.с. 18-20).

Згідно з висновком якого встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 1.2 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995 року «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

- підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України.

Як слідує із акту №03/4081/09-01/43087598 від 09.09.2022 перевіркою встановлено, що за вказаною адресою ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» здійснює господарську діяльність на підставі ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі пальним від 11.11.2021 року № 03080314202100066. На вказаній адресі ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» зареєструвало акцизний склад за номером 1017984, де знаходиться резервуар ємністю 25 м. куб. та паливороздавальна колонка.

Під час перевірки, 02.09.2022 за місцем здійснення роздрібної торгівлі ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» було здійснено фактичний замір пального у резервуарі в результаті якого встановлено залишок дизельного палива в кількості 7441,40 л. Відповідно до Х-звіту №0651 за 02.09.2022 залишок пального становив 7363,85 л. Таким чином, пальне в кількості 64,51 л. та на суму 3225,50 грн. проводилось без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі розрахункового документа встановленої форми.

Також під час проведення перевірки директором (посадовими або уповноваженими особами) ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» не було надано документів щодо повірки (оцінки відповідності) калібрування рівнеміра-лічильника ПМП-201 серійний номер 24425 та витратоміра-лічильника Tankalagen Salzkotten.

Вважаючи, що фактична перевірка суб`єкта господарювання проводилась із порушенням вимог, встановлених ПК України, представником ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» до ГУ ДПС у Волинській області подано заперечення від 21.09.2022 (а.с. 21-24).

На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0036260902 від 11.10.2022, яким до позивача за порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України на підставі пункту 128-1.1 статті 128-1 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 40000,00 грн (а.с. 15).

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, шляхом подання скарги від 20.10.2022 (а.с. 26-30). Рішеннями Державної податкової служби України від 07.12.2022 №16169/6/99-00-06-03-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області №0036260902 від 11.10.2022 без змін (а.с.33).

Позивач, вважаючи протиправним таке податкове повідомлення-рішення, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80);

- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 п. 80.2 ст. 80);

- неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80);

- у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80).

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв`язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме: спочатку провести податкову перевірку.

Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).

При цьому суд не повинен надавати оцінку правомірності спірного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.

Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Таким чином, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Водночас у постанові від 21.02.2020 року у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, окрім наведених вище висновків, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

Наведений висновок суду кореспондується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №1.380.2019.002106.

Судом встановлено, що як підставу для проведення фактичної перевірки ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» у наказі №1412-п від 02.09.2022 зазначено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, у відповідності до якого фактична перевірка може бути призначена (а.с. 15).

Відтак, зазначена у відзиві та запереченнях інформація що фактична перевірка проведена на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України не відповідає дійсним обставинам справи.

Передумовою проведення фактичної перевірки, з підстав передбачених підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Однак, суд зазначає, що зі змісту наказу не вбачається, яку саме інформацію про порушення платником податків тих вимог законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки, отримано ГУ ДПС у Волинській області, що стала у подальшому підставою для прийняття наказу про призначення перевірки №1412-п від 02.09.2022.

Крім того, у вказаному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють; у наказі не відображено у рамках яких заходів ГУ ДПС у Волинській області встановлено невідповідність діяльності товариства вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.

Відповідач не надав належним чином доказів, які б підтвердили, що підставою для прийняття наказу про проведення фактичної перевірки слугувала інформація, отримана від державних органів або органів місцевого самоврядування про порушення позивачем вимог законодавства, що в свою чергу є підставою для призначення перевірки відповідно до вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 440/1074/21.

Приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача №1412-п від 02.09.2022, податковий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але, при цьому, відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки.

На думку суду, для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків не достатньо зазначення номера підпункту статті Податкового кодексу України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, від 22.09.2020 у справі №520/1304/2020 від 05.03.2019 у справі №820/4893/18, від 11.06.2019 у справі №1440/2045/18.

Зважаючи на викладене та беручи до уваги відсутність в наказі про призначення перевірки №1412-п від 02.09.2022 будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, враховуючи що наведені в наказі підстави проведення перевірки в ході розгляду справи не підтвердилися та не були доведені відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд приходить до висновку, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено незаконно.

З огляду на встановлений вище факт безпідставності та незаконності призначення фактичної перевірки позивача, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення як її прямого наслідку, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють їх результати.

При цьому суд не приймає до уваги посилання представника відповідача, як на правомірність призначення фактичних перевірок, на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12.09.2021 у справі №140/14625/20, відповідно до якої здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання, та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, оскільки така правова позиція ґрунтується на тлумаченні підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

В даному ж випадку підставою для прийняття наказу про призначення фактичної перевірки слугував лише підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який надає право контролюючому органу призначити фактичну перевірку за наявності інформації державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення платником податків вимог законодавства. Доказів отримання такої інформації щодо позивача відповідач суду не подав.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Як слідує з матеріалів справи, 21.09.2022 ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» подано заперечення на акт фактичної перевірки №03/4081/09-01/43087598 від 09.09.2022 (а.с. 21-24). До вказаного заперечення додано, зокрема: копію наказу від 24.02.2022 №01, сертифікат відповідності серії СВ № 002452 від 07.02.2020, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-662 від 01.09.2022, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-791, формуляр по експлуатації і ремонту колонки для рідкого палива (а.с. 34-40).

Аналогічні документи були надані позивачем і до скарги від 20.10.2022 на спірне податкове повідомлення-рішення (а.с. 26-30).

Так, згідно наказу директора ТзОВ «НК КЕТРІН-ОЙЛ» № 1 від 24.02.2022 року у зв`язку із введенням Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 правового режиму воєнного стану на всій території України, з метою збереження первинних бухгалтерських та інших основних документів товариства, на підставі яких здійснюється господарська діяльність, від можливого ризику їх знищення внаслідок ведення бойових дій, а також з міркувань безпеки, первинні бухгалтерські та інші основні документи товариства передані директору підприємства на тимчасове зберігання до припинення дії на території України правового режиму воєнного стану.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-662 від 01.09.2022 (чинне до 01.09.2023) рівнемір магнітний поплавковий ПМП-201 зав. № 24425 на підставі результатів повірки визнано придатним до застосування з вимогами експлуатаційної документації виробника. Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №5/1-79 (чинне до 01.09.2023) мірник еталонний М2Р-10-01 зав. № 0149 визнано придатним і допущено до застосування згідно з ДСТУ 7219:2011 по другому розряду. Згідно формуляра по експлуатації і ремонту колонки для рідкого палива проведено повірку колонки зав. № 32390 та 01.09.2022 визнано придатною згідно встановленим вимогам.

Відтак, суд погоджується з позицією позивача, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем п.п. 230.1.2 п. 230.1 п. 230 ст. 230 ПК України у зв`язку відсутністю документів щодо повірки (оцінки відповідності) калібрування рівнеміра-лічильника ПМП-201 серійний номер 24425 та витратоміра-лічильника не відповідають дійсності, оскільки вказані документи на момент проведення фактичної перевірки наявні в позивача в повному обсязі та були надані відповідачу разом із запереченням на акт фактичної перевірки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій.

У відповідності до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суд враховує, чи прийняті (вчинені) вони з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 2481,00 грн., сплачений платіжним дорученням №553 від 29.12.2022.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

У позовній заяві та заяві про стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу представник позивача просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн.

Відповідач у відзиві та поданому заперечені на заяву про стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу з зв`язку з їх не співмірністю з наданими послугами.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року, від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно, від 18 серпня 2022 року у справі № 540/2307/21.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано договір про надання правничої допомоги від 21.09.2022 №21-09/01, додаткову угоду №01 (замовлення) від 21.09.2022 до договору про надання правової допомоги від 21.09.2022 №21-09/01, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2023 №1, платіжні доручення від 05.10.2022 №414, від 18.11.2022 №494, від 22.12.2022 №456 на загальну суму 9000,00 грн. (а.с. 60-65).

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2022 року справі №520/6658/21).

Суд звертає увагу, що представник відповідача заперечила щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення представника відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 9000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуга щодо надання юридичних консультацій охоплюється загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою, як це визначено у статті 134 КАС України, а не у органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи, що позов задоволено, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2000 грн.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в загальному розмірі 4481,00 грн., з них: судовий збір в сумі 2481,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 137, 139, 243, 245, 246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області №0036260902 від 11.10.2022.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НК КЕТРІН-ОЙЛ» (45606, Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, 6, ідентифікаційний код 43087598) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) судові витрати в розмірі 4481 (чотири тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк