Рішення

від 15.03.2023 по справі 320/1579/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2023 року № 320/1579/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «Тарасівський Млин» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «Тарасівський Млин» з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.01.2022 №358/0716 форма «Р», від 06.01.2022 №359/0716 форма «В4».

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим органом протиправно, без дослідження усіх обставин було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ТОВ «Тарасівський Млин» зареєстровано Броварською РДА Київської області 01.09.2010 як юридична особа та 02.09.2010 взято на облік ГУ ДПС у Київській області.

На підставі пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Тарасівський Млин» з питань дотримання товариством вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма «Криниця (ідентифікаційний код 39755772) за період діяльності з 01.10.2020 по 31.10.2020.

За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Тарасівський Млин» від 29.11.2021 №20565/10-36-07-16/37015101.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1 ст.198 ПК України, в результаті чого ТОВ «Тарасівський Млин» занижено податок на додану вартість на суму 138 936, 00 грн за жовтень 2020 та завищено від`ємне значення з ПДВ на 490 234,00 грн за жовтень 2020.

Вказані в акті перевірки порушення ґрунтуються на висновках податкового органу про нереальне вчинення операцій з придбання позивачем в жовтні 2020 року у ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма «Криниця» пшениці 2 класу на суму 3 775 020,00 грн, в т.ч. ПДВ 629 170,00 грн.

Згідно висновку відповідача вказані операції не дають права ТОВ «Тарасівський Млин» на формування податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від контрагента ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма «Криниця».

Не погоджуючись з актом перевірки, позивачем були подані до Головного управління ДПС у Київській області заперечення на акт перевірки від 14.12.2021 №102 та документи щодо підтвердження господарських відносин з контрагентом ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма «Криниця».

Згідно відповіді Головного управління ДПС у Київській області від 30.12.2021 №22055/12/10-36-07-16 заперечення ТОВ «Тарасівський Млин» залишено без задоволення, а висновки акту перевірки - без змін.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 06.01.2022 №358/0716 форма «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість 14010100 на 152 830,00 грн, з яких 138 936,00 грн за основним зобов`язанням та 13894, 00 грн за штрафними санкціями;

- від 06.01.2022 №359/0716 форма «В4», яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 490 234,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).

Згідно з пунктом 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (пункт 2.15 Положення №88).

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 у справі №808/2447/17 та від 31.07.2018 у справі №820/3119/17.

Так, судом встановлено, що висновок контролюючого органу щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з ПДВ на суму 138 936, 00 грн за жовтень 2020 року та завищення від`ємного значення з ПДВ на 490 234, 00 грн за жовтень 2020 року ґрунтується твердженні про нереальність здійснення операцій з придбання пшениці 2 класу у ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма «Криниця» у зв`язку із відсутністю факту реального одержання (купівлі) товару даним контрагентом позивача в жовтні 2020 року в інших підприємств, що засвідчує недійсність (неможливість) формування позивачем відповідного активу та доказує нереальність здійснення операцій.

Зокрема, в акті перевірки відповідачем зазначено, що під час аналізу Єдиного реєстру податкових накладних за жовтень 2020 року по ТОВ «АНВ фірма «Криниця» (код ЄДРПОУ 39755772) встановлено реєстрацію податкових накладних на придбання даним товариством пшениці 2 класу у таких постачальників як ТОВ «ТЕКСЕН» (код ЄДРПОУ 43207982) та ТОВ «КІЛАЙС» (код ЄДРПОУ 43148681), які у вказаний звітний період (жовтень 2020 року) пшеницю в інших контрагентів не придбавали. Таким чином, на підставі аналізу податкової звітності та відомостей інформаційно-аналітичних баз даних податковим органом зроблено висновок про нереальність операцій поставки пшениці 2 класу в жовтні 2020 року ТОВ «АНВ фірма «Криниця» на користь ТОВ «Тарасівський Млин».

Надаючи правову оцінку висновкам відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «АНВ фірма «Криниця» (код ЄДРПОУ 39755772), суд зазначає таке.

Основним видом економічної діяльності позивача є виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (код КВЕД 10.61), а також оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (код КВЕД 46.21), вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Між ТОВ «Тарасівський Млин» (Покупець) та ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма «Криниця» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу зерна №20/10-1 від 20.10.2020 (надалі Договір), згідно умов якого ТОВ «АНФ фірма «Криниця» зобов`язалося поставити, а позивач зобов`язався прийняти та оплатити зерно пшениці м`якої 2 класу врожаю 2020 року.

Ціна товару визначається згідно рахунків Продавця (п.2.1 Договору).

Зерно постачається на умовах франко-склад (п.3.1 Договору).

Згідно пунктів 4.1-4.2 Договору оплата поставленого зерна здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця після відвантаження товару за домовленістю сторін.

На виконання умов Договору ТОВ «АНФ фірма «Криниця» поставлено позивачу в жовтні 2020 року пшеницю 2 класу на суму 3 775 020, 00 грн, в т.ч. ПДВ 629 170,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 20.10.2020 №30, від 21.10.2020 №31, від 22.10.2020 №32. Вказані видаткові накладні були надані в ході проведення податкової перевірки, що підтверджується відомостями акту перевірки.

Як слідує з наданих позивачем товарно-транспортних накладних, поставка пшениці здійснювалася ТОВ «АНФ фірма «Криниця» на адресу місця знаходження позивача: Київська область, Броварський район, с. Жердова, вул. Лугова, 27б.

Так, поставка пшениці по видаткових накладних підтверджується товарно-транспортними накладними: від 20.10.2020 №30/1, №30/2, №30/3, №30/4, №30/5, від 21.10.2020 №31/1, №31/2, №31/3, №31/4, №31/5, від 22.10.2020 №32/1, №32/2, №32/3, №32/4, які були надані податковому органу в ході проведення перевірки.

За поставлений товар позивачем сплачено на користь ТОВ «АНВ фірма Криниця» кошти у розмірі 2 153 002, 40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №649 від 22.10.2020, №650 від 22.10.2020, №689 від 04.11.2020, №711 від 16.11.2020, №718 від 17.11.2020, №720 від 18.11.2020, №720 від 19.11.2020, №720 від 20.11.2020, №1838 від 20.11.2020, №729 від 23.11.2020, №1846 від 23.11.2020, №736 від 25.11.2020, №740 від 26.11.2020.

Первинні документи були надані податковому органу, що підтверджується листами позивача від 10.02.2021 №61 та від 17.11.2021 №100.

Щодо сплати решти заборгованості за поставлену позивачу пшеницю, то між ТОВ «Тарасівський Млин», ТОВ «АНВ фірма Криниця» та ТОВ «Норсар» був укладений Договір про переведення боргу №2 від 21.01.2021, згідно умов якого ТОВ «Тарасівський Млин» зобов`язалося сплатити ТОВ «Норсар» за поставлену ТОВ «АНВ фірма Криниця» пшеницю на суму 235 150,75 грн. На виконання даного договору позивачем сплачено ТОВ «Норсар» кошти у розмірі 235 150,75 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №915 від 11.02.2021, №916 від 11.02.2021.

Між позивачем, ТОВ «АНВ фірма Криниця» та ТОВ «Європа» укладено Договір про переведення боргу від 25.02.2021 №25/02, згідно умов якого ТОВ «Тарасівський Млин» зобов`язалося сплатити ТОВ «Європа» за поставлену ТОВ «АНВ фірма Криниця» пшеницю на сумі 450 000,00 грн. На виконання даного договору позивачем сплачено ТОВ «Європа» кошти у розмірі 350 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №947 від 26.02.2021, №950 від 01.03.2021, №1975 від 01.03.2021, №954 від 03.03.2021, №1002 від 31.03.2021.

Між ТОВ «Тарасівський Млин», ТОВ «АНВ фірма Криниця» та ТОВ «Авіа-ЛТАВА» укладен Договір про переведення боргу від 22.04.2021 №22/04, згідно умов якого ТОВ «Тарасівський Млин» зобов`язалося сплатити ТОВ «Авіа-ЛТАВА» за поставлену ТОВ «АНВ фірма Криниця» пшеницю на суму 1 036 866,85 грн. На виконання даного договору позивачем сплачено ТОВ «Авіа-ЛТАВА» кошти у розмірі 640 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1042 від 23.04.2021, №1064 від 24.05.2021, №1077 від 28.05.2021, №2219 від 04.06.2021, №1086 від 04.06.2021.

Таким чином, на момент проведення перевірки позивачем було сплачено за поставлену йому ТОВ «АНВ фірма Криниця» в жовтні 2020 року пшеницю 3 378 153,15 грн, в т.ч. ПДВ.

Суд звертає увагу, що податковим органом не заперечується факт здійснення позивачем оплати за поставлений йому товар та дійсність платіжних операцій і платіжних доручень.

Згідно вимог п.201.1 ст.201 ПК України ТОВ «АНВ фірма «Криниця» як постачальником товару на дату першої події (дата поставки пшениці) були складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на суму 3 775 020,00 грн, в т.ч. ПДВ 629 170,00 грн, а саме: податкові накладні від 20.10.2020 №338, від 21.10.2020 №339, від 22.10.2020 №340.

Суми податку на додану вартість, згідно із зареєстрованими вказаними податковими накладними у відповідності до п.п.198.2-198.3 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України позивачем включено до податкового кредиту у розмірі 629 170, 00 грн та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, в додатку 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» та в рядку 10.1 колонки Б податкових декларацій «Операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою 7%, що надають право формування податкового кредиту» за жовтень 2020 року на суму 629 170 грн.

Аналізуючи зазначені первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, суд дійшов висновку, що вони підтверджують фактичне виконання умов Договору, укладеного з контрагентом ТОВ «АНВ фірма «Криниця», свідчать про фактичне отримання від даного контрагента товару та відображають зміст господарських операцій з поставки пшениці в жовтні 2020 року. Видаткові накладні, обов`язкова наявність яких була зазначена в укладеному договорі, містять найменування товару, його кількість, вартість, в тому числі податок на додану вартість. Жодних розбіжностей у змісті видаткових накладних та податкових накладних, розрахункових документів тощо, контролюючим органом не встановлено.

Суд звертає увагу, що, відповідач не стверджує про невірність здійснених розрахунків податкового кредиту у декларації, а у наслідку, розрахунку від`ємного значення з податку на додану вартість, помилки (описки) у декларації, а лише не погоджується зі сформованим позивачем податковим кредитом внаслідок нереальних та сумнівних, на думку відповідача, господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ «АНВ фірма «Криниця».

Також суд зазначає, що всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» до первинних документів, не викликають у суду сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «АНВ фірма «Криниця».

При цьому, наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер. Необхідно зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Крім того, не є свідченням нереальності господарських операцій відсутність деталізації їх опису в первинних документах.

Аналогічні висновки міститься в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 804/939/16, від 26.06.2018 у справі № 826/3006/14, від 06.11.2018 у справі № К/9901/3443/18.

Крім того, в акті перевірки відповідачем зазначено, що згідно ІС Податковий Блок за жовтень 2020 року у ТОВ «АНВ фірма «Криниця» чисельність працівників становила 31 особу.

Водночас, суд вказує й на те, що на підтвердження наявності матеріально-технічної бази для вирощування пшениці, позивачем надано:

- звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року №4-сг (місце вирощування с/г продукції Харківська область, Балаклійський район) та квитанцію №2 про подання даного звіту;

- звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року №4-сг (місце вирощування с/г продукції Харківська область, Барвінківський район) та квитанцію №2 про подання даного звіту;

- звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року №4-сг (місце вирощування с/г продукції Харківська область, Близнюківський район) та квитанцію №2 про подання даного звіту.

Із вказаної звітності слідує, що ТОВ «АНВ фірма «Криниця» у 2020 році було засіяно пшеницею на належних останньому земельних ділянках 1091 га, з яких: 419 га у Балаклійському районі Харківської області, 299 га у Барвінківському районі Харківської області, 373 га у Близнюківському районі Харківської області.

Вказане підтверджує, що у ТОВ «АНВ фірма «Криниця» була наявна матеріально-технічна база (орендовані земельні ділянки, працівники у штаті) для вирощування сільськогосподарської продукції (пшениці), а тому висновок податкового органу стосовно відсутності в даного товариства відповідних ресурсів є безпідставним.

Також суд звертає увагу, що з акту перевірки вбачається, що висновок про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «АНВ фірма «Криниця» ґрунтується виключно на підставі інформаційних баз податкового органу щодо даного контрагента по ланцюгу постачання товару з його контрагентами. Тобто на підставі лише зазначеної податкової інформації з баз даних податкового органу відносно контрагента позивача в Акті зроблено висновок про безтоварність операцій з постачальником ТОВ «АНВ фірма «Криниця». Тобто висновок відповідача про нереальність операцій поставки пшениці ТОВ «АНВ фірма «Криниця» зроблено виключно на припущеннях та не підтверджено посиланнями на будь-які первинні документи.

Водночас, висновок про безтоварність господарської операції може ґрунтуватись виключно на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та вказаними його контрагентами-постачальниками.

При цьому суд зазначає, що висновки відповідача щодо неможливості здійснення господарських операцій контрагентом позивача не можуть ґрунтуватися лише на інформації, яка міститься у податковій базі відносно контрагентів платника податків. Такі висновки можуть бути здійснені виключно на підставі первинних документів та об`єктивної перевірки фактичних обставин господарських правовідносин.

Зокрема, в постанові від 04.10.2022 року у справі №320/5886/18 Верховний суд зазначив, що непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Суд також враховує позицію Верховного Суду в постанові від 11.05.2022 року у справі №640/15567/19. У даній постанові Верховний Суд зазначає, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу узагальненої податкової інформації, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів. Інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а, отже, не є належним доказом в розумінні процесуального законодавства (постанова Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №420/2173/19).

Аналогічна правова позиція є усталеною та викладена в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, від 29.06.2022 у справі №240/7386/19, від 29.06.2022 у справі №420/5743/19, від 22.06.2022 у справі №400/988/20, від 08.12.2021 у справі №810/3514/17, від 05.08.2021 у справі №813/5824/15, від 16.09.2020 у справі №520/4150/19 та інших.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно висновків акту перевірки про відсутність у контрагентів ТОВ «АНВ фірма «Криниця» матеріальних та трудових ресурсів слід відмітити, що відсутність у підприємства матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Зокрема, в постанові від 13.10.2020 у справі №0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі № 826/16601/18 зазначив, що не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей для виконання взятих на себе зобов`язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Суд зауважує, що чинним законодавством України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Також норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача як критерій оцінки реальності господарських операцій, є, як було зазначено вище, безпідставним, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.

Відповідно до ст.47 ПК України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

У відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.01.2018 року у справі №824/942/13, від 14.03.2018 року у справі №803/1198/16.

Разом з тим, податкова інформація не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

Таким чином, платник податку може нести відповідальність лише за ті порушення податкового законодавства, що вчинені безпосередньо ним або за його участі, що узгоджується із принципом індивідуального характеру юридичної відповідальності, закріпленому у ч.2 ст.61 Конституції України

Варто вказати, що встановлено рух активів між позивачем і його контрагентом та зміни у майновому стані позивача, а саме - понесення витрат на придбання товару, його оприбуткування та подальше використання у власній діяльності для виробництва продукції борошномельно-круп`яної промисловості з метою отримання прибутку від її продажу.

Вказані обставини є підтвердженням реальності господарської операції, з урахуванням того, що «визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що узгоджується зі змістом постанов Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 826/13029/14 та від 06.02.2018 у справі №826/22154/15.

Сумнівність господарських операцій позивача обґрунтована податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу не може слугувати підтвердженням нереальності господарської операції, оскільки така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників (покупців), без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.

Адже порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Вказана правова позиці неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постанові від 20.03.2020 у справі №813/5407/15, постанові від 16.04.2020 у справі №810/3443/18.

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників. Відповідно, Суд констатував факт порушення статті 1 Протоколу №1, якою гарантується право на мирне володіння майном. Право на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податків, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

Таким чином, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак в порушення вимог чинного законодавства, податковим органом таких доказів не наведено, а реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності ТОВ «Тарасівський Млин» як платника податку, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «Тарасівський Млин» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Як було зазначено, основним видом господарської діяльності позивача є виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (код КВЕД 10.61), а тому придбана позивачем в жовтні 2020 року пшениця 2 класу була використана ТОВ «Тарасівський Млин» для виробництва борошна.

На момент здійснення спірних поставок пшениці у жовтні 2020 року ТОВ «АНФ фірма «Криниця» було належним чином зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися. Тобто на момент здійснення операцій поставки пшениці у ТОВ «АНФ фірма «Криниця» була необхідна податкова правосуб`єктність. Зворотного відповідачем, у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, не доведено.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано відповідачу як в ході перевірки, так і в ході судового оскарження повний перелік первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт реальності господарських операцій з контрагентом ТОВ «АНФ фірма «Криниця».

Відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та ТОВ «АНФ фірма «Криниця» є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено п.73.5 ст.75 ПК України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «ТОВ «АНФ фірма «Криниця» Договір відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

З огляду на викладене податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.2022 року №358/0716 форма «Р» і №359/0716 форма «В4» є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2481,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 27.01.2022 року №2689.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області у розмірі 2481, 00 грн

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у даній справі, суд виходить з такого.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Приписи ч.3 ст.134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

При цьому, згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 року у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 року у справі №826/856/18 вказав про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до заяви від 22.11.2022 року надано:

- ордер на надання правової допомоги позивачу;

- копію договору про надання правової допомоги №27/01 від 27.01.2022 року з додатковою угодою від 27.01.2022 року;

- копію акту приймання-передачі послуг від 22.11.2022 року;

- опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на 22.11.2022 року.

Судом встановлено, що між позивачем (Клієнт) та адвокатом Колісником Богданом Олеговичем було укладено договір про надання правової допомоги №27/01 від 27.01.2022 року, за яким адвокат зобов`язався надавати Клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в органах державної влади, правоохоронних органах, у відносинах з підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України тощо у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов`язався прийняти надані за цим договором послуги та сплатити гонорар Адвокату в розмірі та в строки, погоджені Сторонами.

Згідно з п.3.1 Договору Клієнт зобов`язаний сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (замовленнях, дорученнях), які є невід`ємною частиною договору.

Між позивачем та адвокатом Колісником Б.О. 27.01.2022 року підписано Додаткову угоду до договору №27/01, в пункті 1 якої сторони визначили, що розмір витрат Клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 35 000,00 грн., виходячи із погодженого між Клієнтом та адвокатом Колісником Б.О. фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.22р. №358/0716 форма «Р», від 06.01.22р. №359/0716 форма «В4».

В пункті 3 Додаткової угоди сторонами визначено, що оплата послуг Адвоката здійснюється Клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.22р. №358/0716 форма «Р», від 06.01.22р. №359/0716 форма «В4».

Між адвокатом Колісник Б.О. та позивачем 22.11.2022 року підписано акт приймання-передачі наданих послуг, яким засвідчено, що адвокат виконав, а позивач прийняв правову допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим Договором, а саме:

- ознайомлення з наявними документами; попередня консультація Клієнта з приводу правомірності прийняття Головним управлінням ДПС у Київській області податкового повідомлення-рішення від 06.01.22р. №358/0716 форма «Р» та податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.22р. №359/0716 форма «В4»; підписання договору про надання правової допомоги та додаткової угоди до нього 1 год.;

- підготовка (написання) позовної заяви та оформлення додатків до позовної заяви; направлення (подання) позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду 6 год.;

- підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі; направлення заяви відповідачу та до суду 1,5 год.

Всього разом 8,5 год. на суму 35 000,00 грн.

Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Відповідач у запереченні щодо розміру судових витрат, зазначає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн не відповідають складності справи та заявленим обсягам витраченого адвокатом часу. Зазначені вимоги щодо витрат на правову допомогу безпідставні та не підтверджені документально. При цьому, відповідач посилається як на обов`язкову умову відшкодування витрат на правничу допомогу надання позивачем доказів оплати послуг.

Надаючи оцінку даним запереченням відповідача, суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18 Суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 року у справі №814/698/16.

Поряд з цим, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 01.12.2021 року по справі №641/7612/16-ц, відповідно до якого беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну процесуальну дію, наприклад, написання процесуального документу чи виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнтів, відтак, час, який адвокат витрачає на підготовку та відправку документів суду та учасникам справи, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.17 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Тобто в кожному випадку гонорар адвоката залежить від його досвіду, кваліфікації та завантаженості.

В частині доводів відповідача щодо ненадання доказів проведення оплати послуг адвоката, суд враховує, що Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 вказав, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, твердження податкового органу необхідність відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом також у постановах від 29.10.2020 року у справі №686/5064/20, від 02.12.2021 року у справі №280/5176/20.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що в пункті 3 додаткової угоди від 27.01.2022 року до договору про надання правової допомоги №27/01 від 27.01.2022 року позивач та адвокат передбачили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.22р. №358/0716 форма «Р», від 06.01.22р. №359/0716 форма «В4».

Суд також вказує, що Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

З огляду на вищевикладене та враховуючи висновки Верховного Суду, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для суду першої інстанції, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код ВП: 44096797) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.2022 №358/0716 форма «Р».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.2022 №359/0716 форма «В4».

Стягнути на користь ТОВ «Тарасівський Млин» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.