Постанова

від 22.01.2025 по справі 320/1579/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1579/22 Головуючий у І інстанції - Лапій С.М.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Василенка Я.М., Собківа Я.М.,

при секретарі: Руденко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівський Млин» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тарасівський Млин» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.01.2022 № 358/0716, № 359/0716.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав на те, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з контрагентами є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акта перевірки податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.2022 № 358/0716 форма «Р».

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 06.01.2022 № 359/0716 форма «В4».

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що порушення податкового законодавства які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень викладені службовими особами податкової служби в акті перевірки та підтверджуються відповідними доказами.

Крім того, Відповідач звернув увагу, що штучна видимість здійснення господарських операцій з контрагентом шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій між Позивачем та контрагентом призвела до порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу.

На підставі наведеного Відповідач вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівський Млин» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма Криниця» (код ЄДРПОУ 39755772) за період діяльності з 01.10.2020 по 31.10.2020, за результатами якої складено акт від 29.11.2021 № 20565/10-36-07-16/37015101, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівський Млин»: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 138 936,00 грн за жовтень 2020 та завищено від`ємне значення з ПДВ на 490 234,00 грн за жовтень 2020.

На підставі викладеного, Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 січня 2022 року:

- № 358/0716, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 152 830,00 грн, з яких 138 936,00 грн нараховано за податковими зобов`язаннями та 13 894,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 358/0716, яким завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 490 234,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Аграрно науково виробнича фірма Криниця» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу зерна від 20.10.2020 № 20/10-1 (далі - Договір), згідно умов якого Продавець зобов`язався поставити та передати у власність Покупця зерно пшениці м`якої 2 класу врожаю 2020 року, за що останній має сплатити вчасно та в повному розмірі кошти.

Ціна товару визначається згідно рахунків Продавця (п. 2.1 Договору).

Зерно постачається на умовах франко-склад (п. 3.1 Договору).

Згідно з пунктами 4.1-4.2 Договору оплата поставленого зерна здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця після відвантаження товару за домовленістю сторін.

На виконання умов Договору ТОВ «АНФ фірма «Криниця» поставлено Позивачу в жовтні 2020 року пшеницю 2 класу на суму 3 775 020,00 грн, в тому числі ПДВ 629 170,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 20.10.2020 № 30, від 21.10.2020 № 31, від 22.10.2020 № 32.

Так, поставка пшениці по видаткових накладних підтверджується товарно-транспортними накладними: від 20.10.2020 № 30/1, № 30/2, № 30/3, № 30/4, № 30/5, від 21.10.2020 № 31/1, № 31/2, № 31/3, № 31/4, № 31/5, від 22.10.2020 № 32/1, № 32/2, № 32/3, № 32/4, які були надані податковому органу в ході проведення перевірки.

За поставлений товар Позивачем сплачено на користь ТОВ «АНВ фірма Криниця» кошти у розмірі 2 153 002,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 649 від 22.10.2020, № 650 від 22.10.2020, № 689 від 04.11.2020, № 711 від 16.11.2020, № 718 від 17.11.2020, № 720 від 18.11.2020, № 720 від 19.11.2020, № 720 від 20.11.2020, № 1838 від 20.11.2020, № 729 від 23.11.2020, № 1846 від 23.11.2020, № 736 від 25.11.2020, № 740 від 26.11.2020.

Щодо сплати решти заборгованості за поставлену Позивачу пшеницю, то між ТОВ «Тарасівський Млин», ТОВ «АНВ фірма Криниця» та ТОВ «Норсар» було укладено Договір про переведення боргу № 2 від 21.01.2021, згідно умов якого ТОВ «Тарасівський Млин» зобов`язалося сплатити ТОВ «Норсар» за поставлену ТОВ «АНВ фірма Криниця» пшеницю на суму 235 150,75 грн. На виконання даного договору Позивачем сплачено ТОВ «Норсар» кошти у розмірі 235 150,75 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 915 від 11.02.2021, № 916 від 11.02.2021.

Також, між Позивачем, ТОВ «АНВ фірма Криниця» та ТОВ «Європа» укладено Договір про переведення боргу від 25.02.2021 № 25/02, згідно умов якого ТОВ «Тарасівський Млин» зобов`язалося сплатити ТОВ «Європа» за поставлену ТОВ «АНВ фірма Криниця» пшеницю на сумі 450 000,00 грн. На виконання даного договору Позивачем сплачено ТОВ «Європа» кошти у розмірі 350 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 947 від 26.02.2021, № 950 від 01.03.2021, № 1975 від 01.03.2021, № 954 від 03.03.2021, № 1002 від 31.03.2021.

Крім того, між Позивачем, ТОВ «АНВ фірма Криниця» та ТОВ «Авіа-ЛТАВА» укладено Договір про переведення боргу від 22.04.2021 № 22/04, згідно умов якого ТОВ «Тарасівський Млин» зобов`язалося сплатити ТОВ «Авіа-ЛТАВА» за поставлену ТОВ «АНВ фірма Криниця» пшеницю на суму 1 036 866,85 грн. На виконання даного договору Позивачем сплачено ТОВ «Авіа-ЛТАВА» кошти у розмірі 640 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1042 від 23.04.2021, № 1064 від 24.05.2021, № 1077 від 28.05.2021, № 2219 від 04.06.2021, № 1086 від 04.06.2021.

Аналізуючи зазначені первинні документи, на підставі яких Позивач сформував податковий кредит, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони підтверджують фактичне виконання умов Договору, укладеного з контрагентом ТОВ «АНВ фірма «Криниця», свідчать про фактичне отримання від даного контрагента Товару та відображають зміст господарських операцій з поставки пшениці в жовтні 2020 року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників визначено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (далі - Правила № 363).

Відповідно до п. 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Згідно з п.п. 8.25, 8.26 Правил № 363 час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред`явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після надання водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, оформлених у паперовій та/або електронній формі, на навантажений або вивантажений вантаж.

Главою 11 Правил № 363 затверджено Правила оформлення документів на перевезення, якими передбачено наступне.

Відповідно до п. 11.1 Правил № 363 Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Проте, як зазначено Відповідачем в апеляційній скарзі, Позивачем до перевірки було надано товарно-транспортні накладні, в яких відсутні підписи водіїв.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в наявних в матеріалах даної адміністративної справи товарно-транспортних накладних, також відсутні підписи водіїв.

А як зазначено Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 280/6238/19, хоча товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Тобто, у сукупності, неналежне оформлення товарно-транспортних накладних ставить під сумнів правдивість інформації у видаткових накладних щодо зафіксованої у них господарської операції.

Таким чином, долучені Позивачем до адміністративного позову товарно-транспортні накладні не є належним чином оформленими, а тому не є належними доказами переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки.

Крім того, перевізником відповідно до зазначених товарно-транспортних накладних є ТОВ «АНВ фірма Криниця», проте за даними Національної автоматизованої інформаційної системи Головного сервісного центру МВС України жоден з транспортних засобів, зазначених в ТТН не належить ТОВ «АНВ фірма Криниця».

Зазначене вище вказує про відсутність у ТОВ «АНВ фірма Криниця» технічних засобів для здійснення послуг перевезення.

Також колегія суддів звертає увагу, що платіжні доручення № 649 від 22.10.2020, № 650 від 22.10.2020, № 689 від 04.11.2020, № 711 від 16.11.2020, № 718 від 17.11.2020, № 720 від 18.11.2020, № 720 від 19.11.2020, № 720 від 20.11.2020, № 729 від 23.11.2020, № 736 від 25.11.2020, № 740 від 26.11.2020 (т. 1, а.с. 21-58, 60, 62, 63), № 915 від 11.02.2021, № 916 від 11.02.2021 (т. 1, а.с. 67, 68), № 947 від 26.02.2021, № 950 від 01.03.2021, № 954 від 03.03.2021, № 1002 від 31.03.2021 (т. 1, а.с. 70-71, 73-74), № 1042 від 23.04.2021, № 1064 від 24.05.2021, № 1077 від 28.05.2021, № 1086 від 04.06.2021 (т. 1, а.с. 76-79) мають ознаки дефектності, оскільки в них відсутні підписи та печатки банку.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 280/6238/19, окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, податковий орган надав докази, які підтверджують фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків, тобто Відповідачем доведено нереальність здійснення господарських операцій з вищевказаним контрагентом.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб, встановлений ПК України, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівський Млин» відмовити.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Тарасівський Млин» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Я.М. Василенко

Я.М. Собків

Повний текст складено 22.01.2025 року.