Рішення

від 28.02.2023 по справі 757/28853/20-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/28853/20-ц

Провадження № 2/752/947/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28.02.2023 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді по справі - Мазура Ю.Ю.

за участю секретаря - Луценко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Європейська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Приватного підприємства «Українська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26.05.2020 Інтернет-виданням «Європейська правда» було розміщено матеріал під назвою «Врятувати асоціацію: чому урядова інтеграція потребує другого дихання» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , співавторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В абзаці 20 статті вказано: «Пригадуєте скандально відомий «Мюнхенський план», що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу «розробити нову українську ідентичність» із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне». Позивач вважає, що поширена на сайті ІВ «Європейська правда» інформація в статті є недостовірною та не відповідає дійсності. Зазначає, що стаття ІВ «Європейська правда», у якій вказано, що «… Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне» є образливою і наносить шкоди гідності і діловій репутації позивача. Позивач вважає, що вказана інформація є наклепом, поширеним виключно з метою дискредитувати позивача, і порушує його особисті немайнові права, заподіює моральну шкоду.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену відповідачем на сайті Інтернет-видання «Європейська правда», що була розміщена 26 травня 2020 року під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині «…Пригадуєте скандально відомий "Мюнхенський план", що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу "розробити нову українську ідентичність" із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне». Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача спростувати інформацію у спосіб її поширення, тобто шляхом розміщення відповідного спростування інформації на сайті Інтернет-видання "Європейська правда", розміщеної 26 травня 2020 року, під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині «…Пригадуєте скандально відомий "Мюнхенський план", що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу "розробити нову українську ідентичність" із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне", протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2020 відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.09.2020 заяву представника позивача ОСОБА_6 про заміну неналежного відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Європейська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації. Замінено первісного відповідача - Приватне підприємство «Українська правда» належним відповідачем, а саме:Громадська організація «Європейська правда».

У вересні 2020 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просив подальший розгляд справи здійснювати за наступними позовними вимогами: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену Громадською організацією «Європейська правда» на сайті Інтернет-видання «Європейська правда», що була розміщена 26 травня 2020 року під назвою «Врятувати асоціацію: чому урядова євроінтеграція потребує другого дихання» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу "розробити нову українську ідентичність" із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне». Зобов`язати Громадську організацію «Європейська правда» спростувати інформацію у спосіб її поширення, тобто шляхом розміщення відповідного спростування інформації на сайті Інтернет-видання "Європейська правда", розміщеної 26 травня 2020 року, під назвою «Врятувати асоціацію: чому урядова євроінтеграція потребує другого дихання» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині «…Пригадуєте скандально відомий "Мюнхенський план", що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу "розробити нову українську ідентичність" із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне», протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили. Стягнути з Громадської організації «Європейська правда» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.10.2020 передано матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_6 до Громадської організації «Європейська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації на розгляд Голосіївського районного суду м. Києва за підсудністю.

У грудні 2020 року вищезазначена цивільна справа надійшла на адресу Голосіївського районного суду м. Києва.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.12.2020 прийнято до розгляду дану цивільну справу.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Європейська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку, свого представника до суду не направив.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку. Представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності та зазначив, що проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена в установленому законом порядку, свого представника до суду не направила.

Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статей 21, 28 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Кожен має право на повагу до його гідності.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Загальною декларацією прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань (стаття 12).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації.

Щодо заяви позивача про зміну предмету позову, суд зазначає наступне.

Представником позивача у вересні 2020 було подано до Печерського районного суду м. Києва заяву про зміну предмету позову.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява або ж вимога про зміну предмету позову повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У заяві про зміну предмету позову позивачем не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує зміну позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, не надано доказів співмірності характеру завданої моральної шкоди та розміру грошової компенсації за неї.

Як вбачається із заяви про зміну предмету позову, вона містить нові позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, тобто подана позивачем заява за своєю суттю не є заявою про зміну предмету позову, а є новими позовними вимоги, які мають обґрунтовуватися іншими правовими нормами.

Подаючи заяву про зміну предмету позову, позивач повинен був змінити матеріально-правові вимоги до відповідача заявлені при поданні позову, однак позивач не змінив заявлені раніше вимоги, а лише збільшив їх кількість шляхом висування нової вимоги про стягнення моральної шкоди, таким чином подана позивачем заява не є заявою про зміну предмету позову.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Якщо розцінювати зазначену заяву про зміну предмету позову як збільшення розміру позовних вимог, то слід зазначити, що під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 31 ЦПК України) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому, збільшення розміру позовних вимог не може бути пов`язано з пред`явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Таким чином позивач неправомірно під виглядом зміни предмету позову висунув нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 176 ЦПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову позивач зобов`язаний сплатити суму судового збору.

Судовий збір відповідно до норм ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Подаючи до суду заяву про зміну предмету позову позивач не посилався на наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору за подання заяви про відшкодування моральної шкоди. Отже, позивачем при подачі заяви про зміну предмету позову не доплачено судовий збір.

З наведеного вище випливає, що заява про зміну предмету позову не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 26.05.2020 Інтернет-виданням «Європейська правда» було розміщено матеріал під назвою «Врятувати асоціацію: чому урядова інтеграція потребує другого дихання» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , співавторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В абзаці 20 статті вказано: «Пригадуєте скандально відомий «Мюнхенський план», що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу «розробити нову українську ідентичність» із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне».

09.09.2020 від Інтернет-видання «Європейська правда» надійшла відповідь на адвокатський запит, відповідно до якої створенням, підтримкою та інформаційним наповненням сайту « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розміщеного за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається Громадська організація «Європейська правда». У відповіді також зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є штатними співробітниками ГО «Європейська правда» де працюють редакторами однойменного видання і саме вони являються авторами інформації, що опублікована в статті за посиланням:

Статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

Отже, нормами діючого законодавства прямо передбачена можливість обмеження здійснення права на свободу слова та встановлені підстави для такого обмеження, що в повній мірі узгоджується із практикою ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що преса не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації та прав інших осіб (справа «Перна проти Італії» (Case of Perna v.Italy).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ по справі «Санді Таймс» (Sunday Times) проти Об`єднаного Королівства», втручання у свободу вираження поглядів (обмеження) є допустимим, якщо воно встановлене законом та є необхідним в демократичному суспільстві.

При цьому, межі здійснення права на свободу слова та вираження своїх поглядів, як і будь-якого іншого цивільного права, не є абстрактними та чітко визначені законом, а саме ст. 13 ЦК України, відповідно до положень якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Статтею 28 Конституції України кожному гарантоване право на повагу до його гідності.

Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.

Пунктом 15 цієї Постанови Пленуму ВСУ роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до частини 2 статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири.

Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення ЄСПЛ у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France), п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення «Бразільє проти Франції» (Brasilier v. France), № 71343/01, п. 37), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (див. рішення «Патурель проти Франції».

У відповідності до абз. 5 п. 15 Постанови Пленуму ВСУ, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

В частині 2 п. 19 Постанови ВСУ зазначено, що відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, суд приходить до висновку, що висловлювання, які позивач вважає недостовірними "..Пригадуєте скандально відомий«Мюнхенський план», що з`явився в лютому та сколихнув усю українську експертну спільноту, бо пропонував Заходу "розробити нову українську ідентичність" із урахуванням інтересів РФ? Між тим серед його підписантів, було кілька українських дипломатів з досвідом та іменем (нехай у минулому). Зараз це минуле не заважає їм відкрито, разом із росіянами, пропонувати прощення РФ, чи то відмову України від членства в НАТО. Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1 , який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне» є оціночними судженнями, яке відповідно до вимог закону не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що такі висловлювання мають під собою фактичне підґрунтя і є недостовірною інформацію, яка не відповідає дійсності та порушує особисті немайнові права позивача.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист основоположних прав та свобод людини майже не існує можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (рішення у справі «Сюрек проти Туреччини» справа № 26682/95, п. 61).

Як вбачається з матеріалів справи, супільний інтерес становить безпекова конференція, яка відбулася у лютому 2020 року в Мюнхені та на якій організаторами було оприлюднено «план припинення війни в Україні», підготовлений групою співавторів, у тому числі Російською радою з міжнародних справ (близький до держави експертний центр), від України у розробці плану брали участь три експерти, одним з яких є ОСОБА_1 - колишній дипломат, а нині фактичний очільник і бенефіціар організації МЦПД та сайту «Апостроф».

Цей план через пропозицію визначення нової ідентичності українців викликав широке публічне обговорення, якщо врахувати що його розробкою займалися представники Росії.

У рішені ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) зазначено, що межі допустимої критики щодо політика ширші, ніж межі критики щодо приватної особи. На відміну від останньої, політик неминуче та свідомо відкриває себе для пильного вивчення своїх слів та дій з боку журналістів та широкого загалу, а тому повинен проявляти більшу толерантність. Звичайно, право на захист репутації поширюється і на політиків, навіть якщо вони виступають не як приватні особи, проте у таких випадках вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства до відкритої дискусії з політичних питань.

ЄСПЛ встановлює, що сатира є формою художнього вираження та соціального висловлення і за властивими їй рисами перебільшення та спотворення дійсності природно має на меті провокування та збентеження. Відповідно, будь-яке втручання у право митця або публіциста на таке вираження думки повинно розглядатися з особливою обережністю (рішення у справах ««Vereinigung Bildender Kunstler» проти Австрії» (Vereinigung Bildender Kunstler v. Austria), № 68354/01, п. 33; «Алвеш да Сілва проти Португалії» (Alves da Silva v. Portugal), № 41665/07, п. 27 та «Уелш та Сілва Канья проти Португалії» (Welsh and Silva Canha v. Portugal), № 16812/11, пп. 29 та 30), навіть, якщо використання такої форми висловлення, не виключає можливості обмеження за пунктом 2 статті 10 Конвенції (рішення у справі «Леруа проти Франції» (Leroy v. France), № 36109/03, пп. 39 та 44).

Адже висловлювання «Уявіть, що фахівець на кшталт ОСОБА_1, який заперечує свою співпрацю з росіянами, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне.» це сатирична форма, яка була озвучена у формі риторичного питання та можливого розвитку подій. Такі розмірковування у авторів статті виникають після того як позивач приймав участь у розробці так званого «Мюнхенського плану», який пропонував створення нової ідентичності українців і до складу робочої групи, якого входив позивач. В тексті позовної заяви позивач, жодним чином не заперечував факту прийняття участі у підготовці та підписані вказаного документу.

У Рішенні ЄСПЛ у справі Інститут економічних реформ проти України суд зазначив, що національні суди не прокоментували сатиричний тон оскаржуваних тверджень тому відбулося порушення ст. 10 Конвенції. Більше того, видається, що структурі статті у цілому, а в першу чергу чітким посиланням автора на те, що його твердження є «жартами», «іронією» або «сарказмом», не приділили жодної уваги. Насправді ж, уся заключна частина статті була присвячена роз`ясненню природи перебільшень, що містилися у її першій частині, які включали, зокрема, твердження, визнані такими, що не відповідають дійсності та є наклепницькими. Проте, як видається, національні суди розглядали ці твердження окремо, без урахування контексту. Крім того, національні суди не прокоментували загальний контекст суспільного обговорення, в якому було зроблено ці висловлювання, та предмет, якого вони стосувались. Більше того, твердження з питань, що становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів.

Стаття 10 Конвенції також захищає інформацію або ідеї, які ображають, шокують або викликають занепокоєння. ЕСПЛ у своїй практиці виробив важливий принцип, згідно з яким журналістська свобода охоплює можливе застосування перебільшення або навіть провокації (рішення у справі «Прагер та Обрешлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria), п. 38).

Як встановлено судом, спірна стаття внесла значний внесок у обговорення суспільного інтересу, а сатиричні (риторичні) припущення авторів не вийшли за межі дозволеного рівня перебільшення та провокації.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Слід зазначити, що у демократичному суспільстві преса виконує важливу функцію. І хоча преса не повинна переходити певні межі, зокрема, коли це стосується захисту репутації та прав інших осіб, крім того, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний з її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу. На пресу не тільки покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї, громадськість також має право їх отримувати. В іншому випадку преса не була б в змозі відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі Axel Springer AG проти Німеччини (№2). Свобода вираження поглядів стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або незначні, але й таких, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти державу або будь-яку верству населення. Журналістська свобода включає також можливість перебільшень або навіть провокацій (рішення у справі «Прагер та Обершлік проти Австрії»).

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Таким чином, висловлювання, які позивач просить суд спростувати стосуються оціночних суджень.

Крым того, з матерыалыв справи вбачаэться, що позивач не надає жодного обґрунтування: порушення своїх особистих немайнових прав та у чому саме полягає таке порушення; настання шкоди для нього особисто від порушення особистих немайнових прав; обґрунтованого розміру моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Європейська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Громадської організації «Європейська правда», третя особа: ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.Ю.Мазур