Ухвала

від 16.03.2023 по справі 522/1290/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/1290/23

Провадження № 1-кс/522/1448/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

16 березня 2023 року Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах цивільного позивача, потерпілої та власника майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12022162510000958, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_3 в інтересах цивільного позивача, потерпілої та власника майна ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді із клопотанням, у якому просить скасувати арешт з автомобіля LEXUS RX330, 2004 року випуску, держ.номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за громадянкою ОСОБА_4 , накладений ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 03.02.2023 року у кримінальному провадженні № 12022162510000958 від 03.09.2022 року.

Захисник в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, у якій просив клопотання задовольнити та розглянути його без участі заявника.

Встановлено, що ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022162510000958 за ознаками ч. 2 ст. 190 КК України за фактом заволодіння транспортними засобами громадянки ОСОБА_4 .

В ході слідства встановлено, що громадянин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , діючи за попередньою змовою із своєю співмешканкою ОСОБА_6 , в період з березня по серпень, коли ОСОБА_4 перебувала за кордоном, незаконно заволоділи належними їй транспортними засобами: автомобілем LEXUS RX330, 2004 року випуску, держ.номер НОМЕР_1 ; автомобілем TOYOTA LANDCRUISER, 2004 року випуску, держ.номер НОМЕР_2 . ОСОБА_5 ігнорував вимоги власника майна ОСОБА_4 та її представника про повернення зазначених автомобілів, потерпілою стороною було подано в рамках даного кримінального провадження цивільний позов, після чого на вищезазначені автомобілі за клопотанням цивільного позивача та потерпілого судом був накладений арешт, а автомобілі були оголошені у розшук.

У січні 2023 року належне громадянці ОСОБА_4 автомобіль LEXUS RX330, 2004 року випуску, держ.номер НОМЕР_1 , було затримано та повернуто власнику ОСОБА_4 , однак накладений на автомобіль арешт до теперішнього часу не скасовано, що незаконно обмежує гарантовані Конституцією України права та необхідність в арешті усунута.

Вище зазначене виходить також і з судової практики, зокрема в Узагальненні судової практики ВССУ (з розгляду цивільних і кримінальних справ), щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року, за якими - «Щодо осіб, які не є підозрюваними (тобто яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченомуст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Крім того, п. 5ст. 170 КПК Українипрямо передбачено, що «Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів». Поняття добросовісного набувача - призюмується, (ч. 5ст. 12 ЦК України), та не підлягає окремому доказуванню за відсутності спору про право власності таке майно.

Зокрема, частини п`ятастатті 12 ЦК України, та п. 10 ч. 3Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вказують на те, що - добросовісність набувача презюмується, тобто будь-якій набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Окремо на це вказує - до п. 24 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 р., «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та практики Верховного Суду України, з питань «Застосування законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», зазначено, що добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна. У зв`язку з цим не підлягають розгляду позовні вимоги про визнання набувача майна добросовісним, оскільки відповідно дост. 338 ЦКпитання добросовісності набуття майна є одним із фактів, що має значення для вирішення справи і встановлюється судом відповідно дост. 214 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що вилучені при обшуку речі не можуть бути предметом спеціальної конфіскації в розумінніст. 96-1 КК України, так як не належить та не належали особі, що безпосередньо притягується до кримінальної відповідальності.

Також, ці речи не підпадають під випадки застосування спеціальної конфіскації, передбаченої ч. 3 ч. 1ст. 96 КК України, так як їх отримано у передбачений законом спосіб, та за відсутності будь яких існуючих з цього приводу обмежень. Зокрема, зазначені вище речі не визнані речовим доказом, та навіть якщо така постанова з`явиться, то у відповідності до ч. 1ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був вилучений стороною кримінального провадження (досудовим слідством), повинен бути як найшвидше повернутий володільцю. Саме за для цього, законодавець передбачає такі можливі дії як огляд, фотографування та таке інше.

Відповідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Тому безпідставне вилучення під час обшуку майна суттєво порушує конституційні права власника майна. Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно ст. 129 Конституції України обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства в Україні.

Водночас, статтями7,16 КПК Українивстановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Прокурор та слідчий в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду клопотання були повідомлені належним чином.

Розглянувши клопотання, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься змагальність сторін.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно Постанови № 5 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Згідно з п.13 інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 131 КПК України передбачено, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення його дієвості.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому пунктом першим частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Керуючись ст.ст. 174, 318-380 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах цивільного позивача, потерпілої та власника майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12022162510000958 задовольнити.

Скасувати арешт з автомобіля LEXUS RX330, 2004 року випуску, держ.номер НОМЕР_1 , зареєстрованого за громадянкою ОСОБА_4 , накладений ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 03.02.2023 року у кримінальному провадженні № 12022162510000958 від 03.09.2022 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя:

16.03.2023