Постанова

від 15.03.2023 по справі 910/21091/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2023 р. Справа№ 910/21091/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 15.03.2023 у справі №910/21091/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022, повний текст якого складений 27.07.2022

у справі №910/21091/21 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне століття»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_1

3. ОСОБА_3

про виселення та стягнення 309 973,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача неустойки в сумі 256 665,76 грн. за період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року включно та штрафу в сумі 53 307,50 грн., нарахованих у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України та умов укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008, а також виселення відповідача та всіх осіб, що фактично проживають на підставі договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008 з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, з огляду на направлення позивачем відповідачу заяви про припинення дії договору оренди вих.№ 056/24-2373 від 04.10.2019, спірний договір припинив свою дію, проте відповідачем невиконаний обов`язок щодо повернення позивачу за актом приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 та була об`єктом оренди за спірним договором.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що згідно акту прийому передачі житлового приміщення, який є додатком до договору оренди житлового приміщення №4685 від 01.12.2008 у спірному приміщення проживає родина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучив вказану особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач (керівником якого є третя особа - примітка суду) та третя особа жодних письмових пояснень/заперечень по суті спору не надали, в жодне судове засідання представників не направляли, проте перед кожним судовим засіданням до суду першої інстанції надходило клопотання про відкладення розгляду справи за підписом ОСОБА_4 , у вступній частині якого було зазначено, що вказане клопотання подає «Відповідач (третя особа): ОСОБА_4 ».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21 позов задоволений частково:

- виселено відповідача та всіх осіб, що фактично проживають на підставі договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008 з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі;

- стягнуто з відповідача неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди у розмірі 256 665, 76 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 119,99 грн.;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що за змістом положень чинного законодавства, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється та, що позивачем долучено до позовної заяви копію листа від 04.10.2019 №056/24-2373 про припинення дії договору оренди та звільнення орендованої квартири з доказами його направлення відповідачу, дійшов висновку про те, що позивачем доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, що свідчать про припинення 01.10.2019 строку дії договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008.

З огляду на те, що спірний договір припинив свою дію, а відповідач не виконав обов`язок щодо повернення переданого за вказаним договором у оренду майна, суд першої інстанції визнав законними як позовні вимоги про стягнення нарахованої за період із жовтня 2019 року по грудень 2021 року включно у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки, так і позовні вимоги про виселення відповідача та всіх осіб, що фактично проживають на підставі договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008 з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 53 307,50 грн. , нарахованого на підставі п. 6.7 спірного договору, суд першої інстанції виходив з того, що яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21 і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Крім того, апелянтом заявлене клопотання про поновлення строку на оскарження рішення суду.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення постановлено з порішенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- він проживає у спірному приміщенні та є сином ОСОБА_2 , проте його не було залучено до участі у цій справі, рішення по якій впливає на його конституційні права;

- у рішенні не вказано, у чому саме полягало неналежне виконання умов спірного договору, що свідчить про відсутність підстав для виселення відповідача та всіх осіб, що фактично проживають у спірному приміщенні шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі;

- судом не було залучено до участі у справі в якості третьої особи Київську міську раду, в той час як спірна квартира перебуває у власності територіальної громади м. Києва;

- судом не було враховано те, що у апелянта та членів його родини відсутнє інше житло.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022, справу №910/21091/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21091/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/21091/21.

05.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2022 у справі №910/1890/22 залишено без руху та надано йому строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 10 379,40 грн.

21.09.2022 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, до якого додані докази сплати судового збору у розмірі 10 379,40 грн.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2866/22 від 23.09.2022 був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Так, згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022, справу №910/21091/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/2993/22 від 29.09.2022 був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2022, справу №910/21091/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2022, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 14.11.2022, задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21 до перегляду його у апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.11.2022 на 13:45 год.

24.10.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- з огляду на припинення дії спірного договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу житлове приміщення;

- за змістом положень ст. 99 ЖК України та ст. 818 ЦК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають, незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім`ї, а також тимчасові жильці зобов`язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення. Вказані положення свідчать про те, що апелянт та його родина мають саме право тимчасового проживання у спірній квартирі;

- спірне приміщення закріплено за позивачем на праві повного господарського відання, а подаючи позовну заяву до суду позивач виступав в інтересах свого 100% власника - Київської міської ради та захищав інтереси територіальної громади міста Києва, а отже залучення до участі Київської міської ради не є порушенням судом першої інстанції процесуального права,

просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

25.10.2022 до суду надійшла заява про розірвання договору, в якій адвокат апелянта Самбур М.М. повідомив суд про те, що, з огляду на порушення апелянтом умов укладеного з адвокатом договору, адвокат не може виконувати добросовісно та професійно свої обов`язки по підготовці до судового засідання, бути неупередженим під час розгляду апеляційної скарги та представляти інтереси апелянта.

15.11.2022 до суду від апелянта надійшла заява про відкладення (перенесення) слухання справи в якій апелянт, з посиланням на неможливість прийняти участь в судовому засіданні через хворобу, просить розгляд апеляційної скарги перенести на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 задоволено заяву ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.12.2022 о 10:00 год., апелянта зобов`язано надати суду належні докази на підтвердження того, що він фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 та того, що він є сином ОСОБА_2 або письмові пояснення в разі неможливості надати вказані докази повністю або у частині.

07.12.2022 до суду надійшло клопотання в якому заявник просить поновити та продовжити третій особі без самостійних вимог на предмет спору - Товариству з обмеженою відповідальністю «Інформаційне століття» процесуальний строк на подання відзиву.

Крім того, 07.12.2022 до суду від апелянта надійшло клопотання про нерозгляд справи без участі апелянта, в якому апелянт, з посиланням на наявність загрози життю та здоров`ю учасників судового процесу у період воєнного стану, просить відкласти розгляд справи на іншу дату, а також не розглядати справу та не проводити судове засідання без участі апелянта.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 клопотання про поновлення та продовження третій особі без самостійних вимог на предмет спору - Товариству з обмеженою відповідальністю «Інформаційне століття» процесуального строку на подання відзиву залишено без розгляду, клопотання ОСОБА_1 в частині нерозгляду справи без участі апелянта залишено без розгляду, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 в частині відкладення розгляду справи відмовлено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.01.2023 о 10:30 год., вдруге зобов`язано ОСОБА_1 надати суду належні докази на підтвердження того, що він фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 та того, що він є сином ОСОБА_2 або письмові пояснення в разі неможливості надати вказані докази повністю або у частині та зауважено йому на тому, що у випадку ненадання ним витребуваних судом доказів апеляційну скаргу буде розглянуто за наявними у справі матеріалами.

18.01.2023 до суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли клопотання про зупинення провадження у господарській справі, у яких заявники просять розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі № 910/2109/21 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 зупинити провадженням до набранням законної сили судового рішення у цивільній справі № 761/26941/22 за позовом ОСОБА_4 про отримання права на оформлення в приватну власність нежитлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває на розгляді у Шевченківському районному суді міста Києва з 02.12.2022. Крім того, у вказаних клопотаннях заявники просять судове засідання 18.01.2023 щодо розгляду вказаного клопотання проводити без їх участі.

Крім того, до вказаного клопотання ОСОБА_1 , серед іншого, додано копії свідоцтва про народження та довідки позивача № 3 від 05.02.2019 з якої слідує що у спірній квартирі мешкає третя особа, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

В судовому засіданні 18.01.2023 колегія суддів вирішила, що, з огляду на те, що з відомостей, які містяться на сайті Судова влада України, слідує, що ОСОБА_4 подано позовну заяву до Відділу приватизації Державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» про отримання права на оформлення в приватну власність житлового приміщення квартири, єдиний унікальний номер справи 761/26941/22, проте відомості щодо відкриття провадження у вказаній справі на даний час відсутні та те, що у суду відсутні відомості щодо предмету позовних вимог у справи № 761/26941/22, зокрема про те, чи стосується вказана справа саме квартири АДРЕСА_1 унеможливлюють розгляд вказаних клопотань, клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будуть розглянуті після отримання апеляційним судом відомостей щодо предмету позовних вимог у справи № 761/26941/22 (копія позовної заяви з відмітною суду про отримання тощо), а також відомостей про відкриття судом провадження у справі № 761/26941/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2023 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача залучені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.03.2023 о 14:15 год., позивача зобов`язано направити третім особами 2 та 3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача копії позовної заяви з всіма доданими до неї документами, відповіді на відзив про що надати суду відповідні докази в строк до 22.02.2023, третю особу 2 зобов`язано направити третій особі 3 копії апеляційної скарги з доданими до них документами про що надати суду відповідні докази в строк до 22.02.2023, третю особу 2 та третю особу 3 зобов`язано надати суду відомості щодо фактично проживання/перебування, відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків.

15.02.2023 до суду від позивача надійшли докази на виконання вимог ухвали від 18.01.2023.

15.03.2023 до суду від третьої особи 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у господарській справі, в якому третя особа 2 просить постановити ухвалу, якою розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі № 910/2109/21 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 зупинити провадженням до набранням законної сили судового рішення у цивільній справі № 761/26941/22 за позовом ОСОБА_4 про отримання права на оформлення в приватну власність нежитлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 , провадження у якій відкрито 18.01.2023. До вказаного клопотання додано докази на підтвердження відкриття провадження у цивільній справи, а також докази проживання третьої особи у спірній квартирі.

15.03.2023 до суду від третьої особи 2 надійшло клопотання про закриття провадження у господарській справі, у якій заявник просить закрити провадження у справ і, так як спірний договір не є господарським договором, а відтак, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. До вказаного клопотання додано інформаційну довідку № 293506033 від 31.12.2021.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань третьої особи 1 та третьої особи 2 про зупинення провадження, а також клопотання третьої особи 2 про закриття провадження у господарській справі з огляду на обставини, які будуть викладені нижче.

В судовому засіданні представник відповідача та третя особа 1 надала суду додоаткові докази на підтвердження слати комунальних послуг та орендної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням всіх доданих учасниками судового процесу в суді апеляційної інстанції доказів.

Станом на 15.03.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Третя особи 2 та 3 представників в судове засідання не направили, про припини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третіх осіб 2 та 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача та третя особа 1 апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі та просила її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

01.12.2008 позивач (орендодавець) та відповідач (орендар) уклали договір оренди житлового приміщення №4685 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що орендодавець передає, а орендар, на визначений у п. 5.1. строк, приймає в орендне користування квартиру №10 у будинку №10 на вул. Борщагівській в місті Києві (далі Приміщення) з характеристикою, викладеною у п. 1.2, оплатою, визначеною у розділі 2.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що житлова площа - 40,90 кв. м., загальна площа - 63,40 кв.м..

За користування Приміщенням орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендні платежі згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору на підставі рішення Київради від 28.09.2006 № 18/75 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 27.05.2004 № 262/1472 «Про орендне користування житловими приміщеннями комунального підприємства «Спецжитлофонд», Договором встановлюється плата за оренду приміщення, яку сплачує орендар у сумі 30,00 грн. на місяць за 1 кв.м. загальної площі, що складає 1 902,00 грн. у т.ч. ПДВ 317,00 грн..

Орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю щомісячно до 10 числа поточного місяця (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 2.4 Договору розмір орендної плати визначений сторонами в Договорі переглядається на вимогу орендодавця у разі зміни Київською міською радою цін або тарифів за орендне користування житловими приміщеннями орендодавця.

За змістом п.п. 2.5, 2.6 Договору орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю, починаючи з моменту підписання сторонами цього Договору та по день фактичної передачі орендодавцю Приміщення за актом прийому-передачі.

Пунктом 3.2.5 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний після закінчення строку дії Договору, або в разі його (Договору) розірвання у порядку, визначеному п. 5.5 Договору, звільнити Приміщення та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі. Обов`язок складання акту приймання-передачі приміщення покладається на орендаря. Акт приймання-передачі Приміщення підписується представниками сторін та скріплюється їх печатками. У іншому разі, після звільнення орендарем Приміщення, орендодавець має право в односторонньому порядку скласти акт про звільнення житлового приміщення. Сторони визнають, що складений орендодавцем в односторонньому порядку Акт про звільнення житлового Приміщення підтверджує встановлений у ньому факт для сторін цього Договору та третіх осіб.

У відповідності до п. 6.4 та 6.5 Договору у разі невиконання орендарем обов`язку, визначеного п. п. 3.2.5 Договору, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування Приміщенням за кожний день прострочення звільнення приміщення та вжити заходів, визначених п. п. 4.1.4 Договору. Неустойка передбачена п. п. 6.3, 6.4 Договору, нараховується протягом усього строку прострочення виконання зобов`язання без будь-яких обмежень строків її нарахування.

Відповідно до п. 5.1 Договору сторони встановили, що строк дії договору з 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Сторонами підписано акт прийому-передачі житлового приміщення (Додаток № 1 до Договору), з якого слідує, що орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування Приміщення для тимчасового проживання родини гр. ОСОБА_5 (третя особа 1).

З наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про зміну імені слідує, що ОСОБА_5 змінила ім`я, про що 21.11.2015 складено відповідний актовий запис № 61, після державної реєстрації змін прізвище, ім`я, по батькові - ОСОБА_4 .

Сторони неодноразово продовжували строк Договору, про що були укладені додаткові угоди № 1 від 26.12.2008, № 2 від 18.03.2009, №3 від 05.05.2010, №4 від 14.09.2010, №5 від 10.05.2011, №6 від 28.09.2011, № 7 від 18.04.2012, №8 від 10.10.2012, №9 від 25.05.2013, №10 від 28.10.2013, №11 від 10.04.2014, №12 від 21.10.2014, №13 від 15.04.2015, №15 від 29.02.2016, №16 від 01.11.2016, №17 від 12.05.2017, №18 від 02.04.2018, №19 від 07.12.2018. Востаннє строк Договору продовжено з 01.10.2018 по 31.03.2019.

Крім того, Додатковою угодою №6 від 28.09.2011 сторони дійшли згоди доповнити Договір пунктом 2.7, виклавши його у такій редакції: «п. 2.7. Розмір місячної орендної плати Орендарю за користування житловими приміщеннями на наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.», а також дійшли згоди про те, що умови п.2.7 застосовуються до відносин сторін які виникли з 07.09.2011.

Колегія суддів вважає помилковими посилання третьої особи 2 на те, що Договір не є господарським договором, так як вказане спростовується його змістом та сторонами. За таких обставин, правові підстави для задоволення клопотання третьої особи 2 про закриття провадження у господарській справі, у якій заявник просить закрити провадження у справ і, так як спірний договір не є господарським договором, а відтак справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відсутні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що, з огляду на направлення позивачем відповідачу заяви про припинення дії договору оренди вих.№ 056/24-2373 від 04.10.2019, Договір припинив свою дію, проте відповідачем невиконаний обов`язок щодо повернення позивачу за актом приймання-передачі приміщення, яке є об`єктом оренди за Договором.

З огляду на вказані обставини позивач просив стягнути з відповідача неустойку в сумі 256 665,76 грн. за період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року включно та штраф в сумі 53 307,50 грн., нараховані у відповідності до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України та умов Договору, а також виселити відповідача та всіх осіб, що фактично проживають на підставі Договору з Приміщення шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Враховуючи, що спірне майно відноситься до комунальної власності, відносини щодо його оренди регулюються, в тому числі, і Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який діяв станом на дату спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Частина 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлює, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, можливість продовження дії договору оренди на той же термін і на тих же умовах законодавець поставив у залежність, зокрема, від відсутності волевиявлення жодної із сторін про припинення цього договору у зв`язку із закінченням терміну його дії, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки.

З матеріалів справи слідує, що у останній з підписаних сторонами додаткових угод (№19 від 07.12.2018) строк Договору продовжувався з 01.10.2018 по 31.03.2019, тобто на шість місяців.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що в період з 01.03.2019 по 31.03.2019 (протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору - примітка суду) позивач повідомляв відповідача про припинення або зміну умов Договору, останній, в порядку, встановленому ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», на тих саме умовах продовжив свою дію на строк з 01.04.2019 по 30.09.2019.

Водночас 04.10.2019 (тобто протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору - примітка суду) позивач звернувся до відповідача з заявою про припинення дії договору оренди вих.№ 056/24-2373 від 04.10.2019, в якому, з посиланням на те, що строк дії Договору вважається припиненим з 01.10.2019, запропонував звільнити приміщення та передати його за актом прийому-передачі позивачу.

Як доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи залучено копії фіскального чеку № 3247 від 13.06.2016 та опису вкладення у цінний лист.

Вказаний лист повернувся з відміткою пошти: «за закінченням встановленого строку зберігання».

Верховний Суд у постанові від 25.01.2021 у справі № 910/9359/20 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи те, що вказаний лист направлено за адресою відповідача: м. Київ, Вишняківська, 2/8 літ. А, яка є дійсною адресою відповідача, вказане свідчить про дотримання позивачем вимог щодо повідомлення відповідача про припинення Договору, а відтак, Договір є припиненим з 01.10.2019.

Згідно із ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 3.2.5 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний після закінчення строку дії Договору, або в разі його (Договору) розірвання у порядку, визначеному п. 5.5 Договору, звільнити приміщення та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі. Обов`язок складання акту приймання-передачі приміщення покладається на орендаря. Акт приймання-передачі приміщення підписується представниками сторін та скріплюється їх печатками. У іншому разі, після звільнення орендарем приміщення, орендодавець має право в односторонньому порядку скласти акт про звільнення житлового приміщення. Сторони визнають, що складений орендодавцем в односторонньому порядку Акт про звільнення житлового приміщення підтверджує встановлений у ньому факт для сторін цього Договору та третіх осіб.

Виходячи з умов Договору, які були сторонами визначені вільно та є обов`язковими для них, відповідач зобов`язаний після закінчення строку дії Договору повернути Приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема сплата неустойки.

За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Відповідно до ст. 614 ЦК України для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.

Отже, за змістом положень чинного законодавства орендар звільняється від неустойки, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, у випадку, якщо буде встановлено відсутність його вини.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що неповернення Приміщення сталось не з вини відповідача, а через обставини, на які він не міг вплинути. При цьому фактичне знаходження у приміщенні не відповідача, а третіх осіб, на думку колегії суддів, такими обставинами не є, так як, по-перше, третя особа 1 є керівником відповідача, а, по-друге, укладаючи спірний Договір саме для передачі Приміщення для тимчасового проживання третьої особи 1, відповідач повинен був усвідомлювати прийняті ризики, зокрема, і пов`язані з тим, що Приміщення будо передано у фактичне користування фізичним особам та, відповідно те, що саме він приймає на себе обов`язок по поверненню позивачу Приміщення після закінчення строку дії Договору.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 формульовано наступну правову позицію:

- користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

- відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

- правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

- після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

- з урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України ;

- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно;

- отже, положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України).

Отже, врахуванню при вирішенні цього спору підлягають останні правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19, якими усунуто різність практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним, а якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, належним способом захисту у цьому разі є позов орендодавця про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 ЦК України.

З огляду на вказані обставини, той факт, що треті особи 1 та 2 сплачували орендну плату після припинення Договору, а також оплачували комунальні послуги не впливає на вирішення спору сторін у цій частині. При цьому колегія суддів зауважує на тому, що надані третьою особою 1 на підтвердження вказаного факту копії квитанцій та платіжних доручень не засвідчені, що виключає прийняття їх в якості належних доказів та на тому, що більшість платіжних документів щодо сплати орендної плати не містить посилання на те, за який період сплачується орендна плата, а частина - стосується не спірних приміщень або договору з іншим номером.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України за вказаний позивачем період з жовтня 2019 року по грудень 2021 у заявленому позивачем розмірі, що складає 256 665,76 грн., а також відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 53 307,50 грн.

Колегія суддів зауважує на тому, що ані відповідачем, ані апелянтом не надано доказів сплати на користь позивача будь-яких грошових коштів за користування приміщенням після припинення Договору.

Щодо вимог про виселення відповідача з Приміщення шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі, слід зазначити про таке.

З матеріалів справи слідує, що у Приміщенні фактично проживають треті особи 1, 2 та 3 для тимчасового проживання яких вказане приміщення і було передано за актом прийому-передачі житлового приміщення (Додаток № 1 до Договору).

Факт проживання у Приміщенні саме третіх осіб 1, 2 та 3 підтверджується й виданою позивачем довідкою № 3 від 05.02.2019.

Отже, враховуючи те, що відповідач у спірному приміщенні фактично не перебуває та ніколи не перебував, позовні вимоги про його виселення з вказаного приміщення задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про виселення всіх осіб, що фактично проживають на підставі Договору з приміщення шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі, слід зазначити про таке.

Як встановлено вище, у Приміщенні проживають треті особи 1, 2 та 3, які є фізичними особами.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Частиною 1 ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи, що відповідачем у вимогах про виселення всіх осіб, що фактично проживають на підставі Договору з Приміщення шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі фактично є фізичні особи (треті особи 1, 2 та 3), які проживають у такому приміщенні та які не відносяться до кола осіб, визначених у ч. 2 ст. 4 ГПК України, спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, установлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними), незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 (справа № 6-2139цс15) та 02.03.2016 (справа № 6-14цс16), а також неодноразово підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.02.2020 у справі № 200/10822/18-а, від 03.10.2018 у справі № 757/37024/15-а (К/9901/45096/18).

Зі змістом положень п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, у даному випадку є правові підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про виселення всіх осіб, що фактично проживають на підставі Договору з Приміщення шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на те, що спір у цій справі в частині, яка стосуються вимог про виселення третіх осіб з Приміщення не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, підстави для задоволення клопотань третіх осіб 1 та 2 про зупинення провадження у справі № 910/2109/21 до набранням законної сили судового рішення у цивільній справі № 761/26941/22 за позовом ОСОБА_4 про отримання права на оформлення в приватну власність приміщення, яка перебуває на розгляді у Шевченківському районному суді міста Києва з 02.12.2022, відсутні, так як вимоги про виселення вказаних осіб колегією суддів не розглядаються, а рішення у вказаній справі № 761/26941/22 жодним чином не впливає на вирішення спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки та штрафу, а також виселення його з приміщення.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч. 2 ст. 278 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

За обставин, що склалися, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції прийнято судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також порушено правила юрисдикції господарських судів, визначені ст. 20 ГПК України, тобто допущено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої у цій справі.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, відповідно до якого позов задовольняється частково:

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджується неустойка в сумі 256 665,76 грн.;

- провадження у справі в частині позовних вимог про виселення всіх осіб, що фактично проживають на підставі договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008 з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі закривається на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України;

- у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 53 307,50 грн. та про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі відмовляється.

За приписами ч. 4 ст. 278 ГПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Частиною 2 ст. 231 ГПК України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на вказані положення ГПК України колегія суддів роз`яснює позивачу, що спір сторін має розглядатися в порядку цивільного судочинства, проте, з огляду на положення ч. 2 ст. 231 ГПК України та те, що у цій справі об`єднанні в одне провадження кілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, підстави для направлення справи за встановленою юрисдикцією відсутні.

Враховуючи те, що в апеляційній скарзі третя особа 2 просила рішення суду скасувати та в позові відмовити, в тому числі і з огляду на те, що порушені його житлові права, апеляційна скарга ОСОБА_1 задовольняється частково.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на дату звернення до суду з позовом та з апеляційною скаргою, при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

З урахуванням вказаних приписів закону, того, що предметом розгляду у цій справі є майнова (стягнення 309 973,26 грн.) та немайнова (виселення) вимоги та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 (2 270,00 грн.):

- при зверненні до суду з позовом судовий збір сплачений в розмірі 6 919,60 грн., з яких 2 270 грн. становить судовий збір на немайнову вимогу (виселення), а 4 649,60 грн. судовий збір за майнову вимогу (стягнення 309 973,26 грн.);

- при зверненні до суду з апеляційною скаргою судовий збір сплачений в розмірі 10 379,40 грн. ((2270+4 649,60)х150%).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи, що провадження у цій справі в частині немайнової вимоги про виселення всіх осіб, що фактично проживають на підставі договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008 з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі закрите в зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, тобто не з огляду на відмову позивача від позову, судовий збір, сплачений позивачем за звернення до суду з цим позовом та судовий збір третьої особи 2 за звернення з цією апеляційною скаргою в цій частині, а саме 1 135,00 грн. та 1 702,50 грн. (тобто від судового збору сплаченого за немайнову вимогу - примітка суду), має бути повернутий вказаним особам з Державного бюджету ухвалою суду.

Однак зі змісту ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» слідує, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, тому відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання унеможливлюють повернення судового збору.

Отже, суд може повернути зайво сплачений судовий збір виключно за заявою особи, яка його сплатила.

Колегія суддів зауважує позивачу та третій особі 2 на тому, що вони не позбавлені права звернутися до суду з відповідними клопотаннями про повернення судового збору сплаченого за подання позову та апеляційної скарги.

Враховуючи, те, що майнові позовні вимоги у цій справі, загальний розмір яких становить 309 973,26 грн. як судом першої, так і судом апеляційної інстанції задоволені частково на суму 256 665,76 грн. та те, що у апеляційній скарзі апелянт просив у задоволенні цих позовних вимог відмовити повністю:

- судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову щодо вказаних позовних вимог покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

- судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо вказаних позовних вимог покладаються на апелянта.

Щодо сплати судового збору за немайнову вимогу про виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі, а саме 1 135,00 грн. та 1 702,50 грн. (тобто від судового збору сплаченого за немайнову вимогу - примітка суду), колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 9 ст. 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що спір сторін у цій частині виник внаслідок неправомірних дій відповідача адже саме він прийняв на себе зобов`язання після закінчення строку дії Договору передати позивачу приміщення, судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги цій частині колегією суддів покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 у справі №910/21091/21 задовольнити частково.

2 Рішення Господарського суду міста Києва 21.07.2022 у справі №910/21091/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне століття» (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 2/8, літера А, ідентифікаційний код 33936810) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (04071, місто Київ, вулиця Оболонська, будинок 34, ідентифікаційний код 31454734) неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення об`єкта оренди у розмірі 256 665 (двісті п`ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн. 76 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 984 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 99 коп.

4. Провадження у справі №910/21091/21 в частині позовних вимог про виселення всіх осіб, що фактично проживають на підставі договору оренди житлового приміщення № 4685 від 01.12.2008 з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі закрити.

5. У задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 53 307,50 грн. та про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне століття» (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 2/8, літера А, ідентифікаційний код 33936810) з квартири АДРЕСА_1 шляхом його передачі позивачу за актом прийому-передачі відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне століття» (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 2/8, літера А, ідентифікаційний код 33936810) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1 702 (одну тисячу сімсот дві) грн. 50 коп.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

8. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/21091/21.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 16.03.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко