Постанова

від 14.03.2023 по справі 902/1010/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року Справа № 902/1010/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Олексюк Г.Є.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.01.23р. у справі №902/1010/22 (суддя Тварковський А.А., повний текст рішення складено 20.01.2023)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Литсінді"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер"

про стягнення 1 013 267,28 грн

за участю представників:

позивача - Підпалого Б.О.,

відповідача - Присяжного В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.01.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Литсінді" 456 545,8 грн - основного боргу; 184 028,04 грн - штрафу; 63 272,04 грн - пені; 151 786,48 грн - інфляційних втрат; 40 841,86 грн - 3% річних та 13 447,12 грн - витрат на сплату судового збору.

В решті позову на загальну суму 116 793,06 грн відмовлено, у зв`язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 1 751,89 грн залишено за позивачем. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Литсінді" в дохід Державного бюджету України 313,65 грн судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Литсінді" на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" 1 383,6 грн - витрат на професійну правничу допомогу. В решті витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 10 616,4 грн залишено за ним.

В обґрунтування рішення судом першої інстанції зазначено, зокрема, що оскільки поставка товару за договором поставки відбулася 23.08.2019, враховуючи вихідні дні, з 27.08.2019 зобов`язання відповідача по сплаті вартості отриманого товару є простроченим.

Що стосується договору на виконання робіт, то згідно кошторису-специфікації №1 від 07.03.2019 сторони погодили, що завершальний розрахунок проводиться на підставі двосторонніх актів виконаних робіт, після введення об`єкту в експлуатацію шляхом безготівкового перерахунку замовником коштів на рахунок виконавця протягом 10-ти банківських днів з дня підписання актів. Тобто, факт підписання акту сторонами засвідчує виконання обумовлених робіт. Водночас акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №2 щодо монтажу механічного топочного пристрою з решіткою типу ТЧ-3,44 х 8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків на загальну суму 348 000 грн датовано 27.12.2019. Враховуючи 10 банківських днів з дня підписання такого акту, з 16.01.2020 зобов`язання відповідача по сплаті вартості виконаних робіт є простроченим.

Враховуючи наведене, а також наявні в матеріалах докази, зокрема накладну №20 від 23.08.2019, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №2 від 27.12.2019, акт звірки взаємних розрахунків станом на 08.06.2022, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення основний борг в сумі 456 545,8 грн, з яких: 393 545,8 грн - вартість поставленого товару за договором постачання та 63 000 грн - вартість виконаних робіт за договором на виконання робіт.

Враховуючи положення п. 9.1 договору поставки №008 від 07.03.2019, здійснивши арифметичну перевірку правильності нарахованого позивачем штрафу (7% від ціни договору) місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість такого нарахування в розмірі 184 028,04 грн (2 628 972 грн х 7%), а відтак і про задоволення позову в цій частині.

Дослідивши здійснений ТОВ "Литсінді" розрахунок пені за договором поставки за період прострочення з 27.08.2019 по 26.02.2020, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232, суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування пені в сумі 58 106,38 грн. А також про обґрунтованість нарахування інфляційних втрат в сумі 156 903,69 грн та 3% річних в сумі 35 839,62 грн. за період прострочення з 27.08.2019 по 08.09.2022.

Окрім того, здійснивши відповідний перерахунок за договором виконання робіт (пені за період прострочення з 16.01.2020 по 15.06.2020; 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 16.01.2020 по 08.09.2022), судом встановлено обґрунтованість нарахування пені в сумі 5 165,66 грн, інфляційних втрат в сумі 23 810,34 грн та 3% річних в сумі 5 002,24 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про сукупне задоволення за двома договорами 63 272,04 грн - пені; 151 786,48 грн - інфляційних втрат; 40 841,86 грн - 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Литсінді" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" про стягнення заборгованості відмовити. Судові витрати стягнути з позивача на користь відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, що в порушення умов п. 8.1. договору постачання №008, позивач здійснив поставку товару лише 23.08.2019р., що підтверджується видатковою накладною №20 від 23.08.2019р., при тому, що Специфікація №1 підписана сторонами 07.03.2019р., а строк поставки передбачений п.4.2. Договору - 3 календарні дні з моменту підписання сторонами Специфікації. Як наслідок, позивач не приступив та не закінчив роботи у терміни, визначені п.2.1. Договору підряду №921-0-009 від 07.03.2019р., зокрема в термін 30 днів. Крім того, на сьогоднішній день, толочний пристрій з решіткою типу ТЧ-3,44x8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків, монтаж якого зобов`язався здійснити позивач за вищевказаним договором, не готовий до роботи та не введений в експлуатацію, що підтверджується довідкою №167 від 02.11,2022р.

Також зазначає, що станом на 01.10.2022р. відповідач здійснив оплату за договором підряду на суму 285800,00грн, що складає 85% вартості робіт. Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, що знаходяться в матеріалах справи, зокрема: платіжними дорученнями №3659 від 14.03.2019р. на суму 800,00грн, №835 від 23.08.2019р. на суму 150000,00грн., №1112 від 12.12.2019р. на суму 50000,00грн., №1154 від 27.12.2019р. на суму 35000,00грн., №2376 від 26.02.2021р. на суму 5000,00грн.

Також, станом на 01.10.2022р. відповідач здійснив оплату за Договором постачання на суму 2 235 426,20 грн, що складає більше 85% вартості товару. Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, зокрема: платіжними дорученнями №323 від 11.03.2019р. на суму 324000,00грн, №363 від 02.04.2019р. на суму 990486,00грн., №733 від 31.07.2019р. на суму 920140,20грн. Проте, остаточний розрахунок (15%) за вказаними договорами відповідач правомірно не здійснив, виходячи з домовленостей сторін, закріплених в цих договорах та їх додатках, щодо умов остаточного розрахунку.

Відповідач вважає, що на момент укладення вищевказаних договорів, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх їх істотних умов, в т.ч. щодо порядку оплати, зокрема і остаточного розрахунку за договорами (15% від ціни договору) - після введення об`єкта в експлуатацію та його готовності до роботи. Проте, в результаті неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за даними договорами, толочний пристрій на сьогоднішній день не введений в експлуатацію та не запущений в роботу, у зв`язку з чим у відповідача відсутній обов`язок з остаточного розрахунку за вказаними договорами.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не повно та не всебічно з`ясував обставини справи, невірно застосував норми матеріального права, помилково дійшов висновку, що зобов`язання відповідача по сплаті вартості отриманого товару за договором поставки №008 від 07.03.2019 та виконаних робіт за договором підряду №921-0-009 від 07.03.2019 є простроченим з 27.08.2019. та з 16.01.2020р. відповідно.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено зокрема, що ТОВ «Литсінді» має повне право на задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості, адже як за договором виконання робіт, так і за договором постачання ним було вчинено всі можливі та залежні від нього дії спрямовані на виконання умов договору, що підтверджуються доказами, які подані разом з позовною заявою. Враховуючи наведене, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

07.03.2019 між філією "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Литсінді" (постачальник, позивач) укладено договір постачання №008 (договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого у строки і на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар, найменування (асортимент) і кількість якого визначається у специфікації до цього договору.

Згідно із п. 2.1. договору поставки ціна товару визначається у специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару, зазначена у специфікаціях до цього договору, є остаточною і незмінною. Ціна товару може бути змінена за письмовою згодою сторін.

Відповідно до п. 3.1. договору поставки оплата за товар здійснюється покупцем в наступному порядку: 50% від ціни товару - протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору; 35% від ціни товару - по готовності товару до відправлення зі складу постачальника; 15% від ціни товару - по готовності до роботи.

Специфікацією сторони можуть визначити інший порядок, строк, умови оплати відповідної партії товару (п. 3.4. договору поставки).

Згідно із п. 6.4. договору поставки факт передачі і приймання товару підтверджується (засвідчується) видатковою накладною (актом прийому-передачі товару).

Відповідно до специфікації №1 до договору поставки сторони погодили найменування складових на поставку та встановлення механічного топочного пристрою з решіткою типу ТЧ-3,44 х 8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків, а також загальну ціну товару, яка складає 2 628 972 грн на умовах розрахунків згідно із п. 3.1. договору поставки. Строк поставки товару визначено 30 календарних днів з моменту надходження коштів попередньої оплати на рахунок постачальника.

Факт передачі відповідачу товару за договором поставки на загальну суму 2 628 972 грн підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін накладною №20 від 23.08.2019 та відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 28-31, т. 1).

Окрім того, 07.03.2019 між філією "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Литсінді" (виконавець, позивач) укладено договір № 921-0-009 (договір на виконання робіт), відповідно до п.1.1. якого замовник передає, а виконавець приймає на себе виконання робіт: монтаж механічного топочного пристрою з решіткою типу ТЧ-3,44 х 8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків.

Обсяг робіт, що підлягають виконанню, визначаються кошторисом - специфікацією №1, який у вигляді додатку №1 є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору виконання робіт).

Згідно із п. 5.1. договору виконання робіт виконання етапів та закінчення робіт оформляються двосторонніми актами.

За умовами погодженого сторонами кошторису-специфікації №1 від 07.03.2019 до договору виконання робіт замовник виплачує виконавцю 348 000 грн з урахуванням ПДВ. Умови розрахунків: аванс - 50% (174 000 грн), 35% (121 800 грн) після завершення монтажних робіт, а 15% (52 200 грн) - завершальний розрахунок проводиться на підставі двосторонніх актів виконаних робіт, після введення об`єкту в експлуатацію шляхом безготівкового перерахунку замовником коштів на рахунок виконавця протягом 10-ти банківських днів з дня підписання актів.

07.03.2019 сторонами підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №2 від 27.12.2019 щодо монтажу механічного топочного пристрою з решіткою типу ТЧ-3,44 х 8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків на загальну суму 348 000 грн.

Враховуючи відсутність повної оплати відповідачем за договором поставки №008 від 07.03.2019 та договором виконання робіт №921-0-009 від 07.03.2019, а саме: 393 545,8 грн вартості поставленого товару за договором постачання та 63 000 грн вартості виконаних робіт за договором на виконання робіт, ТОВ «Литсінді» звернулось з даним позовом до господарського суду. Позивач у позові просить також стягнути пеню, штраф, інфляційні втрати та 3%річних на загальну суму 535810,89 у відповідності до поданого розрахунку. (т. 1, а.с. 44-52).

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки №008 від 07.03.2019 та договору виконання робіт №921-0-009 від 07.03.2019.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ч. 1 ст. 669, ч.1 ст. 692 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Отримання відповідачем товару за договором поставки на загальну суму 2 628 972 грн підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін накладною №20 від 23.08.2019 та відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 28-31, т. 1).

Платіжними дорученнями від 11.03.2019 №323 на суму 324000грн., від 02.04.2019 №363 на суму 990486 грн., від 31.07.2019 №733 на суму 920140,20 (а.с. 84-86, т.1), а також підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 08.06.2022 (а.с. 24, т.1) підтверджено, що відповідач свій обов`язок по оплаті отриманого товару на день вирішення спору виконав частково на суму 2235426,20 грн., заборгувавши позивачу за отриманий товар 393545,80 грн. Доказів погашення заборгованості у вказаній сумі відповідач суду не надав.

Доводи апеляційної скарги, що згідно п. 3.1.3 договору поставки та специфікації №1 обов`язок зі сплати 15% вартості товару у відповідача не настав, оскільки умовами договору визначено строк кінцевого розрахунку вказівкою на подію, зокрема введення об`єкта в експлуатацію та готовності до роботи, колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.

Пунктом 3.1.3 договору поставки та специфікацією визначено, що 15 % від ціни товару оплачується по готовності товару до роботи.

При цьому, умовами договору поставки не передбачено порядок визначення готовності товару до роботи, як і не обумовлено, що кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється після підписання актів виконаних робіт (монтажу вказаного обладнання) за договором виконання робіт №921-0-009 від 07.03.2019 чи прийняття об`єкта в експлуатацію.

Таким чином, доводи апелянта, що строк оплати за поставлений товар згідно договору поставки настає лише після належного виконання відповідачем робіт за договором підряду та введення в експлуатацію вказаного обладнання не відповідає умовам укладеного між сторонами договору на поставку товару.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що формулювання в п. 3.1.3 договору поставки - « 15 % від ціни товару оплачується по готовності товару до роботи», унеможливлює визначення дати кінцевого розрахунку за отриманий відповідачем товар згідно договору поставки.

Натомість, відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок оплати всієї суми за договором поставки у відповідача виник після отримання товару згідно накладної №20 від 23.08.2019, а тому заборгованість відповідача за отриманий товар згідно договору постачання №008 від 07.03.2019 на суму 393 545,8 грн. правомірно заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи приписи ч.5 ст. 254 ЦК України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки поставка товару за договором поставки відбулася 23.08.2019, враховуючи вихідні дні, зобов`язання відповідача по оплаті вартості отриманого товару є простроченим з 27.08.2019.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договору виконання робіт, сторонами також було досягнуто згоди щодо порядку оплати, зокрема і остаточного розрахунку за договором (15% від ціни договору) - після введення об`єкта в експлуатацію та його готовності до роботи та оскільки позивач своїх зобов`язань за даними договором не виконав, топочний пристрій не введений в експлуатацію та не запущений в роботу, у відповідача відсутній обов`язок з остаточного розрахунку за вказаним договором, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно з ч. 2 наведеної статті договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно кошторису-специфікації №1 від 07.03.2019, яка є додатком до договору виконання робіт №921-0-009 від 07.03.2019 року, сторони погодили наступні умови розрахунків за договором виконання робіт: аванс - 50% (174 000 грн), 35% (121 800 грн) після завершення монтажних робіт, а 15% (52 200 грн) - завершальний розрахунок проводиться на підставі двосторонніх актів виконаних робіт, після введення об`єкту в експлуатацію шляхом безготівкового перерахунку замовником коштів на рахунок виконавця протягом 10-ти банківських днів з дня підписання актів.

З наведеного слідує, що підписанню актів виконаних робіт передує введення об`єкта в експлуатацію. При цьому, умовами договору не визначеного іншого підтвердження готовності об`єкта до роботи та належного виконання позивачем робіт за договором, ніж підписані обома сторонами договору акти виконаних робіт. Тобто, факт підписання акту сторонами засвідчує належне виконання обумовлених п.1.1 договору робіт.

Водночас, акт здачі - приймання робіт (надання послуг) №2 щодо монтажу механічного топочного пристрою з решіткою типу ТЧ-3,44 х 8,250 для переведення котла Інвеста на спалювання вугілля та с/г пожинків на загальну суму 348 000 грн підписаний сторонами без зауважень 27.12.2019, а тому враховуючи 10 банківських днів з дня підписання такого акту, з 16.01.2020 зобов`язання відповідача по сплаті завершального розрахунку вартості (15%) виконаних робіт за договором №921-0-009 від 07.03.2019 є простроченим.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач оплатив виконанні позивачем роботи згідно договору підряду лише частково на суму 285000,00грн, що підтверджуються, зокрема: платіжними дорученнями №835 від 23.08.2019р. на суму 150000,00грн., №1112 від 12.12.2019р. на суму 50000,00грн., №1154 від 27.12.2019р. на суму 35000,00грн., №2376 від 26.02.2021р. на суму 5000,00грн (а.с. 80-83,т.1) та підписаним відповідачем актом звірки взаєморозрахунків (а.с.24,т.1). Враховуючи наведене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №921-0-009 в сумі 63000грн.

При цьому, колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, наведену в пункті 107 постанови від 25.06.2020 р. у справі №924/232/18, згідно якої акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Таким чином, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, а саме: накладну №20 від 23.08.2019, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №2 від 27.12.2019, акт звірки взаємних розрахунків станом на 08.06.2022, платіжні доручення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині основного боргу відповідача перед позивачем в сумі 456 545,8 грн, з яких: 393 545,8 грн - вартість поставленого товару за договором постачання та 63 000 грн - вартість виконаних робіт за договором на виконання робіт.

Відповідач в апеляційній скарзі не оспорює правильність обрахунків індексу інфляції, відсотків річних та пені (вказує лише, що обов`язок зі сплати заборгованості за договорами у відповідача не настав), проте враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та оцінюючи наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заявлених позивачем сум штрафу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Підпунктом б) п. 9.1. договору поставки сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язання з винної сторони на користь іншої сторони стягується пеня в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого порушення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної ціни договору.

Перевіривши арифметичну правильність нарахування штрафу (7% від ціни договору) за договором постачання №008 від 07.03.2019 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість такого нарахування в розмірі 184 028,04 грн (2 628 972 грн х 7%), а відтак і про задоволення позову в цій частині.

Перевіривши арифметичну правильність нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних судом першої інстанції згідно наявного в матеріалах справи розрахунку за договором постачання (а.с. 121-122), колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги про стягнення пені за період прострочення з 27.08.2019 по 26.02.2020 в сумі 58 106,38 грн, 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 27.08.2019 по 08.09.2022 в сумі 131 916,28 грн та в сумі 35 839,62 грн відповідно.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договором виконання робіт.

Згідно із п. 6.7. договору на виконання робіт в разі прострочення в оплаті виконаних робіт замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки після порушення встановленого терміну оплати.

Перевіривши арифметичну правильність нарахування за договором виконання робіт пені за період прострочення з 16.01.2020 по 15.06.2020; 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 16.01.2020 по 08.09.2022 (а.с. 123-124, т.1), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги про стягнення пені в сумі 5 165,66 грн, інфляційних втрат в сумі 19 870,2 грн та 3% річних в сумі 5 002,24 грн.

При цьому судом першої інстанції правомірно було враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Окрім того, визначаючи початкові дати прострочення виконання грошового зобов`язання за договорами, судом також вірно враховано положення ч. 5 ст. 254 ЦК України щодо перенесення виконання зобов`язання на перший робочий день.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 10.01.23р. у справі №902/1010/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Сатер" в особі філії "ВП "Цукорремналадка" ПрАТ "Акціонерна компанія "Сатер" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "15" березня 2023 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.