Постанова

від 15.03.2023 по справі 127/31606/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/31606/21

Провадження № 22-ц/801/36/2023

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 рокуСправа № 127/31606/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Різник Д.С., представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Р.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до директораКомунального закладу"Вінницькийліцей №23"Богар НаталіїВасилівни,Комунального закладу"Вінницькийліцей №23" про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до директора Комунальногозакладу "Вінницькийліцей №23"Богар НаталіїВасилівни,Комунального закладу"Вінницькийліцей №23" про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що позивач з 28.08.1995 р. і до тепер працює вчителем у Комунальному закладі "Вінницький ліцей №23". 08.11.2021 р. наказом №259 директора Комунального закладу ОСОБА_2 її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з підстав не проведення щеплення проти COVID -19. Вважає даний наказ протиправним, так як в ньому відсутні належні правові підстави, ст. 46 КЗпП України має вичерпний перелік підстав для відсторонення, а підстава як "в інших випадках, передбачених законодавством" не може бути застосована.

У зв`язку з цим просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу "Вінницький ліцей №23" Богар Н.В. про відсторонення її від роботи, допустити її до роботи і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Вінницького міськогосуду Вінницькоїобласті від18серпня 2022року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя зарубіжної літератури в Комунальному закладі "Вінницький ліцей №23" (раніше Комунальний заклад "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія №23 Вінницької міської ради").

Наказом директора Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія №23 Вінницької міської ради" (тепер Комунальний заклад "Вінницький ліцей №23") ОСОБА_2 №259 від 08.11.2021 р. на підставі ст. 46 КЗпП України, ст. 12 ч. 2 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 р., п. 41-6 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 р., зі змінами, затвердженими постановою КМУ від 20.10.2021 р. №1096 ОСОБА_1 , вчителя зарубіжної літератури, відсторонено від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02.11.2021 р. №02-18/213. (а.с. 12)

З цим наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 08.11.2021 р., зазначила, що не погоджується.

Згідно довідки про доходи №46 від 08.11.2021 р. ОСОБА_1 в період з травня 2021 р. по жовтень 2021 р. отримала 97 734,75 грн доходу (а.с. 13).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що судом не встановлено наявності порушень відповідачів при відстороненні позивача ОСОБА_1 від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, відповідачі з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України правомірно прийняли рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За змістом вищеназваної статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).

Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов`язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов`язкових щеплень.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (надалі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 4) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 5) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 6) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 7) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства можна дійти висновку, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді вчителя зарубіжної літератури в Комунальному закладі "Вінницький ліцей №23", підпадає під дію вимог щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (№ 4004-XII) та Інструкції «Про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності» № 66 від 14квітня 1995року

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Суд зауважує,що положенняабзацу шостогочастини першоїстатті 7Закону №4004-XIIта Інструкції№ 66не охоплюютьпорядок відстороненнявід роботиу зв`язкуз відмовоючи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відсторонення позивачки від роботи не можна вважати нагально необхідним та пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя з огляду на таке.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Колегія суддів вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Суд встановив, що позивачка працює на посаді вчителя зарубіжної літератури в Комунальному закладі "Вінницький ліцей №23". Формально вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно з наказом директора Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія №23 Вінницької міської ради" (тепер Комунальний заклад "Вінницький ліцей №23") ОСОБА_2 №259 від 08.11.2021 р. ОСОБА_1 , вчителя зарубіжної літератури, відсторонено від роботи з 08.11.2021 р. на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 02.11.2021 р. №02-18/213. (а.с. 12)

На час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося.

Апеляційний суд також зауважує, що на час дії карантину, зумовленого COVID-19, з метою запобігання поширенню коронавірусу SARS-CoV-2, навчальні заклади могли бути переведені на дистанційне навчання, у зв`язку з чим застосування до позивачки, як працівника навчального закладу, передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в навчальному закладі, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Апеляційний суд вважає, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак суд першої інстанції залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи вчителькою, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Зазначена позиція узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Враховуючи всі встановлені обставини, апеляційний суд вважає вимоги ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу №259 від 08.11.2021 про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Так відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Суд вважає необхідним стягнути з Комунального закладу "Вінницький ліцей №23"на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 08.11.2021 до поновлення останньої на роботі, а саме 28.02.2022, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 була відсторонена від роботи 08.11.2021 і відповідно до довідки Комунального закладу"Навчально-виховнийкомплекс:загальноосвітня школаІ-ІІІступенів -гімназія №23Вінницької міськоїради" (а.с.13) за останні два місяці, що передували відстороненню ОСОБА_1 отримала 31894,56 грн, середньоденна зарплата становить 31894,56:42(кількість робочих днів за вересень та жовтень) = 722,60 грн.

З урахуванням того, що позивачку ОСОБА_1 відсторонено від роботи 08.11.2021 і відсторонення тривало до 28.02.2022 року (з 01 березня 2022 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі), кількість днів вимушеного прогулу складає 78 робочих днів, а загальна сума середнього заробітку за цей час складає 56362,80 грн. (722,60 грн х 78 днів).

Згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 235 КЗпП України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення за один місяць середньої заробітної плати.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до директораКомунального закладу "Вінницький ліцей №23" Богар Наталії Василівни слід зазначити наступне.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 760/22944/15 (провадження № 61-4653св21) зроблено висновок, що «посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

ОСОБА_1 визначила співвідповідачем у справі директора КЗ "Вінницький ліцей №23" Богар Н.В. Проте, директор КЗ "Вінницький ліцей №23" Богар Н.В. не може бути відповідачем у цій справі, оскільки у відносинах з позивачкою діяла як посадова особа юридичної особи та від її імені. Тому спір у позивачки виник саме з КЗ "Вінницький ліцей №23", який є юридичною особою, самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах та має відповідати за цим позовом.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Положення «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16).

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог до директора КЗ "Вінницький ліцей №23" Богар Н.В. підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Крім того підлягає закриттю і провадження у справі в частині позовних вимог про поновлення на роботі шляхом допуску до роботи з наступних підстав.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач була допущена до роботи 01 березня 2022 року, тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 шляхом допуску до роботи слід скасувати та провадження в справі в цій частині закрити, оскільки відсутній предмет спору.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, рішення першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у визнанні незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1-2ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктом 8 ч. 2ст. 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано суду договір про надання правничої допомоги №195 від 10.11.2021, акт надання послуг та квитанцію №4 від 13.11.2021 на суму 5000 грн.

Згідно з частиною п`ятою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшитирозмір витрат на професійну правничу допомогуадвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката іншими учасниками справи не заявлялось, тому немає підстав для зменшення розміру цих витрат.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у якій Верховний Суд зазначив, що право суду зменшитирозмір витрат на професійнуправничу допомогу адвоката, що підлягає розподілу між сторонами, можливе лише за клопотанням іншої сторони.

Заперечень щодо неспівмірності заявленої суми від відповідача не надходило.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з Комунального закладу "Вінницький ліцей №23" на користь ОСОБА_1 підлягаютьстягненню пропорційнодо задоволенихвимог судові витрати понесені на сплату судового збору при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій в сумі 4540,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу урозмірі 6 660 грн за розгляд справи в суді першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвокатаКравця РостиславаЮрійовича задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до директора Комунального закладу "Вінницький ліцей №23" Богар Наталії Василівни та в частині відмови у поновленні ОСОБА_1 на роботішляхом їїдопуску дороботи скасувати, а провадження у справі в цих частинах закрити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу "Вінницький ліцей №23" про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора Комунального закладу "Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія №23 Вінницької міської ради" (тепер Комунальний заклад "Вінницький ліцей №23") Богар Наталії Василівни № 259 від 08.11.2021 року "Провідсторонення відроботи ОСОБА_1 "

Стягнути із Комунальний заклад "Вінницький ліцей №23" середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 56362 (п`ятдесят шість тисяч триста шістдесят дві) грн 80 коп. без урахування відповідних зборів та податків.

Допустити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.

Стягнути з Комунального закладу "Вінницький ліцей №23" на користь ОСОБА_1 судовий збірза подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4540,00 пропорційно до задоволених вимог.

Стягнути з Комунального закладу "Вінницький ліцей №23" на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог урозмірі 6 660 грн за розгляд справи в суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 березня 2023 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко