Постанова

від 15.03.2023 по справі 362/6592/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 362/6592/20

провадження № 61-9716св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року у складі судді Ковбеля М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 на постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення орендної плати та неустойки, визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 31 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір оренди житлового будинку та земельних ділянок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що ОСОБА_2 здійснювала оплату оренди до червня 2019 року із невеликими простроченнями.

У липні 2019 року відповідач прострочила оплату оренди більше 10 днів і перестала платити, у зв`язку із чим він надіслав останній повідомлення про розірвання договору з вимогою сплатити заборгованість та повернути орендоване майно. Однак, ОСОБА_2 не повернула йому об`єкти оренди, акт повернення згідно пункту 7.4 договору також не підписала.

Крім того, після звернення до суду з даним позовом було виявлено факт відчуження ОСОБА_2 майна, а саме дарування своїй матері - ОСОБА_3 належних їй на праві власності земельних ділянок.

Позивач вважав, що вказані договори дарування є фраудаторними правочинами, тобто такими, що вчинені боржником на шкоду кредитору, а тому мають бути визнані судом недійсними.

Враховуючи наведене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд:

стягнути на його користь з ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати за договором оренди від 31 жовтня 2018 року в сумі 763 583,50 грн та неустойку в розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди за час прострочення їх повернення в сумі 9 045 764,91 грн;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1512 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:019:0389, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 10 грудня 2020 року номер 312, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55638097 від 10 грудня 2020 року 19:58:35;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 12 грудня 2020 року номер 321, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55670405 від 12 грудня 2020 року 18:06:16;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2827 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 грудня 2020 № 323, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55670301 від 12 грудня 2020 року 17:38:55;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, від 10 грудня 2020 року № 308, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55637367 від 10 грудня 2020 року 18:56:15.

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0006, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, від 10 грудня 2020 року № 310, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55637698 від 10 грудня 2020 року 19:21:55.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати за договором оренди від 31 жовтня 2018 року в сумі 763 583,50 грн, неустойку в розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди за час прострочення їх повернення в сумі 9 045 764,91 грн.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1512 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:019:0389, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 10 грудня 2020 року № 312, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55638097 від 10 грудня 2020 року 19:58:35.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 грудня 2020 року № 321, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55670405 від 12 грудня 2020 року 18:06:16.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2827 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 12 грудня 2020 року № 323, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55670301 від 12 грудня 2020 року 17:38:55.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, від 10 грудня 2020 року № 308, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55637367 від 10 грудня 2020 року 18:56:15.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0006, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі від 10 грудня 2020 року № 310, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55637698 від 10 грудня 2020 року 19:21:55.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Стягуючи з відповідача заборгованість з орендної плати за користування майном, місцевий суд виходив із того, що зобов`язання відповідача сплатити орендну плату відповідно до договору оренди є невиконаними, тому така заборгованість має бути стягнута на користь позивача.

При цьому відповідно до частини другої статті 785 ЦК України позивач має право на стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної ставки за користування об`єктами нерухомого майна за час прострочення їх повернення.

Визнаючи недійсними договори дарування земельних ділянок, місцевий суд виходив із того, що відповідач не мала права вчиняти правочини щодо вказаного майна, оскільки не є їх власником, тому що продала їх позивачу 31 жовтня 2018 року.

У серпні 2022 року з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду від 27 жовтня 2021 року звернувся ОСОБА_5 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що він не брав участі у справі, хоча оскаржуваним рішенням зачіпаються його права.

Рішення суду в даній справі, яким визнаний недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, від 10 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ухвалене 27 жовтня 2021 року.

Разом із тим, з 09 серпня 2021 року він є власником вказаної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_10 .

При укладенні договору з ОСОБА_10 нотаріус перевірив документи на право власності останньої на земельну ділянку.

Враховуючи наведене просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, від 10 грудня 2020 року № 308, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 55637367 від 10 грудня 2020 року 18:56:15.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та адвоката Федосіна А. В., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 , залишено без задоволення.

Закрито провадження за апеляційною скаргою адвоката Мостепана Є. В., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_5 , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Мостепана Є. В., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_5 , апеляційний суд виходив із того, що на земельну ділянку, яка з 09 серпня 2021 року належить останньому, звернути стягнення неможливо, оскільки договір купівлі-продажу, укладений між ним та ОСОБА_11 , не оспорювався, тому питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 рішенням місцевого суду не вирішувались.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 .

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 .

У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 .

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 .

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 .

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 лютого 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди за час прострочення їх повернення залишити без розгляду; в частині позовних вимог щодо визнання недійсними договорів дарування направити на новий розгляд до місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 478/690/18, провадження № 61-18333св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, як на підставу касаційного оскарження представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що до подання позову у вказаній справі, тобто 28 грудня 2020 року, позивачем 18 грудня 2020 року подано до Солом`янського районного суду м. Києва позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди від 31 жовтня 2018 року в сумі 763 583,50 грн та стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктами за час прострочення їх повернення в сумі 9 04 764,91 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року позов у справі № 760/27991/20 було направлено до Васильківського міськрайонного суду Київської області. Вказану позовну заяву повернуто ухвалою суду від 02 червня 2021 року.

Місцевий суд, будучи обізнаний про те, що тотожний позов було подано раніше до Солом`янського районного суду м. Києва, всупереч положенням ЦПК України не задовольнив клопотання про залишення вказаного позову без розгляду.

Також заявник посилається на те, що суди належним чином не дослідили, що предметом договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , та договорів дарування земельних ділянок, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є різні земельні ділянки з відмінними кадастровими номерами.

Таким чином, помилковий висновком судів попередніх інстанцій про те, що на час дарування земельних ділянок ОСОБА_2 не була їх власницею.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17, від 09 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18, від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16, провадження № 12-37гс18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів, не дослідив зібрані у справі докази, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що договір оренди, на який послався позивач як на підставу стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки, є удаваним правочином, який насправді приховує в собі договір позики в іноземній валюті з виплатою процентів.

Суди не врахували, що житловий будинок та сім земельних ділянок до 31 жовтня 2018 року належали їй на праві власності та в цей же день були продані ОСОБА_1 . При цьому в цей же день, тобто 31 жовтня 2018 року, було укладено з ОСОБА_1 та нею договір оренди цієї нерухомості.

Також заявник вказує на неправильне застосування судами положень частини другої статті 785 ЦК України, що призвело до незаконного стягнення з ОСОБА_2 неустойки в розмірі 9 045 764,91 грн.

Суди не звернули уваги на її доводи про те, що вона протягом всього часу оренди не користувалась і не могла користуватися майном, оскільки таке не було придатне до життя, при цьому не існувало практичної необхідності в оренді семи земельних ділянок, кожна з яких становила 0,2500 га.

Крім того, заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій, визнаючи договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсними, посилались на те, що такі є фраудаторними, тобто правочинами, які вчинені на шкоду кредитору.

Разом із тим, суди не врахували, що договори дарування, які були визнані недійсними, були вчинені до моменту подання позовної заяви про стягнення заборгованості, вжиття заходів забезпечення позову та призначення першого судового засідання.

ОСОБА_2 не укладала вказаних договорів на шкоду кредитору, діяла добросовісно і не зловживала правом.

Також зазначає про грубе порушення судами норм процесуального права, оскільки не враховано, що заява позивача про зміну предмета позову є новим позовом, тому що позивачем було змінено одночасно предмет та підстави позову.

У касаційній містяться посилання про те, що місцевим судом відкрито провадження у цій справі за наявності іншої цивільної справи № 760/27991/20 між тими сторонами спору, про той самий предмет і з тих самих підстав.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, від 10 грудня 2020 року.

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_5 - ОСОБА_8 зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції не порушені права ОСОБА_5 , та закрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.

Касаційна скарга мотивована тим, що частиною другою статті 362 ЦПК України визначено, що про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

В порушення вказаної норми апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 не ухвалою, а оскаржуваною постановою, тобто здійснив це у неналежній процесуальній формі судового рішення.

Вказаним порушенням апеляційний суд позбавив ОСОБА_5 можливості оскаржити ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою до здійснення розгляду апеляційної скарги по суті.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу від 09 серпня 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , остання набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221483301:03:001:0011 відповідно до договору дарування від 10 грудня 2020 року № 308.

Таким чином, оскаржуваним до апеляційного суду рішенням місцевого суду скасовано правочин, на підставі якого продавець земельної ділянки, яка зараз належить ОСОБА_5 , відчужила її, тобто скасовано документ, на підставі якого у продавця виникло право власності на майно.

Таким чином, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, згідно якого оспорення ланцюгу договорів не вимагається, тому висновок апеляційного суду про те, що рішенням місцевого суду права ОСОБА_5 не зачіпаються, є помилковим.

Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки були відсутні, отже ОСОБА_5 діяв добросовісно та згідно приписів законодавства України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3221483301:03:001:0011 є фраудаторним правочином.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 850,1 кв. м, житловою площею 298,6 кв. м.

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0002, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 104-107).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 108-111).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2002 га, кадастровий номер 3221483301:01:033:0003, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 112-115).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0004, за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 116-119).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0001, за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 119-123).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:01:033:0006, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 124-127).

31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:01:033:0007, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О. (т. 1, а. с. 128-131).

31 жовтня 2018 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 було укладено договір оренди житлового будинку та земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О., вказані об`єкти нерухомості знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8-11)

01 листопада 2018 року позивач передав, а ОСОБА_2 прийняла згідно договору в оренду сім земельних ділянок та будинок разом із майном у ньому, що оформлено відповідним актом приймання-передачі. При цьому відповідачем засвідчено в акті, що майно в переліку нове, ділянки доглянуті, будинок в придатному для проживання стані (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до пункту 2.1 договору строк оренди починається з 01 листопада 2018 року і діє до 31 жовтня 2020 року.

Згідно п.3.1 договору щомісячна орендна плата за об`єкт оренди вноситься в гривні на розрахунковий рахунок орендодавця та вираховується як: а) сума орендної плати та б) компенсації за комунальні платежі. Орендна ставка складає 345 800 (триста сорок п`ять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, що буде становити еквівалент 12 350 (дванадцяти тисячам триста п`ятдесяти) доларів США 00 центів по курсу продажу доларів відділенням ПАТ КБ «Приватбанк» на день оплати чергового платежу за договором та підлягає щомісячному корегуванню.

Відповідно до пункту 3.3 договору орендна плата за перший та наступні місяці оренди сплачується орендарем до 10 числа місяця, наступного за місяцем користування об`єктами оренди.

Згідно з пунктом 2.3 договору термін договору може бути скорочений, а договір достроково припинений: а) за згодою сторін; б) з ініціативи орендодавця через 10 (десять) календарних днів з дня прострочення орендарем оплати чергового платежу за договором. При цьому орендодавець надає орендарю три календарних дні для вивозу особистих речей останнього. Після чого орендодавець в односторонньому порядку відновлює право користування об`єктами оренди.

Як вбачається із наданих копій банківських виписок (т. 1, а. с. 13-19) у липні 2019 року ОСОБА_2 прострочила оплату оренди більше 10 днів і перестала платити орендну плату.

29 серпня 2019 року на підставі пп. «б» пункту 2.3 договору позивач надіслав ОСОБА_2 повідомлення про розірвання договору з вимогою сплатити заборгованість та повернути орендоване майно (т. 1, а. с. 20-21).

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 239332244 від 29 грудня 2020 року (т. 1, а. с. 54-58, 203-213) встановлено факт відчуження ОСОБА_2 , а саме дарування ОСОБА_3 , належних їй на праві власності наступних земельних ділянок:

1) площею 0,1512 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:019:0389, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серія та номер: 312, виданий 10 грудня 2020 року, видавник: Литвиненко О. М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55638097 від 10 грудня 2020 року 19:58:35, приватний нотаріус Литвиненко О. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ;

2) площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серія та номер: 321, виданий 12 грудня 2020 року, видавник: Литвиненко О. М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55670405 від 12 грудня 2020 року 18:06:16, приватний нотаріус Литвиненко О. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ;

3) площею 0,2827 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серія та номер: 323, виданий 12 грудня 2020 року, видавник: Литвиненко О. М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55670301 від 12 грудня 2020 року 17:38:55, приватний нотаріус Литвиненко О. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ;

4) площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, на підставі договору дарування серія та номер: 308, виданий 10 грудня 2020 року, видавник: Литвиненко О. М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55637367 від 10 грудня 2020 року 18:56:15, приватний нотаріус Литвиненко О. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ;

5) площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0006, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, на підставі договору дарування серія та номер: 310, виданий 10 грудня 2020 року, видавник: Литвиненко О. М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 55637698 від 10 грудня 2020 року 19:21:55, приватний нотаріус Литвиненко О. М., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 підлягають задоволенню частково, а касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 - залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення орендної плати

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частинами першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (частини перша та друга статті 812 ЦК України).

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судами встановлено, що 31 жовтня 2018 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 було укладено договір оренди житлового будинку та земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубченком Р. О., вказані об`єкти нерухомості знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8-11).

Згідно розділу 1 вказаного договору орендодавець надає орендарю в оренду належне йому на праві особистої власності наступне майно: житловий будинок загальною площею 850,1 кв. м, житловою площею 298,6 кв. м, який знаходиться по АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0004, за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі;

земельну ділянку площею 0,2002 га, кадастровий номер 3221483301:01:033:0003, за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0002, за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі,;

земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221483301:03:001:0001, за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі;

земельну ділянку площею 0,2500 га кадастровий номер 3221483301:03:001:0003, за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,2500 га кадастровий номер 3221483301:01:033:0006, за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 3221483301:01:033:0007, за адресою: АДРЕСА_1 .

01 листопада 2018 року позивач передав, а ОСОБА_2 прийняла згідно договору в оренду сім земельних ділянок та будинок разом із майном у ньому, що оформлено відповідним актом приймання-передачі. При цьому відповідачем засвідчено в акті, що майно в переліку нове, ділянки доглянуті, будинок в придатному для проживання стані (т. 1, а. с. 12).

Відповідно до пункту 2.1 договору строк оренди починається з 01 листопада 2018 року і діє до 31 жовтня 2020 року.

Згідно п.3.1 договору щомісячна орендна плата за об`єкт оренди вноситься в гривні на розрахунковий рахунок орендодавця та вираховується як: а) сума орендної плати та б) компенсації за комунальні платежі. Орендна ставка складає 345 800 (триста сорок п`ять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, що буде становити еквівалент 12 350 (дванадцяти тисячам триста п`ятдесяти) доларів США 00 центів по курсу продажу доларів відділенням ПАТ КБ «Приватбанк» на день оплати чергового платежу за договору та підлягає щомісячному корегуванню.

Відповідно до пункту 3.3 договору орендна плата за перший та наступні місяці оренди сплачується орендарем до 10 числа місяця, наступного за місяцем користування об`єктами оренди.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач вказував, що із невеликими простроченнями відповідач здійснювала оплату оренди до червня 2019 року, а у липні 2019 року прострочено оплату більше 10 днів і припинено оплату згідно договору оренди.

У зв`язку з простроченням орендної плати позивач 29 серпня 2019 року, керуючись підпунктом «б» пункту 2.3 договору, надіслав відповідачу повідомлення про розірвання договору з вимогою сплатити заборгованість та повернути орендоване майно.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку, що зобов`язання відповідача сплатити орендну плату відповідно до договору оренди є невиконаними, тому така заборгованість має бути стягнута на користь позивача у розмірі 763 583,50 грн.

З урахуванням викладеного, наданих позивачем доказів сплати за спірний період відповідачем орендної плати, які не спростовано відповідачем, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 763 583,50 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки

Також позивач, обґрунтовуючи позов, вказував, що після повідомлення про розірвання договору оренди відповідач продовжував ним користуватися, а тому з останньої відповідно до частини другої статті 785 ЦК України підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди за час прострочення їх повернення (з вересня 2019 року по жовтень 2020 року включно) у сумі 9 045 764,91 грн.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі № 3-85гс14, а також у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 914/4238/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/14032/17 та від 09 вересня 2019 року у справі № 910/16362/18.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

При цьому, право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини другої статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути зокрема підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, виходили із того, що позивач вступив у володіння майном лише у листопаді 2020 року, тому за весь час прострочення повернення орендованого майна з відповідача підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди, що передбачено статтею 785 ЦК України.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із вказаними висновками з огляду на таке.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2021 року у справі № 607/20776/14 (провадження № 61-9259св21) зазначено, що «тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення».

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Разом із тим, під час розгляду позовних вимог у вказаній частині суди попередніх інстанцій не встановили, якими саме доказами позивач підтверджує свої доводи щодо вступу у володіння майном саме у листопаді 2020 року; не врахували відсутність доказів щодо наявності перешкод зі сторони відповідача у користуванні майном позивачу після дострокового розірвання договору оренди.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Суди, вказуючи на недобросовісне користування орендованим майном, зазначали, що відповідач після розірвання договору оренди протиправно не повертала орендоване майно позивачу.

Проте, не врахували, що звертаючись із вказаним позовом, позивач зазначав, що задля досягнення мирного вирішення ситуації, він добросовісно не обмежував користування відповідачем об`єктами оренди до настання первісно обумовленого договором строку закінчення оренди та вступив у володіння ним лише в листопаді 2020 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення неустойки у визначеному позивачем розмірі.

Разом з тим, враховуючи сукупність обставин даної справи, а саме, що орендодавець не надав доказів як про наявність перешкод у володінні майном з моменту розірвання договору оренди, так і не надав доказів, що саме у листопаді 2020 року він повернув належний йому будинок з земельними ділянками, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орендоване майно було у встановленому порядку в зазначений в договорі строк повернуто орендодавцю, розмір неустойки значно перевищує розмір заборгованості за орендною платою, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а саме з 9 045 764,91 грн до 763 583,50 грн.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування

Подаючи заяву про зміну предмету позову шляхом його доповнення новими вимогами, позивач вказував, що йому стало відомо, що після звернення до суду із вказаним позовом ним виявлено факт дарування відповідачем земельних ділянок своїй матері.

Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у вказаній частині, виходив із того, що ОСОБА_2 всупереч вимогам чинного законодавства, не будучи власником відчужуваного нею майна, а саме спірних земельних ділянок, які на підставі договорів купівлі-продажу з 31 жовтня 2018 року належали позивачу, не мала права у грудні 2020 року вчиняти правочини щодо спірного майна. При цьому місцевий судом також зазначено, що оскаржувані договори дарування є фіктивними.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, виходив із того, що оспорювані договори дарування було укладено після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розірвання договору оренди та сплати заборгованості, тому такі підлягають визнанню недійсними, оскільки укладені з метою приховання майна від звернення на нього стягнення у майбутньому на шкоду кредитору.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі правочини вчинено на шкоду кредитору, тобто є фраудаторними, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 подарувала своїй матері земельні ділянки:

згідно договору дарування від 10 грудня 2020 року площею 0,1512 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:019:0389, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

згідно договору дарування від 12 грудня 2020 року площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0004, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

згідно договору дарування від 12 грудня 2020 року площею 0,2827 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:033:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

згідно договору дарування від 10 грудня 2020 року площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі;

згідно договору дарування від 10 грудня 2020 року площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0006, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі.

При цьому колегіє суддів враховано, що 29 серпня 2019 року позивачем направлено відповідачу вимогу про розірвання договору оренди та сплату заборгованості у розмірі 691 000 грн, яку просив погасити до 10 вересня 2019 року.

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_2 вказані зобов`язання щодо погашення заборгованості не виконала.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії ОСОБА_2 щодо укладення вищевказаних договорів дарування вчинені з метою приховати це майно від виконання в майбутнього за його рахунок зобов`язань шляхом стягнення грошових коштів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє посилання касаційних скарг про те, що вказані договори було укладено до звернення позивача із вказаним позовом, оскільки, як вказувалось вище, ОСОБА_2 була обізнана про наявність у неї зобов`язань щодо сплати заборгованості за договором оренди майна.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що за договорами дарування було подаровано належні ОСОБА_2 земельні ділянки, а не ті, які було взято в оренду, оскільки наведене не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання їх недійсними. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного відповідачу нерухомого майна, а тому договори дарування, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , слід визнати недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

Щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду

Доводи касаційної скарги про те, що позивач до звернення із вказаним позовом подав тотожний позов до Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/27991/20), тому суд мав залишити вказаний позов без розгляду, відхиляються колегією суддів.

Так, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2020 року справу направлено за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

01 лютого 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду від 23 грудня 2020 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_13 залишено без задоволення, ухвалу місцевого суду без змін.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2021 року за заявою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України позовну заяву повернуто позивачу.

Отже, враховуючи те, що провадження у справі №760/27991/20 не було відкрито, позовну заяву повернуто позивачу за його заявою, тому відсутні підстави вважати про порушення місцевим судом норм процесуального права у зв`язку із незалишенням вказаного позову без розгляду.

Посилання заявників на те, що заява позивача про зміну предмета позову є новим позовом, тому що позивачем було змінено одночасно предмет та підстави позову, відхиляються колегією суддів.

У частинах другій, третій статті 49 ЦПК України визначено, зокрема, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Положеннями статті 188 ЦПК України передбачено, що у одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що: процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач до відкриття провадження у справі подав до суду заяву, у якій просив визнати недійсними договори дарування земельних ділянок. Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач вказував, що ним виявлено факт дарування відповідачем своїй матері земельних ділянок, посилаючись на положення статей 203, 215, 234 ЦК України просив визнати їх недійсними.

Отже, з аналізу вказаних норм процесуального права, висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що позивачем одночасно було змінено предмет і підстава позову, хоча й заява, подана позивачем, містить назву про зміну предмета позову шляхом його доповнення новими вимогам, але з її аналізу вбачається, що така стосується об`єднання позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди належним чином не відреагували на обґрунтований відвід судді місцевого суду, відхиляються колегією суддів.

З матеріалів справи вбачається, що 09 серпня 2021 року перед початком судового засідання ОСОБА_2 електронною поштою подано заяву про відвід судді Ковбеля М. М., у якій відповідач посилалась на статтю 36 ЦПК України.

Заява обґрунтована тим, що головуючий суддя упереджено ставиться до відповідача, має зацікавленість в результатах розгляду справи, що викликають у заявника сумнів в неупередженості та об`єктивності судді.

У частині першій статті 36 ЦПК України визначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

Оскільки наявність обставин, передбачених статтею 36 ЦПК України як підстав для відводу судді Ковбеля М. М., не встановлено, правильним є висновок про необґрунтованість заяви ОСОБА_2 про відвід судді Ковбеля М. М.

Враховуючи те, що у суді першої інстанції справа розглядалась повноважним складом суду, який у передбачений законом спосіб вирішив заяви позивачки про відвід, у суду касаційної інстанції відсутні підстави стверджувати, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому заявлено обґрунтований відвід (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 .

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що він не брав участі у справі, хоча оскаржуваним рішенням зачіпаються його права.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) указано, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відтак, при вирішенні питання про те, чи ухвалено оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19), від 25 листопада 2020 року у справі № 663/227/13-ц (провадження № 61-360св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 328/675/19 (провадження № 61-13416св20) зроблено висновок, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , виходив із того, що на земельну ділянку, яка належить останньому з 09 серпня 2021 року, звернути стягнення буде неможливо, оскільки укладений між ним та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки не оспорювався, отже питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 рішенням місцевого суду не вирішувались.

Із вказаним колегія суддів не може повністю погодитись, виходячи з наступного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 вказував, що рішенням суду в даній справі, яким визнаний недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:03:001:0011, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, від 10 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ухвалене 27 жовтня 2021 року.

Разом із тим, з 09 серпня 2021 року він є власником вказаної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_10 .

При укладенні договору з ОСОБА_10 нотаріус перевірив документи на право власності останньої на земельну ділянку.

Разом із тим, з оскаржуваного ОСОБА_5 рішення місцевого суду вбачається, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору дарування від 10 грудня 2020 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221483301:03:001:0011, суд виходив із того, що вказаний договір дарування є фраудаторним правочином.

При цьому на час ухвалення рішення місцевим судом ОСОБА_5 не був стороною оскаржуваного договору дарування, питання щодо витребування спірної земельної ділянки судом не вирішувалось, отже в оскаржуваному рішенні відсутні судження про його права та обов`язки, що свідчить про відсутність підстав вважати його особою, права якої порушено оскаржуваним рішенням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, дійшов правомірного висновку, що ОСОБА_5 не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваним рішенням місцевого суду було вирішено питання про його права, обов`язки, свободи та законні інтереси.

Доводи заявника про те, що оскаржуваним до апеляційного суду рішенням місцевого суду скасовано правочин, на підставі якого продавець земельної ділянки, яка зараз належить ОСОБА_5 , відчужила її, тобто скасовано документ, на підставі якого у продавця виникло право власності на майно, відхиляються колегією суддів, оскільки права заявника, що випливають із вказаного договору купівлі-продажу, не стосуються прав ОСОБА_3 щодо набуття вказаної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судове рішення апеляційного суду ухвалено відповідно до вимог закону, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, підстави для його скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження у неналежній процесуальній формі судового рішення, тобто постановою, а не ухвалою, як передбачено ЦПК України, колегія суддів відхиляє, оскільки закриття апеляційного провадження постановою, якою також вирішено питання щодо апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ніяким чином не вплинуло на права заявника. При цьому відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди за час прострочення їх повернення підлягають зміні, а саме зменшенню неустойки з 9 045 764,91 грн до 763 583,50 грн, в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктами оренди за час прострочення їх повернення змінити, зменшити розмір неустойки з 9 045 764,91 грн до 763 583,50 грн (сімсот шістдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят три гривні п`ятдесят копійок).

В іншій частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович