Постанова

від 16.03.2023 по справі 400/3799/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/3799/22Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Ленінського районного суду міста Миколаєва про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просив скасувати наказ Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.07.2022 року №12в/к/22 "Про припинення виплати середньомісячного заробітку ОСОБА_1 "; - зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області продовжити з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 до закінчення проходження військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем з 19.07.2022 протиправно припинено збереження за ним середнього заробітку, оскільки зміни, що були внесені до Кодексу Законів про Працю не повинні стосуватися працівників, призваних на військову службу до набрання чинності Законом №2352, а відповідно і середній заробіток у таких працівників повинен зберігатись. Зауважує, що статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позивач зазначає, що наказ Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.07.2022 року №12в/к/22 "Про припинення виплати середньомісячного заробітку ОСОБА_1 " порушує статтю 58 Конституції України, а також статтю 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка встановлює, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що оскаржуваний наказ порушує ст. 58 Конституції України, а також ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» про те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством. У рішенні від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 Конституційний Суд України назвав обов`язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців значущішим за будь-які інші цілі. Апелянт вказує, що судом невірно тлумачиться закріплений у ст. 58 Конституції України принцип незворотності дії закону в часі, ігноруючи рішення КСУ від 13.05.1997 № 1-зп. Апелянт вказує, що суд безпідставно посилається на рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», у якому йдеться про звуження обсягу соціального забезпечення через обмеженість можливостей держави, оскільки вказана практика не стосується витрат роботодавців і підвищених гарантій військовослужбовців, пріоритетність і безумовність яких закріплено у нормах-принципах ст. 17 Конституції України. Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 зазначає, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Між роботодавцем та працівником виникли триваючі правовідносини зі збереження середнього заробітку на час призову, їх реалізація розпочалась на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП, що діяла до 19.07.2022, а отримання середнього заробітку є безперервним процесом реалізації права, яке не реалізоване.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Миколаєва.

13.03.2022 наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " №97, позивача увільнено від займаних посад і призначено начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначає позивач у позовній заяві, до 19.07.2022 за ним зберігався щомісячний середній заробіток за місцем роботи.

Разом із тим, 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким було внесено зміни до Кодексу законів про працю України. Зокрема в частині 3 статті 119 Кодексу законів про працю України замінено слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на зберігаються місце роботи і посада.

Як наслідок, 19.07.2022 Ленінським районним судом міста Миколаєва винесено наказ №12в/к/22, відповідно до якого позивачу припинено нарахування та виплату середньомісячного заробітку.

Позивач, не погоджуючись з припиненням виплати відповідачем середнього заробітку з 19.07.2022, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ, припинення збереження заробітної плати за працівниками, які були прийняті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності вказаним Законом, є виправданим та відповідає Конституції України. Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наказ Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.07.2022 року №12в/к/22 "Про припинення виплати середньомісячного заробітку ОСОБА_1 ", є правомірним і не підлягає скасуванню, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно з ч. 1 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресію Російською Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилини 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилини 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 травня 2022 року №341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилини 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Так, частина 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Водночас, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже саме з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч.4-5 статті 119 КЗпП України гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Отже, вказаними змінами скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками.

Як вбачається з копії витягу із наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 13 березня 2022 року № 97 призначено ОСОБА_1 , начальника групи морально-психологічного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5).

Згідно копії наказу від 19.07.2022 року № 12в/к/22 про припинення виплати середньомісячного заробітку ОСОБА_1 зазначено: «У наказі від 01.03.22 № 6ос/г/22 «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу» слова «і середньомісячного заробітку» виключити. Припинити з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середньомісячного заробітку судді Ленінського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період» (а.с. 4).

Апелянт не погоджується із вищевказаним наказом, обґрунтовуючи це тим, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: «На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»

У п. 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання, а, в свою чергу, виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року.

З урахуванням зазначеного, у позивача з 19.07.2022 року відсутнє право на нарахування та виплату середнього заробітку Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області.

Посилаючись на ст. 58 Конституції України, апелянт вважає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ не поширюється на осіб, які призвані на військову службу до набрання чинності таких змін.

Колегія суддів зазначає, що Закон України №2352-ІХ не містить таких застережень, з огляду на вказане колегія суддів вважає такі посилання апелянта в апеляційній скарзі необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів вказує, що у рішенні від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. № № 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав, свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права» (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2- рп/2016).

Колегія суддів звертає увагу, що у частині 3 ст. 119 КЗпП, серед іншого, зазначено, що таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Разом із тим, Урядом прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини 3 ст. 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Законом №3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352 слід зберігати лише місце роботи (посаду).

Відтак, із моменту набрання чинності Законом №2352 не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19.07.2022 року №12в/к/22 "Про припинення виплати середньомісячного заробітку ОСОБА_1 ", є правомірним і не підлягає скасуванню.

Позовна вимога про зобов`язання територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області продовжити з 19 липня 2022 року нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 до закінчення проходження військової служби є похідною від першої позовної вимоги, а тому також не підлягає задоволенню.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик