Постанова

від 16.03.2023 по справі 640/4907/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/4907/21

адміністративне провадження № К/990/11424/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 640/4907/21

за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року (суддя Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року (суддя-доповідач - Горяйнов А.М., судді: Костюк Л.О., Черпіцька Л.Т.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Держмитслужби від 25 січня 2021 року № 42-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді директора Департаменту управління та розвитку персоналу Держмитслужби;

- стягнути з Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2021 року по день винесення рішення судом першої інстанції.

2. На переконання позивачки, її було протиправно звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та не було повідомлено про вивільнення у передбаченому законом порядку, не запропоновано вакантної посади державної служби. Зазначає, що відповідачем застосовано вибірковий підхід при визначенні осіб, які підлягали скороченню, у дійсності скорочення займаної позивачем посади не відбулося, а звільнення пов`язано виключно з особистими мотивами керівництва Держмитслужби.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

4. Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 440-IX) змін у Закон № 889-VIII норми частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Суд першої інстанції урахував, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення та припинення державної служби і не скористалася правом відкликати її. Також суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ про звільнення позивачки не надає необґрунтованих переваг іншим особам за їх певними ознаками та не передбачає поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях, отже прояви дискримінації щодо позивача відсутні.

5. Суд апеляційної інстанції погодився з наведено позицією Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, у зв`язку із чим рішення від 11 серпня 2021 року залишив без змін.

6. Апеляційний суд зауважив, що у даному випадку до спірних правовідносин застосуванню підлягає частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у редакції, яка діяла саме на момент ознайомлення позивачки з попередженням про наступне звільнення і на час видання оскаржуваного наказу. Відтак, оскільки ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення та видано наказ про припинення державної служби ще до прийняття і набуття чинності Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», то відповідні зміни до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII не впливають на нормативне регулювання спірних правовідносин.

7. Окрім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 від 18 січня 2021 року за своїм змістом не є заявою про звільнення зі служби за власним бажанням або за угодою сторін у розумінні статті 86 Закону № 889-VIII, оскільки в цій заяві позивачка просила вважати днем припинення державної служби та звільнити її із займаної посади з 27 січня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. У розглядуваному випадку припинення державної служби відбулося за ініціативою суб`єкта призначення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, а не за ініціативою державного службовця. Таким чином фактичною підставою для видачі оскаржуваного наказу стало скорочення посади державної служби, яку обіймала позивачка та закінчення тридцятиденного строку, обчисленого з дня попередження про наступне звільнення, а не її заява від 18 січня 2021 року.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

8. 11 травня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, ухвалити у справі нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

9. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 липня 2021 року у справі №140/6353/20, від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20, від 24 грудня 2021 року у справі № 240/4828/20 щодо обов`язку суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю усі вакантні посади державної служби у тому самому державному органі у разі звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Також скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 87 Закону № 889-УІІІ у випадку подання державним службовцем заяви про припинення державної служби (яка не передбачена жодним положенням законодавства та не може бути підставою для звільнення за ініціативою суб`єкта призначення) та необхідності дотримання суб`єктом призначення процедури звільнення державного службовця.

10. На переконання автора касаційної скарги, при розгляді даного спору та застосуванні положень статті 87 Закону № 889-VІІІ, суди попередніх інстанцій не мали брати подану ОСОБА_1 заяву до уваги, оскільки дослідженню підлягало виключно питання дотримання Держмитслужбою процедури звільнення державного службовця. При цьому, така процедура не була дотримана відповідачем на лише в частині непропонування позивачці іншої вакантної посади державної служби, а й у частині строків звільнення, на що судами попередніх інстанцій не було звернуто увагу.

11. Поряд із цим касатор наполягає на дискримінаційному характері звільнення ОСОБА_1 , покликаючись на те, що переважна більшість посадових осіб Держмитслужби була переведена на іншу посаду або працює поза штатним розписом, а звільнені були менше 4 % осіб від тих, кому було вручено повідомлення про наступне вивільнення.

12. На додаток, у касаційній скарзі зазначено, що вирішення цієї справи має виняткове значення для позивачки, позаяк остання має стаж роботи в митних органах майже 25 років, є взірцевим працівником та професійним державним службовцем, однак була протиправно звільнена з посади спірним наказом Держмитслужби.

13. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

14. 22 червня 2022 року Держмитслужба подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити скаргу позивачки без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15. У свою чергу, ОСОБА_1 подала пояснення на відзив відповідача, де повторно наголосила на тому, що саме Держмитслужба була уповноважена на складання та затвердження наказу про її звільнення, на відповідача був покладений тягар чітко та недвозначно зазначити причину звільнення. Зазначивши у якості такої причини власну ініціативу (стаття 87 Закону № 889-VІІІ), Держмитслужба втратила можливість посилатись на будь-які інші обставини, зокрема на заяву ОСОБА_1 . Відтак, при звільненні, відповідач мав дотримуватися процедури, яка регламентує звільнення саме на підставі статті 87 вказаного Закону, що протиправно зроблено не було.

16. Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17. Наказом Держмитслужби від 03 вересня 2020 року № 802-о ОСОБА_1 призначено з 04 вересня 2020 року на посаду директора Департаменту управління та розвитку персоналу Держмитслужби за результатами добору, шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

18. Наказом Держмитслужби від 07 грудня 2020 року № 555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік» введено в дію зміни до штатного розпису на 2020 рік.

19. Листом від 22 грудня 2020 року № 08-1/12-01/10/ НОМЕР_1 ОСОБА_1 направлено попередження про наступне звільнення. Згідно з протоколом про доведення інформації та документів до відома державних службовців від 22 грудня 2020 року вказане попередження було направлене також на електронну адресу позивачки.

20. 18 січня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву голові Держмитслужби, у якій просила вважати днем припинення державної служби та звільнення її із займаної посади 27 січня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

21. Наказом Держмитслужби від 25 січня 2021 року № 42-о відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ було припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 із займаної посади директора Департаменту управління та розвитку персоналу Держмитслужби 27 січня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби. Підстава: попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , протокол про доведення інформації та документів до вдома держаних службовців від 22 грудня 2020 року, заява ОСОБА_1 , лист Міністерства фінансів України від 21 січня 2021 року № 17030-18-61/1736.

V. Нормативне регулювання та позиція Верховного Суду

22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

24. Касаційне провадження у провадження у цій справі відкрите з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у частині обов`язку суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю усі вакантні посади державної служби у тому самому державному органі у разі звільнення, а також формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування статті 87 Закону № 889-VІІІ у випадку подання державним службовцем заяви про припинення державної служби.

25. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

26. Зі змісту спірних правовідносин слідує, що такі склалися з приводу звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту управління та розвитку персоналу Держмитслужби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Держмитслужби відповідно до наказу від 07 грудня 2020 року № 555.

27. З оскаржуваного наказу Держмитслужби від 25 січня 2021 року № 42-о «Про звільнення ОСОБА_1 » видно, що нормативною підставою його видання є пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ.

28. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

29. Водночас принагідно відмітити, що на момент звільнення позивачки норми Закону №889-VIII та КЗпП України зазнали суттєвих змін та змінили порядок вивільнення державних службовців.

30. Так, за приписами пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

31. У первинній редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

32. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

33. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

34. Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

35. Також Законом № 117-ІХ були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

36. Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

37. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

38. У подальшому, 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону №889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

39. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 440-IX), підпунктом «в» пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.

40. Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.

41. Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

42. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Держмитслужби від 07 грудня 2020 року №555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік» введено в дію зміни до штатного розпису на 2020 рік, які полягають у створенні Департаменту по роботі з персоналом, у який входить чотири відділи.

43. Таким чином, у структурі апарату Держмитслужби України та її штатному розписі на 2020 рік була відсутня посада директора Департаменту управління та розвитку персоналу, на яку ОСОБА_1 була призначена у вересні 2020 року.

44. У зв`язку із тим, що позивачка перебувала у стані тимчасової непрацездатності з 23 листопада по 16 грудня 2020 року та у відпустці з 17 грудня 2020 року по 14 січня 2021 року, попередження про наступне звільнення від 22 грудня 2020 року було направлено Держмитслужбою у передбаченому статтею 9-1 Закону № 889-VIII порядку листом від 22 грудня 2020 року № 08-1/12-01/10/ НОМЕР_1 на електронну адресу позивачки, а також на її поштову адресу. Факт отримання попередження про наступне звільнення не заперечується відповідачем.

45. Ураховуючи приписи частини четвертої статті 9-1 Закону № 889-VIII, позивачка уважається такою, що повідомлена про звільнення наступне 27 грудня 2020 року.

46. Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону № 440-ІХ.

47. Так, у попередженні про наступне звільнення ОСОБА_1 попереджено про те, що після сплину 30-денного терміну з моменту ознайомлення з цим попередженням їй може бути припинено державну службу та звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ - у зв`язку з скороченням посади.

48. При цьому у попередженні позивачці не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу. Упродовж періоду часу з дня попередження про наступне звільнення до звільнення позивачці не пропонувалися вакантні посади для переведення.

49. У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд сформував правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 440-IX), виклавши його у низці постанов, зокрема від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 30 листопада 2021 року у справі 480/4055/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 28 квітня 2022 року у справі №380/3580/20, від 09 лютого 2022 року у справі №640/10526/20 та багатьох інших.

50. Цей висновок полягає в тому, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VІІІ слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

51. Суд констатував, що із набранням чинності Законом № 440-IX законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу. Водночас аналіз положень Закону № 889-VІІІ свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

52. Указаний висновок є релевантним до цієї справи і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Підстави для відступу від наведеного розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ відсутні.

53. У цьому зв`язку колегія суддів, оцінивши доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20, від 16 червня 2021 року у справі № 440/1964/20 та від 24 грудня 2021 року у справі № 240/4828/20, зазначає наступне.

54. У справах № 140/6353/20, № 440/1964/20 суд касаційної інстанції не прийняв нового рішення, формуючи правові висновки, а направив їх новий розгляд до суду першої інстанції внаслідок недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

55. У справі № 140/6353/20 державного службовця не було належним чином повідомлено про наступне звільнення. Верховний Суд зазначив про необхідність застосовувати до спірних правовідносин, що виникли після 13 лютого 2020 року, норми Закону № 889-VIII, а не КЗпП України. Однак ураховуючи задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій та поновлення державного службовця на посаді, Верховний Суд вказав про таку можливість роботодавця лише за наявності вакантних посад. Проте, дана обставина судами першої та апеляційної інстанцій встановлена не була.

56. У справі № 440/1964/20 працівник (позивач) мав право на соціальну гарантію у вигляді збереження за ним місця роботи на весь період лікування як особи, яка хворіє на туберкульоз, а тому пріоритетним у правозастосуванні до спірних правовідносин є не Закон № 889-VIII, а Закон України «Про протидію захворювання на туберкульоз».

57. Аналогічний підхід щодо висвітлення обставин у справах №140/6353/20, №440/1964/20 наведений у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 11 серпня 2022 року у справі №640/29405/20, від 22 листопада 2022 року у справі № 440/8004/20, від 16 лютого 2023 року у справі № 120/7619/20-а та ін.

58. Також, у справі № 240/4828/20 позивача (державного службовця) було звільнено з посади у зв`язку із ліквідацією юридичної особи публічного права - Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, тобто на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. При цьому, як зазначив у цій справі суд касаційної інстанції, позивача було попереджено наказом від 24 жовтня 2019 року, тобто до набрання чинності Законом № 378-IX.

59. Водночас у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, який діяв у редакції Закону № 440-IX.

60. Отже, висновки Верховного Суду у справах № 140/6353/20, № 440/1964/20, №240/4828/20 ґрунтувалися на фактичних обставинах і відповідних їм правовідносинах, які сутнісно відрізняються від тих, які є у справі ОСОБА_1 , а також на іншому (відмінному) правовому регулюванні.

61. За таких обставин колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ та обґрунтовано врахував релевантну правову позицію Верховного Суду.

62. Це зумовлює висновок про те, що доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

63. Як уже зазначалося, ОСОБА_1 уважається такою, що повідомлена про наступне звільнення 27 грудня 2020 року - на п`ятий календарний день з моменту відправлення попередження на її електронну пошту, як-то визначено частиною четвертої статті 9-1 Закону № 889-VІІІ.

64. При цьому, в оскаржуваному наказі від 25 січня 2021 року № 42-о про звільнення позивачки зазначено про припинення нею державної служби та звільнення з 27 січня 2021 року.

65. Відтак, звільнення ОСОБА_1 відбулося у межах тридцятиденного строку, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VІІІ.

66. Також відповідачем дотримано порядок погодження Міністром фінансів України звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту управління та розвитку персоналу Держмитслужби, про що 21 січня 2021 року отримано відповідне рішення.

67. Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що відповідач неправомірно, врахувавши заяву ОСОБА_1 від 18 січня 2021 року, звільнив її на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, Суд зазначає про таке.

68. Судами встановлено, що у наказі Держмитслужби від 25 січня 2021 року № 42-о «Про звільнення ОСОБА_1 » підставою для його видачі зазначено: попередження про наступне звільнення, протокол про доведення інформації та документів до відома державних службовців від 22 грудня 2020 року, заява ОСОБА_1 , лист Міністерства фінансів України від 21 січня 2021 року № 17030-18-61/1736.

69. Як зазначалося вище, 18 січня 2021 року позивачка подала на ім`я голови Держмитслужби заяву, в якій просила вважати днем припинення державної служби та звільнити її із займаної посади з 27 січня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

70. Тож можна констатувати, що під час видання спірного наказу відповідач урахував заяву ОСОБА_1 від 18 січня 2021 року в частині визначення дати її звільнення.

71. Між тим, суди обох інстанцій слушно зауважили про те, що подана позивачкою заява за своїм змістом не є заявою про звільнення у розумінні положень статті 86 Закону № 889-VІІІ, адже згідно з цією нормою ініціатива державного службовця на звільнення може бути висловлена шляхом подання відповідної заяви за власним бажанням або за угодою сторін. Однак, позивачкою подано заяву з проханням звільнити з державної служби у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Держмитслужби без скорочення чисельності та штату державних службовців, тобто з підстави, що в силу положень Закону № 889-VІІІ може бути застосована лише за ініціативою суб`єкта призначення.

72. Подання позивачкою заяви з таким формулюванням звільнення не впливає на саме звільнення у спірних правовідносинах та його процедуру.

73. Таким чином, фактичною підставою для видачі Держмитслужбою оскаржуваного наказу стало скорочення посади державної служби, яку обіймала позивачка та закінчення тридцятиденного строку, обчисленого з дня попередження про наступне звільнення, а не її заява від 18 січня 2021 року, врахування якої у частині визначення дати звільнення не свідчить про незаконність такого наказу.

74. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 18 серпня 2022 року у справі № 640/4449/21, касаційне провадження у якій було відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України - у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції чинній на момент звільнення позивача) у випадку написання державними службовцем заяви про припинення державної служби після отримання ним попередження про звільнення.

75. Суд критично оцінює посилання касатора на правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №813/1229/17, оскільки у названій справі заяви позивача про припинення державної служби не були прийняті до уваги, на відміну від спірних правовідносин у справі № 640/4907/21.

76. Зважаючи на це, колегія суддів не знайшла підтвердження аргументам касатора щодо неправильного застосування положень статті 87 Закону № 889-VIII.

77. На додаток колегія суддів, реагуючи на доводи касаційної скарги щодо дискримінаційного характеру звільнення ОСОБА_1 , вказує слідуюче.

78. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон №5207-VI) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

79. Згідно з вищенаведеною дефініцією поняття «дискримінація», остання має місце лише тоді коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням частини першої статті 24 Конституції України і статті 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.

80. Однак позивачкою не обґрунтовано факту наявності щодо неї дискримінації саме за певною ознакою, як це передбачено Законом № 5207-VI. З огляду на це Суд уважає, що має місце припущення позивачки про обмеження її прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.

81. За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності наказу Держмитслужби від 25 січня 2021 року № 42-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та, відповідно, відсутності підстав для задоволення позову.

82. Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

83. Доводи скаржника, що слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

84. Інші аргументи та твердження касатора зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою обставинам справи. Однак, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

85. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

86. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

87. Оскільки касаційним судом не встановлено підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, то враховуючи положення статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІ. Висновки щодо розподілу судових витрат

88. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у справі №640/4907/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько