Постанова

від 15.03.2023 по справі 294/1947/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №294/1947/21 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О.

Категорія 76 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

Секретаря судового засідання Кузьменко А.О.

з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міської ради Житомирської області

на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Леська М.О.

у цивільній справі №294/1947/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Чуднівської міської ради Житомирської області та Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міської ради Житомирської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення від роботи та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила визнати незаконним та скасувати наказ виконуючої обов`язки Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міської ради Житомирської області Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міської ради Житомирської області №79-к/тр від 06.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 »; стягнути з Відділу освітиЧуднівської міськоїради Житомирськоїобласті невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення її від роботи та стягнути 10000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування поданого позову зазначала, що з 17.08.1987 вона перебуває у трудових відносинах з Комунальним закладом «Чуднівський ліцей» Чуднівської міської ради. Спочатку позивач була прийнята на посаду вихователя ГПД, а згодом, 01.09.1989 її було переведено на посаду вчителя початкових класів, де й працює по теперішній час. У листопаді 2021 року відповідач висунув вимогу подання інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Згодом позивача було двічі повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19, а також 06.12.2021 року їй було вручено наказ про відсторонення від роботи №79-к/тр від 06.12.2021 з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби. Позивач повідомила керівництво закладу про те, що вона нічого не має проти профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 і в майбутньому планує зробити це щеплення. Проте, на даному етапі офіційно медиками усього світу визнано, що така хвороба як COVID-19 неналежно вивчена, відповідно вакцини проти цієї хвороби не пройшли належні етапи розробки та перевірки і вона хвилюється за своє здоров`я та відмовляється бути учасником експерименту по випробуванню вказаних вакцин. Позивач вважає, що у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу її позбавлено права на працю. Тому такий наказ є незаконним.

Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 12 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючої обов`язки директора Комунального закладу «Чуднівський ліцей» Чуднівської міської ради Житомирської області Лесі Косюк №79-к/тр від 06.12.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ».

Зобов`язано Відділ освіти Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області (код ЄДРПОУ 42870829) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період з 06 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року включно, обраховану відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за один місяць.

Стягнуто з Комунального закладу «Чуднівський ліцей» Чуднівської міської ради Житомирської області (код ЄДРПОУ 22053712) в дохід держави судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

У поданій апеляційній скарзі Комунальний заклад «Чуднівський ліцей» Чуднівської міської ради Житомирської області просить вказанерішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівник закладу освіти зобов`язаний відсторонити працівника від роботи, якщо у нього відсутнє щеплення проти COVID-19 або відсутні абсолютні протипоказання. Строк відсторонення триватиме до усунення причин, що його зумовили, тобто на період дії карантину або до отримання щеплення проти COVID-19.

Зазначає, що сумніви щодо законності наказу МОЗ України №2153 є безпідставними, оскільки вказаний наказ пройшов необхідну процедуру по введенню його в дію.

Перелік підстав для відсторонення від роботи працівника зазначені в статті 46 КЗпП України. Тобто, до інших випадків, передбачених законодавством, належить зокрема відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організації, для яких таке щеплення є обов`язковим. Це передбачено ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Зазначає, що лікарем надано довідку ОСОБА_1 про тимчасове, а саме протягом двох тижнів, протипоказання до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19. На час терміну, вказаного в довідці, від керівництва КЗ «Чуднівський ліцей» до ОСОБА_1 жодних повідомлень, заяв тощо, щодо проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, не надходило. Після закінчення вказаного в довідці терміну керівництво ознайомило ОСОБА_1 із повідомленням №423 від 30.11.2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19».

Вважає, що винесення наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи здійснювалися на підставі вищезазначених нормативно-правових актів та Законів. Крім того, у зв`язку із відстороненням одночасно призупиняється виплата заробітної плати, якщо інше не встановлено законодавством.

Також, посилається на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 01.04.2020 у справі №761/12073/18.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач працює вкомунальному закладі«Чуднівський ліцей»Чуднівської міської ради Житомирської областівчителем початкових класів (а.с. 13-14).

Згідно наказу відповідача №79-к/тр від 06.12.2021 позивача на підставі ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» відсторонено від роботи з 06.12.2021 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без збереження заробітної плати. З таким наказом позивач була ознайомлена 06.12.2021, по що свідчить відповідний її запис у наказі (а.с. 28).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

При цьому судом враховано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено устатті 8 Конституції України.

Згідно ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

За змістом п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (даліКонвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію ст. 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в п. 2 ст. 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями ст. 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту п. 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в п. 2 ст. 8 Конвенції мети. Втручання становитиме порушення гарантій ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, відповідно до статті 10 Закону України«Про основи законодавства України про охорону здоров`я»громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно з ст. 12 Закону України«Про захист населення від інфекційних хвороб»Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 затвердженоПерелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до якого увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, за загальним правилом такому працівникові заробітна плата не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця зберегти заробітну плату за працівником, відстороненим через відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби.

Водночас,відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення.Керівник має ознайомити з таким наказом працівника. Якщо працівник відмовляється ознайомитись з наказом та поставити свій підпис, про це складається акт. На період відсторонення за працівником зберігається робоче місце.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Разом з тим, відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом. Тому в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення.

При цьому, у за змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, щовідсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускаєтьсяу разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон 4004) підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини другої статті 27 Закону4004 обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.У разі необґрунтованої відмови від щепленняза поданням відповідних посадовихосібдержавної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом4004, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.041995 №66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за №270/806 (далі Інструкція66).

Пунктом 2.3 Інструкції66 встановлено, щоподання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України,який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції66особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаютьсягромадяни та неповнолітні діти, а такожокремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Відповідно до 2.2 Інструкції 66 правовнесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності наданоголовному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції66 визначено,що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Поданняпро відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції66.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції 66термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком №2 до цієї Інструкції.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, щооргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч.1,2ст.32Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідност.286ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел.

Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Тобто, посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.

Відповідно вказаному,за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.

Апеляційний суд вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

В даному випадку судом встановлено, що позивачка є працівником Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міськоїради Житомирськоїобласті та обіймає посаду вчитель початкових класів. Формально вона належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню відCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно з наказом Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міськоїради Житомирськоїобласті №79-к/тр від 06.12.2021 «Про відсторонення від роботи» відсторонено ОСОБА_1 від роботи з 06.12.2021 на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без збереження заробітної плати.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом№1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Велика ПалатаВерховного Судуу своїйпостанові від14.12.2022року усправі №130/3548/21зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Апеляційний суд враховує, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи вчителем початкових класів, не запропонував форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, яка не була щеплена та створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Тобто,при розглядіподібних справсуд повиненвраховувати,щосуспільні інтересипревалюють надособистими,однак лишетоді,коли втручанняу відповідніправа особимає об`єктивніпідстави (передбаченезаконом,переслідує легітимнумету,є нагальнонеобхідним іпропорційним такійметі).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно вважав, що вимоги позивача про скасування наказу про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Окрім того, станом на 01.03.2022 право позивача на працю відновлено відповідачем у зв`язку із зупиненням дії Наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 до завершення воєнного стану в України, що підтверджується наказом відповідача №13/к/тр від 01.03.2022 (а.с.110).

Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, суд виходить із наступних норм права.

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як визначеновчастиніпершої статті 94КЗпПУкраїни та частині першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Судом було встановлено, що в період з 06 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року позивачу призупинено виплату заробітної плати.

Оскільки судом встановлено, що на порушення статті 46КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов і в частині стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року в справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зроблено висновок, що: «у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не частини невиплаченої заробітної плати».

Аналогічні висновки містяться у роз`ясненні Пленуму Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у якій зазначено, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положення статті 235КЗпПУкраїни встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умовколективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу від 06 грудня 2021 року № 79-к/тр про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку ефективним способом порушеного права буде стягнення із відповідача невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Згідно з п.5 Постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.1995, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Визначаючи розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вірно прийняв наданий позивачем розрахунок за період відсторонення з 06.12.2021 по 28.02.2022.

За таких обставин, суд вірно врахував, що компенсація позивачці заробітної плати за час, коли вона фактично не працювала, є справедливою сатисфакцією.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі 130/3548/21.

Щодо вимог про відшкодування 10000 гривень моральної шкоди, суд обгрунтовано відмовив у їх задоволенні з наступних підстав.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування, зокрема моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 та ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 18 Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з`ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.

Так, позивач у позові зазначає, що підставою для відшкодування моральної шкоди є норми ст. 237 -1 КЗпП України. Вказав, що його право на працю було порушено відповідачем незаконним відстороненням від роботи, ця обставина вимагала від нього додаткових зусиль по відновленню порушеного права, пов`язаного з необхідністю звернення до фахівця в галузі права для звернення до суду. Відсторонення від роботи вплинуло також на його моральний стан.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої роботодавцем, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

За змістом частини 4 статті 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань (правова позиція ВС по справі №580/1617/19 у постанові від 23 січня 2020 року).

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на обставини заподіяння її моральної шкоди внаслідок зміни ставлення до неї на зневажливе зі сторони інших її колег у присутності учнів, що відповідно вплинуло на ставлення учнів і їх батьків до позивача та вплинуло на ділову репутацію позивача, вона відчувала на собі дискримінацію через те, що не вакцинована. Усе це призвело до моральних страждань та погіршення стану здоров`я позивача, вона проходила курс лікування, постійно хвилювалась, втратила нормальний сон, що вплинуло на її звичний спосіб життя.

Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, якими урегульовано питання відшкодування моральної шкоди та підстави такого відшкодування, суд дійшов обгрунтованого висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягав.

Апеляційний судпогоджується звисновками судупершої інстанції щодо часткового задоволення позову.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального закладу«Чуднівський ліцей»Чуднівської міської ради Житомирської області залишити без задоволення.

Рішення Чуднівського районного судуЖитомирської областівід 12грудня 2022 року залишитибез змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: