Рішення

від 03.02.2023 по справі 910/18215/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.02.2023Справа № 910/18215/21

Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/18215/21

За позовом Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітуча волошкова галявина»

про стягнення 302895,05 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітуча волошкова галявина» (далі - відповідач) про стягнення 312754,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди житлових приміщень №149 від 18.07.2018 за період березень-липень 2021 року та за договором про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна (житлових приміщень) та надання комунальних послуг орендарю №180 від 01.09.2018 за період червень - липень 2021 року не сплатив орендну плату та надані комунальні послуги, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг по орендній платі в сумі 215361,39 грн, пеню у розмірі 9859,40 грн та борг за комунальні послуги у розмірі 87533,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18215/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у задоволенні заяви Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» про забезпечення позову відмовлено.

У судовому засіданні 11.01.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання на 01.02.2022.

У судовому засіданні 01.02.2022 позивач подав заяву про зміну підстав позову, у якій зазначає про те, що договір оренди нерухомого майна №149 від 18.07.2018 року, на підставі якого були заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості по орендній платі, був визнаний недійсним постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі №910/10222/19, а відтак між сторонами у справі склалися відносини з фактичного користування нерухомим майном - гуртожитком-готелем по вул. О. Довженка 16, в м. Києві без достатньої правової підстави, тому просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 215361,39 грн на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України та заборгованість з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат за договором про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна (житлових приміщень) та надання комунальних послуг орендарю від 01.09.2018 №180 в сумі 87533,66 грн з підстав наведених в позові.

У судовому засіданні 01.02.2022 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.02.2022.

У судовому засіданні 08.02.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення відповідачу строку для подання відзиву на позов та відкладення підготовчого засідання на 11.02.2022.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення відповідачу додаткового строку для подачі відзиву на позовну заяву до 16.02.2022.

При цьому, суд зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви про поновлення пропущеного процесуального строку. Відтак, її може бути викладено і у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Схожий за своїм змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №922/3121/19, від 27.05.2021 у справі №911/4923/14 та від 04.02.2021 у справі №5023/9521/11.

У судовому засіданні 11.02.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну підстав позову та відкладення підготовчого засідання на 01.03.2022.

Згідно приписів частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви про зміну підстав позову, виходячи із співвідношення змісту поданої позовної заяви та вказаної заяви позивача, судом встановлено, що позивачем доповнено позов новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин і частковою зміною посилання на норми матеріального права в частині підстав стягнення коштів за договором оренди, який був визнаний недійсним.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

Отже, оскільки часткова зміна підстав позову, викладена позивачем у його письмовій заяві та подана у встановлений строк, суд дійшов висновку про задоволення даної заяви, відтак з`ясування обставин та дослідження доказів у даній справі №910/18215/21 здійснюється судом відповідно до предмету та підстав поданого позивачем позову (з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 01.02.2022 та зменшення розміру позовних вимог).

17.02.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем неправомірно заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, яка регулює набуття майна без достатньої правової підстави, оскільки договір оренди №149 від 18.07.2018 року був визнаний недійсним лише 07.07.2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/10222/19, а відтак користування відповідачем нерухомим майном (готелем-гуртожитком) з 18.07.2018 року по 07.07.2021 року мало місце на підставі укладеного між сторонами у справі договору оренди. Відповідач також вказує на відсутність доказів надсилання на адресу ТОВ «Квітуча волошкова галявина» рахунків на оплату орендної плати та комунальних послуг та фактичного понесення позивачем таких витрат.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києві підготовче засідання 01.03.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 підготовче засідання у справі №910/18215/21 призначено на 22.07.2022.

У судовому засіданні 22.07.2022 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 02.08.2022.

У судовому засіданні 02.08.2022, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 19.08.2022.

У судових засіданнях 19.08.2022 та 13.09.2022 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України були оголошені перерви, зокрема, до 21.10.2022.

Судове засідання, призначене на 21.10.2022, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 призначено судове засідання на 24.01.2023.

24.01.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення у судових дебатах (письмова промова) за змістом якої позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 24.01.2023 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України була оголошена перерва до 03.02.2023.

У судове засідання 03.02.2023 представники сторін не з`явилися, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

При цьому, про обізнаність учасників справи з судовим провадження свідчить і подання ними заяв по суті спору, а як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складені протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 03.02.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 03.02.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2018 року між Державним підприємством «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квітуча волошкова галявина» (орендар) було укладено договір оренди житлових приміщень №149 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - житлові приміщення загальною площею 1303,8 кв.м., розміщені у будинку готелю - гуртожитку, розташованого за адресою: вул. О. Довженка, 16, м. Київ.

Відповідно до умов пункту 2.1 договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання - передавання майна.

Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати та державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2018 року 34745 грн. 03 коп. Орендна плата за перший місяць оренди липень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 3.2 договору).

За умовами пункту 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистик України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

Згідно з пунктом 3.6 договору орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Договір укладено строком на 10 років, що діє з 18.07.2018 року по 18.07.2028 року включно (пункт 10.1 договору).

За актом приймання - передачі орендованого майна від 01.09.2018 позивач передав, а відповідач, в свою чергу, прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - житлові приміщення, розміщені у будинку готелю - гуртожитку, розташованого за адресою: вул. О. Довженка, 16, м. Київ.

На виконання умов договору оренди, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату орендної плати за період березень-липень 2021 року на загальну суму 215361,39 грн, а саме: №1162 від 31.03.2021 на суму 49853,15 грн, №1495 від 30.04.2021 на суму 51042,78 грн, №1998 від 31.05.2021 на суму 50906,42 грн, №2360 від 30.06.2021 на суму 51869,44 грн, №3000 від 07.07.2021 на суму 11689,60 грн.

Таким чином, відповідач за період з березня по липень 2021 року мав сплатити за оренду житлових приміщень, розташованих за адресою: вул. О. Довженка, 16, м. Київ, 215361,39 грн.

Однак, відповідач оплату не здійснив, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у наведеній сумі.

Поряд з цим, постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 року у справі №910/10222/19 за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, Міністерства культури України до ДП «Кіностудія імені О. Довженка», ТОВ «Квітуча волошкова галявина» визнано недійсним договір оренди нерухомого майна (житлових приміщень, розташованих у будинку готелю-гуртожитку, загальною площею 1303,8 кв.м. по вул. О. Довженка, 16, у м. Києві) від 18.07.2018 року №149.

У зв`язку з визнанням договору оренди нерухомого майна від 18.07.2018 року №149 недійсним, 08.07.2021 року позивач листом №386 звернувся до відповідача з вимогою про термінове повернення орендованого нерухомого майна та звільнення приміщень, розташованих у будинку готелю-гуртожитку, загальною площею 1303,8 кв.м. по вул. О. Довженка, 16, у м. Києві та погашення заборгованості перед Кіностудією за користування вказаними приміщеннями, оскільки правові підстави перебування ТОВ «Квітуча волошкова галявина» у спірних приміщеннях починаючи з 07.07.2021 року відсутні.

З метою повернення вказаного нерухомого майна з володіння та користування відповідача, на підставі наказу ДП «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» №44 від 13.07.2021 року у готелі призначена та проведена з 16.07.2021 року по 20.07.2021 року інвентаризація майна. Таким чином, як вказує позивач, з 16.07.2021 року ТОВ «Квітуча волошкова галявина» звільнило спірні житлові приміщення та припинило їх використання.

З урахуванням наведеного, посилаючись на фактичне користування відповідачем у період з березня по липень 2021 року нерухомим майном - будинком готелем-гуртожитком, загальною площею 1303,8 кв.м. по вул. О. Довженка, 16, м. Київ, без договору оренди та недоотриманням позивачем доходів у вигляді орендної плати в сумі 215361,39 грн позивач звернувся до суду із позовом про повернення 215361,39 грн як безпідставно набутих згідно статті 1212 Цивільного кодексу України та стягнення наявної заборгованості в сумі 87533,66 грн за договором про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна (житлових приміщень) та надання комунальних послуг орендарю від 01.09.2018 №180.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Таким чином, застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №910/13814/17 та від 14.01.2021 у справі №922/2216/18.

У даному випадку, судом встановлено, що спірний договір оренди №149 від 18.07.2018 року визнано недійсним постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 року у справі №910/10222/19.

Відтак, враховуючи недійсність спірного правочину, в даному випадку, відбулась трансформація правовідносин сторін, у зв`язку з чим правова підстава використання відповідачем житлових приміщень готелю-гуртожитку та перебування в ньому ТОВ «Квітуча волошкова галявина» відпала.

Відповідно до частини 1, 2 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Суд відзначає, що стаття 236 Цивільного кодексу України є єдиною нормою, яка визначає момент недійсності правочину з моменту його вчинення. Інших правил, які б встановлювали цей момент, у тому числі щодо договорів оренди, жодний законодавчий акт не містить.

Отже, чинне законодавство не передбачає можливості визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов`язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов`язки передбачалися на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов`язання за цим договором - припинятися на майбутнє.

При цьому, невиконані зобов`язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами. Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов`язання по ньому припиняються на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних правовідносин.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №924/778/17, від 10.03.2020 у справі №921/96/18.

Таким чином, спірний договір оренди нерухомого майна №149 від 18.07.2018 року, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (укладення), тобто з 18.07.2018 року, а тому договірні відносини між сторонами у справі у спірний період березень-липень 2021 року були відсутні, що дає підстави для застосування у даному випадку положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Вищевикладене спростовує заперечення відповідача про те, що ТОВ «Квітуча волошкова галявина» правомірно користувалось нерухомим майном на підставі договору оренди починаючи з 18.07.2018 року (тобто з дати укладання договору оренди) та по 07.07.2021 року дата визнання договору оренди недійсним на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 року у справі №910/10222/19, так як можливість визнання договору оренди недійсним лише на майбутнє з дати винесення відповідного рішення суду не узгоджується з положеннями цивільного та господарського законодавства. Відповідач помилково ототожнює дату винесення постанови суду від 07.07.2021 року у справі №910/10222/19 з моментом недійсності спірного договору оренди, а тому твердження відповідача про неможливість застосування у даному випадку положень статті 1212 Цивільного кодексу України в якості підстави для стягнення коштів з відповідача є хибними.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач користувався нерухомим майном - будинком готелем-гуртожитком, загальною площею 1303,8 кв.м. по вул. Довженка, 16, в м. Києві, починаючи з 01.09.2018 року, про що свідчить акт приймання-передачі орендованого майна за вказаною адресою у користування, по 07.07.2021 року, про що свідчить підписаний представниками сторін акт надання послуг №81 від 07.07.2021 року та акт надання послуг №82 від 07.07.2021 року.

Фактичне використання відповідачем нерухомого майна, право господарського відання яким закріплено за позивачем, мало місце на підставі договору оренди, який було визнано недійсним, отже на момент вирішення даного спору відповідна правова підстава правовідносин сторін відпала (визнана недійсною).

При цьому, з матеріалів справи вбачається і не спростовано відповідачем під час розгляду справи, що за відповідачем рахується заборгованість по оплаті за оренду приміщень готелю за період з березня по липень 2021 року в загальній сумі 215361,39 грн.

Отже, наразі існує невиконане зобов`язання відповідача щодо оплати орендної плати за недійсним договором оренди, що виникло та існувало до дати прийняття судом рішення про визнання його недійсним.

Відтак, фактичний користувач (орендар) нерухомого майна, який без достатньої правової підстави та за рахунок власника цього майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування таким майном, зобов`язаний повернути ці кошти власнику майна на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Близьку за змістом правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц.

Згідно приписів статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За таких обставин, враховуючи фактичне користування нерухомим майном на підставі договору оренди, який в подальшому був визнаний в судовому порядку недійсним, суд прийшов до висновку, що збережені відповідачем за рахунок позивача кошти по оплаті орендної плати у загальному розмірі 215361,39 грн у розумінні приписів статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, підлягають поверненню позивачеві.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 215361,39 грн, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав.

У той час як приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.

Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначалось вище, позивач звертався до відповідача з листом-вимогою від 08.07.2021 про погашення заборгованості за користування житловими приміщеннями у готелю-гуртожитку, а також звільнення вказаних приміщень у зв`язку з тим, що правова підстава для їх подальшого використання відпала внаслідок визнання договору оренди №149 від 18.07.2018 року недійсним.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що представник ТОВ «Квітуча волошкова галявина» був присутнім у судовому засіданні при оголошенні Північним апеляційним господарським судом постанови від 07.07.2021 року у справі №910/10222/19 про визнання недійсним договору оренди №149 від 18.07.2018 року.

Отже, за висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про недійсність договору оренди, тобто з 07.07.2021 року.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу коштів в сумі 215361,39 грн відповідач не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 215361,39 грн підлягають задоволенню.

Разом з цим, під час розгляду справи судом встановлено, що 01.09.2018 року між Державним підприємством «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квітуча волошкова галявина» було укладено договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна (житлових приміщень) та надання комунальних послуг орендарю, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець забезпечує обслуговування, належні умови експлуатації нерухомого майна - житлові приміщення (далі по тексту-приміщення), що надано в оренду орендарю на підставі договору оренди житлових приміщень №149 від 18.07.2018 року, а також забезпечує обслуговування прилеглої до приміщень території, а орендар відшкодовує балансоутримувачу витрати на виконання вказаних робіт на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктами 1.2 та 1.3 договору визначено, що житлові приміщення розміщені у будинку готелю-гуртожитку розташованого за адресою: м. Київ, вул. О. Довженка, 16, загальною площею 1303,8 кв.м.

Перелік експлуатаційних витрат та комунальних послуг і їх вартість, що підлягають відшкодуванню орендарем при їх наявності сторонами узгоджено в пункті 2.1 договору.

Згідно пункту 3.1 договору загальна вартість наданих у поточному (звітному) місяці комунальних послуг та загальна сума відшкодування експлуатаційний витрат визначається орендодавцем у відповідності до пункту 2.1 договору та фіксується у рахунку.

Орендодавець зобов`язується щомісячно надавати орендарю належним чином оформлений рахунок на оплату комунальних послуг та відшкодування експлуатаційних витрат у строк з 5 до 15 числа місяця наступного за звітним (пункт 3.2 договору).

Пунктом 3.3 договору визначено, що орендар зобов`язується здійснювати оплату виставлених орендодавцем рахунків протягом п`яти банківських днів з моменту отримання рахунку від орендодавця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок або через касу орендодавцю.

При цьому, пунктом 4.2 договору встановлено, що орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю вартість спожитих комунальних послуг та суми відшкодування експлуатаційних витрат на умовах визначених у цьому договорі та щомісячно отримувати рахунки у орендодавця за спожиті комунальні послуги за договором. Не отримання орендарем рахунків не є підставою для не сплати за спожиті послуги за цим договором.

Доказів визнання недійсним договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна (житлових приміщень) та надання комунальних послуг орендарю від 01.09.2018 №180 та/або його окремих положень суду не надано.

Отже, між сторонами виникли господарські правовідносини з надання послуг по забезпеченню обслуговування та належних умов експлуатації нерухомого майна - житлові приміщення, які були надані в оренду відповідачу на підставі договору оренди житлових приміщень №149 від 18.07.2018 року, який в подальшому був визнаний в судовому порядку недійсним.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, тож відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу та Господарського кодексу України.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

У відповідності до статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату витрат на утримання орендованого нерухомого майна на загальну суму 87533,66 грн, а саме: №2371 від 22.06.2021 на суму 150,00 грн, №2361 від 30.06.2021 на суму 69650,29 грн, №3001 від 07.07.2021 на суму 17733,37 грн. Крім того, між сторонами підписано без заперечень акт надання послуг №82 від 07.07.2021 року на суму 17733,37 грн.

Таким чином, відповідач мав здійснити відшкодування витрат позивача на утримання житлових приміщень, розташованих за адресою: вул. О. Довженка, 16, м. Київ, у загальній сумі 87533,66 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені договором строки оплату за спожиті комунальні послуги не здійснив, у зв`язку з чим за відповідачем обліковується прострочена заборгованість з оплати витрат на утримання орендованого нерухомого майна на загальну суму 87533,66 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач фактично користувався у період з березня по липень 2021 року нерухомим майном - будинком готелем-гуртожитком, загальною площею 1303,8 кв.м. по вул. О. Довженка, 16, м. Київ, а тому з урахуванням вимог пункту 3.3. договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна (житлових приміщень) та надання комунальних послуг орендарю від 18.07.2018 був зобов`язаний здійснювати оплату виставлених позивачем рахунків.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за договором від 18.07.2018 та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

В свою чергу суд не приймає до уваги заперечення відповідача про невиконання позивачем умов пункту 3.2 договору №180 від 18.07.2018 щодо надання відповідачу належним чином оформлених рахунків на оплату комунальних послуг та відшкодування експлуатаційних витрат, оскільки пунктом 4.2 договору встановлений обов`язок саме відповідача щомісячно отримувати рахунки у позивача за спожиті комунальні послуги за договором та сторонами узгоджено, що не отримання відповідачем рахунків не є підставою для не сплати за спожиті послуги за цим договором.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором №180 від 18.07.2018 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати вартості комунальних послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача 87533,66 грн заборгованості з відшкодування комунальних та експлуатаційних витрат за вказаним договором підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

У той же час, вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітуча волошкова галявина» про стягнення 302895,05 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітуча волошкова галявина» (03057, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 44, ідентифікаційний код 37495514) на користь Державного підприємства «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» (03057, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 44, ідентифікаційний код 02404380) безпідставно набуті кошти у розмірі 215361 (двісті п`ятнадцять тисяч триста шістдесят одна) грн 39 коп, заборгованість за комунальні послуги у розмірі 87533 (вісімдесят сім тисяч п`ятсот тридцять три) грн 66 коп та судовий збір у розмірі 4543 (чотири тисячі п`ятсот сорок три) грн 43 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 17.03.2023.

Суддя Т.В. Васильченко