Ухвала

від 07.03.2023 по справі 922/3106/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3106/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 у справі

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2) ОСОБА_1 ,

3) Фермерського господарства "ВЕЕТ"

про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації, зобов`язання повернути земельні ділянки.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Семенчук М. А., ОСОБА_1 та Фермерського господарства "ВЕЕТ" - Гордієнко А. В.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області та/або відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 та/або відповідач-2), Фермерського господарства "ВЕЕТ" (далі - ФГ "ВЕЕТ" та або відповідач-3) про:

1) визнання незаконним наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 15.10.2014 № 2708-СГ щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення: сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 159,8251 га, у тому числі: земельної ділянки площею 105,9695 га, кадастровий номер 6323581700:03:001:0613; земельної ділянки площею 17,2144 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0965; земельної ділянки площею 28,5973 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0964; земельної ділянки площею 8,0439 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0966 (далі - спірний наказ № 2708-СГ);

2) визнання недійсним договору від 03.11.2014 оренди землі площею 105,9695 га, кадастровий номер 6323581700:03:001:0613;

3) скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 09.11.2014 (номер запису про інше речове право 7622181) площею 105,9695 га, кадастровий номер 6323581700:03:001:0613;

4) визнання недійсним договору від 03.11.2014 оренди землі площею 17,2144 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0965;

5) скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 12.11.2014 (номер запису про інше речове право 7659678) площею 17,2144 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0965;

6) визнання недійсним договору від 03.11.2014 оренди землі площею 28,5973 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0964;

7) скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 12.11.2014 (номер запису про інше речове право 7657319) площею 28,5973 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0964;

8) визнання недійсним договору від 03.11.2014 оренди землі площею 8,0439 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0966;

9) скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 09.11.2014 (номер запису про інше речове право 7622109) площею 8,0439 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0966;

10) зобов`язання ФГ "ВЕЕТ" повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківської області земельні ділянки державної власності загальною площею 159,8251 га (кадастрові номери: 6323581700:03:001:0613, 6323581700:04:001:0965, 6323581700:04:001:0964, 6323581700:04:001:0966), які розташовані за межами населених пунктів Качалівської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 фактично отримав землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних, тобто іншої підприємницької діяльності, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, а земельні ділянки набув поза конкурсом в абсолютно необґрунтованих розмірах. Отже, на думку позивача, ГУ Держземагенства у Харківській області всупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" прийнято спірний наказ № 2708-СГ, яким незаконно передано спочатку ОСОБА_1 , а згодом і ФГ "ВЕЕТ" у користування спірні земельні ділянки державної форми власності.

На обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у суді Прокурор посилався на те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільного законодавства, у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у зв`язку з чим звертаючись з даним позовом Прокурор набуває статусу позивача. При цьому, Прокурор стверджував, що є самостійним позивачем і про виявлені правопорушення дізнався 01.06.2017 - після надходження спірного наказу № 2708-СГ та договорів оренди до прокуратури Харківської області, тому позовну давність пропущено з поважних причин.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.12.2019 (суддя Байбак О. І.) у задоволенні позову відмовлено повністю у зв`язку із спливом позовної давності.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема тим, що передача ГУ Держземагентства у Харківській області земельних ділянок на користь ОСОБА_1 згідно зі спірним наказом № 2708-СГ, без проведення земельних торгів, є незаконною, проте у органів прокуратури починаючи з листопада 2014 року були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини та звернутися з відповідним позовом у порядку господарського судочинства в межах позовної давності, а сама Держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини з моменту прийняття оскаржуваного наказу - 15.10.2014.

Окрім цього, у рішенні місцевого господарського суду також зазначено про те, що органи прокуратури могли довідатися про існування спірного наказу № 2708-СГ та договорів оренди в процесі розгляду судами цивільної юрисдикції справи № 627/261/15-ц, у тому числі з часу ознайомлення з повним текстом постанови Апеляційного суду Харківської області від 11.01.2016 у справі № 627/261/15-ц.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 (Пушай В. І. - головуючий, судді Попков Д. О., Стойка О. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2019 у справі № 922/3106/19 скасоване; позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції арґументована тим, що з урахуванням положень статей 15-2, 188 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", пункту 1, підпункту 22 пункту 11 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення № 15), підпункту 3 пункту 10 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.11.2015 № 1119 (далі - Положення № 1119) органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (ділі - Держгеокадастр), який наділений повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, відтак самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави. Крім того, Голова Держгеокадастру наділений повноваженнями самостійно скасовувати акти своїх територіальних органів, тобто, усунення порушеного права держави може відбуватися і у позасудовій процедурі.

При цьому апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що відповідач-1 у своєму клопотанні про залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 ГПК України наголошував, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Держгеокадастр, який самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави, оскільки ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом державної влади та одночасно територіальним підрозділом Держгеокадастру. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у задоволенні зазначеного клопотання відповідача-1 відмовлено у зв`язку з тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що саме ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у тому числі законності укладання цивільно-правових угод з цих питань. Тобто, місцевим господарським судом не було прийнято до уваги наявність згаданих повноважень у Держгеокадастру та його Голови.

Таким чином, на виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор був зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це Держгеокадастр, який мав розглянути таке звернення та за наявності підстав мав право самостійно скасувати спірний наказ № 2708-СГ, або здійснювати у обраний Прокурором спосіб захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Проте, до позовної заяви Прокурором не додано доказів попереднього повідомлення цього органу про зазначене порушення.

Отже, апеляційний господарський дійшов висновку про те, що Прокурором безпідставно, при подані позову до суду, не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі - Держгеокадастр, не дотримано вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень.

Ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 позов Прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 09.12.2019 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 у справі № 922/3106/19, керівник Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України. Зокрема, скаржник зазначає, що в оскаржуваних рішеннях застосовано положення статей 261, 267 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц.

Прокурор зауважує, що під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанції підтверджено наявність порушення вимог чинного законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду, при цьому відмовлено у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, на підставі положень статті 267 ЦК України. Так, посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц Прокурор акцентує увагу на тому, що у спірних правовідносинах початок перебігу позовної давності слід обраховувати з того часу, коли про порушення стало відомо саме Прокурору, як позивачу в цьому спорі. Про наявність порушень у спірних правовідносинах Прокурору стало відомо 01.06.2017 після надходження відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності до органів прокуратури, а отже саме з цієї дати Прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції та набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.

Крім цього, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій рішень Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", а також від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", у яких зазначено, зокрема про те, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Скаржник також наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення без урахування висновку, викладено у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

У відзиві на касаційну скаргу ФГ "ВЕЕТ" просить відмовити у її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області просить відмовити у її задоволенні, рішення та постанову залишити без змін.

Крім того, Прокурором подано додаткові пояснення від 09.02.2021 № 15/1-308вих21 та від 06.02.2023 № 15/3/3-25 вих23.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень частини 1 статті 298 ГПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини 1 статті 288 ГПК України, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Прокурор оскаржує до суду касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду від 31.08.2020 (повний текст складено 02.09.2020). Як убачається з матеріалів справи, пояснення до касаційної скарги від 21.09.2020 надіслані скаржником до Верховного Суду 19.02.2021, а від 06.02.2023 надано до Суду цього ж дня, тобто з пропуском встановленого законом процесуального строку на їх подання.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере наведені вище пояснення (доповнення) Прокурора до касаційної скарги до уваги (залишає їх без розгляду).

Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Як зазначалося вище, посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц Прокурор акцентує увагу на тому, що у спірних правовідносинах початок перебігу позовної давності слід обраховувати з того часу, коли про порушення стало відомо саме Прокурору, як позивачу в цьому спорі.

Проте у справі № 922/3106/19, судові рішення в якій переглядаються, постановою суду апеляційної інстанції рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2019 у справі № 922/3106/19 скасоване; позов залишено без розгляду.

При цьому предметом дослідження під час апеляційного розгляду цієї справи не було питання визначення моменту початку перебігу позовної давності та/або наслідки спливу позовної давності, тобто апеляційний господарський суд не застосовував положення статей 261, 267 ЦК України, на порушенні яких наполягає скаржник у касаційній скарзі, у зв`язку з залишенням позову без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Таким чином, правовідносини у наведених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

Окремо суд касаційної інстанції відмічає, що цитування у касаційній скарзі інших висновків із постанови Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, взагалі не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України саме скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу. Крім цього, висновки суду касаційної інстанції, викладені у вказаній постанові ніяким чином не стосуються суті піднятого у касаційній скарзі питання правильності застосування положень статей 261, 267 ЦК України (позовна давність). Верховний Суд відзначає, що скаржник не наводить мотивів, яким чином неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 призвело до прийняття незаконної постанови у цій справі.

Разом з цим не можуть бути самостійною підставою для касаційного провадження самі лише доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не було досліджено якихось доказів або ж досліджено їх не в повному обсязі, позаяк в силу положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, чого у даному випадку не відбулося.

Відтак підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічно й частина 1 статті 17 ГПК України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" ("Garcia Manibardo v." від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див. також рішення у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom" від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі "Helmers v. Sweden" від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм ГПК України.

За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Університету, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 у справі у справі № 922/3106/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ