Окрема думка

від 17.03.2023 по справі 991/2086/23

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

17 березня 2023 року Справа № 991/2086/23

Головуючий (суддя-доповідач) Провадження №22-а/991/5/23

в апеляційній інстанції: Чорненька Д. С.

ОКРЕМА ДУМКА

судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Глотова М. С.

щодо ухвали від 17 березня 2023 року

(РОЗБІЖНА)

місто Київ

I. Зміст прийнятого рішення

1. 17.03.2023 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду постановила ухвалу, якою відмовила Міністерству юстиції України в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09.03.2023 щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Акціонерне товариством «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Приватне підприємство «Блік», Приватне підприємство «Сова-КБ», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про застосування санкції, передбаченої п. п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції».

1.1. Рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги ґрунтується на висновку, що питання про заборону вчинення дій щодо незаблокованих активів необхідно вирішувати не в судовому порядку, а в порядку, визначеному Законом України «Про санкції».

1.2. Зазначений висновок зроблено виходячи з того, що, на думку більшості членів колегії, існування порядку заборони вчинення дій щодо незаблокованих активів, визначеного Законом України «Про санкції», виключає можливість застосування передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України /далі - КАСУ/ порядку застосування заходів забезпечення позову, оскільки вимога заяви про забезпечення позову «заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів» фактично є дією, яка зазначена в п. п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції».

II. Стисла позиція щодо ухваленого рішення

2. Із рішенням колегії суддів в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги Міністерства юстиції України не погоджуюся, оскільки вважаю, що вона підлягала до задоволення.

III. Детальні міркування

3. Моя незгода з рішенням більшості колегії суддів обґрунтовується тим, що ні в Законі України «Про санкції», ні в КАСУ не вказано про неможливість застосування до активів заходів забезпечення позову, тобто пряма заборона це робити відсутня, в той час як положення глави 10 КАСУ чинні та ніким не скасовані.

3.1. Існування адміністративного порядку блокування активів, передбаченого ч. 8 ст. 5 Закону України «Про санкції», не виключає та не обмежує Міністерство юстиції України в праві скористатися судовим порядком забезпечення позову у справі про застосування санкцій, закріпленим в главі 10 КАСУ, оскільки вказане відповідає повноваженням суду, які йому надають згадані норми процесуального закону.

3.2. Таким чином, питання про заборону вчинення дій щодо незаблокованих активів можна вирішувати як в судовому порядку, так і в порядку, визначеному ч. 8 ст. 5 Законом України «Про санкції», які за своєю суттю не є альтернативними чи тотожними, а є самостійними, які не залежать один від одного та застосування яких регулюється різними нормативно-правовими актами.

3.2.1. Адже, згідно з ч. 8 ст. 5 наведеного закону у разі виявлення незаблокованих активів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до відповідних органів та/або посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення відповідних осіб права користуватися та розпоряджатися цими активами. Така вимога центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, є обов`язковою та підлягає негайному виконанню.

3.2.2. Водночас згідно із ст. 150 КАСУ суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову (ч. 1). Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (п. 1 ч. 2).

3.2.3. Наслідками невиконання ухвали про забезпечення позову є притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за ст. 382 Кримінального кодексу України, в той час як невиконання вимог центрального органу виконавчої влади, передбачених ч. 8 ст. 5 Законом України «Про санкції», не може призвести до притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, у зв`язку з чим механізм судового забезпечення позову є більш ефективним і відрізняється від механізму адміністративного.

3.3. Тобто, Міністерство юстиції України до прийняття судом рішення по суті щодо застосування санкцій має дискреційне право самостійно вирішувати в якому порядку діяти - в судовому, передбаченому в главі 10 КАСУ, чи адміністративному, визначеному ч. 8 ст. 5 Законом України «Про санкції».

3.4. При цьому діюче законодавство не забороняє Міністерству юстиції України скористатися одразу двома порядками (судовим та адміністративним), адже більшість колегії в ухвалі не навела ознак, виходячи з яких зроблено висновок, що вимога заяви про забезпечення позову «заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єктів» фактично є дією, яка зазначена в п. п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції».

Суддя: М. С. Глотов