Рішення

від 13.03.2023 по справі 593/167/22

БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/593/49/2023

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2023 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - судді Данилів О.М.

при секретарі Паньків М.М.

за участі представників позивача Франчук М.М. ,

Нікуліної Г.А. , Лехняк Г.М.

відповідачки ОСОБА_4

представника відповідачки ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бережани цивільну справу за позовом Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И В:

2 лютого 2022 року позивач Тернопільський обласний центр зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості звернувся в Бережанський районний суд із позовом до відповідачки ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 58 708 грн. 32коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідачка ОСОБА_4 , будучи 28 грудня 2019 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України звільнена з посади вихователя Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію, 9 січня 2020 року звернулася до Бережанського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, а тому цього ж дня за результатами розгляду такого звернення відповідачка набула статус безробітного і їй з 29 січня 2020 року по 23 січня 2021 року виплачувалася допомога по безробіттю. У лютому 2021 року в ході виконання звірки з державним реєстром та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним було виявлено, що відповідачка, отримавши 9 січня 2020 року в Бережанському районному центрі зайнятості статус безробітного, з 29 травня 2017року мала призначену пенсію за вислугу років, тобто вона, під час реєстрації в Бережанському районному центрі зайнятості та надання статусу безробітного, належала до категорії зайнятого населення про що умисно не вказала у своїй заяві про надання їй статусу безробітного, набувши таким незаконним чином статус безробітного й право на виплату у виді допомоги по безробіттю. А так як відповідачка за період перебування на обліку як безробітна з 29 січня 2020 року по 23 січня 2021 року незаконно отримала допомогу по безробіттю, яка у сукупності склала 58 708 грн. 32 коп., яку вона у добровільному порядку не повернула, а тому, враховуючи зазначене, Тернопільський обласний центр зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного

центру зайнятості просив суд винести рішення, яким стягнути із відповідачки незаконно отриману нею допомогу по безробіттю, що становить 58 708 грн. 32 коп..

За вказаними позовними вимогами 28 лютого 2022 року ухвалою Бережанського районного суду було відкрито провадження по справі та вирішено розглядати зазначені вимоги у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Сторона відповідача, отримаваши позовну заяву із долученими до неї документами, із позовними вимогами Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості не погодилася, подала суду відзив на позов (а.с. 48-55), у якому зазначила, що згідно з пунктом 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

Відповідно до пункту 2 ст. 1 вищевказаного Закону безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Частиною 1 ст. 4 вищевказаного Закону визначено, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або індивідуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.

Далі у відзиві на позов сторона відповідача зазначила, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що чітко узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) від 06 лютого 2019 року: призначення вказаної допомоги по безробіттю пов`язується саме з наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти. Необхідними умовами для визнання особи безробітною й для виплати відповідної грошової допомоги є не формальна реєстрація особи як суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця чи приватного підприємця, а реальне заняття підприємницькою діяльністю та отримання доходу (прибутку) від такої діяльності, який необхідний людині для забезпечення її фізичного існування.

У справі № 757/17820/17-ц Верховний Суд дійшов висновку, що немає правових підстав для задоволення позову з огляду на те, що відповідач на час звернення із заявою про надання статусу безробітного господарської діяльності фактично не здійснював, прибутків від такої діяльності не отримував.

Вищевказане узгоджується із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) від 06 лютого 2019 року.

Згідно із пунктом 1 ч. 1 ст. 43 Закону статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

У відповідності до частини 1, 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та використовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення..., порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) Європейський суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини у справі «Серков проти України», принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення ст. 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № З-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї».

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а суд зазначив, що в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, доводи Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільської області щодо повідомлення відповідачкою недостовірних даних, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються обгрунтованими поясненнями відповідачки та листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 02.11.2021 № 1900-0304-6/32477, що у період часу з 09.01.2020 по 22.01.2021року відповідачці не виплачувалася пенсія (відповідачка не отримує пенсії хоча вона й була призначена (вказаний лист долучений Позивачам до матеріалів справи).

Тому у діях відповідачки не було прямого умислу спрямованого, саме на свідоме неповідомлення про факт призначення пенсії з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю.

У постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) та 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року, суд дійшов висновку, що суб`єкт владних повноважень повинен довести вину застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю.

Крім того, у поданому відзиві сторона відповідача зазначила, що інформація щодо призначення їй пенсії не є конфіденційною і Бережанський районний центр зайнятості 09.01.2020 року при взятті на облік відповідачки з наданням статусу безробітного і призначенні їй допомоги по безробіттю зобов`язаний був перевірити, зокрема, чи не призначено їй пенсію за вислугу років, оскільки ці відомості впливають як на отримання статусу безробітного, так і на одержання допомоги по безробіттю.

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року № 613 (діяв на момент призначення допомоги відповідачці) (далі - Порядок), допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку. Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а також довідок про грошове забезпечення, виданих особі військовими комісаріатами, де така особа перебувала на обліку, військовими частинами, органами, де особа проходила службу.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 7-1, розслідування згідно з цим Порядком здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 7-1 перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття проводиться, коли подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до частини 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (визначає умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю).

Таким чином, у Порядку № 7-1 прямо встановлено обов`язок Позивача проводити перевірку достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної під час її реєстрації у центрі зайнятості, що Позивачем зроблено не було. Тобто, Бережанський районний центр зайнятості при взятті на облік відповідачки 9 січня 2020року з наданням статусу безробітного і призначенні їй допомоги по безробіттю зобов`язаний був перевірити, зокрема, чи не призначено відповідачці пенсію за вислугу років, оскільки ці відомості впливають як на отримання статусу безробітного, так і на одержання допомоги по безробіттю.

Сторона відповідача у поданому відзиві також зазначила, що згідно з частиною 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню заробітна плата й платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їхня виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку й недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, на основі яких була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Враховуючи вищенаведене, просить відмовити у задоволенні позову Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_4 незаконно отриманої допомоги по безробіттю за період з 29 січня 2020 року по 22 січня 2021року в сумі 58 708,32 грн.

Сторона позивача, отримавши відзив на позов, подали суду відповідь на відзив, у якому виклала свої заперечення (а.с. 61-65)

В судовому засіданні представники позивача Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задоволити, дали суду пояснення, аналогічні поданому позову та поданою ними відповіддю на відзив. Просили суд не приймати до уваги посилання сторони відповідача на те, що відповідно до «Порядку» перевірка та розслідування достовірності даних центром зайнятості повинна була бути здійснена під час реєстрації та протягом періоду перебування особи на обліку як безробітної, оскільки вказане спростовується ч.3 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яким відповідальність за подання відомостей на підставі яких були прийняті рішення про реєстрацію особи та призначення матеріальної допомоги по безробіттю законодавець поклав саме на зареєстрованого безробітного, тобто на відповідачку.

Вважають, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» має вищу юридичну силу ніж Порядок розслідування страхових випадків та обгрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним. А оскільки у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосувати норми закону, які мають вищу юридичну силу, тому при вирішенні вказаних вимог суд має врахувати, що відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» фонд має право стягувати кошти виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою. А так як 9 січня 2020 року у поданій заяві відповідачка ОСОБА_4 вказала, що пенсії на пільгових умовах та за вислугу років їй не призначено і вказані відомості завірила своїм підписом, тому представники позивача просили їх вимоги задоволити та стягнути із відповідачки безпідставно отриману нею допомогу по безробіттю у розмірі 58 708грн.32 коп.. Вважають, що до вказаних правовідносин не може бути застосована ст. 1215 ЦК України, оскільки вважають, що відповідачка 9 січня 2020 року, подаючи недостовірні дані для отримання статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю, діяла недобросовісно, бо вона була повідомлена про відповідальність за надання недостовірної інформації та, знаючи про те, що їй була призначена пенсія за вислугу років, у поданій заяві свідомо вказала, що пенсія їй не призначена, що фактично не відповідало дійсності.

В судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Дарморіс О.М. позову не визнала, дали суду пояснення, аналогічні поданому нею відзиву на позов, зокрема, пояснила, що відповідачка ОСОБА_4 хоч за період з 29 січня 2020 року по 23 січня 2021 року фактично отримала допомогу по безробіттю в сумі 58 708 грн. 32 коп., однак вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, оскільки відповідачка у період, у який перебувала на обліку у центрі зайнятості, не отримувала пенсію та в той час не мала жодних доходів, а тому вважає, що з вказаних підстав, позивачу слід відмовити у задоволенні заявлених ним вимог. Заявила клопотання про допит у судовому засіданні самої відповідачки ОСОБА_4 у якості свідка.

Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка, відповідачка ОСОБА_4 із позовом не погодилася, просила відмовити позивачу у задоволенні його вимог за їх безпідставністю. Пояснила, що вона, будучи звільненою із роботи, разом з іншими звільненими працівниками Бережанського санаторію подала заяву до Центру зайнятості для отримання статусу безробітного як робили це інші. Не заперечує, що 9 січня 2020 року вона заповнила заяву, яку подала спеціалісту Центру зайнятості та особисто цю заяву підписала, однак, подаючи заяву, не мала умислу подати недостовірну інформацію, це можливо трапилося через те, що вона не була уважна при її заповненні. Просила суд звернути увагу на те, що вона в період перебування на обліку у Центрі зайнятості пенсію за вислугу років не отримувала.

Суд, заслухавши пояснення представників Центру зайнятості, самої відповідачки та її представника, взявши до уваги відзив на позов, відповідь на відзив та подане на нього заперечення, дослідивши у судовому засіданні подані сторонами докази в обґрунтування як заявлених вимог, так і заперечень проти позову, прийшов до висновку, що позовні вимоги Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості слід задоволити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Пунктом 1 частини 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що статус безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії ( зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 , будучи 28 грудня 2019 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України звільнена з посади вихователя Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію, 9 січня 2020 року подала до Бережанського районного центру зайнятості заяву про сприяння у працевлаштуванні, набувши таким чином цього ж числа статус безробітного. У заяві про призначення їй виплати допомоги по безробіттю від 9 січня 2020 року (а.с. 10, 11) відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена із умовами і тривалістю призначення допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

При заповненні 9 січня 2020 року заяви про надання статусу безробітного ОСОБА_4 власноручно вказала, що не відноситься до зайнятого населення та через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, а також пенсію на пільгових умовах та за вислугу років їй не призначено. Подану заяву завірила своїм підписом.

І хоч ОСОБА_4 була ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного і відповідальністю за подання нею недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, що визначені Законами України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» ОСОБА_4 була проінформована про обробку персональних даних з метою здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої для нарахування та отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття, однак при призначенні вказаного виду допомоги не вказала, що вона перебуває на обліку як одержувач пенсії за вислугу років.

За період перебування на обліку в центрі зайнятості, а саме: з 29 січня 2020 року по 23 січня 2021 року Бережанською районною філією Тернопільського обласного центру зайнятості відповідачці ОСОБА_4 було виплачено допомогу по безробіттю у розмірі 58 708,32 грн..

Вказаний факт підтверджується оглянутою в судовому засіданні довідкою № 228, виданою 30 листопада 2021року Бережанською районною філією Тернопільського обласного центру зайнятості ( а.с. 26 ) та не заперечується і стороною відповідача.

Із оглянутого в судовому засіданні акту № 69 від 9 листопада 2021 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видно, що ОСОБА_4 9 січня 2020 року під час постановлення на облік в Бережанську районну філію Тернопільського обласного центру зайнятості була особою, якій з 29 травня 2017 року було призначено пенсію за вислугу років, тобто вона 9 січня 2020 року статус безробітного отримала незаконно по поданих нею недостовірних даних.

І хоч із оглянутих у судовому засіданні документів, а саме: акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення і письмового повідомлення Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області видно, що відповідачці ОСОБА_4 з 14 червня 2017 року виплату пенсії було припинено та відновлено її виплату лише за її заявою від 25 січня 2021 року, однак ГУ ПФУ в Тернопільській області з врахуванням норм чинного пенсійного законодавства було прийнято рішення про перегляд дати поновлення виплати пенсії за вислугу років та виплату їй пенсії поновлено з 29 грудня 2019року у відповідності до запису трудової книжки у зв"язку із звільненням з роботи про що повідомлено ОСОБА_4 листом № 1900-0304-6/32477 ГУ ПФУ в Тернопільській області від 2 листопада 2021 року.

Той факт, що відповідачці ОСОБА_4 дійсно в період з 29 січня 2020 року по 22 січня 2021року виплату пенсії за вислугу років проведено свідчить долучена до матеріалів справи стороною позивача та оглянута в судовому засідання довідка № 140, видана 2 лютого 2023 року Головним Управління Пенсійного Фонду України.

Таким чином ОСОБА_4 за період з 29 січня 2020 року по 22 січня 2021 року отримала два види соціальних виплат, тобто за один і той самий період отримала і виплату по безробіттю, і пенсію за вислугу років.

Взявши до уваги зазначене, 11 листопада 2021 року Тернопільським обласним центром зайнятості було видано наказ № 309 «Д» «Про повернення коштів», яким визначено, що відповідачці ОСОБА_4 протягом 15-ти календарних днів слід повернути виплачені їй у якості допомоги по безробіттю кошти у сумі 58 708.32 грн., однак відповідачка у добровільному порядку вказані кошти не повернула.

Відповідно до ч.3 абз.1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що фонд має право стягувати кошти виплачені особам, зареєстрованим як безробітні у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою, тому враховуючи той факт, що відповідачка ОСОБА_4 під час постановлення на облік в Бережанську районну філію Тернопільського обласного центру зайнятості була особою, якій було призначено пенсію за вислугу років і вона такий факт приховала та не повідомила позивача при поданні заяви про надання їй статусу безробітного, а тому вона незаконно отримала статус безробітного та право на виплати допомоги по безробіттю та упродовж перебування на обліку за період з 29 січня 2020 року по 23 січня 2021року вона незаконно отримала допомогу по безробіттю, яка склала 58 708грн.32 коп..

Враховуючи вищезазначене, та те, що відповідачка ОСОБА_4 9 січня 2020 року, бажаючи отримати статус безробітного, власноручно подала до Бережанського Центру зайнятості заяву, у якій вказала недостовірні відомості, а саме що вона не відноситься до зайнятого населення та, що пенсії на пільгових умовах та за вислугу років їй не призначено, що фактично не відповідало дійсності, оскільки пенсія за вислугу років відповідачці була призначена ще 29 травня 2017 року, а відповідно до ч.3 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» відповідальність за подання відомостей на підставі яких були прийняті рішення про реєстрацію особи та призначення матеріальної допомоги по безробіттю законодавець поклав саме на зареєстрованого безробітного, тобто на відповідачку, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Тернопільського обласного центру в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю є обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Приймаючи таке рішення, суд критично відноситься до пояснень представника відповідачки про те, що відповідачка в період перебування на обліку у центрі зайнятості як безробітна з 29 січня 2020 року по 23 січня 2021року не отримувала пенсійних виплат та не мала жодних доходів, а тому вона 9 січня 2020 року підставно отримала статус безробітного, бо виплата пенсій за вислугу років, яка їй була призначена 29 травня 2017 року УПФ, була припинена саме за її заявою, суд вважає, що відповідачка, 28 грудня 2019 року, будучи звільненою із роботи за ч.1ст.40 КЗпПУ та, маючи право на призначену пенсію за вислугу років, мала про це повідомити Центр зайнятості у зв`язку з чим їй було б відмовлено у наданні статусу безробітного та відповідно у виплаті допомоги по безробіттю. Маючи вже призначену пенсію, вона мала лише подати заяву на продовження виплати такої пенсії, однак вона цього не зробила та, подавши недостовірні відомості до Центру зайнятості, всупереч вимог п.1 ч.1 ст. 43 ЗУ ''Про зайнятість населення'', незаконно отримала статус безробітного, а отримавши від Центру зайнятості всі можливі виплати, 25 січня 2021 року знялась із обліку і цього ж дня подала Управлінню пенсійного Фонду заяву про продовження виплати їй призначеної пенсії і таким чином за один період отримала два види соціальних виплат, які державі не повернула.

Суд також вважає, що при постановленні рішення не може бути застосована ст. 1215 ЦК України, оскільки відповідачка 9 січня 2020 року, подаючи недостовірні дані для отримання статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю, діяла недобросовісно, бо вона особисто була повідомлена про відповідальність за надання недостовірної інформації та знаючи про те, що їй була призначена пенсія за вислугу років, у поданій заяві свідомо вказала, що пенсія їй не призначена, що фактично не відповідало дійсності і подану заяву завірила своїм особистим підписом.

Суд критично відноситься до пояснень відповідачки про те, що подаючи до Центру зайнятості 9 січня 2020 року заяву для отримання статусу безробітного, у неї не було умислу подавати недостовірні дані, вона заповнюючи вказану заяву, була просто неуважна, однак суд вважає такі пояснення неправдивими та направленими лише за уникнення відповідальності за свої дії, бо 25 січня 2021року, подавши заяву про зняття її з Центру зайнятості, цього ж дня подала заяву до Пенсійного фонду для відновлення їй пенсії та, отримавши за один період два види соціальних виплат, у добровільному порядку так і не повернула зайво виплаченого.

Вирішуючи питання судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А так як при зверненні до суду з даним позовом позивач Тернопільський обласний центр зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості сплатив судовий збір у сумі 2 481гривню, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 395 від 26 січня 2022року, а тому з урахуванням вказаних норм сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2-5, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Законом України «Про зайнятість населення», суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості задоволити.

Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , на користь Тернопільського обласного центру зайнятості в особі Бережанської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю на суму 58 708 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот вісім) гривень 32 копійки та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із позовом, які слід перерахувати на розрахунковий рахунок Тернопільського обласного центру зайнятості № UA288201720355409301700706448 ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 05392691.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України складено 18 березня 2023 року.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Данилів О.М.