Постанова

від 07.03.2023 по справі 914/2533/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2023 р. Справа №914/2533/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Олійник Н.

за участю представників сторін:

від позивача 1,2: Шайхет М.-представник;

від позивача 1 : Шнир Я.Б.-представник;

від третьої особи на стороні позивачів 1,2: Барнич Т.В.-представник

від відповідача 1: Коржевич У.Ф.-представник;

від відповідача2: Чорна Т.О.-представник; Ковба В.А.-представник;

від відповідача 3: Винницький В.В.-представник;

від третьої особи 1 на стороні позивачів: Кміть М.Б.-представник;

від третьої особи 3 на стороні позивачів: Махник А.І.-представник;

від третьої особи 1 на стороні відповідача: Паращич В.П.-представник

розглянувши апеляційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу №475-22 від 17.11.2022 (вх.ЗАГС 01-05/2830/22 від 21.11.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 (повний текст складено 17.10.2022)

у справі №914/2533/20

за позовом

позивача-1: Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, м. Вашингтон

позивача-2: Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, м. Львів

до відповідача-1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Яблуко Лтд, м. Львів

до відповідача-3: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, м. Київ

третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Міністерство культури України, м. Київ

третьої особи -3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Львівська обласна державна адміністрація, м. Львів

третьої особи -1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, м. Львів

про:

-визнання незаконним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 264 від 22.03.2004 та свідоцтва про право власності від 22.03.2004, виданого на підставі розпорядження № 264 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради; ухвал Львівської міської ради: - № 3235 від 09.02.2006 Про затвердження ТОВ Яблуко Лтд проекту відведення земельної ділянки на вул. Базарній, 11 у м. Львові; - № 115 від 13.07.2006 Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235; № 1313 від 01.12.2016 Про продовження ТзОВ Яблуко Лтд терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11;

-визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.04.2017, кадастровий № 4610137500:01:001:0028 та застосування наслідків його недійсності (застосування реституції); скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий №4610137500:01:001:0028;

-скасування записів про проведену державну реєстрацію прав оренди земельної ділянки, кадастровий № 4610137500:01:001:0028;

-скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна приміщення, за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 та запису про проведену реєстрацію, реєстраційний номер № 4510887

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява позивача-1 Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, позивача-2 Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, до відповідача-1: Львівської міської ради, відповідача-2: ТОВ Яблуко Лтд, відповідача-3: Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, третої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Міністерство культури України, третої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Львівської обласної державної адміністрації, третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради

про визнання незаконним та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 264 та свідоцтва про право власності від 22.03.2004, виданого на підставі розпорядження № 264 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради; ухвал Львівської міської ради: № 3235 від 09.02.2006 Про затвердження ТзОВ Яблуко Лтд проекту відведення земельної ділянки на вул. Базарній, 11 у м. Львові; № 115 від 13.07.2006 Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235; № 1313 від 01.12.2016 Про продовження ТзОВ Яблуко Лтд терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11;

про визнання недійсним договору оренди землі від 10.04.2017, кадастровий № 4610137500:01:001:0028 та застосування наслідків його недійсності (застосування реституції);

скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, кадастровий №4610137500:01:001:0028;

скасування записів про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий № 4610137500:01:001:0028.

Позовні вимоги обрунтовано тим, що наказом Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 1266/0/16-10 внесено Старе Єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік між вулицями Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятки історії місцевого значення, охоронний № 2951-Лв. Вносячи об`єкт до Переліку пам`яток культурної спадщини місцевого значення, Міністерство культури України затвердило Паспорт об`єкта та облікову картку, де і зазначено площу та розташування об`єкта культурної спадщини Старе Єврейське кладовище м. Львів. Старе єврейське кладовище розташоване між сучасними вулицями Я. Раппапорта, Базарної, Броварної, Клепарівської, територія кладовища чітко відокремлена вулицями.

Вказані документи стали підставою для внесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Старе Єврейське кладовище XIV століття внесено до переліку пам`яток за № UА13010101. Комісією зазначено, що Уряд України ввів негайний і абсолютний мораторій на будь-яку забудову або приватизацію місць, ідентифікованих тепер або в минулому, як єврейські цвинтарі. Місто Львів внесено до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою КМУ від 26.07.2001 № 878.

Львівською міською радою затверджено Генеральний план м. Львова, а також межі історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова, що підтверджується рішеннями:

ухвалою 14 сесії 4-го скликання № 2146 від 31.03.2005 Про затвердження "Концепції розвитку міста" при корегуванні генерального плану м. Львова;

ухвалою 18 сесії 5-го скликання № 3924 від 30.09.2010 "Про затвердження містобудівної документації Корегування генерального плану м. Львова" ІІ-стадія. Генеральний план";

рішенням ВК ЛМР № 1311 від 09.12.2005 "Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова".

Отже, Генеральний план розроблено і затверджено, визначено, що дана територія входить в межі історичного ареалу міста, а також в межі охоронної зони об`єкта ЮНЕСКО.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 № 462/3403/16-а, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018,

-визнано бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради в частині організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25.08.2004 протиправною;

-зобов`язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику - Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проекту землеустрою.

Позивачі зазначають, що Старе єврейське кладовище розташоване між сучасними вулицями: Я. Раппапорта, Базарної, Броварної, Клепарівської, територія кладовища чітко відокремлена вулицями і є одним з двох найдавніших єврейських некрополів Старого Світу та є визначною культурною і духовною пам`яткою історії національної меншини України. За функціональною типологією об`єкт класифіковано, як місце поховань. Площа території - 4,7 га, під захоронення використовувалось - 4,3 га; цвинтар з західної, північної та східної сторони огороджено цегляним парканом, який зберігся. Охоронна зона не визначена.

Судами також встановлено, що Старе єврейське кладовище розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення за охоронним № 2951-Лв, на підставі Наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 1266/0/16-10. Тому суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що земельна ділянка, на якій розташоване Старе єврейське кладовище, набула статусу об`єкта культурної спадщини.

Згідно Витягу з наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 1266/0/16-10 пам`ятку Старе Єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік, розташоване між сучасними вулицями Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська, внесено до Реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку історії, охоронний № 2951 -Лв.

Позивачі посилаються на Витяг зі списку Американської культурної спадщини за кордоном, складеного Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном, відповідно до якого Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Старе Єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік між вулицями Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська внесено до переліку пам`яток за № UA13010101, а також на Рішення ВК ЛМР № 1311 від 09.12.2005 Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу.

Позивачі також зазначають, що містобудівельні обмеження та сервітути щодо користування земельною ділянкою від 26.03.2019 № 2401-2006, видані управлінням архітектури та урбаністики ЛМР, з п.4 яких вбачається, що земельна ділянка розташована в межах ділянки, обмеженої вулицями Клепарівською, Броварною, Базарною, Я. Раппапорта. Статтями 186, 186-1 Земельного кодексу України передбачено погодження документації із землеустрою відповідними органами, однак, в документації із землеустрою такі відсутні.

З договору оренди земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:01:001:0028 надана відповідачу 2 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 у справі №914/2533/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду мотивовано тим, що передумовою для встановлення меж історичного ареалу, є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка погоджується відповідним органом місцевого самоврядування та затверджується Мінкультури. На сьогоднішній день відсутня затверджена Мінкультури у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як і не затверджена обласною адміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення "Старого Єврейського кладовища".

Оскільки матеріали справи не містять доказів затвердження меж історичного ареалу м. Львова та охоронної зони вказаної пам`ятки місцевого значення у встановленому законодавством порядку, то відповідно твердження позивачів про порушення органом місцевого самоврядування при винесені оскаржуваних ухвал режиму використання та охорони території пам`ятки, є необґрунтованими. Відтак, для визначення земельної ділянки, як історико-культурного призначення, не достатньо встановлення обставин знаходження на ній історико-культурного об`єкта, а необхідною умовою, є вчинення компетентними державними органами дій, шляхом прийняття відповідних актів, в даному випадку, прийняття рішень щодо включення такого об`єкта до реєстру пам`яток національного чи місцевого значення.

В межах розгляду даної справи, позивачами не зазначено, а судом не встановлено, яким чином прийняття Львівською міською радою оскаржуваних ухвал, укладення договору оренди земельної ділянки від 10.04.2017, з наступними змінами та доповненнями та державна реєстрація права оренди земельної ділянки, порушуються законні права та інтереси позивачів.

Таким чином, приймаючи рішення щодо надання земельної ділянки в оренду відповідачеві-2, відповідач-1 діяв у відповідності до норм законодавства, а тому, відсутні правові підстави для визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради № 3235 від 09.02.2006 "Про затвердження ТзОВ "Яблуко ЛТД" проекту відведення земельної ділянки на вул.Базарній, 11 у Львові", № 115 від 13.07.2006 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235" та № 1313 від 01.12.2016 "Про продовження ТзОВ "Яблуко Лтд" терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представництвом Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 у справі №914/2533/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в частині позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржуване ішення прийняте судом за не з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильним застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає, що без встановлення усіх обставин справи, а також усіх доказів позивача, висновок суду першої інстанції про те, що позивачі не зазначили, які саме їх права та охоронювані законом інтереси порушено, є необгрунтований та суперечить поданим доказам і обставинам, вказаним у позовній заяві. Суд першої інстанції в порушення процесуальних норм щодо оцінки поданих сторонами доказів не дослідив у який спосіб та порядок первинно виникло право власності на спірне нерухоме майно, відсутність правовстановлюючих документів підтверджує його самочинне будівництво без підтвердження проходження процедури його узаконення.

Також, скаржник зазначає, що пам 'ятка культурної спадщини, а саме: «Старе Єврейське кладовище, XIVстоліття - 1855 рік, між вул. Раппапорта, Клепарівська, Броварна, Базарна», внесена до Реєстру нерухомих пам`яток України як Пам`ятка історії, охоронний № 2951-Лв на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010р. № 1266/0/16 -10: територія кладовища чітко відокремлена вулицями, є одним з двох (друге кладовище в Празі) найдавніших єврейських некрополів Старого Світу та є визначною культурною і духовною пам`яткою історії національної меншини України завдяки похованим на ньому видатним персоналіям. За функціональною типологією - об`єкт класифіковано, як місце поховань. Площа території - 4,7 га, під захоронення використовувалось - 4,3 га; цвинтар з західної, північної та східної сторони огороджено цегляним парканом, який зберігся. Межі кладовища встановлені судами України у справі №462/3403/16 та визнані Львівською місткою радою (документ у справі № 914/2295/19 т.4 арк.39 та документ до Генерального плану м.Львова у справі №380/12464/21: лист Департаменту містобудування ЛМР т. 2 а/с 10, 12; т.2 а/с 23,25 16.12.14 №2401-вих- 212, п.20 т.2 а/с 25).

На думку скаржника, спірні ухвали, розпорядження та договори укладені з порушенням вимог ч.1 п.п.34, 37, 42 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пам`яткоохоронного законодавства, законодавства у сфері поховань, чинних міжнародних договорів, не відповідають історико-архітектурному опорному плану, затвердженому рішенням ВК ЛМР №1311 від 09.12.2005, рішенню 37, 39 сесій Асамблеї ЮНЕСКО та Настановам 172 ЮНЕСКО, та порушують права та охоронювані законом інтереси позивачів, а тому підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а договори- недійсними в судовому порядку.

Скаржник зазначає, що Представництвом Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу замовлялись роботи з досліджень, виготовлення документації на об`єкти культурної спадщини. Також, територія Старого Єврейського кладовища була предметом вивчення та дослідження позивачів, зокрема, вивчалися архівні документи, картографічні матеріали тощо. Дані документи опрацьовувались фахівцями у сфері історії, археології, геодезії, картографії тощо, які стали підставою для виготовлення паспорта об`єкта культурної спадщини «Старе Єврейське кладовище м. Львів», а також стали підставою для внесення даного об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятки історії місцевого значення, на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 1266/0/16-10. Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Старе Єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік між вулицями Рапопорта, Базарна, Броварна та Клепарівська внесено до переліку пам`яток за № UА13010101 в Реєстрі Американської культурної спадщини за кордоном, на підставі Угоди між Урядами США та України від 04.03.1994 «Про охорону і збереження культурної спадщини».

Скаржник зазначає, що Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Старе Єврейське кладовище XIV століття внесено до переліку пам`яток за № UA13010101, зокрема, зазначено, що Уряд України Угодою «Про охорону і збереження культурної спадщини» має ввести негайний і абсолютний мораторій на будь-яку забудову або приватизацію місць, ідентифікованих тепер або в минулому, як єврейські цвинтарі, ніщо в цій Угоді не може тлумачитись таким чином, що звільняло б іншу Сторону від її зобов`язань за Конвенцією про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972р. або за будь-якою Іншою угодою щодо охорони культурної спадщини.

Скаржник стверджує, що земельна ділянка, передана в оренду відповідачу 2 спірними рішеннями, розташована в межах історичного ареалу м. Львова, в межах охоронної (буферної) зони об`єкта ЮНЕСКО, в межах території пам`ятки, внесеної до переліку пам`яток американської культурної спадщини за кордоном № UA13010101, тобто функціональне використання земельної ділянки, визначене в оскаржуваних ухвалах, не відповідає вимогам пам`яткоохоронного законодавства та порушує вимоги ВК ЛМР №1311 від 9.12.2005, рішення 37, 39 сесій Асамблеї ЮНЕСКО та Оперативної Настанови 172 ЮНЕСКО.

Також, на думку скаржника цільове призначення та функціональне використання земельної ділянки, визначене в оскаржуваному договорі, не відповідає фактичному цільовому призначенню земельної ділянки, визначеному за законом (ч.1 п.п.34, 37, 42 ст.26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 34, 37-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України), а також Історико-опорному архітектурному плану, затвердженному рішенням ВК ЛМР №1311 від 9.12.2005.

Скаржник стверджує, що відповідно до міжурядової Угоди, укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки «Про охорону та збереження культурної спадщини» від 04 березня 1994 року, - кладовища, поховання жертв репресій тоталітарних режимів визначені об`єктами культурної спадщини, які підлягають до збереження та охороні в цілях і рамках цієї Угоди. Сторони (Україна та США) взяли на себе зобов`язання щодо виконання умов даної Угоди. Правочин вчинено з порушенням вимог пам`яткоохоронного законодавства, законодавства з питань поховань та похоронної справи, цивільного законодавства; суперечить моральним засадам суспільства, а також особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, тобто з порушенням вимог ч.І, ч.2 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним.

Також, скаржник зазначає, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 № 462/3403/16-а, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018, визнано бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради в частинні організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року, протиправною; зобов`язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику - Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проекту землеустрою.

Скаржник вважає, що Львівська міська рада знала про те, що це територія поховань: а також добре розуміла негативні наслідки передачі цих будівель в оренду, а також те, що такі будуть використовуватись для торгівлі всупереч попереднім домовленостям на міжнародному рівні за участю Львівської міської ради.

На думку скаржника, законність первинних підстав набуття права власності на спірні об`єкти не підтверджена жодним доказом, у справі відсутні документи, які стали підставою набуття права власності TOB ЛТВП «Садівник» на приміщення за адресою вул..Базарна, 11 у м.Львові площею 220,9 кв.м та документи, що стали підставою для прийняття розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №013 від 02.08.2001 з видачею Свідоцтва 02.07.2001 на приміщення за адресою вул..Базарна, 11 у м.Львові площею 220,9 кв.м. Спірне майно у встановленому законом порядку TOB ЛТВП «Садівник» та TOB "Яблуко ЛТД" не передавалось, тобто право власності не виникало, а відтак, і оформленню не підлягало з видачею спірних свідоцтв та прийнятих розпоряджень. Розпорядження № 264 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.03.2004 з виданими на його підставі двома свідоцтвами від 22.03.2004 про право власності на приміщення за адресою по вул..Базарній, 11 у м.Львові вимогам чинного законодавства не відповідає. Спірний об`єкт за адресою по вул..Базарній,11 у м.Львові не міг бути приватизованим, оскільки відноситься до переліку взятих споруд під охорону держави та переліку споруд, приватизація яких заборонена.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 77, 78, 238 ГПК України не надав оцінки аргументам позивача, не надав оцінку відсутності доказів від відповідачів, що надає суду підставу вважати докази позивача достатніми для обгрунтованості позову. Окрім того, скаржник зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2021 судом постановлено у задоволенні заяви позивача-1 і позивача-2 про поновлення строку для подання додаткових доказів та долучення додаткових доказів відмовити. Оскільки відповідачами усі витребувані документи не були надані суду позивач після закриття підготовчого засідання долучив додаткові докази для з`ясування обставин у справі. На стадії закриття підготовчого засідання позивачі заперечили щодо призначення справи для розгляду по суті у зв`язку із необхідністю долучення додаткових доказів.

Також, скаржник зазначає, що справу розглянуто за наявності підстав для відводу суддів Юркевича М.В. Запотічняк О.Д., викладених в заявах в порядку ст.ст. 35,46 ГПК України.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

Львівська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, вважає вищевказану апеляційну скаргу необгрунтованою та безпідставною, а оскаржуване судове рішення таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач 1 вважає, що позивачами обрано такий спосіб захисту свого інтересу щодо Старого єврейського кладовища, як скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації, свідоцтва про право власності, ухвал про надання земельної ділянки в оренду та скасування державних реєстрацій прав права оренди.

Львівська міська рада вважає, що з огляду на те, що власником земельної ділянки по вул. Базарна, 11 у м. Львові не є позивачі, а Львівська міська рада не заперечувала щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Базарній, 11, жодного порушеного законом інтересу у позивача не виникало. Більше того, усі докази правомірності реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Базарній, 11 та подальші правочини містяться в матеріалах справи.

Також відповідач 1 вважає, що станом на сьогодні, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного (охоронні зони) призначення, яким би були встановлені межі, режим використання та охорони території «Старого Єврейського кладовища, XIV століття - 1855 рік, між вулицями Я. Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська» відсутній. Науково-проектна документація «Історико-архітектурний опорний план м. Львова» Міністерством культури України не затверджена, як і не затверджена обласною адміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення - «Старе Єврейське кладовище». Однак, до сьогоднішнього дня положення постанови КМУ від 26.07.2001 № 878 не виконані, науково-проектна документація з визначення меж історичного ареалу м. Львова не затверджена.

Також, на сьогоднішній день відсутня затверджена Мінкультури у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як того вимагає ч.2 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п.12 Порядку №318, а відтак, межі історичного ареалу м. Львова у встановленому законодавством порядку не затверджені. Нна момент прийняття Львівською міською радою оскаржуваної ухвали від 13.07.2006р. №115 , на спірній земельній ділянці пам`яток не було. Розпорядившись спірною земельною ділянкою, Львівська міська рада діяла як уповноважений орган власника земельної ділянки, а ухвала прийнята у відповідності до норм земельного та містобудівного законодавства, законодавства у сфері охорони культурної спадщини, чинного на момент її прийняття.

ТОВ «Яблуко ЛТД» у відзиві на апеляційну скаргу №23/24-1 від 20.01.2023 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, вважає, що чинним законодавством не унормованообов`язку господарських судів керуватися висновками інших судів стосовно обставин у справах подібних правовідносин. Суд першої інстанції, , зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку, що, зокрема, позивач -2 не довів ті обставини, на яких грунтуються його вимоги. Позивачем 2 не доведено належними та допустимими доказами наявність будь-якоого права щодо земельної ділянки площею 0, 427 га з кадастровим номером 4610137500:01:001:0028, у відповідача 2 право оренди зазначеної земельної ділянки виникло та оформлене у відповідності до вимог чиннго законодавства України.

Відповідач 2 також вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення дійшов вірного висновку, що позивачами (чи конкретно визначено позивача 2?) не доведено невідповідність договору оренди землі положенням ч.1 та ч.2 ст.203 ЦК України.

Позивачами подано пояснення вих.№518-22 від 13.12.2022 щодо виконання п.34,37,42 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - виключної компетенції, делегованої Центральними органами влади України виключно органам самоврядування.

Також, позивачами подано пояснення від 20.02.2023 щодо порушень норм процесуального та матеріального права при розгляді справи в Господарському суді Львівської області, в яких просять, зважаючи на порушення норм матеріального та поцесуального права при розгляд справи в суді першої інстанції, правоздатність позову, позовні вимоги задоволити, рішення суду скасувати.

06.03.2023 позивачами подано пояснення щодо меж історичного ареалу та меж пам`яток, об`єктів історико-культурної спадщини, існуючих в межах історичного ареалу. Позивачі зазначили, зокрема, що відповідач 1 як орган місцевого самоврядування зобов`язаний замовити науково-проектну документацію меж пам`ятки місцевого значення Старе єврейське кладовище, охоронної зони пам`ятки та подати на затвердження центральному органу влади Міністерству культури, однак, докази вчинення таких дій відповідачем 1 у справі відсутні.

Позивачами подано заперечення від 02.03.2023 на рішення суду, в якому просять задоволити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що судом застосовано невідповідну норму права-ч.1 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Також, скаржники вважають, що єдиним діючим затвердженим документом ЛМР щодо регулювання меж зонування Львова та історико-архітектурного плана є рішення ВК Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».

Також позивачі у відповіді на відзив відповідача 3 від 20.01.2023 на апеляційну скаргу зазначили, що відповідачем 3 не обгрунтовано правоздатність спірних правочинів, створених відповідачами 1,2 з огляду на особливий статус земельної ділянки між вулицями Я. Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська та обмежень, передбачених нормами матріального права України та міжнародного права відповідно до позовної заяви, пояснень та доказів, наданих у справу позивачами 1,2.

Кабінетом міністрів України подано пояснення б/н від 30.12.2022, в якому просить за результатами розгляду скарги ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства та зазначає, зокрема, що до Державного реєстру нерухомих пам`яток України внесено такий об`єкт, як «Старе Єврейське кладовище м.Львів» на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 №1266/0/16-10, як пам`ятка історії місцевого значення, охоронний №2951 Лв..Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Старе Єврейське кладовище XIV століття 1855 рік між вулицями Я. Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська внесено до переліку пам`яток за № UА13010101. Комісією зазначено, що Уряд України ввів негайний і абсолютний мораторій на будь-яку забудову або приватизацію місць, ідентифікованих тепер або в минулому, як єврейські цвинтарі.

Львівською обласною державною адміністрацією подано пояснення б/н б/д (вх.ЗАГС 01-04/624/23 від 31.01.2023), в якому просить ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, зазначає, що ні з позовної заяви, ні з апеляційної скарги не вбачається, які саме порушені, невизнані або оспорювані права і законні інтереси позивачів 1,2 потребують захисту.

13.12.2022 та 24.02.2023 на електронну адресу суду від представника позивачів-1,2 надійшли заяви №516-22 від 13.12.2022 про відмову від позову та вих.№87-23 від 23.02.2023 про відмову від позову в частині (уточнена) таких позовних вимог:

1. Скасування державної реєстрації прав оренди земельної ділянки кадастровий №4610137500:01:001:0028;

2. Скасування записів про проведення державної реєстрації прав оренди земельної ділянки, кадастровий № 4610137500:01:001:0028;

3. Визнання незаконними та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 264 від 22.03.2004 з виданими на його підставі двома свідоцтвами від 22.03.2004 про право власності на приміщення за адресою: м.Львів, вул. Базарна, 11 у м.Львові;

4. Скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна приміщення, за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 та записа про проведену реєстрацію, реєстраційний номер № 4510887.

Прийняти відмову від позову у цій частині.

Рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 у справі №914/2533/20 у відповідній частині визнати нечинним.

Заявленими позовними вимогами вважати вимоги про:

-визнання незаконним та скасування ухвал Львівської міської ради № 3235 від 09.02.2006 Про затвердження ТОВ Яблуко Лтд проекту відведення земельної ділянки на вул. Базарній, 11 у м. Львові; № 115 від 13.07.2006 Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235; № 1313 від 01.12.2016 Про продовження ТзОВ Яблуко Лтд терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11.

-визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.04.2017, кадастровий № 4610137500:01:001:0028 та застосування наслідків його недійсності (застосування реституції).

Розглянувши заяву представника позивачів про відмову від позову та проаналізувавши приписи чинного процесуального законодавства України, апеляційний господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для прийняття відмови позивача від позову в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

За змістом статті 274 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції роз`яcнює сторонам наслідки відмови позивача від позову, які встановлені частиною 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих саме підстав не допускається.

Дослідивши подану позивачем заяву, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що подана заява відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України, заяву підписано представником позивачів Шейхет Мелах, заява не суперечить чинному процесуальному законодавству України та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших сторін. Судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б не допускали прийняття такої відмови.

За наведених обставин, заява про відмову від позову в зазначеній вище частині підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду у даній справі в цій частині підлягає визнанню нечинним та провадження у справі в цій частині необхідно закрити.

6 лютого 2023 року на адресу Західного апеляційного господарського суду від позивача-2 надійшла заява №47-23 від 03.02.2023 (вх.№01-04/812/23 від 06.02.2023) у якій позивач-2 просить долучити до матеріалів справи доказ надіслання іншим учасникам справи копії Додатку до клопотання апелянта від 31.01.2023 вих.№44-23.

21 лютого 2023 року на електронну адресу Західного апеляційного господарського суду від представника позивачів-1,2 надійшли клопотання №70-23 від 20.02.2023 та №72-23 від 20.01.2023 про долучення документів, що були отриманні позивачем-2 поза підготовчим провадженням, зокрема, як інформацію про позиції Міністерства культури та інформаційної політики України.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями частин першої - четвертої статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Положення п.8 ч.3 ст.162 162 та ч.2 ст. 164 ГПК України передбачають подання доказів до суду першої інстанції разом з позовною заявою.

При цьому частина третя статті 269 ГПК України передбачає можливість прийняття доказів судом апеляційної інстанції у виключних випадках.

У разі, якщо учасник справи подає до суду (в тому числі суду апеляційної інстанції) докази з порушенням встановлених ГПК строків, такий учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Тобто докази, якими позивач, обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на нього покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Виняток, коли можливим є прийняття, зокрема судом апеляційної інстанції, додаткових доказів, становить наявність об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне подання таких доказів, при цьому обов`язок довести ці обставини також покладено на учасника справи (у зазначеному випадку - позивачів).

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції та без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, є порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини перша, друга статті 236 ГПК України).

Частиною п`ятою статті 236 ГПК України унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Суд також наголошує, що згідно з приписами частин першої, другої, четвертої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у справі і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку залишити подані позивачами клопотання №70-23 від 20.02.2023 та №72-23 від 20.02.2023 про долучення документів, що були отриманні позивачем-2 поза підготовчим провадженням без розгляду, оскільки останніми не надано суду належних доказів в обгрунтування неможливості подання таких доказів в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Як вбачається із поданих клопотань, позивачі просять долучити до матеріалі справи Листи Міністерства культури та інформаційної політики, отримані 28.10.2022, про що свідчать копії поштових конвертів від 28.10.2022), а також витяг з судової справи №380/1246421 копію відзиву відповідача 1 та копії з датою отримання позивачем 2 відзиву на позов 06.10.2022 та витяг з документів архіву ДАЛО: Ухвала ЛОР НД №288 від 12.05.1993 з додатком, отримані позивачами 11.02.2022 та 03.03.2022. Як вбачається із матеріалів справи рішення суду у даній справі прийнято 06.10.2022, апеляційну скаргу подано скаржником 21.11.2022 і останнім не подано суду апеляційної інстанції належних доказів в обгрунтування неможливості подання таких доказів в ході розгляду справи в суді першої інстанції та неможливості долучення таких до апеляційної скарги.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2022 справу №914/2533/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 у справі №914/2533/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 та призначено розгляд справи на 13.12.2022.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 розгляд справи відкладено на 31.01.2023.

У зв`язку із оголошеною повітряною тривогою по всій території України судове засідання 31.01.2023 не відбулося.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 призначено розгляд справи №914/2533/20 на 21.02.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 07.03.2023.

Представники сторін в судових засіданнях виклали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Обставини справи.

Ухвалою Львівської міської ради № 3235 від 09.02.2006 "Про затвердження ТОВ "Яблуко ЛТД" проекту відведення земельної ділянки на вул.Базарній, 11 у м. Львові" вирішено затвердити ТОВ "Яблуко ЛТД" проект відведення земельної ділянки площею 0,0447га на вул. Базарній, 11 та надати земельну ділянку площею 0,0447га в оренду терміном на 10 років для обслуговування магазину, а також ТОВ "Яблуко ЛТД" зобов`язано у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.

Ухвалою Львівської міської ради № 115 від 13.07.2006 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235" змінено площу земельної ділянки з 0,0447 га на 0,0427 га.

Ухвалою Львівської міської ради № 1313 від 01.12.2016 "Про продовження ТОВ "Яблуко Лтд" терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11" вирішено продовжити ТОВ "Яблуко ЛТД" на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,0427 га на вул. Базарній, 11 (кадастровий номер 4610137500:01:001:0028) для обслуговування магазину за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання землі комерції, а також ТОВ "Яблуко ЛТД" зобов`язано у тримісячний строк укласти з Львівською міською радою договір оренди та зареєструвати його у встановленому порядку.

10.04.2017 між ТОВ „Яблуко Лтд та Львівською міською ради укладено договір оренди землі, за умовами якого надано ТОВ „Яблуко Лтд у строкове платне користування земельну ділянку за кадастровим №4610137500:01:001:0028, загальною площею 0,0427 га.

Згідно свідоцтва про право власності від 22.03.2004, виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 264, в ТОВ "Яблуко Лтд" на праві спільної часткової власності знаходиться об`єкт нерухомого майна - приміщення за реєстраційним № 4510887, загальною площею 220,9 кв. м., за адресою м. Львів, вул. Базарна, 11.

Як зазначають позивачі у позовній заяві, між сучасними вулицями: Я. Раппапорта, Базарна, Броварна, Клепарівська розташована пам`ятка місцевого значення - "Старе Єврейське кладовище", територія якого чітко відокремлена вулицями і є одним з двох найдавніших єврейських некрополів Старого Світу та є визначною культурною і духовною пам`яткою історії національної меншини України.

За функціональною типологією об`єкт класифіковано, як місце поховань. Площа території - 4,7 га, під захоронення використовувалось - 4,3 га; цвинтар з західної, північної та східної сторони огороджено цегляним парканом, який зберігся. Охоронна зона не визначена. Пам`ятка місцевого значення - "Старе Єврейське кладовище" розташоване на земельній ділянці, що знаходиться в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення за охоронним № 2951-Лв, на підставі Наказу Міністерства культури і туризму України № 1266/0/16-10 від 21.12.2010.

Вносячи об`єкт до Переліку пам`яток культурної спадщини місцевого значення, Міністерство культури України затвердило Паспорт об`єкта та облікову картку, де і зазначено площу та розташування об`єкта культурної спадщини «Старе Єврейське кладовище м. Львів».

Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном «Старе Єврейське кладовище XIV століття» внесено до переліку пам`яток за № 11А13010101. Комісією зазначено, що Уряд України ввів негайний і абсолютний мораторій на будь-яку забудову або приватизацію місць, ідентифікованих тепер або в минулому, як єврейські цвинтарі. Місто Львів внесено до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою КМУ від 26.07.2001 № 878.

Львівською міською радою затверджено Генеральний план м. Львова, а також межі історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова, що підтверджується рішеннями: ухвалою № 2146 від 31.03.2005 Про затвердження "Концепції розвитку міста" при корегуванні генерального плану м. Львова; ухвалою № 3924 від 30.09.2010 «Про затвердження містобудівної документації. Корегування генерального плану м. Львова" ІІ-стадія. Генеральний план; рішенням ВК ЛМР № 1311 від 09.12.2005 «Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 №462/3403/16-а, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018, визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Львівської міської ради в частині організації та встановлення меж території історико-культурного призначення "Старого єврейського кладовища» в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 25.08.2004 ; зобов`язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику - Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проєкту землеустрою. Однак, на даний час рішення суду у справі №462/3403/16-а Львівською міською радою не виконано.

Як зазначають позивачі 1,2, земельна ділянка, надана у користування відповідачу-2, а також спірний об`єкт нерухомого майна, розташовані в межах історичного ареалу м. Львова, а також в межах охоронної зони об`єкта ЮНЕСКО.

Позивачі, із врахуванням поданої заяви щодо уточнення позовних вимог за вх. № 21460/21 від 15.09.2021, просять суд визнати незаконним та скасувати

розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 264 від 22.03.2004 та свідоцтво про право власності від 22.03.2004, видане на підставі розпорядження № 264 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради;

ухвали Львівської міської ради: - № 3235 від 09.02.2006 Про затвердження ТОВ Яблуко Лтд проекту відведення земельної ділянки на вул. Базарній, 11 у м. Львові; - № 115 від 13.07.2006 Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235; № 1313 від 01.12.2016 Про продовження ТзОВ Яблуко Лтд терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11;

-визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.04.2017, кадастровий № 4610137500:01:001:0028 та застосувати наслідки його недійсності (застосування реституції);

-скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий №4610137500:01:001:0028;

-скасувати записи про проведену державну реєстрацію прав оренди земельної ділянки, кадастровий № 4610137500:01:001:0028;

-скасувати реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна приміщення, за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 та запису про проведену реєстрацію, реєстраційний номер № 4510887.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачами подано заяву про відмову від позову в частині:

скасування державної реєстрації прав оренди земельної ділянки: кадастровий №4610137500:01:001:0028;

скасування записів про проведену державну реєстрацію прав оренди земельної ділянки: кадастровий №4610137500:01:001:0028;

визнання незаконним та скасування розпорядження № 264 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.03.2004, з виданими на його підставі двома свідоцтвами від 22.03.2004 про право власності на приміщення за адресою по вул. Базарній, 11 у м.Львові;

скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна приміщення, за адресою м. Львів, вул. Базарна, 11 та запис про проведену реєстрацію, реєстраційний № 4510887.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У відповідності до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За приписами п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії. виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Даний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.

За змістом пункту "б" ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У пункті 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як встановлено судом, ухвалою Львівської міської ради № 3235 від 09.02.2006 "Про затвердження ТОВ "Яблуко ЛТД" проекту відведення земельної ділянки на вул.Базарній, 11 у Львові", вирішено затвердити ТОВ "Яблуко ЛТД" проект відведення земельної ділянки площею 0,0447га на вул. Базарній, 11 та надати земельну ділянку площею 0,0447га в оренду терміном на 10 років для обслуговування магазину, а також зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуко ЛТД" у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та провести його державну реєстрацію.

Ухвалою Львівської міської ради № 115 від 13.07.2006 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235" змінено площу земельної ділянки з 0,0447 га на 0,0427 га.

11 серпня 2006 року між ТОВ „Яблуко Лтд та Львівською міською радою укладено договір оренди землі, за умовами якого надано ТОВ „Яблуко Лтд у строкове платне користування терміном на 10 років земельну ділянку за кадастровим №4610137500:01:001:0028, загальною площею 0,0427 га.

Ухвалою Львівської міської ради № 1313 від 01.12.2016 "Про продовження ТОВ "Яблуко Лтд" терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11", вирішено продовжити ТОВ "Яблуко ЛТД" на 5 років термін оренди земельної ділянки площею 0,0427 га на вул. Базарній, 11 (кадастровий номер 4610137500:01:001:0028) для обслуговування магазину за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання землі комерції, а також зобов`язано ТОВ "Яблуко ЛТД" у тримісячний строк укласти з Львівською міською радою договір оренди та зареєструвати його в у встановленому порядку.

10.04.2017 між ТОВ „Яблуко Лтд та Львівською міською радою укладено договір оренди землі, за умовами якого надано ТОВ „Яблуко Лтд у строкове платне користування терміном на п`ять років земельну ділянку за кадастровим №4610137500:01:001:0028, загальною площею 0,0427 га.

Як зазначають позивачі у заявлених позовних вимогах, з прийняттям Львівською міською радою вказаних ухвал та укладенням між відповідачами 1 та 2 договору оренди земельної ділянки від 10.04.2017, порушуються їхні законні права та інтереси, оскільки Львівською міською радою надано в оренду ТОВ „Яблуко Лтд спірну земельну ділянку, яка, на думку позивачів, відноситься до земель історико-культурного призначення та знаходиться безпосередньо в межах території пам`ятки історії, охоронний № 2951-Лв, - Старе Єврейське кладовище, XIV століття - 1855 рік, між вулицями Я. Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська.

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі історико-культурного призначення.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Матеріалами справи підтверджується, що Старе єврейське кладовище - внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка історії місцевого значення, на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 № 1266/0/16-10. Тобто, землі, на яких розташована пам`ятка культурної спадщини «Старе Єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік» між вулицями Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська, охоронний № 2951-Лв, належать до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній об`єкта, що є пам`яткою культурної спадщини.

Статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» унормовано, що землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

За приписами частини 1 статті 32 названого Закону з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

У відповідності до пунктів 4, 5, 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць. Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що передумовою для встановлення меж історичного ареалу є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка погоджується відповідним органом місцевого самоврядування та затверджується Мінкультури.

Відповідно до п. д ч.1 ст. 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

До повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, визначення меж територій пам`яток місцевого значення та затвердження їхніх зон охорони (п.4 ч.1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Водночас, в ході розгляду даної справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що на сьогоднішній день відсутня затверджена Мінкультури у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як і не затверджена Львівською обласною державною адміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення «Старого Єврейського кладовища». Зазначені обставини не заперечується представниками сторін.

При цьому правомірним є висновоок суду першої інстанції, що рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 12.09.2005 "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова", не є тим документом, який би свідчив про затвердження меж історичного ареалу міста, оскільки із аналізу вищенаведених норм права вбачається, що такі межі мають бути затверджені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

З огляду на все вищенаведене та виходячи з фактичних обставин справи, враховуючи відсутність проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення (охоронні зони), якими були б встановлені межі, режим використання та охорони території «Старого Єврейського кладовища, XIV століття -1855 р., між вулицями Я. Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська». Науково-проектна документація «Історико-архітектурний опорний план м.Львова» Міністерством культури України не затверджена, як і не затверджена ЛОДА зона охорони пам`ятки місцевого значення - «Старе Єврейське кладовище». Чітко ідентифікувати межі «Старого Єврейського кладовища» неможливо, докази знаходження спірної ділянки на вул. Базарна,11 у м.Львові в межах вказаного кладовища відсутні. Охоронна зона не визначена, відтак, нема підстав вважати, що оскаржувані ухвали ЛМР порушують режим використання та охорони території «Старого Єврейського кладовища».

Відтак, для визначення земельної ділянки, як історико-культурного призначення, не достатньо встановлення обставин знаходження на ній історико-культурного об`єкта, а необхідною умовою є вчинення компетентними державними органами дій шляхом прийняття відповідних актів, в даному випадку, прийняття рішень щодо включення такого об`єкта до реєстру пам`яток національного чи місцевого значення.

З врахуванням наведеного, правомірним є висновок суду першої інстанції, що позивачами не зазначено, яким чином прийняття Львівською міською радою оскаржуваних ухвал, укладення договору оренди земельної ділянки від 10.04.2017, з наступними змінами та доповненнями та державна реєстрація права оренди земельної ділянки, порушуються законні права та інтереси позивачів.

Отже, висновок суду, що надаючи земельну ділянку в оренду відповідачеві-2, відповідач-1 діяв у відповідності до вищенаведених норм законодавства, а тому, відсутні правові підстави для визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради № 3235 від 09.02.2006 "Про затвердження ТОВ "Яблуко ЛТД" проекту відведення земельної ділянки на вул.Базарній, 11 у Львові", № 115 від 13.07.2006 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235" та № 1313 від 01.12.2016 "Про продовження ТОВ "Яблуко Лтд" терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11".

З огляду на викладене, відсутні підстави щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків його недійсності від 10.04.2017, кадастровий №4610137500:01:001:0028.

Скаржником, з врахуванням вищенаведених норм права, належними та допустимими доказами не спростовано висновки суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог про:

скасування державної реєстрації прав оренди земельної ділянки: кадастровий №4610137500:01:001:0028;

скасування записів про проведену державну реєстрацію прав оренди земельної ділянки: кадастровий №4610137500:01:001:0028;

визнання незаконним та скасування Розпорядження № 264 Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 22.03.2004, з виданими на його підставі двома свідоцтвами від 22.03.2004 про право власності на приміщення за адресою по вул. Базарній, 11 у м.Львові;

скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна- приміщення за адресою м. Львів, вул. Базарна, 11 та запис про проведену реєстрацію, реєстраційний № 4510887,

судова колегія прийшла до висновку, що за наведених обставин, заява про відмову від позову в цій частині підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду у даній справі в цій частині визнанню нечинним, провадження у справі необхідно закрити.

Стосовно поданої заяви Львівської міської ради про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог за вх. № 33600/20 від 23.11.2020, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні підстави застосування позовної давності у даній справі.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скаржником не надано суду належних та допустимих доказів в обгрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Судова колегія зазначає, що предметом спору у справі, що розглядається, є визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради: № 3235 від 09.02.2006 Про затвердження ТОВ Яблуко ЛТД проекту відведення земельної ділянки на вул.Базарній, 11 у Львові; № 115 від 13.07.2006 Про внесення змін до ухвали міської ради від 09.02.2006 № 3235; № 1313 від 01.12.2016 Про продовження ТОВ Яблуко Лтд терміну оренди земельної ділянки на вул. Базарній, 11; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.04.2017 кадастровий № 4610137500:01:001:0028 та застосування наслідків його недійсності (застосування реституції).

Саме виходячи з фактичних обставин справи, враховуючи відсутність проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення (охоронні зони), якими були б встановлені межі, режим використання та охорони території «Старого єврейського кладовища, XIV століття - 1855 р., між вулицями Я. Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська», а також те, що науково-проектна документація «Історико-архітектурний опорний план м. Львова» Міністерством культури України не затверджена, як і не затверджена Львівською обласною державною адміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення - Старе єврейське кладовище, чітко ідентифікувати межі Старого єврейського кладовища неможливо, докази про знаходження спірної ділянки на вул. Базарній,11 у м. Львові в межах вказаного кладовища відсутні, охоронна зона не визначена, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що оскаржувані ухвали Львівської міськради та укладений договір оренди землі порушують режим використання та охорони території Старого єврейського кладовища.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивачі вдаються до цитування норм права, однак жодним чином не спростовують доводів суду першої інстанції щодо відсутності визначення меж як історичного ареалу м. Львова, так і охоронної зони пам`ятки місцевого значення на час розгляду справи.

Твердження скаржників про те, що умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених у статтях 53, 54 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», також не містить мотивів щодо спростування аргументів на відсутності визначення меж відповідної пам`ятки.

Щодо посилання скаржника на те, що справу розглянуто за наявності підстав для відводу суддів Юркевич М.В. Запотічняк О.Д., викладених в заявах в порядку ст.ст. 35,46 ГПК Україн, з посиланням на те, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу) якщо, було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, судова колегія зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.07.2021 ухвалено розгляд справи №914/2533/20 здійснювати в подальшому у складі колегії суддів: головуючий суддя - Долінська О.З., судді: Юркевич М.В., Запотічняк О.Д., оскільки, у зв`язку з перебуванням судді Гоменюк З.П. у відпустці, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 20.07.2021 визначено наступний склад колегії суддів: Долінська О.З. - головуючий суддя, судді: Юркевич М.В. та Запотічняк О.Д. Даний склад колегії визначено у відповідності із ст. 33 ГПК України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України 02.04.2015 № 25.

Суд відзначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Судовий збір.

Стосовно розподілу судових витрат, апеляційний господарський суд звертає увагу сторін на приписи частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, оскільки провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відмовою від позову, витрати за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги в частині відмови від позовних вимог не підлягають відшкодуванню позивачу.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 191, 231, 269, 270, 273, 274, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. В задоволенні апеляційної скарги Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу №475-22 від 17.11.2022 (вх.ЗАГС 01-05/2830/22 від 21.11.2022) відмовити.

Заяву позивачів про відмову від позовних вимог задоволити.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 у справі №914/2533/20 в частині відмови в позові щодо скасування державної реєстрації прав оренди земельної ділянки кадастровий №4610137500:01:001:0028; скасування записів про проведення державної реєстрації прав оренди земельної ділянки, кадастровий № 4610137500:01:001:0028; визнання незаконними та скасування розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 264 від 22.03.2004 з виданими на його підставі двома свідоцтвами від 22.03.2004 про право власності на приміщення за адресою: м.Львів, вул. Базарна, 11 у м.Львові; скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна приміщення, за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11 та записа про проведену реєстрацію, реєстраційний номер № 4510887 визнати нечинним. В цій частині закрити провадження у справі.

В решті рішення Господарського суду Львівської області від 06.10.2022 у справі №914/2533/20 залишити без змін,

2.Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.03.2023.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

СуддяЖелік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.