Постанова

від 20.03.2023 по справі 916/1247/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1247/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2022 року, суддя І інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст якого складено 05.09.2022 в м. Одесі

у справі: №916/1247/22

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 233 469,90 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 233 469,90 грн, з яких: заборгованість по орендній платі у розмірі 212 287,95 грн, інфляційні витрати у розмірі 13 895, 69 грн, 3% річних у розмірі 3653,58 грн, пеню у розмірі 3 632,68 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3502,05 грн.

Позовна заява обгрунтована фактом неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди землі в частині своєчасної оплати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2022 відкрито провадження у справі №916/1247/22 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.09.2022 у справі №916/1247/22 позовну заяву Одеської міської ради задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД на користь Одеської міської ради заборгованість у загальній сумі 233 469,90 грн, з яких: заборгованість по орендній платі у розмірі 212 287,95 грн, інфляційні витрати у розмірі 13 895, 69 грн, 3% річних у розмірі 3653,58 грн, пеню у розмірі 3 632,68 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3502,05 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що з моменту виникнення у відповідача права власності на нежитлові будівлі та споруди, розміщені на орендованій земельній ділянці, до нього перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено, у зв`язку з чим саме відповідач має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 22.05.2007 в частині сплати орендної плати, таким чином, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Фенікс сталь ЛТД зобов`язань з оплати орендної плати, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 212 287,95 грн - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунки позивача щодо сплати відповідачем інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд вважає такі розрахунки вірним, а вимоги про стягнення - правомірними.

Не погодившись із вказаним рішенням, 15.12.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що факт переходу права власності на нерухомість до нового власника є підставою для припинення права користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем і до нового власника переходить право користування земельною ділянкою під нерухомістю. Разом із цим, право користування земельною ділянкою попереднього землекористувача слід припинити та переоформити за новим власником нерухомості у встановленому законом порядку. Такий порядок передбачає необхідність прийняття уповноваженими органами рішень про припинення права користування/ надання в оренду зазначеної земельної ділянки та здійснення державної реєстрації зазначених прав. Автоматичність у цьому питанні відсутня.

При цьому, апелянт вказує, що Приватне підприємство «БАЛЬГА», будучи користувачем земельної ділянки, після передачі права володіння Товариству з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вулиця Чорноморського козацтва, 77, належним чином сплачувало орендну плату за договором оренди землі від 22.05.2007 укладеного між Приватним підприємством «БАЛЬГА» та Одеською міською радою, що підтверджується квитанціями про оплату. 3 вищезазначених квитанцій вбачається, що тільки за період з березня по жовтень 2020 року Приватним підприємство «БАЛЬГА» було сплачено на рахунок Одеської міської ради за оренду землі 20 599 грн. Тобто кошти за користування земельною ділянкою, протягом 2020-2022 року поступали на рахунок Одеської міської ради, проте позивач ніяк не реагував на отримані кошти та не повідомляв про зупинення обов?язку підприємства щодо сплати оренди за договором оренди землі. Отже, Одеська міська рада безпідставно отримувала кошти на свій рахунок при цьому нараховувала борг зі салати орендної плати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД.

Також скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД не було обізнано про наявність позовної заяви Одеської міської ради, не було належним чином повідомлено про відкриття провадження у даній справі та про призначення судового розгляду. Про наявність зазначеного позову скаржнику стало відомо лише після відкриття виконавчого провадження на підставі рішення Господарського суду Одеської області.

Також апелянт зазначає, що судом не було отримано відомості про вручення відповідачем повідомлення про дату, час і місце судового засідання, натомість, присутні відомості про повернення судової повістки на адресу суду з відмоткою не вручене, тобто судом всупереч вимогам статті 202 ГПК України не було відкладено розгляд справи, що в свою чергу є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування судового рішення

До апеляційної скарги відповідачем додані наступні документи: копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Опендатабот); копія протоколу №1 установчих зборів ТОВ «ФЕНІКС СТАЛЬ ЛІД» від 23 квітня 2013 року; копія акту прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ФЕНІКС СТАЛЬ ЛТД» від 23 квітня 2013 року; копія довідки з адресного реєстру міста Одеси; копія договору про встановлення сервітуту для проходу та проїзду по земельній ділянці від 01.10.2014 року та копії квитанцій про сплату оренди землі ПП «БАЛЬГА».

На адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, в якому останнє вважає рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2022 у справі №916/1247/22 таким, що прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального законодавства та з урахуванням фактичних обставин справи, водночас доводи апеляційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Зокрема, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради зазначає, що при виникненні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс сталь ЛТД» права власності на нежилі будівлі, право Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЛЬГА», як попереднього користувача земельною ділянко, припинилось в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об?єкта нерухомості - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс сталь ЛТД», якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, при цьому на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Також Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради звертає увагу, що посилання апелянта на сплату Приватним підприємством «БАЛЬГА» орендної плати за вищезазначеним договором не можуть братися до уваги, оскільки не є предметом спору у цій справі.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від Одеської міської ради, в якому остання вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Зокрема, позивач вказує, що у разі переходу власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об?єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 3К України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства та в численній практиці Верховного суду.

Одеська міська рада звертає увагу на те, що на теперішній час кошти начебто сплачені Приватним підприємством «БАЛЬГА», в рахунок сплати орендної плати за договором оренди землі від 22.05.2007 не можуть бути прийняті Одеською міською радою, оскільки у ПП «БАЛЬГА» не має обов?язку зі сплати таких платежів. Разом з тим, ПП «БАЛЬГА» має право на звернення з заявою про повернення помилково або надміру зарахованих коштів відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 у справі №916/1247/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс сталь ЛТД» на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2022, розгляд даної апеляційної скарги вирішено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До апеляційної скарги у додатках додані наступні документи (копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Опендатабот); копія протоколу №1 установчих зборів ТОВ «ФЕНІКС СТАЛЬ ЛІД» від 23 квітня 2013 року; копія акту прийому-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «ФЕНІКС СТАЛЬ ЛТД» від 23 квітня 2013 року; копія довідки з адресного реєстру міста Одеси; копія договору про встановлення сервітуту для проходу та проїзду по земельній ділянці від 01.10.2014 року та копії квитанцій про сплату оренди землі ПП «БАЛЬГА».

Щодо долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Апелянт не заявляє будь-якого клопотання про долучення відповідних документів до матеріалів справи, а також не заявляє причин такого неподання, у зв`язку з чим надані скаржником до апеляційної скарги документи колегія суддів залишає без розгляду.

08.03.2023 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні з викликом сторін, мотивоване тим, що дана апеляційна скарга має важливе значення для апелянта, а також останній має бажання надати усні пояснення, тому, на думку скаржника, існує необхідність розгляду даної справи з викликом сторін.

Щодо клопотання про здійснення розгляду даної справи з викликом сторін, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 3 статті 12 ГПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до абзацу 2 ч.10 статті 270 ГПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що розгляд у судовому засіданні з повідомленням учасників справи апеляційної скарги на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є правом апеляційного господарського суду, а не його обов`язком.

Оскільки в даному позові позивачем заявлено вимоги про стягнення 233 469,90 грн грн, ця справа згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України є малозначною в силу закону (тобто такою, де сума вимог не перевищує 248 100 грн)

З огляду на викладене, враховуючи те, що клопотання скаржника про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи не містить належних та достатніх доводів щодо неможливості або недоцільності розгляду даної апеляційної скарги у справі в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, а також те, що правова позиція заявника викладена ним безпосередньо в апеляційній скарзі, Південно-західний апеляційний господарський суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вказаного клопотання.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Стосовно аргументів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів зазначає наступне.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 27.06.2022 у справі №916/1247/22 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (65496, Іллічівська дорога, 2 (Ак. Глушка, 31А),с. Лиманка, Одеська область, Овідіопольський район, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотному боці другої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті «Судова повістка».

12.07.2022 за вх.№10174/22 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.71).

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», колегія суддів дійшоа висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

ГПК України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення з огляду на відсутність адресата за його місцезнаходженням.

Окрім того, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Пономарьов проти України», рішенні від 26.04.2007 по справі «Олександр Шевченко проти України», рішенні від 14.10.2003 по справі «Трух проти України».

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, колегія суддів прийшла до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).

При цьому скаржником безпосередньо в його апеляційній скарзі зазначена така ж адреса, на яку судом першої інстанції відправлялись поштові кореспонденції.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів, також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.08.2022 у справі №916/1247/22 було оголошено перерву в судовому засіданні до 05.09.2022, тобто місцевим господарським судом додатково було вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.05.2007 між Одеською міською радою та Приватним підприємством „Бальга було укладено договір оренди землі, площею 1629 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 77, для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі та благоустрою прилеглої території, строком на 25 років.

Договір оренди зазначеної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі земель за №040750500099 від 27.07.2007.

На підставі акта визначення меж земельної ділянки в натурі від 16.02.2007 та акта прийома-передачі земельної ділянки, які є невід`ємною частиною вищевказаного договору оренди, у користування орендарю передано земельну ділянку загальною площею 0,1629 га з кадастровим номером 5110137600:50:003:0004.

Відповідно до п. 2.3 розділу 2 Договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1629 кв.м. на дату укладання договору становила 272385,09 грн, а згідно з п. 4.1 розділу 4 договору орендна плата розрахована у розмірі 6 (шести) відсотків від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складала: 16343,10 грн на рік.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у справі №916/5106/14, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.06.2015, позов заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Приватного підприємства „Бальга про внесення змін до договору оренди землі від 22.05.2007 року, зареєстрованого у Одеській регіональній філії ДП ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.07.2007 за №040750500099, яким Одеською міською радою передано Приватному підприємству „Бальга земельну ділянку площею 1629 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 77, терміном на 25 років - задоволено повністю. Внесено зміни до договору оренди землі від 22.05.2007, зареєстрованого у Одеській регіональній філії ДП ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.07.2007 року за №040750500099, яким Одеською міською радою передано Приватному підприємству „Бальга земельну ділянку площею 1629 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 77, терміном на 25 років.

Викладено п. 2.3. Договору у наступній редакції: "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі та благоустрою прилеглої території, площею 1629 кв.м становить 3 024 417,69 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.10.2013 №112/С, складеного управлінням Держземагенства у м. Одесі Одеської області. Викладено п. 4.1. Договору у наступній редакції: "Орендна плата за земельну ділянку для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі та благоустрою прилеглої території, площею 1629 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 77, розрахована у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та становить 90 732,53 грн на рік".

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ТУ Держгеокадастру в Одеської області №1100 від 26.06.2020 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1629 кв.м. становить 4 399 749,82 грн, відповідно орендна плата з розрахунку 3% від нормативної грошової оцінки цієї ділянки за 2021 складає 131 992,49 грн, та відповідно 145 191,74 грн за 2022.

Згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежилої будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 77, є Товариство з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД (ідентифікаційний код: 38696601), на підставі свідоцтва про право власності №27476977 від 30.09.2014.

Пунктом 4.3. розділу 4 даного договору зазначено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до п. 4.4. розділу 4 вказаного договору, орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до п. 4.6. договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пені, розмір якої визначається згідно зі ст. 16 Закону України „Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Згідно з п.п. 9.1.2. п. 9.1 розділу 9 договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

У зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД, порушуючи умови договору оренди, не сплачувало орендну плату за користування земельною ділянкою площею 1629 кв.м, що прямо суперечить положенням ст. 206 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про оренду землі, Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД було направлено претензію від 01.02.2022 за №01-13/141 про необхідність сплати заборгованості за договором оренди земельної ділянки.

Проте, станом на дату подання даної позовної заяви заборгованість з орендної плати відповідачем не погашено.

З урахуванням вищезазначеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано суму орендної плати за період з 01.09.2020 по 31.03.2022 з розрахунку: Орендна плата 2021 рік -131 992,49 грн *1 (інд.2020 р.) = 131 992,49 грн, 131 992,49/12 міс. = 10 999,37 грн (щомісячно). Орендна плата 2022 -131 992,49 грн *1,1 (інд.2021 р.) = 145 191,74 грн, 145 191,74 грн/12 міс. = 12 099,31 грн.

Позивач зазначав, що орендна плата за земельну ділянку площею 1629 кв.м розрахована фінансовим відділом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 26.06.2020 р. за №1100 та договору оренди землі зі змінами (відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2015 року у справі №916/5106/14) у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, складає 131 992,49 грн на 2021 рік та 145 191,74 грн на 2022 рік.

Отже, неотримана плата за землю за період з 01.09.2020 по 31.03.2022 становить 212 287,95 грн.

За розрахунками позивача, загальна сума заборгованості зі сплати орендної плати за період з 01.09.2020 року по 31.03.2022 року складає: 233 469,90 грн, у тому числі: орендна плата за землю 212 287,95 грн; інфляційні втрати 13 895,69 грн; 3% річних - 3653,58 грн; пеня - 3632,68 грн.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Так, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 233469,90 грн заборгованості з орендної плати, у тому числі: орендна плата за землю 212 287,95 грн; інфляційні втрати 13 895,69 грн; 3% річних - 3653,58 грн; пеня - 3632,68 грн, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору оренди землі від 22.05.2007 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов?язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов?язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов?язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку.

Зобов?язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст.ст. 626, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов?язками наділені обидві сторони договору. Договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Договір в силу положень ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов?язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Відповідно до за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності (ст. 286 ГК України).

Орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України Про оренду землі, ч. 1 ст. 93 ЗК України).

Відносини, пов?язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі).

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі).

Договір оренди землі ? це договір, за яким орендодавець зобов?язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов?язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі).

У відповідності до положень ч.ч. 1, 3-4 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Положеннями пунктів а, е ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Частиною першою статті 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Водночас питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об?єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об?єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі).

У відповідності до ст. 125, ч. 5 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю від 05.11.2009 № 1702-VI, який набрав чинності 10.12.2009, внесено ряд уточнюючих змін, зокрема до ЗК України, ЦК України, Закону України Про оренду землі, якими вдосконалено регулювання порядку переходу права користування земельною ділянкою у разі переходу до іншої особи права власності на розташоване на ній нерухоме майно. Законодавство у вказаній редакції є чинним і на час розгляду даної справи.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об?єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов?язанні.

Таким чином, раніше законодавство вже містило положення про автоматичний перехід до нового власника нерухомості права користування земельною ділянкою під цим майном, а внесені Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI зміни направлені лише на вдосконалення та деталізацію порядку набуття прав на землю новим власником нерухомості, але не змінюють первісно закладеної законодавцем концепції переходу права землекористування у разі відчуження нерухомого майна та не суперечать їй.

Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 по справі №910/20774/17.

Після відчуження об?єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов?язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об?єктів нерухомості зобов?язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Наведених висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 07.11.2018 по справі № 910/20774/17, постанові від 29.08.2018 по справі № 920/675/17.

Аналогічна правова позиція щодо переходу прав і обов?язків землекористувача при відчуженні нерухомості підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3655/17 у подібних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду України від 08.06.2016 року у справі №21-804а16 та від 12.09.2017 у справі №21-3078а16 викладена і позиція про те, що якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або її частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Ураховуючи викладене, до нового власника об?єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов?язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно. Такий висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі №825/308/17.

При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об?єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов?язанні (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 29.08.2018 у справі №920/675/17, від 13.06.2019 у справі №922/2427/18).

У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 по справі №910/20774/17, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 13.06.2019 у справі №922/2427/18, від 27.02.2019 року у справі №913/661/17).

При цьому перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником нежилої будівлі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 77, є Товариство з обмеженою відповідальністю Фенікс сталь ЛТД, на підставі свідоцтва про право власності №27476977 від 30.09.2014, тобто право власності на об`єкт нерухомості, розташований на орендованій за договором земельній ділянці, право оренди за договором оренди від 22.05.2007 перейшло до відповідача ? Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс сталь ЛТД, у тому числі і обов`язок зі сплати орендної плати, оскільки в силу ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України відбулася заміна сторони договору.

З моменту державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості відбулася автоматична заміна орендаря земельної ділянки у договорі оренди землі, і цей договір діє на тих самих умовах стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс сталь ЛТД, як нового власника нерухомості, зокрема, і в частині обов?язку орендаря зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Матеріали справи не містять доказів припинення дії договору оренди землі або визнання його недійсним.

Відповідно до ст.21 Закону України Про оренду землі, орендна плата за землю ? це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі (ст. 22 Закону України Про оренду землі).

Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати (ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду землі).

Судом першої інстанції зазначено, що Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано суму орендної плати за період з 01.09.2020 по 31.03.2022 з розрахунку: Орендна плата 2021 -131 992,49 грн *1 (інд.2020 р.) = 131 992,49 грн, 131 992,49/12 міс. = 10 999,37 грн (щомісячно). Орендна плата 2022 -131 992,49 грн. *1,1 (інд.2021 р.) = 145 191,74 грн, 145 191,74 грн/12 міс. = 12 099,31 грн.

Орендна плата за земельну ділянку площею 1629 кв.м розрахована фінансовим відділом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 26.06.2020 за №1100 та договору оренди землі зі змінами (відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2015 року у справі №916/5106/14) у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди, складає 131 992,49 грн на 2021 та 145191,74 грн на 2022. Отже, неотримана плата за землю за період з 01.09.2020 по 31.03.2022 становить 212 287,95 грн.

Станом на день розгляду в суді першої інстанції справи заборгованість з орендної плати за період з 01.09.2020 по 31.03.2020 у сумі 212 287,95 грн відповідачем не сплачена, доказів спростовуючих позовні вимоги відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановлення факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Фенікс сталь ЛТД зобов`язань з оплати орендної плати, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 212 287,95 грн є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачеві на підставі п. 4.6. договору пеню у розмірі 3632,68 грн та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період 01.09.2020 по 31.03.2022 3% річних у розмірі 3653,58 грн та втрати від інфляції в розмірі 13 895,69 грн.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору оренди строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та відсотків річних є обґрунтованою.

У разі наявності заборгованості за договором оренди існують підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій за період прострочки виконання ним грошового зобов`язання у вигляді сплати орендної плати.

За результатами перевірки обчислених позивачем, а також перевіреним судом розрахунків пені, процентів річних та втрат від інфляції судом апеляційної інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору оренди землі та чинному законодавству, є арифметично вірними, і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно тверджень апелянта про сплату Приватним підприємством «БАЛЬГА» орендної плати за договором оренди від 22.05.2007 за період березень-жовтень 2020 на суму 20 599 грн., колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД не повідомило Одеську міську раду, на яких саме підставах Приватне підприємство «БАЛЬГА» здійснює платежі від його імені, оскільки, як вже зазначалось, останнє вже не є орендарем земельної ділянки за договором оренди землі від 22.05.2007 з 30.09.2014 року та не має зобов`язань зі сплати такої орендної плати, при цьому, Приватне підприємство «БАЛЬГА» не обмежено правом на звернення з заявою про повернення помилково або надміру зарахованих коштів відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Як зазначено у п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, №4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фенікс сталь ЛТД залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.09.2022 у справі №916/1247/22 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя: А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська