Постанова

від 16.03.2023 по справі 917/2036/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року м. Харків Справа № 917/2036/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря Андерс О.К

за участю представників учасників справи:

за участю учасників справи:

від позивача -Касьян Л.Л.,за довіреністю від 11.01.23№ 30/7;

від відповідача - Богданової М.Г., за ордером від 01.10.22 серія ВА № 1040158;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" (вх. № 1123П/2-5) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.09.22 (постановлене у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Безрук Т.М., повний текст складено 19.09.22) у справі № 917/2036/21

за позовом Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Марганець Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш", м. Кременчук Полтавської області

про стягнення 334 950,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" про стягнення 334 950,00 грн, у тому числі: 300 900,00 грн пені та 34050,00 грн. штрафу за прострочення поставки товару згідно з договором поставки від 22.04.2021 № 148 на підставі пункту 11.2 Договору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині строків поставки товару за договором поставки від 22.04.2021 № 148.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.09.22 у справі № 917/2036/21 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо - збагачувальний комбінат" 300 900 грн 00 коп. - пені, 34050 грн 00 коп. - штрафу, 5024 грн 25 коп. - відшкодування витрат з оплати судового збору.

Рішення обґрунтовано правомірністю нарахування спірних сум пені та штрафу на підставі пункту 11.2 Договору з огляду на допущення відповідачем прострочення поставки товару.

При цьому суд відхилив посилання відповідача на те, що внаслідок невиконання позивачем вимог п.2.2, 2.3, 2.4 Договору, а саме: ненадання технічних вимог, у яких мали бути відображені технічні характеристики та умови щодо якості пульта управління, незазначення у Специфікації №1 до Договору якісних та технічних характеристик товару відповідач був позбавлений можливості виготовити товар (пульти управління) та передати його позивачу, пославшись на те, що:

- у Специфікації № 1 від 22.04.2021 до Договору сторони узгодили умови щодо поставки на умовах DDР, склад АТ Марганецький ГЗК певного товару - пульта управління в зборі ППН 1.06.00.000 на суму 340 500,00 грн з ПДВ, виробник товару ТОВ 'Завод "Агрегатмаш" та зазначили, що підписанням цієї Специфікації підтверджується узгодження покупцем та постачальником технічної документації на підставі якої здійснюватиметься виготовлення товару за договором і при цьому відповідач вказану Специфікацію підписав без зауважень;

- сторони погодили креслення (НТД) на виготовлення пульта управління в зборі ППН 1.06.00.000 за Договором, про що свідчать креслення з відбитком печатки та підписом уповноваженої особи від ТОВ "Завод Агрегатмаш";

- відповідач не надав суду доказів того, що він направляв позивачу відмову від виконання зобов`язань з підстав неналежної проектної документації чи її недостатності або пропозиції щодо уточнення до Специфікації чи звернення до позивача із заявою про недостатність технічної документації та про неможливість виконання договору з цих підстав. Вказані зауваження виникли у відповідача лише після пред`явлення позову.

Також суд відхилив посилання відповідача на карантин як на непереборну обставину, яка унеможливила виконання умов Договору, пославшись на те, що відповідач листом від 17.08.2021 № 81 повідомляв позивача лише про хворобу працівників у виробничому підрозділі через поширення короновірусної інфекції та не надав належних доказів того, що короновірусна інфекція є обставиною непереборної сили, яка унеможливила виконання зобов`язання за договором, зокрема засвідчення відповідно до пункту 8.3. Договору настання форс-мажорних обставин сертифікатом Торгово-промислової палати або висновком компетентного державного органу та повідомлення про такі обставини позивача-покупця у встновлений пунктом 8.4 Договору строк, що відповідно до п. 8.5. Договору має наслідком позбавлення відповідача права посилатися на ці обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач послався на ненадання господарським судом першої інстанції належної оцінки доводам відповідача щодо того, що фактично на момент укладення Договору від 22.04.2021 № 148 у відповідачапостачальника товар був відсутній, оскільки замовлений позивачем товар є індивідуальним та мав виготовлятися для нього за технічною документацією останнього, або з початку відповідна документація мала бути розроблена відповідачем на підставі технічних вимог позивача та узгоджена з останнім, і саме через невиконання позивачем умов Договору щодо надання на погодження технічної документації та технічних вимог, в яких мали бути відображені як технічні характеристики, так і вимоги щодо якості товару пульта управління, останній не міг бути виготовлений відповідачем та поставлений позивачеві, що виключає відповідальність відповідача.

Також скаржник зазначив про неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм, які регулюють укладення та виконання договору купівлі-продажу, замість норм, які регулюють зобов`язання, що виникають з договору на створення і передачу науково-технічної продукції, якому й відповідає зміст спірного Договору.

Також скаржник зазначив про ненадання судом першої інстанції належної оцінки доводам відповідача щодо наявності обставин непереборної сили, які унеможливили виконання зобов`язань, а саме значного скорочення чисельності працівників у зв`язку із введенням карантину, спричиненого поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Крім цього відповідач послався на ненадання судом першої інстанції оцінки його доводам щодо недотримання позивачем досудового врегулювання спору, встановленого пунктом 14.1 Договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.22 для розгляду справи № 917/2036/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" (вх. № 1123П/2-5) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.09.22 у справі № 917/2036/21 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 16.02.23 р. об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

20.01.23 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 801), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.23 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 16.03.23 о 10:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

16.03.23 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 917/1466/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" до Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про визнання недійсним договору поставки від 22.04.2021 № 148, порушенням умов якого позивачем обгрунтовано позовні вимоги у даній справі.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання з наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом з цим, відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення, є зазначені в цій статті певні порушення, допущені судом першої інстанції під час розгляду справи.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, яка полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції договір поставки від 22.04.2021 № 148 не було визнано недійсним та були відсутні судові провадження з розгляду відповідних вимог, з урахуванням презумпції правомірності цього правочину, з якої мав виходити суд першої інстанції при ухваленні рішення, визнання цього договору недійсним в межах справи № 917/1466/22, провадження у якій порушено лише 14.02.23, тобто вже після ухвалення 07.09.22 оскаржуваного рішення суду, не може свідчити про допущення судом першої інстанції порушень, як підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а отже й про об`єктивну неможливість апеляційного перегляду даної справи до вирішення справи № 917/1466/22.

Відповідно до частини 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 3 цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 5 статті).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (позивачем, покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" (відповідачем, постачальником) укладено договір поставки від 22.04.2021 № 148 (далі Договір, а.с. 7-11).

Згідно з цим Договором сторони домовилися, зокрема, про наступне:

- п. 1.1. - з метою здійснення господарської діяльності постачальник (відповідач) зобов`язується передати і власність покупцеві товар, повне найменування якого (номенклатура, асортимент), марка, вид, сорт, кількісні та якісні характеристики, код товару за УКТ ЗЕД вказуються у специфікаціях (додатках) до Договору (далі - товар), які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених цим Договором;

- п. 2.1. - детальна інформація про кількісні та якісні характеристики товару міститься в специфікаціях (додатках) до цього Договору;

- п. 2.2 у специфікаціях (додатках) до Договору зазначаються також такі відомості про товар:повне найменування товару; код товару згідно з УКТ ЗЕД; виробник, країна походження товару; одиниця виміру товару; кількість кожного найменування (сорту, виду) товару; загальна кількість товару; якісні характеристики товару (посилання ГОСТ, ТУ ДСТУ, тощо); технічні характеристики товару (посилання ГОСТ, ТУ, ДСТУ, технічну документацію тощо); ціна кожного найменування (сорту виду) товару; загальна вартість товару; комплектність, фасування товару (при необхідності); позначення змісту і способу нанесення маркування на товар порядок оплати та форма розрахунків; умови поставки товару. За згодою сторін в специфікаціях (додатках) до договору можуть бути вказані також і інші відомості про товар;

- п. 2.4технічна документація (креслення ТУ, опитувальні листи га ін.) на індивідуальний (несерійний) товар повинна бути належним чином погоджена сторонами у письмовому вигляді і є невід`ємною частиною цього Договору;

- п. 3.1постачальник зобов`язується поставити покупцю товар способом і на умовах, зазначених в специфікаціях (додатках) до цього Договору. Умови поставки визначаються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс 2010;

- п. 3.7 датою поставки товару є:

дата передачі товару постачальником покупцеві, яка зазначена в підписаній обома сторонами видатковій накладній, товарно-транспортній накладній;

дата передачі товару згідно залізничної накладної постачальником органу залізничного транспорту при поставці товару на умовах FСА, СРТ - станція відправлення;

дата отримання товару згідно залізничної накладної покупцемвід органу залізничного транспорту при поставці товару на умовах DDР - станція призначення;

- п. 3.8 - зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються повністю виконаними в момент підписання сторонами Договору акту прийому-передачі товару за кількістю та якістю;

- п. 3.10 - постачальник зобов`язується поставити товар покупцю в строки визначені в специфікації до цього Договору, а також провести за свій рахунок завантаження на автомобільний або залізничний транспорт покупця товару належної якості;

- п. 3.11 - дата поставки товару визначається в специфікаціях до Договору;

- п. 4.2 - ціна кожного найменування товару, його марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказуються в специфікаціях (додатках) до Договору;

- п. 4.5. - у специфікаціях (додатках) до цього Договору сторони також вказують про включення або невключення у вартість кожної партії товару вартості упаковки, маркування, тари, транспортних та інших витрат, пов`язаних з постачанням товару, з урахуванням положень Інкотермс.

- п. 8.1. - сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких зі своїх зобов`язань за цим Договором, якщо таке невиконання стало наслідком настання таких обставин непереборної сили, як повінь пожежа, землетрус та інші стихійні лиха, ембарго, війна або військові дії, рішення органів влади а також будь-яких інших обставин, що знаходяться поза контролем сторін;

- п. 8.2. - термін виконання зобов`язань відсувається на час, протягом якого будуть діяти такі обставини;

- п.8.3. - настання форс-мажорних обставин засвідчується сертифікатом Торгово-промислової палати, виданими відповідно до чинного законодавства, або підтверджується висновком компетентного державного органу;

- п. 8.4. - сторона зобов`язана негайно, не пізніше 3 (трьох) календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та їх припинення;

- п.8.5. - неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону, яка оголосила про наявність форс-мажорних обставин права посилатися на вказані обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором;

- п.11.2. - у разі порушення термінів поставки товару за цим договором покупець має право стягнути з постачальником пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. У разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнута з постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) товару;

- п.13.1. - цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 30.06.22, а в частині гарантійних зобов`язань постачальника протягом усього гарантійного строку на товар.

У специфікації № 1 від 22.04.2021 до вказаного Договору сторони узгодили наступне:

- ТОВ "Завод Агрегатмаш" на умовах DDР, склад АТ Марганецький ГЗК, зобов`язався в термін - 60 календарних днів з дати підписання Специфікації (тобто до 21.06.2021) поставити АТ Марганецький ГЗК товар - пульт управління в зборі ППН 1.06.00.000 на суму 340 500,00 грн з ПДВ;

-підписання цієї специфікації підтверджує узгодження покупцем і постачальником технічної документації (креслення, або інше) на підставі якої здійснюватиметься виготовлення для покупця;

- виробник товару: ТОВ 'Завод "Агрегатмаш" Україна;

- товар новий. Рік виготовлення: не раніше 2021 рік.

Згідно з п.1 Специфікації ціна на товар, зазначений в даній Специфікації, включає в себе вартість упаковки, маркування, транспортні та інші витрати, пов`язані з поставкою товару, з урахуванням положень Інкотермс. Коригування ціни в сторону підвищений не дозволяється.

Згідно з п. 2 Специфікації умови поставки Товару: DDP. м Марганець, склад AT Марганецький ГЗК згідно з Правилами Інкотермс. Приймання товару по кількості та якості проводиться на складі покупця (а.с.14).

Сторони погодили креслення (НТД) на виготовлення пульта управління в зборі ППН 1.06.00.000 за Договором, про що свідчать креслення з відбитками печаток сторін та підписами уповноважених осіб сторін у реквізиті «УЗГОДЖЕНО» (а.с.111-112).

У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив поставку товару, зазначеного у Специфікації № 1 від 22.04.2021 року до Договору № 148 у визначений строк, тобто до 21.06.21, АТ Марганецький ГЗК (позивач) звернулося з листом № 3187/5 від 05.08.21 до ТОВ "Завод Агрегатмаш"(відповідач), в якому просив прискорити поставку товару (а.с.15).

Відповідач -ТОВ "Завод Агрегатмаш" листом № 81 від 17.08.21 повідомив позивача про неможливість поставки товару за Специфікацією № 1 від 22.04.2021 до Договору №148 від 22.04.21 через поширення коронавірусної інфекції (СОVID-19), а також через збільшення захворюваності серед працівників виробничого підрозділу (а.с.16).

АТ Марганецький ГЗК звернулось до відповідача з претензією вих. № 3801/1 від 06.09.21 про сплату штрафних санкцій через порушення строків постачання товару за договором (а.с.17).

У зв`язку з тим, що постачальник не здійснив поставку товару за Специфікацією №1 від 22.04.21 до Договору від 22.04.21 № 148, а прострочення поставки товару становить 177 днів (з 22.06.2021 по 15.12.2021 ), позивач заявив позовні вимоги про стягнення 300 900,000 грн. пені та 34050,00 грн. штрафу, нарахованих на підставі п.11.2 Договору.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій на підставі п.11.2 Договору, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарськізобов`язання таорганізаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Разом з цим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Таким чином стаття 837 Цивільного кодексу України визначає предметом договору підряду роботу та її матеріалізований віддільний від виконавця уречевлений результат (полягає у виникненні речей, їх зміні (в тому числі зміни їх фізичних та/або функціональних характеристик) припиненні існування речей, зміни їх розташування у просторі), який і є ознакою, яка дозволяє кваліфікувати діяльність виконавця саме як роботу.

Відповідно до ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зі змісту укладеного між сторонами договору від 22.04.21 № 148, за порушення якого позивачем нараховано спірні штрафні санкції, вбачається, що цей Договір містить елементи як договору поставки,так і договору підряду, оскільки предмет цього договору включає в себе умови як щодо виготовлення відповідачем за завданням позивача індивідуальної, а не типізованої речі,тобто роботу та її матеріалізований результат у вигляді речі-пульта управління, так і щодо передання цієї речі у власність позивача шляхом поставки на його склад.

Отже, за своїм змістом укладений між позивачем і відповідачем договір від 22.04.21 № 148 є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів, й відповідно до правовідносин сторін щодо виготовлення речі підлягають застосуванню положення, що регулюють зобов`язання за договором підряду, а до відносин щодо її передання відповідачем позивачу у власність шляхом поставки на його склад- положення, що регулюють зобов`язання за договором поставки.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про безпідставність доводів скаржника щодо того, що спірний Договір є договором на створення науково-технічної продукції, з огляду на те, що за визначенням, що міститься у ст. 331 Господарського кодексу України за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов`язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі - НДДКР), а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх, в той час як предметом договору від 22.04.21 № 143 є виготовлення відповідачем за завданням позивача товару та його поставка останньому за плату, а виконання будь-яких дослідних робіт умовами Договору не передбачено.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).

Статтею 538 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 4 статті 612 Цивільного кодексу України, простроченя боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Частиною 1 статті 613 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як зазначено вище, умовами Договору передбачено виготовлення відповідачем за завданням позивача індивідуального товару та його поставку останньому.

При цьому згідно з п. 2.4 Договору технічна документація (креслення ТУ, опитувальні листи та ін.) на індивідуальний (несерійний) товар повинна бути належним чином погоджена сторонами у письмовому вигляді і є невід`ємною частиною цього договору.

З наведеного вбачається, що передумовою для виконання відповідачем умов Договору в частині виготовлення речі та її подальшої поставки позивачеві є наявність погодженої між сторонами технічної документації.

При цьому за змістом Договору, в тому числі з урахуванням положень наведеного пункту 2.4 Договору та Специфікації № 1, сторонами не встановлено, що відповідна документація має виготовляться чи надаватися на погодженя певною стороною, як і не встановлено певного виду документації, але зазначено орієнтовний перелік її видів,як-то: креслення, ТУ, опитувальні листи та ін.

Крім цього, як зазначено вище, у Специфікації № 1 до Договору, яка є його невід`ємною частиною, сторони погодили найменування товару та його кількість і ціну- пульт управління в зборі ППН 1.06.00.000 на суму 340 500,00 грн з ПДВ та прямо зазначили про погодження ними шляхом підписання Специфікації технічної документації, на підставі якої здійснюється виготовлення для покупця відповідного товару. Крім того, в матеріалах справи наявне креслення (НТД) на виготовлення саме того товару, який зазначений в Специфікації, реквізит «УЗГОДЖЕНО» якого містить скріплені печатками сторін підписи їх уповноважених осіб, яке також є невід`ємною частиною Договору.

Частиною 1 статті 850 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок замовника сприяти підрядникові у виконанні роботи лише у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Разом з цим, статтею 847 Цивільного кодексу України на підрядника покладено обов`язок з повідомлення замовника про наявність обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.

В той же час, наведеними положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.

Як зазначено вище, у специфікації № 1 від 22.04.2021 до Договору сторони узгодили строк поставки товару -до 21.06.2021.

Натомість відповідач протягом зазначеного строку поставки не звертався до позивача із заявами щодо неможливості виконання зобов`язання з виготовлення та поставки товару через недостатність технічної документації, яка погоджена сторонами, або з інших причин, а на лист позивача щодо прискорення поставки товару від 05.08.2021, тобто вже після закінчення строку поставки товару за Специфікацією № 1, відповідач листом № 81 від 17.08.2021 повідомив про неможливість її здійснення через поширення коронавірусної інфекції (СОVID-19), а також через збільшення захворюваності серед працівників виробничого підрозділу.

Натомість на недостатність технічної документації для виготовлення товару для покупця за Договором(позивача) відповідач послався лише після пред`явлення до нього позову у даній справі.

За умов підтвердження обома сторонами у Специфікації № 1 факту погодження ними технічної документації, на підставі якої здійснюється виготовлення товару для покупця, та наявності погодженого сторонами креслення на цей товар, така поведінка відповідача свідчить як про його недобросовісність як сторони спірних договірних правовідносин, так і про безпідставність його доводів щодо неможливості виконання зобов`язань за Договором в частині виготовлення та поставки товару через невиконання позивачем своїх обов`язків.

Крім цього суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на карантин як на непереборну обставину, яка унеможливила виконання умов Договору, пославшись на те, що відповідач листом від 17.08.2021 № 81 повідомляв позивача лише про хворобу працівників у виробничому підрозділі через поширення короновірусної інфекції та не надав належних доказів того, що короновірусна інфекція є саме обставиною непереборної сили, яка унеможливила виконання зобов`язання за договором, зокрема засвідчення, відповідно до пункту 8.3. Договору, настання форс-мажорних обставин сертифікатом Торгово-промислової палати або висновком компетентного державного органу та повідомлення про такі обставини позивача-покупця у встновлений пунктом 8.4 Договору строк, що відповідно до п. 8.5. Договору має наслідком позбавлення відповідача права посилатися на ці обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

При цьому суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі № 910/9258/20, від 21.07.21 у справі № 912/3323/20, від 20.10.21 у справі № 911/3067/20, від 08.07.21 у справі № 910/8040/20, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, від 25.01.22 у справі № 904/3886/21, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства, для такого звільнення має бути наявним причиннонаслідковий зв`язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов`язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов`язань.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.

Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Як зазначено вище, п. 8.4. Договору передбачено обов`язок сторони негайно, не пізніше 3 (трьом) календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, у письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, передбачуваний термін їх дії та їх припинення, а п.8.5. наслідком неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання форс-мажорних обставин встановлено позбавлення сторони, яка оголосила про настання форс-мажорних обставин, права посилатися на вказані обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим Договором.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача в порядку, передбаченому п. 8.4 Договору, про форс-мажорні обставини.

Отже, як зазначено вище, відповідач не виконав свого зобов`язання з поставки товару строк виконання якого настав, у зв`язку з чим позивач за таке порушення нарахував до стягнення на підставі пункту 11.2 Договору, яким передбачено, що у разі порушення термінів поставки товару за цим Договором покупець має право стягнути з постачальника пеню в розмірі 0,5% від суми непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення, а у разі продовження прострочення понад 10 календарних днів покупець має право додатково стягнути з постачальника штраф у розмірі 10% від суми непоставленого (недопоставленого) товару.

При цьому відповідач не довів наявність обставин, які з незалежних від нього причин унеможливили виконання зобов`язання, і які, відповідно до положень чинного законодавства, є підставами для звільнення його від відповідальності.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання відповідача на недотримання позивачем досудового врегулювання спору, встановленого пунктом 14.1 Договору.

Частиною 1 статті 19 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору у двох випадках:

1) за домовленістю між собою

2) коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Причому відповідно до вимог п. 6 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у справах, щодо яких законом передбачений обов`язковий досудовий порядок вирішення спору, у позовній заяві повинні міститься відповідні відомості про вжиття таких заходів, а п. 6 ч. 5 ст. 175 цього Кодексу передбачено процесуальний наслідок недодання до позовної заяви доказів вжиття таких заходів у разі, коли вони є обов`язковими згідно із законом.

Також 30.09.2016 набули чинності зміни до Конституції України,згідно з якими стаття 124 була викладена в новій , чинній на даний час редакції, якою серед іншого передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Натомість, чинним законодавством не встановлено обов`язковості досудового врегулювання спору за договорами підряду та поставки,елементи яких, як зазначено вище, містить спірний Договір.

Разом з тим, недотримання передбаченого договором досудового порядку врегулювання спору не є підставою для повернення позовної заяви. Так само недотримання встановленого договором досудового порядку врегулювання спору не свідчить про відсутність права на позов, оскільки обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів його використовує, в той час як право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів, що може бути передбачено цивільно-правовим договором, але таке положення договору не може тлумачитись як відмова від права на звернення до суду, яка згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України є нікчемною.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.06.2019 у справі № 910/7476/18.

Щодо правомірності застосування штрафної санкції у вигляді пені за порушення не грошового зобов`язання, колегія суддів зазанчає наступне.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, але частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним, а право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленого статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору та можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, окрім випадків, коли в цих актах прямо вказано на заборону такого відступлення.

Статтею 231 Господарського кодексу України передбачено право сторін встановити штрафні санкції, які за порядком обчислення та підставами нарахування не підпадають під визначення пені чи штрафу в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, зокрема у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання негрошового зобов`язання.

При цьому, сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання та відсутності заборони на її встановлення.

До того ж частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено аналогічні положення щодо застосування саме пені за порушення негрошового зобов`язання в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту встановлено.

Крім цього колегія суддів відзначає, що суспільні відносини щодо укладання та виконання господарських договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, відповідно до абзацу другого частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини другої статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Таким чином, до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення Глави 26 Господарського кодексу України.

Як зазначено вище, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина перша статті 173 Господарського кодексу України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто, в розумінні статей 173 та 230 Господарського кодексу України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на наведене, встановлення в п. 11.2 Договору договірної штрафної санкції у вигляді пені за порушення негрошового зобов`язання не суперечить чинному законодавству.

Зазначена правова позиція щодо правомірності застосування штрафної санкції, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення, узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постановах: від 22.11.2010 р. у справі № 14/80-09-2056, від 03.12.2013 р. у справі № 3-35гс13, від 08.02.2017 р. у справі № 910/29752/15 та Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду від 19.09.19 у справі № 904/5770/18.

Крім цього, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій .

Наведена правова позиція щодо правомірності одночасного застосування за одне правопорушення штрафу та пені є усталеною та викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.21 у справі № 910/12876/19 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.18 року у справі №911/2813/17, від 22.03.18 у справі № 911/1351/17, від 25.05.18 року у справі № 922/1720/17, від 02.04.19 року у справі № 917/194/18.

Розрахунок спірних сум штрафу та пені є арифметично вірним та відповідає періодам прострочення, а також вимогам ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання господарського зобов`язання в межах шестимісячного строку, який обчислюється від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позов, пославшись на правові позиції, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013 та постанові Верховного Суду від 06.11.18 у справі № 913/89/18 зазначав про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є надмірно великим, що спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання та перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Щодо зазначених доводів стосовно розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на наведене, враховуючи, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій становить 98,37% від вартості товару, за непоставку якого їх застосовано, відсутність доказів наявності збитків позивача чи третіх осіб внаслідок зазначеного порушення зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим та розумним є зменшення вказаних санкцій на 50%, тобто до 167475 грн., з яких 17025 грн. - штраф та 150450 грн. пеня.

Господарський суд першої інстанції в порушення норм матеріального права взагалі не надав будь-якої оцінки зазначеним доводам відповідача щодо надмірного розміру штрафних санкцій.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає відповідній зміні шляхом зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 50%.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, частиною 9 цієї статті передбачено, що у випадку, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При цьому колегією суддів враховується, що у разі, коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, що відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постановах: від 03.04.18 у справі № 902/339/16 , від 16.10.2019 у справі № 910/143/19, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.22 у справі № 905/2135/19.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч.1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 07.09.22 у справі № 917/2036/21 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Агрегатмаш" (вул. Київська, буд. 9-б, м. Кременчук, 39631; ідентифікаційний код 39916234) на користь Акціонерного товариства "Марганецький гірничо - збагачувальний комбінат" (вул. Єдності, буд. 62, м. Марганець, Дніпропетровська область, 53400; ідентифікаційний код 00190911) 150450 грн. пені, 17025 грн. штрафу, 5024 грн 25 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.03.23.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль