Постанова

від 16.03.2023 по справі 908/1585/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2023 року м. Дніпро Справа № 908/1585/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів:Орєшкіної Е.В., Березкіної О.В.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від прокуратури: Карюк Д.О., посвідчення №069940 від 01.03.2023 р., прокурор відділу

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2022р. ( суддя Азізбекян Т.А., м. Запоріжжя, повний текст рішенння складено 05.12.2022р.) у справі

за позовом Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (вул. Добролюбова, 14, м. Запоріжжя, 69006) в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (проспект Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код 04053915)

до: Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл

(вул. Промислова, буд. 5, с. Вишневе, Києво-Святошинськой район, Київська область, 08132, ідентифікаційний код 33870708)

про стягнення 1610375,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області звернувся в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» про стягнення до місцевого бюджету безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1 610 375,79 грн. за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р. на підставі положень статей 1212 - 1214 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 120, 125, 206 ЗК України, ст. 377 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про оренду землі» та зокрема зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.01.2013 р. державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Пєєвою О.О. було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме будівлю універмагу літ.А-3, загальною площею 6709,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 30/Кіяшка, 3 за ПрАТ «Сільпо Рітейл», на підставі чого 30.01.2013 р. видано свідоцтво про право власності серії САЕ № 902481. Рішенням Запорізької міської ради від 27.06.2014 р. № 5/25 скасовано рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011 р. № 56/176 «Про надання дозволу ЗАТ «ФОЗЗІ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по бул.Вінтера/вул.Кияшка,30/3, для розташування універмагу, гостьової автостоянки та кафе з літнім майданчиком, надано дозвіл ПрАТ«Сільпо Рітейл» на розроблення в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,6214га по вул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3 для розташування універмагу, гостьової автостоянки та кафе з літнім майданчиком та подальшої передачі її в оренду. Поряд із цим, договір оренди земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ПАТ «Сільпо Рітейл» був укладений лише 23.06.2022 р., та зареєстрований у державному реєстрі приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 20.07.2022 р.. Таким чином, починаючи з 21.01.2013 р. по 22.06.2022 р. ПрАТ «Сільпо Рітейл» використовувало земельну ділянку без достатньої правової підстави. Враховуючи, що Відповідач у вищезазначений період часу користувався вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, через що відповідно до положень ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України повинен відшкодувати Запорізькій міській раді доходи, які одержало у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р. у розмірі 1 610 375,79 грн..

У відзиві на позовну заяву, Приватне акціонерне товариство «Сільпо Рітейл» не погоджується з вимогами, викладеними в позовній заяві, вважає їх необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню та вказує на те, що в даному позові Прокурором не надано належних і допустимих доказів того, що інтереси держави дійсно були порушені, а належний захист порушених інтересів держави органом місцевого самоврядування не здійснений, що свідчить про недоведеність наявності підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом. Також Відповідач зазначає, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш заходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. 30.01.2013 р. до АТ «Сільпо Рітейл» перейшло право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Запоріжжя, б.Вінтера, б.30/вул.Кіяшка, б.3 в обсязі та на умовах, встановлених Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 00157 від 17.10.1995 р., Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП №000609 від 17.06.1997 р.. З 30.01.2013 р. АТ «Сільпо Рітейл» набуло усіх прав і обов`язків постійного землекористувача відносно земельної ділянки, відведеної для функціонування універмагу, гостьової автостоянки та кафе згідно зазначених вище державних актів. Даний позов обґрунтовано ст. 1212, ст. 1214 ЦК України, які врегульовують відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна. Враховуючи наявність у Відповідача правової підстави для користування спірною земельною ділянкою у вигляді Державних актів постійного землекористування, характер спірних правовідносин не є кондикційним, що унеможливлює застосування до них положень глави 83 ЦК України. У спірний період часу з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р. Відповідачем сплачено земельний податок за спірну земельну ділянку у сумі 311 957,45 грн., тобто в повному обсязі. Стягнення з АТ «Сільпо Рітейл» як постійного землекористувача додаткових, не передбачених законом, грошових коштів за користування земельною ділянкою протягом періоду з 01.09.2019 р. по 30.09.2020 р. вважає протиправним. Також, на думку Відповідача, виходячи виходячи з вимог ст.79-1 ЗК України, спірна земельна ділянка набула статусу об`єкта цивільних прав з 20.07.2022 р., тобто з моменту державної реєстрації права власності на неї. Просить суд у задоволенні позову відмовити.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2022 р. позов задоволено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонере товариство «Сільпо Рітейл», в якій просить рішення суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з рішенням суду, вважає його такими, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, вирішуючи дану справу, судом першої інстанції не були враховані актуальні правові позиції Верховного Суду в аналогічних спорах, зокрема викладені в постановах Верховного Суду від 15.11.2021 р. у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 р. у справі № 914/839/18, від 24.06.2021 р. у справі № 910/5305/20, від 05.03.2020 р. у справі № 922/926/19, від 10.10.2018 р. у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 р. у справі № 921/710/17-г/6, на які посилався Відповідач в обгрунтування своїх заперечень.

Водночас, на думку Скаржника, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства».

При цьому Скаржник зазначає, що до АТ «Сільпо Рітейл» перейшло право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Запоріжжя, б.Вінтера, б.30/ вул.Кіяшка, б.3 в обсязі та на умовах, встановлених Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 00157 від 17.10.1995 р., Державним актом на право постійного користування землею серія I- ЗП № 000609 від 17.06.1997 р.. АТ «Сільпо Рітейл» набуло усіх прав і обов`язків постійного землекористувача відносно земельної ділянки, відведеної для функціонування універмагу, гостьової автостоянки та кафе згідно зазначених вище державних актів.

Скаржник наголошує на тому, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Така правова позиція закріплена в усталеній практиці Верховного Суду України, а саме: постановах Верховного Суду від 15.11.2021 р. у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 р. у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 р. у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 р. у справі № 921/710/17-г/6.

Відтак, на думку Скаржника, враховуючи наявність у Відповідача правової підстави для користування спірною земельною ділянкою у вигляді Державних актів постійного землекористування І-ЗП № 000157 від 17.10.1995 р. та І-ЗП № 000609 від 17.06.1997 р., характер спірних правовідносин не є кондикційним, що унеможливлює застосування до них положень глави 83 ЦК України. Право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у Позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку ( 20.07.2022 р. ), тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд у справі № 922/926/19.

У відповіді на відзив Запорізької міської ради, Приватне акціонерне товариство «Сільпо Рітейл» зазначає, що Запорізька міська Рада припустилась неправильного тлумачення норм ст. 120 та ст. 92 ЗК України, Відповідно до договору купівлі- продажу від 08.09.2005 р., посвідченого Грибановою О.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за № 2711, ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Правобережний, ЛТД» передало у власність AT «Фоззі», а ЗАТ «Фоззі» прийняло цілісний майновий комплекс за адресою м. Запоріжжя, б.Вінтера, б.30 /вул.Кіяшка, б.З. Внаслідок багатоетапної реорганізації AT «Фоззі», право власності на вказаний цілісний майновий комплекс перейшло до AT «Сільпо Рітейл» відповідно до передавального акта від 02.07.2012 р.. Земельна ділянка, на якій розташовано цілісний майновий комплекс за адресою м. Запоріжжя, б.Вінтера, б.30 /вул. Кіяшка, б.3, була надана в постійне користування відчужувану нерухомого майна - ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Правобережний ЛТД» згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 00157 від 17.10.1995 р. та Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 000609 від 17.06.1997 р.. Відповідно до ст. 120 ЗК України, до AT «Сільпо Рітейл» перейшло право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Запоріжжя, б. Вінтера, б. 30/ вул.Кіяшка, б. 3 в обсязі та на умовах, встановлених Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 00157 від 17.10.1995 р., Державним актом на право постійного користування землею серія І-ЗП № 000609 від 17.06.1997 р.. AT «Сільпо Рітейл» набуло усіх прав і обов`язків постійного землекористувача відносно земельної ділянки, відведеної для функціонування універмагу, гостьової автостоянки та кафе згідно зазначених вище державних актів.

Відповідач вважає, що норми Земельного Кодексу України є спеціальними відносно норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тому норми Земельного Кодексу України мають вищу юридичну силу порівняно із загальними правовими нормами. До спірних відносин сторін підлягає застосуванню саме норма ст. 79-1 ЗК України як норма вищої юридичної сили. Таким чином, будь-які речові права на земельну ділянку за кадастровим номером 2310100000:04:025:0429 могли виникнути після її формування та державної реєстрації у Державному земельному кадастрі, тобто 16.12.2015 р.. У зв`язку з цим, вимоги ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на спірну земельну ділянку не розповсюджуються, оскільки вона була сформована після 01.01.2013 р..

У відповіді на відзив Прокурора, Приватне акціонерне товариство «Сільпо Рітейл» зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Така правова позиція закріплена в усталеній практиці Верховного Суду України, а саме: постановах Верховного Суду від 15.11.2021 р. у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 р. у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 р. у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 р. у справі № 921/710/17- г/6.

З огляду на наведене, видані ТОВ «ТПФ «Правобережний, ЛТД» державні акти постійного землекористування І-ЗП № 000157 від 17.10.1995 р. та І-ЗП № 000609 від 17.06.1997 р. є чинними і посвідчують набуте відповідачем право постійного користування земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Ст.141 ЗК України ( в редакції від 11.01.2005 р. ) не передбачає припинення права постійного користування земельною ділянкою в разі відчуження розташованого на ній нерухомого майна. Застосування Прокурором до спірних відносин сторін ст. 141 ЗК України в редакції від 01.01.2010 р. є хибним.

Таким чином, Відповідач вважає, що виходячи з вимог ст. 79-1 ЗК України, спірна земельна ділянка набула статусу об`єкта цивільних прав з 20.07.2022 р.. Право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у Позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку ( 20.07.2022 р. ), тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд у справі № 922/926/19. Чинне законодавство України не містить прямих норм, які б звільняли орган місцевого самоврядування від проведення державної реєстрації прав на земельну ділянку, сформовану після 01.01.2013 р..

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Запорізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міська рада не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, міська рада посилається на те, що на виконання пункту 4.1. рішення міської ради від 30.09.2020 р. № 44/43 між Запорізькою міською радою ПАТ «Сільпо Рітейл» було укладено договір оренди землі від 23.06.2022 р. ( зареєстрований 20.07.2022 р. ) за № 202204000100024. Договір укладено до 30.09.2030 р. ( п. 1 1 Договору). В оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:025:0429 загальною площею 0,6151 га ( п. 3. Договору ). В даному випадку вказаний договір оренди землі було укладено лише 23.06.2022 р., тобто, починаючи з 30.01.2013 р. ( з дня реєстрації об`єкта нерухомого майна за Відповідачем ) до 22.06.2022 р., ПАТ «Сільпо Рітейл» використовував земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:04:025:0429 без правової підстави.

Також, міська рада вважає, що думка Відповідача щодо застосування до вказаних обставин ст. 120 ЗК України є безпідставною, адже головною складовою на сьогодні при наданні земельної ділянки на праві постійного користування є саме застосування ст. 92 ЗК України, яка має вичерпний перелік осіб ( суб`єктивний склад ), що мають право на оформлення такого права із земель державної та комунальної власності. До суб`єктного складу у межах чинного законодавства України входять державні та комунальні підприємства. Тобто, Відповідач не має жодних правових підстав на отримання спірної земельної ділянки на праві постійного користування в силу закону. Більше того, при наданні Позивачу права постійного користування ( що є неможливим у розумінні ст. 92 ЗК України ) призведе до недоотримання в бюджет міста необхідних грошових коштів, адже податок на землю урозумінні податкового законодавства України до такої категорії застосовується у розмірі 1 %. ПАТ «Сільпо Рітейл» не являється державним або комунальним підприємством та є прибутковим.

Міська рада вказує на те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 ст. 1212 ЦК України. Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 р. у справі № 925/230/17.

Крім того, міська рада зазначає про те, що Запорізька міська рада являлась до 01.01.2013 р. та являється до сьогодні власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:025:0429, що є комунальною формою власності, а отже доводи Відповідача в цій частині є безпідставними те необгрунтованими. При цьому, законом не визначено чіткого терміну реєстрації права на земельну ділянку державної та комунальної власності, у розумінні закону це не обов`язком власника землі, це його право.

У зв`язку із введенням воєнного стану на території України та віддаленістю Центрального апеляційного господарського суду від міста Запоріжжя, а також обмеженим фінансуванням на відрядження, керуючись ст. 19 Конституції України, Позивач просить розглядати апеляційну скаргу без участі представника Запорізької міської ради.

Від Заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Прокурор посилається на те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг ( заощадив ) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 р. у справі № 925/230/17.

Крім того, у відзиві Прокурор посилається на те, що відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття Відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) Відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Отже, Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою в достатньому розмірі за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Запорізькою міською радою ( потерпілим ) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати). Тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати Відповідачем за рахунок міської ради, що в свою чергу зумовило звернення Прокурором до суду із позовною заявою про стягнення доходу, отриманого від безпідставного збереженого майна.

Прокурор також вказує на те, що ст. 120 ЗК України не передбачала переходу права постійного користування землею, у зв`язку із переходом у власність розташованого на ній об`єкту нерухомості. Відсутність законодавчо встановленої можливості переходу права постійного користування землею, виключає перехід такого права до AT «Фоззі», у зв`язку із переходом права власності на об`єкти нерухомості. Більш того, відповідно до п. е ст. 141 ЗК України ( в редакції від 01.01.2010 р. ), підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. З наведеного слідує, що право постійного користування земельними ділянками площею 0,5843 га та площею 0,0074 га припинилося у ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Правобережний ЛТД», у зв`язку з реєстрацією права власності на розташовані на цих земельних ділянках об`єкти нерухомості за AT «Фоззі». Враховуючи наведені норми матеріального права, доводи апеляційної скарги з приводу переходу до ПАТ «Сільпо Рітейл» права постійного користування є хибними. З цих же підстав, є хибними і посилання Відповідача на постанови Верховного Суду від 15.11.2021 р. у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 р. у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 р. у справі № 907/916/17 та від 02.04.2019 р. у справі № 921/710/17-г/б, оскільки останні стосуються переходу права постійного користування від припиненого землекористувача до його правонаступника.

Крім того, Прокурор зазначає про те, що у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 р. по справі № 922/2060/20 зроблено правовий висновок, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 р. у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013 р.. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 р. не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2022 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Орєшкіна Е.В., Березкіна О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2022 р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/1585/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2022 р. по справі № 908/1585/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

10.01.2023 р. матеріали справи № 908/1585/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2023 р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 09.02.2023 р..

Від представника Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» - адвоката Вєтрової Марини Вікторівни, до суду надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.02.2023 р. судове засідання у справі № 908/1585/22, призначене на 09.02.2023 р., вирішено провести з представником Приватного акціонерного товариства «Сільпо Рітейл» - адвокатом Вєтровою Мариною Вікторівною, в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon".

08.02.2023 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Березкіної О.В. - члена колегії суддів, розгляд справи № 908/1585/22 в судовому засіданні не відбувся.

Після виходу на роботу судді Березкіної О.В. - члена колегії суддів, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2023 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.03.2023 р..

Від представника Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл - адвоката Вєтрової Марини Вікторівни, до суду надійшла заява про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Адреса електронної пошти, що буде використана заявником для входу до системи "EasyCon".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.03.2023 р. судове засідання у справі № 908/1585/22, призначене на 16.03.2023 р., вирішено провести з представником Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл - адвокатом Вєтровою Мариною Вікторівною в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засідання № 511 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеокоференцзв`язку "EasyCon".

16.03.2023р. секретарем судового засідання Манець О.В. було встановлено неможливість проведення відеоконференції з представником акціонерного товариства «Сільпо Рітейл». В призначений час представник заявника не приєднався до відеоконференції з власних технічних причин. За таких обставин неможливо провести судове засідання в режимі відеоконференції, про що складений відповідний акт.

Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 16.03.2023 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.01.2013 державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Пєєвою О.О. було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме будівлю універмагу літ. А-3, загальною площею 6709,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера,30/Кіяшка, 3 за ПрАТ «Сільпо Рітейл» (код ЄДРПОУ:33870708), на підставі чого 30.01.2013 р. видано свідоцтво про право власності серії САЕ № 902481.

Рішенням Запорізької міської ради від 27.06.2014 р. № 5/25 скасовано рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011 р. №56/176 «Про надання дозволу ЗАТ «ФОЗЗІ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по бул.Вінтера/вул.Кияшка,30/3, для розташування універмагу, гостьової автостоянки та кафе з літнім майданчиком, надано дозвіл ПрАТ «Сільпо Рітейл» на розроблення в установленому порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,6214га по вул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3 для розташування універмагу, гостьової автостоянки та кафе з літнім майданчиком та подальшої передачі її в оренду.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21.02.2022 р. за № 10-8-0.2-1385/2-22 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера/Кияшка, 30/3 був розроблений ФОП Брикова Т.В., земельна ділянка у грудні 2014 року була зареєстрована у відомостях Державного земельного кадастру.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3, державна реєстрація земельної ділянки була проведена 16.12.2015 Управління Держгеокадастру у Запорізькому району Запорізької області. Кадастровий номер земельної ділянки: 2310100000:04:025:0429, площа - 0,6151 га, цільове призначення - 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, зазначено, що земельна ділянка перебуває в комунальній власності.

Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради Мороз О.М. № 48376582 від 23.08.2019 р. на підставі листа ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 14.08.2019 р. за № 7892, технічного паспорту, виданого 14.08.2019 р. ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» було проведено державну реєстрацію щодо зміни площі об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера, буд.30, вул. Кияшка, 3 з 6709,2 кв.м. на 6657,8 кв.м..

У подальшому, рішенням Запорізької міської ради від 30.09.2020 р. за №44/43 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по бул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3 ПрАТ «Сільпо Рітейл», встановлені межі та затверджено розмір земельної ділянки площею 0,6151 га; земельна ділянка передана в оренду строком на 10 років для розташування універмагу, гостьової автостоянки та кафе з літнім майданчиком, зобов`язано ПрАТ «Сільпо Рітейл» у чотиримісячний термін отримати витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки землі та укласти із Запорізькою міською радою договір оренди.

Рішенням Запорізької міської ради від 22.12.2021 р. за №97/4 внесені зміни до рішення Запорізької міської ради від 30.09.2020 р. за № 44/43 шляхом зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера/вул.Ктяшка, 30/3, яка передається ПрАТ «Сільпо Рітейл», як 2310100000:04:025:0429.

Поряд із цим, договір оренди земельної ділянки між Запорізькою міською радою та ПрАТ «Сільпо Рітейл» був укладений лише 23.06.2022 р., та зареєстрований у державному реєстрі приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 20.07.2022 р..

Таким чином, Прокурор вказує, що починаючи з 21.01.2013 р. по 22.06.2022 р. ПрАТ «Сільпо Рітейл» використовувало земельну ділянку без достатньої правової підстави.

Згідно наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка вище зазначеної земельної ділянки складає 2 255 532, 47 грн..

Листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2022 р. за № 6-28-0.222-275/2-22, складеного на адресу Державної податкової служби України, Обласних та Київських міських державних адміністрацій, Головного управлінням Держгеокадастру в областях і м. Києві повідомлено, що індекс споживчих цін, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100 відсотків за 2017-2020 роки та за 2021 -1,1.

За відомостями Вознесенівського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Запорізькій області від 12.08.2022 р. за № 6537/5/08-01-04-04 станом на 11.08.2022 р. заборгованість по сплаті земельного податку та орендної плати за земельну ділянку, площею 0,6151 га, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3 відсутні.

Поряд із цим, розмір нарахованого земельного податку відповідно до податкової декларації за 2019 рік становить 66 313,92 грн., сплачено 66 313,92 грн.; за 2020 рік нараховано 60 787,77 грн., сплачено 60 787,77 грн.; за 2021 рік нараховано 66 313,93 грн., сплачено 66 313,93 грн., за період з 01.01.2022 р. по 22.06.2022 р. нараховано 118 541, 83 грн., сплачено 118 541, 83 грн..

Запорізькою міською радою на підставі вищезазначеної інформації та документів, рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 р. № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 р. № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування АТ «Сільпо Рітейл» (ЄДРПОУ: 33870708) земельною ділянкою площею 6 151 кв.м., розташованої за адресою: м. Запоріжжя, бул. Вінтера/вул. Кияшка, 30/3 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р..

Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р., становить 1 610 375,79 грн., зокрема: за період з 01.09.2019 р. по 31.12.2019 р. - 203 450,68 грн.; за період з 01.01.2020 р. по 31.01.2020 р. - 559 489,37 грн. ( за виключенням періоду з 01.03.2020 р. по 31.03.2020 р. відповідно до Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 р. ); за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. - 610 352,04 грн.; за період з 01.01.2022 р. по 22.06.2022 р. - 237 083,70 грн..

З посиланням на те, що ПрАТ «Сільпо Рітейл» у вищезазначений період часу користувалося вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, Заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся з позовом до суду про відшкодування Запорізькій міській раді Приватним акціонерним товариством «Сільпо Рітейл», доходи, які одержало у вигляді несплаченої орендної плати за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р. у розмірі 1 610 375,79 грн..

За наслідками розгляду позову Прокурора господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Рішення суду мотивоване тим, що з часу виникнення у Відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера,30/Кіяшка, 3, виник обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі. ПрАТ «Сільпо Рітейл» не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких Позивач цілком підставно очікував. З огляду на те, що речові права Відповідача на земельну ділянку у період з 30.01.2013 р. ( з дня реєстрації об`єкта нерухомого майна за Відповідачем ) по 22.06.2022 р. не було зареєстровано, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Прокурора, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

У ст. 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У ст. 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 ст. 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах ( висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 р. у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 р. у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах ( пункт 35 постанови від 27.02.2019 р. у справі № 761/3884/18 ). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо Позивач визначив стороною у справі певний орган ( пункт 27 постанови від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

У пункті 3 частини 1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" ).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень ( абзаци 1- 3 частини 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3-5 ст. 53 ГПК України і частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої ст. 1311 Конституції України з урахуванням практики ЄСПЛ свідчить, що Прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва Прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя ( пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України ).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має вияв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має вияв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не Прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави ( аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 р. у справі № 924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц).

Стосовно подання позову Прокурором в інтересах держави в особі міської ради слід зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, серед інших, поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Вказані принципи місцевого самоврядування означають, що в Україні збігаються державні і місцеві інтереси.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Ст. 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належить територіальній громаді.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не житлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Як зазначалося раніше, земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:04:025:0429, площею 0,6151 га, яка розташована по бул. Вінтера/вул.Кияшка, 3/30 у м. Запоріжжі відноситься до земель комунальної власності.

Запорізька міська рада відповідно до вимог пунктів 3, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірної земельної ділянки.

Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя до Запорізької міської ради направлено листи від 25.08.2021 р. за вих. 53-3155 вих 21, від 14.09.2021 р. за вих № 53-3641вих21, від 03.02.2022 р. за вих № 53-651вих22 про надання інформації щодо вжитих заходів щодо стягнення з ПрАТ «Сільпо-Рітейл» недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:04:025:0429 площею 0,6151 га, яка розташована по бул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3 у м. Запоріжжі, у вигляді орендної плати за землю.

У відповідях Запорізької міської ради від 09.09.2021 р. за №11813/-3-20/09 та від 24.02.2022 р. за № 01848/03-20/05 останні зазначила, що за відсутності витягу про нормативну грошову оцінку провести розрахунок недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою не вважається за можливе.

Поряд із цим, Запорізька міська рада, як власник та розпорядник земель комунальної форми власності наділена самостійним правом на звернення до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з метою отримання витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з метою проведення розрахунку недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди.

На порушення вказаного, Запорізька міська рада не вжила відповідних заходів.

У подальшому, одночасно із направленням 04.07.2022 р. Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області листа до Запорізької міської ради за вих № 53-2131вих22 щодо надання інформації щодо вжитих заходів щодо стягнення з ПрАТ «Сільпо - Рітейл» недоотриманого доходу за фактичне використання земельної ділянки був наданий витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, на який листом Запорізької міської ради від 08.08.2022 р. за № 06236/-3-20/05 був наданий розрахунок розміру недоотриманих доходів за період з 01.08.2019 р. по 31.05.2022 р. без зазначення відомостей щодо вжиття останньою заходів претензійно - позовного характеру щодо її стягнення.

У відповіді Запорізької міської ради від 22.08.2022 р. за № 07647/03-20/05, наданої на запит Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області від 04.08.2022 р. за вих. № 53-2811вих22, остання також не повідомила окружну прокуратуру про вжиті заходи претензійно-позовного характеру, лише обмежилась наданням розрахунку збитків спричинених державі внаслідок фактичного використання земельної ділянки під об`єктом нерухомості до моменту укладення договору.

Вказані обставини свідчать про нездійснення Запорізькою міською радою захисту порушених інтересів держави та територіальної громади міста Запоріжжя, та наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Дніпровською окружною прокуратурою міста Запоріжжя було повідомлено Запорізьку міську раду про намір звернутись до Господарського суду Запорізької області із вказаним позовом в інтересах держави листом 53-2121вих-22 від 05.08.2022.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про наявність правових підстав у Прокурора для звернення з відповідним позовом до суду для захисту інтересів держави.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міська рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 р. у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013 р.. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 р. у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 р. не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Наведене повністю спростовує твердження Скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

У ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 917/553/17.

Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією. Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію ( постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20 ).

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс ( див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18).

У цій справі право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Запоріжжя чого не заперечували та не спростовували сторони справи. При цьому у цій конкретній справі доказом того, що спірна земельна ділянка перебуває саме у комунальній власності, є також витяг Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

За умовами частини другої ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

У цій справі судом встановлено, а сторони не заперечували, що Відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомості, і у спірний період сплачував за користування земельною ділянкою земельний податок, а не орендну плату.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд неодноразово викладав свій висновок про те, що положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 р. у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 р. у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 р. у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 р. у справі № 924/552/18, від 15.02.2023 р. у справі № 922/2249/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої ст. 1212 ЦК України. Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 р. у справі №925/230/17 та численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, прийнятих з їх урахуванням. Зокрема, у постанові від 05.08.2022 р. у справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване.

При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Як вже зазначалося судом вище, право власності на нерухоме майно, а саме: будівлю універмагу літ. А-3, загальною площею 6709,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера,30/Кіяшка, 3 зареєстровано за ПрАТ «Сільпо Рітейл» - 21.01.2013 р..

Договір оренди земельної ділянки з кадастровим 2310100000:04:025:0429, площею 0,6151 га, тобто на якій розташоване зазначене вище нерухоме майно ПрАТ «Сільпо Рітейл», укладено між Запорізькою міською радою та ПрАТ «Сільпо Рітейл» лише 23.06.2022 р. ( зареєстрований 20.07.2022 р. за № 202204000100024 ).

Запорізькою міською радою на підставі наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (нормативна грошова оцінка вище зазначеної земельної ділянки складає 22555 32,47 грн.), рішень Запорізької міської ради від 30.06.2015 р. №7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя» від 28.11.2018 р. № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування АТ «Сільпо Рітейл» (ЄДРПОУ: 33870708) земельною ділянкою площею 6 151 кв.м., розташованої за адресою: м. Запоріжжя, бул.Вінтера/вул.Кияшка, 30/3 без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди і користування) за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р..

Згідно вказаного розрахунку загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р., становить 1 610 375,79 грн., зокрема: за період з 01.09.2019 р. по 31.12.2019 р. - 203 450, 68 грн.; за період з 01.01.2020 р. по 31.01.2020 р. - 559 489, 37 грн. (за виключенням періоду з 01.03.2020 р. по 31.03.2020 р. відповідно до Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 р. ); за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. - 610 352,04 грн.; за період з 01.01.2022 р. по 22.06.2022 р. - 237 083, 70 грн..

Отже, встановивши, що Відповідач у період з 01.09.2019 р. по 22.06.2022 р. використовував спірну земельну ділянку без державної реєстрації речових прав на неї, не вносив за користування вищенаведеною земельною ділянкою плати за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, суд попередньої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вже зазначалось, Відповідач у спірний період сплачував за користування земельною ділянкою земельний податок, а не орендну плату, оскільки вважав, що ця земельна ділянка знаходиться у нього на праві постійного користування, яке було оформлене його правопопередником та перейшло в порядку правонаступництва.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки придбані АТ «Фоззі» за договором купівлі-продажу об`єкти нерухомості розміщені на земельних ділянках, які перебували у постійному користуванні ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Правобережний ЛТД», то до набувача на підставі ст. 120 ЗК України перейшло і право постійного користування цими земельними ділянками. У подальшому право постійного користування землею у порядку правонаступництва перейшло до ПАТ «Сільпо Рітейл».

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Запорізької міської ради від 31.07.1995 р. № 310/20 ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Правобережний ЛТД» надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,5843 га. Право користування посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 17.10.1995 р. серії І-ЗП № 000157, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 502.Також, на підставі рішення Запорізької міської ради від 27.02.1997 р. № 90/40 ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Правобережний ЛТД» надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0074 га. Право користування посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 17.06.1997 р. серії І-ЗП № 000609, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1853.

Відповідно до ст. 120 ЗК України ( в редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу) встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Як слушно зауважив Прокурор - ст. 120 ЗК України не передбачала переходу права постійного користування землею, у зв`язку із переходом у власність розташованого на ній об`єкту нерухомості.

Отже, відсутність законодавчо встановленої можливості переходу права постійного користування землею, виключає перехід такого права до AT «Фоззі», у зв`язку із переходом права власності на об`єкти нерухомості.

Посилання Скаржника в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 15.11.2021 р. у справі № 906/620/19, від 31.01.2019 р. у справі № 914/839/18, від 24.06.2021 р. у справі № 910/5305/20, від 05.03.2020 р. у справі № 922/926/19, від 10.10.2018 р. у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 р. у справі № 921/710/17-г/6, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки правові позиції Верховного Суду, викладені у названих постановах, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідні судові рішення приймалися за іншої фактично-доказової бази.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Відповідача.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Прокурором та Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

13. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Сільпо Рітейл залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2022 р. у справі № 908/1585/22 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.03.2023 р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Березкіна

СуддяЕ.В. Орєшкіна