Рішення

від 08.03.2023 по справі 904/4003/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.03.2023м. ДніпроСправа № 904/4003/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача за первісним позовом(відповідач за зустрічним): Скочко О.А.;

від відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним): Тропіна О.М.,

дослідивши матеріали справи № 904/4003/22

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАРТА 2015"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-МК.."

про стягнення грошових коштів

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-МК.."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАРТА 2015"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПАРТА 2015" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 04.11.2022 за вих. № б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-МК.." (далі - відповідач) про стягнення 237.556,93 грн, з яких 123.727,57 грн основної заборгованості та 113.829,36 грн пені.

Фактичною підставою позовних вимог визначено договір поставки від 13.08.2020 за №145.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4003/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2022.

Ухвалою від 14.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення 12.01.2023 від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 13.01.2023 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи почато спочатку. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, яке відбудеться 08.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 18.01.2023 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Через відділ документального забезпечення 16.01.2023 від відповідача надійшов зустрічний позов до позивача, у якому відповідач просить суд стягнути з позивача 108.839,21 грн неустойки.

В автоматизовану систему документообігу суду внесено інформацію про розгляд справи №904/4003/22 суддею ДУПЛЯКОМ Степаном Анатолійовичем, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.01.2023.

Ухвалою від 23.01.2023 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом. Підготовче засідання призначено на 08.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 06.02.2023 від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов, у якому позивач (відповідач за зустрічним позовом) просить суд відмовити у стягненні пені та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 08.02.2023 підготовче засідання відкладено до 22.02.2023.

Через відділ документального забезпечення 20.02.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив, у якій позивач за зустрічним позовом просить суд зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 22.02.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 08.03.2023.

В судовому засіданні 08.03.2023 представники позивача та відповідача надали пояснення у справі, відповідали на запитання суду. Представник позивача просив суд первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Представник відповідача просив суд задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом

Між сторонами укладено договір поставки, на виконання якого позивач поставив відповідачу товар, який останній оплатив частково, у зв`язку із чим позивач нарахував на суму заборгованості пеню.

Стислий виклад позиції відповідача за первісним позовом

Відповідач визнає отримання товару від позивача, проте наголошує на тому, що наданими доказами підтверджується заборгованість лише у розмірі 23.567,06 грн.

Також відповідач повідомляє, що притримав оплату товару, оскільки позивач не передав всі товаросупроводжувальні документи.

Здійснивши перерахунок пені, відповідач дійшов висновку, що сума неустойки складає нуль грн.

На думку відповідача, витрати позивача на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають.

Стислий виклад позиції позивача за зустрічним позовом

Зустрічні позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач за зустрічним позовом порушив умови п. 5.7 договору та неналежним чином оформив товаросупроводжувальні документи, у зв`язку із чим позивач за зустрічним позовом нарахував відповідачу за зустрічним позовом пеню за період з 10.01.2022 до 15.01.2023.

Стислий виклад позиції відповідача за зустрічним позовом

Відповідач за зустрічним позовом стверджує, що позивач за зустрічним позовом із жодними вимогами про необхідність отримання товаросупроводжувальних документів не звертався.

Більш того, молочна продукція є такою, що швидко псується, а тому є очевидним, що на час звернення позивача до суду з даною позовною заявою позивач за зустрічним позовом вказану продукцію давно реалізував, а заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи позивача за зустрічним позовом щодо відзиву відповідача на зустрічну позовну заяву

Відповідач за зустрічним позовом не довів виконання п. 5.7 договору, а тому у нього і не виникло права на повну оплату поставленого позивачу за зустрічним позовом товару.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; наявності/відсутності повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені; передачі товаросупроводжувальних документів на товар; правомірності нарахування пені на підставі п. 6.3 договору.

Суд встановив, що 13.08.2020 між позивачем (далі позивач, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, покупець) був укладений договір поставки №145 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується впродовж терміну дії цього договору передати у власність покупцеві продукти харчування (далі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Загальна сума (ціна) договору, відповідно до п. 3.1, визначається як сума вартості всієї продукції, що отримана покупцем та зазначена у підписаних обома сторонами накладних, відповідно до умов цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31.12.2021 (п. 9.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 146.037,12 грн, що підтверджується:

видатковою накладною №РНк-001175 від 10.01.2022 на суму 6.683,88 грн (арк. 14, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000208 від 10.01.2022 на суму 6.683,88 грн (арк. 15, том 1);

видатковою накладною №РНк-002931 від 17.01.2022 на суму 23.805,60 грн (арк. 16, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000500 від 17.01.2022 на суму 23.805,60 грн (арк. 17, том 1);

видатковою накладною №РНк-004516 від 21.01.2022 на суму 17.837,16 грн (арк. 18, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000693 від 24.01.2022 на суму 17.837,16 грн (арк. 19, том 1);

видатковою накладною №РНк-004988 від 25.01.2022 на суму 3.204,60 грн (арк. 20, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000741 від 25.01.2022 на суму 3.204,60 грн (арк. 21, том 1);

видатковою накладною №РНк-006096 від 31.01.2022 на суму 18.499,68 грн (арк. 22, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000910 від 31.01.2022 на суму 18.499,68 грн (арк. 23, том 1);

видатковою накладною №РНк-007718 від 07.02.2022 на суму 8.452,44 грн (арк. 24, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001126 від 07.02.2022 на суму 8.452,44 грн (арк. 25, том 1);

видатковою накладною №РНк-008481 від 09.02.2022 на суму 2.584,20 грн (арк. 26, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001218 від 09.02.2022 на суму 2.584,20 грн (арк. 27, том 1);

товарно-транспортною накладною № КНк-001374 від 14.02.2022 на суму 26.442,60 грн (арк. 28, том 1);

видатковою накладною №РНк-010265 від 16.02.2022 на суму 1.594,80 грн (арк. 29, том 1);

видатковою накладною №РНк-011509 від 21.02.2022 на суму 35.868,96 грн (арк. 30, том 1);

видатковою накладною №РНк-012338 від 23.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 30, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001706 від 23.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 32, том 1);

видатковою накладною №РНк-012644 від 24.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 33, том 1).

Отриманий від позивача товар відповідач частково /на суму 96.027,46 грн/ оплатив, що підтверджується:

платіжним дорученням №4474 від 28.01.2022 на суму 37.000,00 грн (арк. 34, том 1);

платіжним дорученням №4483 від 31.01.2022 на суму 28.537,98 грн (арк. 35, том 1);

платіжним дорученням №4500 від 04.02.2022 на суму 30.489,48 грн (арк. 36, том 1).

Також суд встановив наявність в матеріалах справи податкових накладних складених на загальну суму 146.037,12 грн, а саме:

податкова накладна №146 від 10.01.2022 на суму 6.683,88 грн (арк. 37-38, том 1);

податкова накладна №428 від 17.01.2022 на суму 23.805,60 грн (арк. 40-41, том 1);

податкова накладна №705 від 24.01.2022 на суму 17.837,16 грн (арк. 43-44, том 1);

податкова накладна №793 від 25.01.2022 на суму 3.204,60 грн (арк. 46-47, том 1);

податкова накладна №965 від 31.01.2022 на суму 18.499,68 грн (арк. 49-50, том 1);

податкова накладна №265 від 07.02.2022 на суму 8.452,44 грн (арк. 52-53, том 1);

податкова накладна №426 від 09.02.2022 на суму 2.584,20 грн (арк. 55-56, том 1);

податкова накладна №775 від 14.02.2022 на суму 26.442,60 грн (арк. 58-59, том 1);

податкова накладна №945 від 16.02.2022 на суму 1.594,80 грн (арк. 61-62, том 1);

податкова накладна №1167 від 21.02.2022 на суму 35.868,96 грн (арк. 64-65, том 1);

податкова накладна №1331 від 23.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 67-68, том 1);

податкова накладна №1373 від 24.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 70-71, том 1).

До стягнення з відповідача заявлено заборгованість у розмірі 123.727,57 грн та нараховану на неї пеню у розмірі 113.829,36 грн.

З метою обґрунтування зустрічного позову відповідач долучив вимогу про усунення недоліків з оформлення документів від 02.02.2022 за вих. №16 (арк. 130, том 1), у якій відповідач просив позивача усунути недоліки оформлення відвантажувальних та/або товаросупроводжувальних документів на поставлену продукцію. Вказана вимога надана суду без доказів її направлення/отримання позивачем.

Крім цього, до зустрічного позову долучено вимогу про усунення недоліків з оформлення документів (повторно) від 22.02.2022 за вих. № 25 (арк. 131-132, том 1), у якій відповідач просив позивача усунути недоліки оформлення відвантажувальних та/або товаросупроводжувальних документів на поставлену продукцію. Вказана вимога також надана суду без доказів її направлення/отримання позивачем.

Також до зустрічного позову долучено вимогу про усунення недоліків з оформлення документів від 31.12.2022 за вих. № 85 (арк. 133-134, том 1), у якій відповідач просив позивача усунути недоліки оформлення відвантажувальних та/або товаросупроводжувальних документів на поставлену продукцію. В якості доказів направлення вказаної вимоги долучено опис вкладення до цінного листа від 04.02.2023, фіскальний чек від 04.01.2023 та накладну №4900102429325 від 04.01.2023 (арк. 135, том 1).

Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом первісного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 123.727,57 грн основної заборгованості та 113.829,36 грн пені.

Предметом зустрічного позову є вимоги позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом про стягнення 108.839,21 грн пені.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 146.037,12 грн, що підтверджується видатковою накладною №РНк-001175 від 10.01.2022 на суму 6.683,88 грн (арк. 14, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000208 від 10.01.2022 на суму 6.683,88 грн (арк. 15, том 1), видатковою накладною №РНк-002931 від 17.01.2022 на суму 23.805,60 грн (арк. 16, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000500 від 17.01.2022 на суму 23.805,60 грн (арк. 17, том 1), видатковою накладною №РНк-004516 від 21.01.2022 на суму 17.837,16 грн (арк. 18, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000693 від 24.01.2022 на суму 17.837,16 грн (арк. 19, том 1), видатковою накладною №РНк-004988 від 25.01.2022 на суму 3.204,60 грн (арк. 20, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000741 від 25.01.2022 на суму 3.204,60 грн (арк. 21, том 1), видатковою накладною №РНк-006096 від 31.01.2022 на суму 18.499,68 грн (арк. 22, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-000910 від 31.01.2022 на суму 18.499,68 грн (арк. 23, том 1), видатковою накладною №РНк-007718 від 07.02.2022 на суму 8.452,44 грн (арк. 24, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001126 від 07.02.2022 на суму 8.452,44 грн (арк. 25, том 1), видатковою накладною №РНк-008481 від 09.02.2022 на суму 2.584,20 грн (арк. 26, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001218 від 09.02.2022 на суму 2.584,20 грн (арк. 27, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001374 від 14.02.2022 на суму 26.442,60 грн (арк. 28, том 1), видатковою накладною №РНк-010265 від 16.02.2022 на суму 1.594,80 грн (арк. 29, том 1), видатковою накладною №РНк-011509 від 21.02.2022 на суму 35.868,96 грн (арк. 30, том 1), видатковою накладною №РНк-012338 від 23.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 30, том 1), товарно-транспортною накладною № КНк-001706 від 23.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 32, том 1), видатковою накладною №РНк-012644 від 24.02.2022 на суму 531,60 грн (арк. 33, том 1).

Суд бере до уваги, що, як визначено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, товарно-транспортну накладну № КНк-001374 від 14.02.2022 на суму 26.442,60 грн (арк. 28, том 1), яка подана позивачем без видаткової накладної суд визнає належним доказом передачі товару від позивача до відповідача на загальну суму 26.442,60 грн і бере її до уваги.

Крім того, представник ТОВ «Край МК..» у судову засіданні неодноразово наголошував на тому, що відповідач за первісним позовом визнає сам факт поставки товару та має зауваження лише щодо оформлення документів, за якими передавався товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки здійснюються в національній валюті України. Покупець робить оплату шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника впродовж 14 (чотирнадцять) банківських днів з дати постачання продукції покупцеві.

Суд встановив, що наявними у справі доказами підтверджується часткова /на суму 96.027,46 грн/ оплата товару (платіжне доручення №4474 від 28.01.2022 на суму 37.000,00 грн (арк. 34, том 1), платіжне доручення №4483 від 31.01.2022 на суму 28.537,98 грн (арк. 35, том 1), платіжне доручення №4500 від 04.02.2022 на суму 30.489,48 грн (арк. 36, том 1).

Таким чином відповідач не виконав зобов`язання з оплати отриманого від позивача товару у розмірі 50.009,66 грн (146.037,12 грн - 96.027,46 грн).

Доказів оплати товару в сумі 50.009,66 грн відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50.009,66 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ТОВ «Спарта 2015» зазначає, що окрім вище вказаної суми заборгованості, яка за висновком суду підлягає стягненню, станом на 10.01.2022 борг ТОВ «Край МК..» перед ТОВ «Спарта 2015» становив 73.717,91 грн.

У судовому засіданні представник ТОВ «Спарта 2015» пояснив, що вказана заборгованість підтверджується даними бухгалтерського обліку.

При цьому суд встановив, що у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські облікові документи, які б підтверджували вказану заборгованість.

Також у матеріалах справи відсутні і акти звірки, у яких була б зафіксована заборгованість ТОВ «Край МК..» перед ТОВ «Спарта 2015» у розмірі 73.717,91 грн станом на 10.01.2022.

Крім того, суд відзначає, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Відтак, заборгованість має підтверджуватися не актом звіряння, який не є первинним документом, а саме накладними, платіжними документами та іншими первинними бухгалтерськими обліковими документами.

Таким чином, заборгованість у розмірі 73.717,91 грн не підтверджена належними та допустимими доказами, в тому числі і актами звірки саме на відповідну суму та за відповідний період, а тому позовна вимоги в частині стягнення 73.717,91 грн не може бути задоволена судом.

З матеріалів справи неможливо визначити, яких саме господарських операції стосується така заборгованість у розмірі 73.717,91 грн. Водночас, позивач за первісним позовом не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом та подати відповідні первинні бухгалтерські облікові документи на підтвердження такої заборгованості у разі їх наявності.

Щодо вимог про стягнення пені

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2 договору при несвоєчасній платі за товар покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Оцінюючи положення п. 6.2 договору суд доходить таких висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, обов`язковою умовою для сплати пені є згода сторін і в даному випадку сторони дійшли згоди визначити пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу.

Однак, згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено максимальний розмір пені щодо якого сторони можуть досягти згоди.

Таким чином, правомірним є розмір пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім цього, відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Господарський суд звертає увагу, що договір між сторонами був укладений 13.08.2020, тобто укладаючи договір сторони мали бути обізнаними зі змінами законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022 був неодноразово продовжений.

Так, Кабінет Міністрів України постановою №1423 від 23.12.2022 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 30.04.2023.

За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 16.03.2022 по 15.09.2022 на суму 113.829,36 грн.

Відповідач надав контррозрахунок та визначив правильним розміром пені 0,00 грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені та визнав його таким, що містить помилки, про які вказано вище. Так, здійснивши власний перерахунок пені за період з 16.03.2022 до 15.09.2022 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та врахувавши продовження періоду нарахування пені на строк дії карантину, суд визнав обґрунтованим розмір пені у сумі 9.330,97 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог

Пунктом 5.7 договору визначено, що разом із партією продукції, в момент її передачі, постачальник надає покупцю відвантажувальні та/або товаросупроводжувальні документи на неї, а саме: а) оригінали: рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної; б) копію декларації виробника про якість продукції, підписані та завірені печаткою або штампом постачальника, узгодженим сторонами. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання видаткової накладної. Ризик псування і випадкової загибелі продукції переходить від постачальника до покупця одночасно з переходом права власності.

Посилаючись на п. 5.7 договору позивач за зустрічним позовом долучив вимогу про усунення недоліків з оформлення документів від 02.02.2022 за вих. №16 (арк. 130, том 1), у якій відповідач просив позивача усунути недоліки оформлення відвантажувальних та/або товаросупроводжувальних документів на поставлену продукцію. Вказана вимога надана суду без доказів її направлення/отримання позивачем.

Крім цього, до зустрічного позову долучено вимогу про усунення недоліків з оформлення документів (повторно) від 22.02.2022 за вих. № 25 (арк. 131-132, том 1), у якій відповідач просив позивача усунути недоліки оформлення відвантажувальних та/або товаросупроводжувальних документів на поставлену продукцію. Вказана вимога також надана суду без доказів її направлення/отримання позивачем.

Оскільки вимоги про усунення недоліків з оформлення документів від 02.02.2022 за вих. №16 та від 22.02.2022 за вих. № 25 надані суду без доказів їх направлення/отримання позивачем, суд їх визнає неналежними доказами у справі і не приймає до уваги.

Також до зустрічного позову долучено вимогу про усунення недоліків з оформлення документів від 31.12.2022 за вих. № 85 (арк. 133-134, том 1), у якій відповідач просив позивача усунути недоліки оформлення відвантажувальних та/або товаросупроводжувальних документів на поставлену продукцію. В якості доказів направлення вказаної вимоги долучено опис вкладення до цінного листа від 04.02.2023, фіскальний чек від 04.01.2023 та накладну №4900102429325 від 04.01.2023 (арк. 135, том 1).

Оцінивши фактичні обставини справи, суд звертає увагу, що відповідач за зустрічним позовом поставляв позивачу за зустрічним позовом у період з 24.01.2022 до 10.03.2022 сир кисломолочний 9% ТМ Валки 5 кг.

З вимогою про усунення недоліків з оформлення документів позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача за зустрічним позовом 04.01.2023 (дата направлення вимоги позивачем за зустрічним позовом відповідачу за зустрічним позовом).

Водночас, відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за поставлений і неоплачений товар 08.11.2022, що підтверджується датою на штампі відділу документального забезпечення суду.

Тобто, у позивача за зустрічним позовом виникли вимоги до відповідача за зустрічним позовом щодо недоліків з оформлення документів на сир кисломолочний 9% ТМ Валки 5 кг, поставлений у період з 24.01.2022 до 10.03.2022, майже через рік /04.01.2023/, а саме лише після подачі позову /08.11.2022/ про стягнення заборгованості за отриманий товар.

Статтею 666 ЦК України передбачено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як встановлено судом, ТОВ «Край МК..» не надано будь-яких доказів відмови від отримання або повернення товару, а також не подано доказів звернення із вимогою до ТОВ «Спарта 2015» надати належним чином оформлені документи, визначені договором, у розумний строк (а не після подання первісного позову).

Суд також враховує, що після набрання чинності Законом від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" принцип "об`єктивної істини", який полягав в обов`язку суду з`ясовувати усі дійсні обставини, пов`язані зі спірними правовідносинами, починаючи 15.12.2017 виключений із ГПК України.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Таким чином суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №923/875/19 від 31.03.2021.

Таким чином, суд з урахуванням принципу вірогідності доказів доходить висновку, що позивачем за первісним позовом разом із товаром у розумний строк були надані документи, які підтверджують відповідність поставленого товару, саме сиру кисломолочного 9% ТМ Валки 5 кг, умовам договору.

При цьому суд також бере до уваги, що товар, який поставлявся за умовами договору /сир кисломолочний 9% ТМ Валки 5 кг/ є продуктом, який швидко псується, а тому майже через рік з дати поставки такий товар мав бути реалізованим або утилізованим, однак, очевидно, що такий товар не був би придатним до вжитку, а тому необхідність в товаросупроводжувальних документах на вказаний товар не могла виникнути майже через рік після поставки, а, відтак, позивачем за зустрічним позовом така необхідність не обґрунтована.

Крім цього, оцінивши перелік товаросупроводжувальних документів, визначений у п. 5.7 договору, суд зазначає таке.

У справі № 908/771/19 Верховний Суд вказав, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача (а в даному випадку позивача за зустрічним позовом) від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні наявні у матеріалах справи і підписані, зокрема позивачем за зустрічним позовом, а тому їх потреба у останнього спростована матеріалами справи №904/4003/22.

Що стосується декларації виробника про якість продукції, то суд встановив, що всі товарно-транспортні накладні, на підставі яких суд у справі №904/4003/22 дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача за зустрічним позовом заборгованості, містять інформацію про те, що супровідними документами на вантаж, які передавались разом із вантажем, були, зокрема, декларації виробника.

Таким чином, оцінивши обґрунтування зустрічного позову, суд визнав його таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання первісної позовної заяви покладаються на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 890,12 грн, з урахуванням того, що 24,98% первісних позовних вимог позивача судом задоволено.

Витрати зі сплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Суд встановив, що 08.06.2018 між адвокатом Адвокатського об`єднання «Дніпропетровська центрально-міська юридична консультація» Скочко Ольгою Анатоліївною (далі - адвокат) та позивачем за первісним позовом був укладений договір про надання правової допомоги (далі - договір).

В межах вказаного договору між адвокатом та позивачем була підписана додаткова угода №4 від 03.10.2022, відповідно до умов якої визначено порядок оплати гонорару адвоката за надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 08.06.2018, що включає в себе представництво довірителя (позивача за первісним позовом) в судах всіх ланок України з приводу стягнення заборгованості за поставлені товари з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-МК..» (код ЄДРПОУ 40333959). Представник (адвокат) зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів довірителя (позивача за первісним позовом) у усіх судах України за підсудністю відповідно до вимог чинного законодавства (п. 1 додаткової угоди).

Сума гонорару, відповідно до п. 2 додаткової угоди, по здійсненню представництва складає 14.000,00 грн.

Адвокат виставив позивачу за первісним позовом рахунок на оплату №0310/01 від 03.10.2022 на суму 14.000,00 грн (арк. 89, том 1).

Позивач за первісним позовом оплатив послуги адвоката у загальному розмірі 14.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №11977 від 03.10.2022 (арк. 90, том 1).

Між позивачем за первісним позовом та адвокатом складений акт прийому-передачі правничої допомоги від 03.10.2022 на суму 14.000,00 грн (арк. 91, том 1).

Згідно довідки про перелік та вартість правничої допомоги, позивач за первісним позовом отримав від адвоката таку правову допомоги як:

консультація 1.000,00 грн;

аналіз первинної бухгалтерської документації - 800,00 грн;

складання та підготовка для подання до суду позовної заяви - 5.000,00 грн;

складання та подання до суду заяв та клопотань (за необхідності) 1.200,00 грн;

участь в судових засіданнях 6.000,00 грн (на дату складання документу судові засідання не призначені, але плануються та призначаються судом).

Правова допомога позивачу за первісним позовом в частині складання документів за зустрічним позовом підтверджується такими документами:

Між адвокатом та позивачем була підписана додаткова угода №5 від 30.01.2023, відповідно до умов якої визначається порядок оплати гонорару представнику (адвокату) за надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 08.06.2018, що включає в себе представництво довірителя (відповідача за зустрічним позовом) в судах всіх ланок України з приводу пред`явлення зустрічного позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Край-МК..» (код ЄДРПОУ 40333959) про стягнення пені та правничої допомоги. Представник (адвокат) зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів довірителя (відповідача за зустрічним позовом) у усіх судах України за підсудністю відповідно до вимог чинного законодавства (п. 1 додаткової угоди №5).

Сума гонорару, відповідно до п. 2 додаткової угоди №5, по здійсненню представництва складає 3.500,00 грн.

Адвокат виставив позивачу за первісним позовом рахунок на оплату №0202/01 від 02.02.2023 на суму 3.500,00 грн (арк. 158, том 1).

Позивач за первісним позовом оплатив послуги адвоката у загальному розмірі 3.500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №12446 від 02.02.2023 (арк. 156, том 1).

Між сторонами складений акт прийому-передачі правничої допомоги від 02.02.2023 (арк. 159, том 1), згідно якого у справі за позовом ТОВ «Спарта 2015» до ТОВ «КРАЙ-МК..» про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ТОВ "Край-МК.." надана правнича допомога (консультація, аналіз відзиву та позов, а також зустрічної позовної заяви, складання відзиву на зустрічний позов, та інші процесуальні дії) на загальну суму 3.500,00 грн.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21 здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо.

Отже, Верховний Суд висновує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача за первісним позовом).

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу за первісним позовом послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Що стосується витрат позивача за первісним позовом

Такі витрати як консультація (1.000,00 грн), аналіз первинної бухгалтерської документації (800,00 грн), складання та підготовка для подання до суду позовної заяви (5.000,00 грн) фактично зводиться до складання адвокатом позовної заяви, а тому суд визнає обґрунтованою вартість таких витрат, які можуть бути розподілені судом, у розмірі 5.000,00 грн.

Такі послуги як складання та подання до суду заяв і клопотань (за необхідності) (1.200,00 грн) позивачем за первісним позовом не конкретизовано, а тому суд позбавлений можливості надати вказаним послугам адвоката оцінку та не вважає за доцільне їх розподілити.

Участь в судових засіданнях оцінено у 6.000,00 грн. Фактично адвокат позивача за первісним позовом брав участь у трьох судових засіданнях і суд визнав обґрунтованою вартістю витрат на участь адвоката позивача за первісним позовом у судових засіданнях, які можуть бути розподілені судом, у розмірі 2.000,00 грн.

З огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що надання частини витрат не підтверджена відповідними доказами, деякі витрати на послуги з надання правничої допомоги не були неминучими, а, отже, не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 14.000,00 грн у суді першої інстанції у даній справі, а тому обґрунтованими визнаються судом витрати, які можуть бути розподілені, в розмірі 7.000,00 грн, що покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1.748,60 грн, з урахуванням того, що 24,98% позовних вимог позивача судом задоволено.

Що стосується витрат відповідача за зустрічним позовом

Правова допомога відповідачу за зустрічним позовом (консультація, аналіз відзиву та позов, а також зустрічної позовної заяви, складання відзиву на зустрічний позов, та інші процесуальні дії) фактично зводилася до складання відзиву на зустрічний позов і суд визнає обґрунтованим розмір витрат відповідача за зустрічним позовом, які можуть бути розподілені судом, у розмірі 2.000,00 грн, які і покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРАЙ - МК..» (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ХОТИНСЬКА, будинок 6; ідентифікаційний код 40333959) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПАРТА 2015» (Україна, 28500, Кіровоградська обл., Долинський р-н, місто Долинська, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 144; ідентифікаційний код 39625877) 50.009,66 грн (п`ятдесят тисяч дев`ять грн 66 к.) основної заборгованості, 9.330,97 грн (дев`ять тисяч триста тридцять грн 97 к.) пені, 890,12 грн (вісімсот дев`яносто грн 12 к.) судового збору, 1.748,60 грн (одну тисячу сімсот сорок вісім грн 60 к.) витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позовних вимог (про стягнення 73.717,91 грн основної заборгованості та 104.498,37 грн пені) відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КРАЙ - МК..» (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ХОТИНСЬКА, будинок 6; ідентифікаційний код 40333959) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПАРТА 2015» (Україна, 28500, Кіровоградська обл., Долинський р-н, місто Долинська, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 144; ідентифікаційний код 39625877) 2.000,00 грн (дві тисячі грн 00 к.) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 20.03.2023.

Суддя С.А. Дупляк