Рішення

від 16.03.2023 по справі 909/946/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/946/22Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ен ді",

пр-т. академіка Палладіна, буд. 44-Б, корп. 8, кім. 19, м. Київ, 03142;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сусак Ігоря Васильовича,

АДРЕСА_1 ;

про стягнення 165 400,00 грн.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ен ді" до відповідача Фізичної особи-підприємця Сусака Ігоря Васильовича про стягнення 165 400, 00грн за невиконання зобов"язання за договором поставки №10-11-2021 від 10.11.2021.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з"явився. Так, ухвалою суду від 02.03.2023 забезпечено представнику позивача можливість участі в судовому засіданні 16.03.2023 в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення ВКЗ. Однак, неодноразові спроби суду зв"язатись з учасником відеоконференції у системі відеоконференцзв"язку виявилось безрезультатними, що зафіксовано керівником апарату, технічним адміністратором та секретарем судового засідання Господарського суду Івано-Франківської області у акті від 16.03.2023. Слід зазначити, що ухвалою суду від 28.12.2022 представника позивача було повідомлено про те, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (частина 5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України).

Позовні вимоги позивач виклав у позовній заяві. Обґрунтовує їх: - укладенням між позивачем та відповідачем договору поставки №10-11-2021 від 10.11.2021; - перерахуванням позивачем на рахунок відповідача, платіжними дорученнями №278 від 12.11.2021, №373 від 28.01.2022, №389 від 01.02.2022, коштів в загальній сумі 88 287,72 грн за товар згідно рахунків №17 від 11.11.2021, №2 від 28.01.2022; - невиконанням відповідачем зобов"язання з поставки товару у строк визначений договором; - неповерненням відповідачем попередньої оплати в розмірі 88 287,72 грн на письмову вимогу від 12.09.2022; - пунктом 7.2. договору, на підставі якого, за порушення строків поставки товару, у відповідача виникло зобов"язання зі сплати позивачу неустойки в сумі 94 853,99грн. Позивач просить суд, захистити його порушене право шляхом стягнення з відповідача в судовому порядку 165 400, 00грн. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 509, 525, 610-612, 627, 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач в судове засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень від 26.12.2022, від 13.02.2023. Своїми правами, наданими статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України відповідач не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, як і не подав суду жодних заяв, клопотань про відкладення розгляду справи чи пояснень щодо неможливості з"явитись в судове засідання тощо. Так, приписи частини 2 статті 42, частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують учасників справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, добросовісно користуватися процесуальними правами та не зловживати ними. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що кожен зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В цьому випадку, за переконанням суду, можливість участі відповідача у судовому засіданні залежала виключно від його волевиявлення тобто мала суб`єктивний характер. Судом, з дотриманням порядку визначеного процесуальним законодавством, належним чином повідомлено відповідача про дату час та місце розгляду справи, чим відповідно створено усі умови для реалізації його процесуальних прав, що свідчить про забезпечення його права на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності сторін за матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Фізичною особою-підприємцем Сусаком Ігорем Васильовичем (постачальник/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ейч ен ді" (покупець/позивач) укладено договір поставки №10-11-2021 від 10.11.2021. Згідно умов цього договору, постачальник постачає, а покупець приймає та сплачує товар, характеристики, кількість, номенклатура, ціна, загальна вартість якого, зазначається сторонами у специфікаціях, що є невід"ємними частинами договору (пункти 1.1., 1.2. договору).

Специфікацією №1 від 10.11.2021 сторони погодили найменування товару: наличник 8мм*45мм*2100мм; матеріал - смерека; одиницю виміру - метри погонні; загальну кількість - 2778; загальну вартість - 460,04 євро.

Відповідно, специфікацією №2 від 28.01.2022 сторони визначили найменування товару: наличник 8мм*45мм*2100мм; наличник 7,5мм*30мм*2100мм; матеріал - смерека; одиницю виміру - метри погонні; загальну кількість - 18055; загальну вартість - 2 301,09 євро.

Пунктом 1 специфікацій встановлено, що вартість товару складає еквівалент євро до гривні по курсу на день виставлення рахунку продавцем.

Покупець сплачує за товар: - у розмірі 100% загальної вартості в строк не пізніше 5 робочих днів з дня виставлення рахунку продавцем (пункт 2 специфікації №1 від 10.11.2021); - у розмірі 50% від загальної вартості товарів, в строк не пізніше 5 робочих днів з дня виставлення рахунку продавцем (пункт 2 специфікації №2 від 28.01.2022).

У відповідності до пунктів 3, 4 специфікацій строк поставки товару - 25 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника. Адреса поставки - м.Косів.

Згідно з пунктом 2.2. договору право власності на товар, переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару покупцеві або уповноваженій ним особі та оформлення (підписання) сторонами товарно-транспортних документів.

Виконуючи умови договору відповідач виставив позивачу рахунки-фактури №17 від 11.11.2021 на суму 13 862,22грн, №2 від 28.01.2022 на суму 74 425,50грн (а.с.36-37). В свою чергу, платіжними дорученнями №278 від 12.11.2021, №373 від 28.01.2022, №389 від 01.02.2022 (а.с.38,39, 41), позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в загальній сумі 88 287,72 грн за товар згідно рахунків №17 від 11.11.2021, №2 від 28.01.2022.

Проте, будь-яких первинних документів, як-от видаткових, товарно-транспортних накладних тощо, які б підтвердили поставку товару відповідачем позивачу матеріали справи не містять.

У адресованій відповідачу вимозі від 12.09.2022 (отримано І.В.Сусаком а.с.45-46) позивач повідомив про втрату інтересу до виконання відповідачем зобов"язання з поставки позивачу товару, одночасно просив повернути попередню оплату в розмірі 88 287,72 грн.

Однак, доказів повернення позивачу коштів в розмірі 88 287,72 грн відповідач суду не подав.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 165 400,00грн.

Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов"язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір поставки №10-11-2021 від 10.11.2021 укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

До спірних правовідносин сторін, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, підлягають застосуванню загальні положення про купівлю-продаж урегульовані параграфом 1 глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (стаття 664 Цивільного кодексу України).

Як вказують приписи частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Нормою частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (частина 1 статті 693 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У розумінні приписів цієї правової норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Тобто, наведена норма є спеціальною нормою, яка регулює такі правовідносини.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані тощо. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Така правова позиція дотримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Отож, беззаперечною підставою для застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є невиконання продавцем свого зобов`язання з передання товару покупцю у визначений, погоджений сторонами строк. А у разі настання такої умови, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця. Законодавство не визначає форму пред`явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким способом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позову, що і здійснено в цьому випадку.

Крім того, письмовою вимогою від 12.09.2022, отриманою відповідачем 17.09.2022, позивач інформував відповідача про те, що у зв"язку з суттєвим порушенням відповідачем строку поставки товару, визначеного договором №10-11-2021 від 10.11.2021, ТОВ "Ейч ен ді" втратив інтерес до виконання ФО-П Сусаком І.В. зобов"язання, одночасно просив повернути перераховану попередню оплату в розмірі 88 287,72 грн.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не довів перед судом виконання взятого на себе зобов"язання щодо поставки оплаченого позивачем товару в строк, обумовлений договором №10-11-2021 від 10.11.2021, то вимога позивача про стягнення з відповідача передоплати в розмірі 88 287,72 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що при порушенні строків поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого вчасно товару за кожен день прострочення.

Тому, позивачем, за невиконання відповідачем зобов`язання з поставки товару підставно нараховано останньому неустойку, за період вказаний у розрахунку (а.с.4), який перевірено судом та визнано арифметично правильним.

Проте, об"єктивно оцінивши вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафної санкції в розмірі 94 853,99грн, суд дійшов висновку, що такий розмір неустойки є надмірно великим, порівняно з основним боргом - 88 287,72 грн.

Правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України надають право суду зменшити, за рішенням суду, розмір неустойки , якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні положення викладенні у нормі статті 233 Господарського кодексу України, яка вказує на те, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію, стосовно того, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зазначила, що господарські санкції, які встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Отже, на підставі вище вказаних правових норм, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру. Така ж правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20, від 28.06.2022 у справі №902/653/21.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18.

Суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), врахувавши майнові інтереси обох сторін, недоведеність позивачем понесення збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, неспівмірність нарахованої неустойки - 94 853,99грн з основним боргом - 88 287,72 грн, з метою убезпечення відповідача від негативних наслідків, які можуть бути зумовлені стягненням неустойки у значному розмірі, суд приходить до висновку, про доцільність зменшення розміру нарахованої позивачем штрафної санкції до 42 684,30 грн, дотримуючись принципу пропорційності , а також розумного балансу між інтересами кредитора та боржника. Водночас, при зменшенні розміру пені, за переконанням суду, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, позаяк неустойка є лише санкціями та має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання зобов"язання та не може бути джерелом отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків. Крім того суд зауважує, що обсяг відповідальності, встановленої кредитором, як Товариством з обмеженою відповідальність до боржника, як фізичної особи-підприємця є непропорційним наслідкам правопорушення, несправедливим та невиправдано обтяжливим.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином на основі вище сказаного стягненню з відповідача в судовому порядку підлягають 88 287,72 грн - неповернутої передоплати, 42 684,30 грн - неустойки. В решті позову слід відмовити.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 173, 193 Господарського кодексу України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ен ді" до відповідача Фізичної особи-підприємця Сусак Ігоря Васильовича про стягнення 165 400,00 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сусака Ігоря Васильовича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ейч ен ді", пр-т. академіка Палладіна, буд. 44-Б, корп. 8 кім. 19, м. Київ, 03142 (ідентифікаційний код 43594887) 88 287,72 грн - основного боргу, 42 684,30 грн - неустойки, 2 481,00 грн - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено 20.03.2023

Суддя С.Кобецька