Постанова

від 16.03.2023 по справі 911/14/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/14/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

прокурор: Круш Т.О.

відповідача-1: не з`явився

відповідача-2: Хасін І.Б.

третя особа: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021

у справі № 911/14/20

за позовом першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Київській області; 2. Фермерського господарства "Лідія-ВВ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1

про визнання недійсним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди

(відповідно до ст. 216 ГПК України в судовому засіданні 21.02.2023 було оголошено перерву до 14.03.2023. 14.03.2023 у зв`язку з тривалою повітряною тривогою розгляд справи не відбувся та був призначений на 16.03.2023 )

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - Держгеокадастр, відповідач-1) та Фермерського господарства "Лідія-ВВ" (далі - ФГ "Лідія-ВВ", відповідач-2) про:

- визнання недійсним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Київській області від 28.10.2014 року №10-10772/15-14-сг (далі - оспорюваний наказ) про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3224087500:02:005:0009 для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованих на території Тхорівської сільської ради Сквирського району Київської області, загальною площею 24,7727 га (далі - спірна земельна ділянка);

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.12.2014, укладеного між Держземагентством у Сквирському районі Київської області та ОСОБА_1 (далі -договір оренди).

Позов обґрунтований тим, що на момент прийняття відповідачем-1 оспорюваного наказу ФГ «Лідія-ВВ», головою якого є ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), вже набуло статусу юридичної особи, а відтак ОСОБА_1 не мав права на отримання додаткової земельної ділянки з метою створення фермерського господарства. Фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки лише за результатами земельних торгів, порядок яких визначено статтею 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.10.2020 позов задоволений повністю. Визнано недійсним та скасовано оспорюваний наказ та визнано недійсним договір оренди.

Місцевий господарський зазначив, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Проте ОСОБА_1 на момент отримання спірної земельної ділянки вже був засновником ФГ "Лідія-ВВ" та отримав земельну ділянку для створення цього фермерського господарства в 2010 році. У зв`язку з чим отримання ОСОБА_1 у 2014 році ще однієї земельної ділянки для ведення фермерського господарства на підставі оспорюваного наказу та договору оренди на позаконкурсній основі суперечить нормам статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України.

Щодо заяви про застосування позовної давності, то у матеріалах справи відсутні докази того, що прокурор довідався або міг довідатися про оспорюваний наказ та договір оренди до проведення перевірки прокурора, а отже відсутні підстави для застосування позовної давності у даному спорі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 (колегія суддів: Чорногуз М.Г.- головуючий, Мальченко А.О., Агрикова О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.03.2010 ОСОБА_1 звернувся до Сквирської РДА із заявою від 11.03.2010 про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу площею 24.7 га в межах Тхорівської сільської ради Сквирського району Київської області (далі - земельна ділянка площею 24.7 га) терміном на 1 рік

Розпорядженням Сквирської РДА від 19.03.2010 №284 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 24.7 га., а іншим розпорядженням від 25.03.2010 №299 надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 24.7 га.

29.03.2010 між Сквирською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 24,7 га для ведення фермерського господарства. Вказаний договір укладено до завершення виготовлення проекту землеустрою, але на строк не більше ніж 1 рік з дати державної реєстрації договору. Державну реєстрацію договору проведено 30.03.2010.

17.05.2011 проведено державну реєстрацію ФГ "Лідія-ВВ", засновником якої є ОСОБА_1

03.05.2012 між Сквирською районною державною адміністрацією та ФГ "Лідія-ВВ" згідно розпорядження №06-44/605 від 06.03.2012 укладено договір оренди земельної ділянки площею 24,7 га для ведення фермерського господарства. Вказаний договір укладено до завершення виготовлення проекту землеустрою, але на строк не більше ніж 1 рік.

28.10.2014 Головним управлінням Держземагенства у Київській області прийнято наказ №10-10772/15-14-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

05.12.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_1 згідно з указаним наказом укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Відповідно до повідомлення Тхорівської сільської ради Київської області від 25.02.2020 №47 ОСОБА_1 на території Тхорівської сільської ради Київської області орендує тільки одну земельну ділянку з кадастровим номером 3224087500:02:005:0009 площею 24,7727 га.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що до матеріалів справи не надано доказів того, що у користуванні відповідача-2 крім земельної ділянки 3224087500:02:005:0009 площею 24,7727 га перебуває або перебувала інша земельна ділянка, оскільки надана ОСОБА_1 у 2010 році земельна ділянка площею 24.7 га та спірна земельна ділянка, яка була предметом спірних наказу да договору оренди, є однією і тією ж земельною ділянкою. Отже, спірну земельну ділянку не можна вважати додатково отриманою відповідачем-2, а відповідно, набуття такої земельної ділянки в оренду не свідчить про збільшення за її рахунок масиву земель фермерського господарства. За таких обставин прокурором не доведено наявності порушення відповідачем-1 вимог чинного законодавства щодо передачі земельної ділянки у користування фізичній особі ОСОБА_1 .

Щодо заяви про застосування позовної давності, то оскільки в цій справі не встановлено порушень законодавства відповідачами, то суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а не з огляду на пропущену позовну давність.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Прокурор посилається на неправильне застосування апеляційним судом статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 376/331/16.

Прокурор зазначає, що громадянин право на отримання земельної ділянки може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. При цьому розглядаючи заяву про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства орган державної виконавчої влади повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Проте судом апеляційної інстанції не спростовано доводи позовної заяви та висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не звертався із заявою про отримання в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», що вказує на протиправність надання такої земельної ділянки.

Крім того, апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 щодо початку перебігу позовної давності у випадку, коли прокурор є самостійним позивачем.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 07.06.2021.

До Верховного Суду 03.06.2021 від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, а в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін як законну та обґрунтовану.

Також 08.06.2021 до Верховного Суду надійшли пояснення третьої особи на касаційну скаргу (направлені поштою 05.06.2021), в яких остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 911/14/20 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19. Касаційне провадження у даній справі було поновлено за ухвалою Суду від 24.01.2023.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону «Про фермерське господарство»).

Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Відповідний правовий висновок є усталеним у судовій практиці Верховного Суду та наведений, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, на яку посилається прокурор у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається, прокурор визначив незаконне, на його думку, надання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт повторного, вже після реєстрації ним фермерського господарства, отримання додаткової земельної ділянки у спрощеному порядку з метою збільшення площі земель фермерського господарства в обхід обов`язкової процедури - земельних торгів.

Відхиляючи зазначені доводи прокурора, суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка площею 24,7 га, отримана ОСОБА_1 за розпорядженням Сквирської РДА від 25.03.2010 №299 та земельна ділянка з кадастровим номером 3224087500:02:005:0009 площею 24,7727 га, зазначена в оспорюваному наказі, є однією і тією ж земельною ділянкою. Отже, ОСОБА_1 отримав за пільговою процедурою лише одну земельну ділянку, на базі якої ним і було створено ФГ "Лідія-ВВ".

Отже, спірну земельну ділянку не можна вважати додатково отриманою ОСОБА_1 , а відповідно, набуття такої земельної ділянки в оренду не свідчить про збільшення за її рахунок масиву земель фермерського господарства. У зв`язку з чим апеляційний суд обґрунтовано констатував не доведення прокурором наявності порушення відповідачем-1 вимог чинного законодавства щодо передачі земельної ділянки у користування ОСОБА_1 .

За таких обставин висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства та не суперечать усталеним правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах.

З огляду на висновок про правомірність відмови у задоволенні позову прокурора по суті заявлених вимог Верховний Суд не розглядає доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, які стосуються обчислення позовної давності за позовом прокурора.

Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови в касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, також не має.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі №911/14/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.