Постанова

від 16.03.2023 по справі 910/8155/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/8155/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Захарченко Ю.О., Кладовщикова О.В.,

відповідача: Оприсняк Б.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022

у справі № 910/8155/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український транспортний сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"

про визнання недійсним правочину в частині,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український транспортний сервіс» (далі - ТОВ «Український транспортний сервіс») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейл Лоджистікс» (далі - ТОВ «Рейл Лоджистікс») про визнання недійсним додатку № 3 від 29.01.2020, який є частиною договору № 2-298/12-19 від 06.12.2019, укладеного між ТОВ «Український транспортний сервіс» та ТОВ «Рейл Лоджистікс».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний був вчинений без волевиявлення позивача, оскільки зміни до договору (викладені у додатку №3 від 29.01.2020) не були погоджені та підписані ним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (колегія суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий, Коротун О.М., Майданевич А.Г.), позовні вимоги задоволенні повністю. Визнано недійсним додаток №3 від 29.01.2020, який є частиною договору №2-298/12-19 від 06.12.2019, укладеного між ТОВ «Український транспортний сервіс» та ТОВ «Рейл Лоджистікс».

Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ «Український транспортний сервіс» (орендодавець) та ТОВ «Рейл Лоджистікс» (орендар) 06.12.2019 укладено договір оренди залізничного рухомого складу №2-298/12-19, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад (далі - РС, вагони або рухомий склад), технічно справний і комерційно придатний до перевезень вантажів, очищений від залишків вантажу. Номери РС, кількість, модель, рік будови і вид РС вказуються в актах прийому-передачі до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.2 договору розмір орендної плати узгоджується сторонами в додатках до даного договору, які є невід`ємною частиною цього договору.

Розмір орендної плати може бути змінений тільки по взаємній згоді сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, проект якої направляється стороною, що ініціює зміни, іншій стороні (п. 4.2.1 договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 8.1 договору).

Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що цей договір, усі доповнення до нього, підписані та передані по засобах електронної пошти, факсимільного зв`язку, сторони визнають такими, що мають юридичну силу оригіналів до фактичного отримання оригіналів таких документів поштою впродовж 20 календарних днів з дати їх підписання. Сторони погодили, що документи, підписані та передані сторонами за допомогою факсимільного зв`язку або електронної пошти можуть бути використані в якості письмових доказів узгодження умов цього договору, а також доказів виконання сторонами цього договору в суді.

Зміни і доповнення до цього договору дійсні тільки у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані уповноваженими представниками обох сторін (п. 9.4 договору).

На виконання умов договору оренди залізничного рухомого складу відповідач передав, а позивач прийняв в оренду 102 напіввагони, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі вагонів в оренду.

Позивачем було повернуто відповідачу з оренди 102 напіввагони, про що сторонами складено та підписано відповідні акти прийому-передачі вагонів з оренди, без зауважень та заперечень.

Сторонами вказані обставини не заперечуються.

Також на підставі вказаного договору сторони погодили розмір орендної плати шляхом укладання додаткових угод.

Між ТОВ «Український транспортний сервіс» та ТОВ «Рейл Лоджистікс» 06.12.2019 укладено додаток № 1 до договору оренди залізничного рухомого складу, яким відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили встановити на грудень місяць 2019 року орендну плату за тимчасове платне користування напіввагонами орендодавця в розмірі 720 грн за одну одиницю рухомого складу на добу.

Даний додаток вступає в силу з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 включно, та є невід`ємною частиною договору оренди залізничного рухомого складу.

Також між сторонами 06.12.2019 укладено додаток № 2 до договору оренди залізничного рухомого складу, яким відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили встановити орендну плату за тимчасове платне користування напіввагонами орендодавця в розмірі 650 грн (в т.ч. ПДВ 108, 33 грн) за одну одиницю рухомого складу на добу.

Даний додаток вступає в силу з 01.01.2020 і є невід`ємною частиною договору оренди залізничного рухомого складу.

Факт укладання між сторонами додатків №1 та № 2 також ними не заперечується.

В подальшому, під час листування щодо зменшення ставки орендної плати, відповідачем було надіслано позивачу додаток №3 від 29.01.2020 до договору, згідно з яким розмір орендної плати становив 400 грн за одну одиницю рухомого складу на добу.

Звертаючись до суду з цим позовом ТОВ "Український транспортний сервіс" посилався на те, що зміни до договору у вигляді додатку №3 від 29.01.2020 не були ним погоджені та підписані. Вказаний додаток був вчинений без волевиявлення позивача та підписаний невстановленими особами, у зв`язку з чим позивач вважає такі зміни та доповнення недійсними. Наявний в додатковій угоді підпис від імені Стьопіна Р.О. не належить особі, уповноваженій на це установчими документами ТОВ «Український транспортний сервіс», що є порушенням сторонами ч. 2 ст. 207 ЦК України та є підставою для визнання правочину недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги суди обох інстанцій виходили з того, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі № 910/8155/20 від 19.05.2022 № 767/21-33/768/21-32/26835/21-33/26836/21-32 підпис від імені Стьопіна Р.О., який міститься у додатку №3 до договору оренди залізничного рухомого складу №2-298/12-19 від 06.12.2019 у графі «Орендодавець: ТОВ «УТС» Директор Стьопін Р.О.» - виконаний не Стьопіним Р.О., а іншою особою. Таким чином, позивачем доведено, що додаток № 3 від 29.01.2020 був вчинений без волевиявлення позивача та підписаний невстановленими особами, у зв`язку з чим зміни та доповнення, викладені у вказаному додатку, є недійсними.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення. Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані докази (відсутні посилання на докази у рішенні суду, немотивоване відхилення висновку експерта тощо), а також відмовлено у клопотанні про призначення експертизи щодо питань, які суттєвими для правильного вирішення спору, що є окремою підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (ч. 3 ст. 58-1 ГК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 915/398/21; від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17; від 18.08.2020 у справі № 927/833/18; від 23.07.2019 у справі № 918/780/18; від 06.11.2018 у справі №910/6216/17; від 05.12.2018 у справі № 915/878/16. Крім цього, суди не дослідили зібраних доказів у справі (висновок експерта від 13.11.2020 № ЕД-19-20/31740-ТД, заяву свідка від 09.10.2020), а судом необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.03.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 17.02.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.02.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

В судовому засіданні 07.03.2023 оголошено перерву у справі до 14.03.2023.

У зв`язку з тривалою повітряною тривогою 14.03.2023 розгляд справи № 910/8155/20 не відбувся, а касаційну скаргу призначено до розгляду на 16.03.2023.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (ч. 3 ст. 58-1 ГК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 915/398/21; від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17; від 18.08.2020 у справі № 927/833/18; від 23.07.2019 у справі № 918/780/18; від 06.11.2018 у справі №910/6216/17; від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

Так у справі № 915/398/21 звертаючись до суду позивач вказував, що третейської угоди з відповідачем не укладав, адже договір, в якому міститься застереження про цю угоду, директор ФГ «Паліда» ніколи не підписувала, а про його існування позивачеві стало відомо лише після ознайомлення з третейською справою № 6/2020.

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що рахунок на оплату № 16336 від 04.03.2020 та видаткова накладна № 1112 від 30.03.2020 містять чітке посилання на договір № 41/3 859 від 20.04.2016, а позивачем не заперечується, що оплата 150 000 грн платіжним дорученням № 418 від 04.03.2020 відбулась саме на підставі виставленого рахунку № 16336 від 04.03.2020 і сівалку ним отримано саме по накладній № 1112 від 30.03.2020.

Більше того, надані сторонами копії спірного правочину, специфікація до нього та видаткова накладна № 1112 від 30.03.2020 містять відтиск печатки товариства позивача, а доказів її втрати або іншого вибуття з відання юридичної особи ФГ «Паліда» судам не представлено.

За викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що не має жодних підстав для поставлення під сумнів висновків судів попередніх інстанцій про те, що ФГ «Паліда» виявило свою волю до вчинення договору, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, зокрема, і до вміщення у текст договору умови, яка містить третейське застереження.

Крім цього, копії оспорюваного договору не є єдиними доказами у цій справі на підставі яких суди дійшли висновку про його укладення, оскільки матеріали справи містять ряд досліджених судами доказів, які складені на виконання договору, аргументів про наявність дефектів в яких позивач не наводить (його доводи в цій частині направлені на необхідність переоцінки встановлених у справі обставин, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції).

Доводи ж скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів ст. 58-1 ГК України є безпідставними, адже висновки судів у цій частині стосуються можливості ідентифікації товариства позивача, як особи, що брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, в той час як висновків про те, що наявність відтиску печатки підприємства на правочині сама по собі створює для нього обумовлені таким правочином юридичні наслідки оскаржувані судові рішення не містять.

У справі № 909/1073/17 ПрАТ "ЖЛК-Україна" звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Сав`юка Дмитра Олександровича заборгованості, пені, інфляційних втрат, 3% річних. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за поставлений товар, оскільки в матеріалах справи містяться спірні видаткові накладні, які не підписувалися ні відповідачем, ні його дружиною, що підтверджено висновком експертизи у даній справі.

Суди розглядали справу неодноразово.

За результатами нового розгляду справи рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

Залишаючи постановою від 03.02.2020 рішення судів попередніх інстанцій без змін, Верховний Суд зазначив, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи підписи у видаткових накладних в графі "отримав" виконані не відповідачем та не його дружиною, а іншою особою.

Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів, а саме, спірних видаткових накладних в останніх не було зазначено посадових осіб покупця, відповідальних за здійснення господарської операції з прийняття спірного товару та реквізитів довіреності, на підставі яких ці особи діяли від імені відповідача.

Разом з тим, наведені видаткові накладні містили такі обов`язкові реквізити як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", які засвідчені відтиском печатки сторін.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

У справі № 927/833/18 ТОВ "Кружік Україна" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Пушан-Лель" про стягнення коштів. В свою чергу, ТОВ "Пушан-Лель" подало до суду зустрічний позов до ТОВ "Кружік Україна" також про стягнення коштів.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні первісного позову відмовлено. Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено частково.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 18.08.2020 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо).

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Суди в оскаржуваних рішеннях дійшли висновку, що видаткові накладні №1149 від 27.12.2017, №1154 від 28.12.2017, №9 від 12.01.2018 не є підтвердженням здійснення господарської операції з прийняття спірного товару.

Разом з тим, поза межами судового дослідження залишився факт засвідчення накладних відтиском печаток сторін.

Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 58-1 ГК України (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Судами з`ясувалося питання відображення господарських операцій зі спірної поставки товару на підставі видаткових накладних №1149 від 27.12.2017, №1154 від 28.12.2017, №9 від 12.01.2018 в бухгалтерському та податковому обліку продавця - позивача та покупця - відповідача. Ухвалою від 21.01.2019 призначено судову економічну експертизу.

Внаслідок власної оцінки висновку експерта №798-800/19-24 від 14.06.2019 судами встановлена відсутність як в бухгалтерському обліку, так і в податковій звітності ТОВ "Пушан-Лель" відображення господарської операції з постачання товару на суму 828 791,38 грн від ТОВ "Кружік Україна".

Проте, Верховним Судом визнано такі висновки передчасними. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися аргументи скаржника про необхідність дослідження обставин відображення ТОВ "Пушан-Лель" у податковому обліку господарської операції з постачання щодо постачальника ТОВ «Кружік Україна» за січень 2018 року на суму 282 326,15 грн (без ПДВ), включення до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 56 465,23 грн, та виключення у лютому 2019 року (після звернення позивача до суду з цим позовом) зі складу податкового кредиту суму ПДВ 56 465,23 грн щодо постачальника ТОВ «Кружік Україна» з обсягом постачання (без ПДВ) в сумі 282 326,15 грн.

Обставини включення податкового кредиту щодо постачальника ТОВ «Кружік Україна», а потім його виключення з податкової звітності ТОВ "Пушан-Лель" зазначені у висновку експерта №798-800/19-24 від 14.06.2019.

У справі № 918/780/18 ТОВ "Золотий екватор" звернулось до суду з позовом до ПрАТ "Рівнеазот" про визнання недійсним договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу. Позов обґрунтований тим, що директор ТОВ "Золотий екватор", підписуючи оспорюваний правочин, діяв поза межами повноважень, передбачених статутом. Також позивач вказував, що спірний договір та додаткові угоди до нього підписані невстановленими особами.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовлено повністю. При ухваленні рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний договір укладено директором ТОВ "Золотий екватор", а додаткові угоди - встановленими особами, за наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення спірного правочину. Також судами встановлено, що у подальшому ТОВ "Золотий екватор" вчинено дії, які спрямовані на прийняття до виконання договору від 24.02.2014.

Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 зазначив, що зі встановлених судами обставин вбачається, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 ЦК України).

За таких обставин, Верховний Суд вважав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки позивач своїми діями у подальшому схвалив укладений правочин (пункти 4.8.-4.9. цієї постанови), спірний договір не може бути визнаний недійсним з підстав, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України.

Таким чином, у вказаних постановах Верховного Суду вказано, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тобто вона може бути відповідним доказом для ідентифікації особи.

Той факт, що, як зазначено у постановах Верховного Суду, визначених скаржником в якості підстав касаційного оскарження, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, не вказує на те, що саме вона є єдиним та належним доказом підтвердження особи, яка вчинила правочин, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, у справі № 910/8155/20 апеляційним судом встановлено, що представник прямо не заперечував дійсність печатки проставленої на додатку № 3.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем додатку № 3 до договору оренди залізничного рухомого складу № 2-298/12-19 від 06.12.2019, що могло свідчити про визнання такого додатку.

В свою чергу, судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі № 910/8155/20 від 19.05.2022 № 767/21-33/768/21-32/26835/21-33/26836/21-32 підпис від імені Стьопіна Р.О., який міститься у додатку №3 до договору оренди залізничного рухомого складу №2-298/12-19 від 06.12.2019 у графі «Орендодавець: ТОВ «УТС» Директор Стьопін Р.О.» - виконаний не Стьопіним Р.О., а іншою особою.

Крім цього, судом апеляційної інстанції зауважено, що в матеріалах справи наявний висновок Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/111-20/52504-ПЧ від 03.11.2020 здійснений в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100010002278 від 28.03.2020, яким встановлено, що підпис в графі «Директор» в додатку № 3 до договору оренди залізничного рухомого складу № 2-298/12-19 від 06.12.2019 виконаний не Стьопіним Р.О, а іншою особою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередні інстанцій, що позивачем доведено, що додаток № 3 від 29.01.2020 був вчинений без волевиявлення позивача та підписаний невстановленими особами, у зв`язку з чим зміни та доповнення викладені у вказаному додатку, є недійсними.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Так скаржник зазначає, що суди не дослідили висновок експерта від 13.11.2020 № ЕД-19-20/31740-ТД та заяву свідка від 09.10.2020.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Так само і ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Вказані норми не є суто декларативними - їх необхідно розуміти не лише як положення законодавства, які надають особам безумовне право подавати апеляційну скаргу на рішення судів, які розглянули відповідну справу як суди першої інстанції, але і враховувати, що вони визначають принципи самого судочинства, які покладають на суд певні обов`язки з розгляду таких скарг і перегляду відповідних судових рішень (з урахуванням обмежень інстанційного перегляду).

Зокрема, ч. 1 ст. 269 ГПК України визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому законодавець у ст. 282 ГПК України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Так, апеляційний господарський суд вказав, що вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Крім цього, посилаючись на недослідження висновку експерта від 13.11.2020 № ЕД-19-20/31740-ТД та заяви свідка від 09.10.2020, скаржник вказує на те, що, зокрема, відбитки печатки ТОВ «Український транспортний сервіс» як на спірному додатку так і на інших документах, які позивачем не оспорюються, виконані однією печаткою, а документи, що досліджувалися, зокрема, спірний додаток та інші документи, які позивачем не оспорюються, роздруковані на одному знакодрукуючому пристрої. Із заяви свідка вбачається, що доступ до печатки підприємства мали обмежене коло осіб, жодні сторонні особи доступу до печатки не мали; додаткові екземпляри печаток не виготовлялися; обставини втрати печатки або викрадення чи протиправності використання печатки іншими особами відсутні.

Проте, як вже було зазначено, хоча печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, це не вказує на те, що саме вона є єдиним та належним доказом підтвердження особи, яка вчинила правочин.

Також ч. 3 ст. 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник вказує на те, що апеляційним судом необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.

Частиною 1 ст. 99 ГПК України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, на розгляд якої просив поставити наступні питання:

- однією печаткою ТОВ «Український транспортний сервіс» чи різними нанесені відтиски на додатку № 3 від 29.10.2020 до договору оренди залізничного рухомого складу № 2-298/12-19 від 06.12.2019 та на позовній заяві ТОВ «Український транспортний сервіс» від 10.06.2020, що заходиться у матеріалах справи;

- на одному друкуючому пристрої чи на різних роздруковані додаток № 3 від 29.01.2020 до договору оренди залізничного рухомого складу № 2-298/12-19.

Розглянувши клопотання про призначення судової технічної експертизи, суд апеляційної інстанції відмовив у його задоволенні, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів, які необхідні для встановлення фактичних обставин справи, що входять до предмету доказування, а представник прямо не заперечував дійсність печатки проставленої на додатку № 3, експертизу якої просить провести відповідач.

Тобто, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував відмову у задоволенні відповідного клопотання.

Таким чином, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди за наданою судами оцінкою поданих сторонами доказів і необхідності їх переоцінки і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм ст. 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 у справі № 910/8155/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.