Постанова

від 08.03.2023 по справі 715/196/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 715/196/21

провадження № 61-19819св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Глибоцька районна державна адміністрація, правонаступником якої є Чернівецька районна державна адміністрація, Чернівецька обласна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

треті особи: державне підприємство «Чернівецький лісгосп», Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області

від 22 червня 2021 року у складі судді Маковійчук Ю. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року керівник Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом

до Глибоцької районної державної адміністрації, правонаступником якої

є Чернівецька районна державна адміністрація, Чернівецької обласної державної адміністрації та ОСОБА_1 , треті особи: державне підприємство «Чернівецький лісгосп» (далі - ДП «Чернівецький лісгосп»)

та головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі та скасування реєстрації права власності

та повернення земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що Чернівецькою обласною прокуратурою за результатами вивчення інформації, розміщеної на сайтах головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, а також Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності

на нерухоме майно виявлено порушення при набутті у власність

і у користування земель державного лісового фонду.

Зокрема встановлено, що розпорядженням Глибоцької районної державної адміністрації від 06 лютого 2008 року №45 припинено право користування Кузьминського лісництва земельною ділянкою площею 3,8 га (водне дзеркало - 3,3 га, біогалявина - 0,5 га), яка знаходиться у кварталі 67

виділ 3, 7, 12 Кузьминського лісництва, ДП «Чернівецький лісгосп»,

в адміністративних межах Опришенської сільської ради, за межами населеного пункту, та вилучено вказану земельну ділянку до земель запасу Опришенської сільської ради. Районному відділу земельних ресурсів доручено внести відповідні зміни в земельно-облікові документи.

Розпорядженням Глибоцької районної державної адміністрації

від 17 вересня 2012 року № 308 надано дозвіл на замовлення документації із землеустрою земельної ділянки площею 1,0982 га для рибогосподарських потреб. Розроблений проект землеустрою розпорядженням районної державної адміністрації від 12 грудня 2012 року № 428 затверджено.

При цьому позивач зазначав про те, що як у 2008 році, так і в 2012 році районні державні адміністрації відповідно до вимог законодавства не були уповноваженні на вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду.

На думку позивача, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, тому вилучення такої земельної ділянки для несільськогосподарських потреб належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

При цьому, Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення земельної ділянки площею 3,8 га від Кузьминського лісництва Чернівецького держлісгоспу не приймалось.

Позивач вважає, що вказані розпорядження Глибоцької районної державної адміністрації у подальшому призвели до незаконної передачі спірної земельної ділянки Чернівецькою обласною державною адміністрацією у користування ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, керівник Чернівецької обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив:

визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Глибоцької районної державної адміністрації від 06 лютого 2008 року № 45 та

від 12 грудня 2012 року № 428;

визнати незаконним та скасувати пункт 1 розпорядження голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 16 липня 2018 року

№ 711-р у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 1,0982 га, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001;

визнати недійсним договір оренди землі від 14 травня 2019 року, укладений між Чернівецькою обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 ;

припинити право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею

1,0982 га, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001 шляхом скасування державної реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку;

скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001 за Чернівецькою обласною державною адміністрацією;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку, розташовану в адміністративних межах Опришенецької об`єднаної територіальної громади Глибоцького району Чернівецької області (за межами населеного пункту), площею 1,0982 га, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001, державі в особі Кабінету Міністрів України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 червня 2021 року позов керівника Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Глибоцької районної державної адміністрації від 06 лютого 2008 року № 45.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Глибоцької районної державної адміністрації від 12 грудня 2012 року № 428.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 16 липня 2018 року за № 711-р

у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 1,0982 га, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку

за кадастровим номером 7321081800:01:004:0001 за Чернівецькою обласною державною адміністрацією.

Визнано недійсним договір оренди землі від 14 травня 2019 року, укладений між Чернівецькою обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 .

Припинено право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку площею

1,0982 га за кадастровим номером 7321081800:01:004:0001 шляхом скасування державної реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, розташовану

в адміністративних межах Опришенецької об`єднаної територіальної громади, Глибоцького району, Чернівецької області (за межами населеного пункту), площею 1,0982 га, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001, державі в особі Кабінету Міністрів України.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Чернівецька обласна державна адміністрація не мала повноважень на розпорядження земельною ділянкою, остання вибула з володіння її власника поза його волею, тому повернення у володіння держави земельної ділянки, незаконно переданої

в оренду фізичній особі органом виконавчої влади переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 червня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Чернівецька обласна державна адміністрація зареєструвала право власності

на земельну ділянку, якою відповідно до вимог статті 122 ЗК України остання не вправі розпоряджатися, тому, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку,

що відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 7321081800:01:004:0001 за Чернівецькою обласною державною адміністрацією.

Разом із цим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що розпорядження місцевих державних адміністрацій є незаконними та підлягають скасуванню, а також про те,

що оскільки договір оренди землі, укладений на їх підставі між Чернівецькою обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , тому він також є недійсним.

При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, ураховуючи те, що загальний інтерес у контролі за використання земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки в оренді, обґрунтовано вважав, що повернення спірної земельної ділянки її власникові, не порушуватиме принцип пропорційності втручанняу право ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,

від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 16 жовтня 2019 року

у справі № 460/762/16-ц, від 19 листопада 2019 року у справі

№ 911/3677/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, а також посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими

й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що станом

на час проведення аукціону та укладення договору оренди земельної ділянки, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка була зареєстрована у формі державної власності,

а власником значилась Чернівецька обласна державна адміністрація. Розпорядження голови Глибоцької районної державної адміністрації

від 06 лютого 2008 року № 45 та від 12 грудня 2012 року № 428,

а також розпорядження голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 16 липня 2018 року №711-рбули чинними. Цільове призначення земельної ділянки вже було визначено для рибогосподарських потреб. У зв`язку із цим, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у ОСОБА_1 не було підстав вважати, що Чернівецька обласна державна адміністрація не мала права розпоряджатись земельною ділянкою, його дії щодо участі в аукціоні та укладенні договору оренди земельної ділянки були законними.

За час користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 вжито заходи щодо благоустрою земельної ділянки, а також проведено берегоукріплюючі роботи.

Разом із цим, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , судами першої та апеляційної інстанцій, необґрунтовано відхилено доводи

ОСОБА_1 щодо неналежного позивача у справі.

Заявник зазначає, що пред`являючи позов саме в інтересах Кабінету Міністрів України, прокурор виходив із того, що спірна земельна ділянка вилучена з державної власності, а тому належним позивачем буде, відповідно до статей 122 та 149 ЗК України, уповноважений державою

орган - Кабінет Міністрів України. При цьому, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , спірна земельна ділянка із державної власності не вибула, про що свідчать дані Реєстру прав власності

на нерухоме майно, які містяться в матеріалах справ. Крім того, згідно

із відповідями Чернівецького обласного управління лісового

та мисливського господарства від 23 вересня 2019 року та Київської лісовпорядної експедиції від 23 вересня 2019 року спірна земельна ділянка станом на час її вилучення відносилась до земель Кузьминського лісництва

ДП «Чернівецький лісгосп». Вказані землі належать ДП «Чернівецький лісгосп» на праві постійного користування.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, що у випадку встановлення судом незаконного вибуття спірної земельної ділянки

із державної власності, інтереси держави вважатимуться порушеними саме в особі постійного користувача - ДП «Чернівецький лісгосп.

При цьому, на думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у випадку пред`явлення позову неналежним позивачем.

У цьому конкретному випадку прокурором не надано ґрунтовних доказів наявності підстав для представництва.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Глибоцького районного суду Чернівецької області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Чернівецької обласної прокуратури на касаційну скаргу у якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

На думку Чернівецької обласної прокуратури, прокурором у позові правильно зазначено позивача, суб`єкта владних повноважень, на якого законом покладено обов`язок здійснення захисту інтересів держави

у спірних правовідносинах, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що спірна земельна ділянка відносяться

до категорії лісів, щодо якої відповідно до статті 149 ЗК України встановлено особливу процедуру вилучення, яка була проведена

не уповноваженими на те органами з грубими порушеннями законодавства.

Разом із цим, на думку Чернівецької обласної прокуратури,

не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги представника відповідача щодо порушення Першого протоколу до Конвенції

та не застосування судами першої і апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, оскільки загальний інтерес у контролі

за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування в безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки в оренді. Повернення спірної земельної ділянки позивачеві відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку

з порушенням органами виконавчої влади вимог Лісового та Земельного кодексів України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів

в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення Чернівецької обласної державної адміністрації на касаційну скаргу у яких зазначено, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій

є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На думку Чернівецької обласної державної адміністрації, судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано, що Чернівецька обласна державна адміністрація при прийнятті розпорядження від 16 липня 2018 року № 771-р, укладенні договору оренди землі від 14 травня 2019 року з ОСОБА_1 , діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судами попередніх інстанцій не досліджено ту обставину, що Чернівецька обласна державна адміністрація не здійснювала вилучення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду, з припиненням права користування Кузьминського лісництва ДП «Чернівецький лісгосп»

до земель запасу Опришенської сільської ради Чернівецької області

та ніяких розпоряджень щодо зміни її цільового призначення не приймала.

Чернівецька обласна державна адміністрація зазначає, що відповідно

до довідки ДП «Чернівецький лісгосп» від 28 листопада 2012 року № 962 земельна ділянка площею 1,0982 га, що розташована на території Опришенської сільської ради Чернівецької області, за межами населеного пункту і межує із землями ДП «Чернівецький лісгосп» (Кузьминське лісництво) не відноситься до земель державного лісового фонду

та не є землями лісогосподарського призначення.

Разом із цим, Чернівецька обласна державна адміністрація звертає увагу

на те, що неправомірного вибуття вказаної земельної ділянки із державної власності через укладення договору оренди Чернівецькою обласною державною адміністрацією з ОСОБА_1 , на що посилався в позовній заяві позивач та належним чином не з`ясовано судами попередніх інстанцій, не відбулося. Спірна земельна ділянка, як була так і залишається

у власності держави.

Крім того, на думку Чернівецької обласної державної адміністрації, судами попередніх інстанцій неправомірно визначено позов керівника прокуратури, як негаторний позов й не застосовано позовної давності.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області від 06 лютого 2008 року № 45 припинено право користування Кузьминського лісництва земельною ділянкою площею 3,8 га (водне дзеркало - 3,3 га, біогалявина - 0,5 га), яка знаходиться у кварталі 67 виділ 3, 7, 12 Кузьминського лісництва, ДП «Чернівецький лісгосп», в адміністративних межах Опришенської сільської ради, за межами населеного пункту, згідно кадастрового плану. Вилучено земельну ділянку площею 3,8 га (водне дзеркало - 3,3 га, біогалявина - 0,5 га), яка знаходиться у кварталі 67 вид. 3, 7, 12 Кузьминського лісництва,

ДП «Чернівецький лісгосп» до земель Опришенської сільської ради (а. с. 37, т. 1).

Розпорядженням Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області від 12 грудня 2012 року № 428 затверджено проект

із землеустрою щодо передачі в користування на умовах оренди шляхом проведення земельних торгів, у формі аукціону, для рибогосподарських потреб, на території Опришенської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, Опришенській сільській раді Глибоцького району Чернівецької області. Встановлено початкову вартість земельної ділянки площею 1,0982 га для рибогосподарських потреб, що підлягає передачі

в користування на умовах оренди терміном на 49 років, шляхом проведення земельних торгів у формі аукціону, у розмірі 7 % від нормативної грошової оцінки землі (а. с. 68, т. 1).

Розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації

від 22 грудня 2016 року № 916-р земельну ділянку, кадастровий номер 7321081800:01:004:0001, державної форми власності, площею 1,0982 га, цільове призначення 10.07 - для рибогосподарських потреб, яка розташована на території Опришенської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області (за межами населеного пункту), включено

до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення водного фонду державної власності для подальшого продажу права оренди на земельних торгах.

Розпорядженням від 16 липня 2018 року №711-р Чернівецька обласна державна адміністрація затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ділянка № 2) для подальшого продажу її права оренди

на земельних торгах.

04 лютого 2019 року державним реєстратором Чернівецької міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку (№ 4) за кадастровим номером 7321081800:01:004:0001 державної власності площею 1,0982 га, цільове призначення 10.07 - для рибогосподарських потреб, яка розташована на території Опришенської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області (за межами населеного пункту) за Чернівецькою обласною державною адміністрацією.

Проведення земельних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку згідно розпорядження від 04 жовтня 2018 року № 1030-р доручено товариству з обмеженою відповідальністю «Глобус КО».

14 травня 2019 року за результатами проведення земельних торгів (аукціону) Чернівецька обласна державна адміністрація на підставі своїх розпоряджень від 04 жовтня 2018 року № 1030-р та від 13 травня

2019 року № 467 уклала договір оренди спірної земельної ділянки

з ОСОБА_1 , який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно28 травня 2019 року.

Відповідно до пункту 2 вказаного договору об`єктом оренди є вода (водний простір) водного об`єкта - 1,0561 га, земельна ділянка під водним об`єктом 1,0561 га та під гідротехнічними спорудами - 0,0421 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені

в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту

зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 ЛК України передбачено, що ліси України

є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції

та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній

та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Із приписів статті 8 ЛК України вбачається, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається

і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого

в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади

з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом

на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною другою статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, що виникають при використанні, надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі сільськогосподарського призначення, крім випадків, призначених цим Кодексом.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані

в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад

і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання

й охорони лісового фонду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої

статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності,

на відповідній території.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У статтях 317 і 319 ЦК України визначено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктів 5 та 6 частини першої

статті 31 ЛК України - у редакції, чинній станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження від 06 лютого 2008 року до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність, надання у постійне користування для

не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також

у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними; прийняття рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України,

за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно

до їх повноважень. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

При цьому, згідно із частиною третьою статті 149 ЗК України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши

їм належну оцінку, встановивши, що на час прийняття оскаржуваних розпоряджень Глибоцькою районною державною адміністрацією спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Чернівецький лісгосп», обґрунтовано вважав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, щодо яких законом встановлено обмеження стосовно їх використання у цивільному обороті.

Разом із цим суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав, що вилучення для лісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення і передання у власність такої ділянки, належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Встановивши відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кабінету Міністрів України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею -

без прийняття ним відповідного рішення, що є підставою для скасування оскаржуваних розпоряджень Глибоцької районної державної адміністрації від 06 лютого 2008 року № 45 та від 12 грудня 2012 року № 428, а також розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 16 липня 2018 року.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Частиною першою статті 126 ЗК України передбачено, що право власності земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід

і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частина друга статті 182 ЦК України).

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 ЦК України).

Відповідно до статей 2 та 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою факту, зокрема, припинення прав на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єкт.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права

на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено,

що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права

на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня

2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) визначено, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне

(пункт 6.30 постанови від 02 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією

із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність

(пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна

(пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі

№ 125/702/17 (провадження № 61-48842св18) зазначено, що реєстрація неукладеного сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Отже, реєстрація права оренди за орендарем на вказану земельну ділянку, коли договір оренди орендодавець фактично не підписувала (правочин

є неукладеним), не відповідає вимогам закону. За змістом

статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи те, що Чернівецька обласна державна адміністрація зареєструвала право власності на земельну ділянку, якою відповідно

до вимог статті 122 ЗК України остання не вправі розпоряджатися, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що відновити становище, яке існувало

до порушення, можливо лише шляхом скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на земельну ділянку

за кадастровим номером 7321081800:01:004:0001 за Чернівецькою обласною державною адміністрацією.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України) і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203 та частина перша статті 215 ЦК України).

Враховуючи те, що розпорядження місцевих державних адміністрацій

є незаконними та підлягають скасуванню, договір оренди землі,

що укладений на їх підставі між Чернівецькою обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано визнано недійсним.

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, протиправно, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, відчуженої фізичній особі Чернівецькою обласною державною адміністрацією, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки, а тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважали, що повернення спірної земельної ділянки її власникові, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Подібний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) та від 30 травня 2018 року

у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм матеріального

й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 183/1617/16, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16,

від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 19 листопада

2019 року у справі № 911/3677/17 та від 26 травня 2020 року у справі

№ 912/2385/18, на які заявник посилається у касаційній скарзі,

є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі відрізняються від правовідносин у справі, на яку посилається заявник.

Доводи касаційної скарги про те, що Кабінет Міністрів України

не є належним позивачем у цій справі є необґрунтованими, виходячи

з наступного.

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначено статтями 122, 149 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України,

за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно

до їх повноважень. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 149 ЗК України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Отже, згідно із наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, передання

у власність такої ділянки належало до повноважень Кабінету Міністрів України, який є належним позивачем у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що прокурор не мав підстав представляти Кабінет Міністрів України є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга

статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено,

що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у відповідності до якої представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави

у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. (частина третя). Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено,

що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній

чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України

та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку,

що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави

у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду

з відповідним позовом у розумний строк.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи зі змісту наведених вище норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але

не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави; чи мав відповідні повноваження для

їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести,

а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора, у цьому випадку.

Чернівецька обласна прокуратура листом від 15 листопада 2019 року повідомила Кабінет Міністрів України про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом та після цього подала до суду позовну заяву, у якій належним чином обґрунтувала підстави представництва інтересів держави, а Кабінет Міністрів України не оспорював

і не заперечував підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявив, водночас не спростував

й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокуратурою як бездіяльність.

У суді першої інстанції відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади

чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький

за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року

у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи

на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те,

що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду

за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала

у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор,

у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Встановивши, що Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок прийняття розпорядження Глибоцькою районною державною адміністрацією, а також укладення договору між Чернівецькою обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , яким передано у користування лісові землі та змінено їх цільове призначення відомо не було, про що зазначається у листі від 21 листопада 2019 року

№ 27299/0/2-19.

Разом із цим у технічних документаціях із землеустрою щодо передачі в користування на умовах оренди та щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відсутня будь-яка інформація про те, що земельні ділянки сформовано за рахунок земель лісового фонду. Зокрема, висновок комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою свідчить про те, що земельна ділянка сформована за рахунок земель державної власності водного фонду. Обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки відсутні.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокуратурі Чернівецької області стало відомо лише після вивчення Публічної кадастрової карти, інформації з ВО «Укрдержліспроект», Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, оскільки із перелічених документів було встановлено, що спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення, без її вилучення у встановленому законом порядку. Також про те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державного лісового фонду прокуратура Чернівецької області дізналася із листів Київської лісовпорядної експедиції від 10 вересня 2019 року № 05/1-215 та Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства від 23 вересня 2019 року № 02-13/700.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов подано прокурором без пропуску позовної давності.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає

у касаційній скарзі заявник, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 червня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович