Рішення

від 20.03.2023 по справі 308/5527/22

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5527/22 Провадження № 2/304/59/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2023 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Гевці В.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковач М.Ф.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 308/5527/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 простягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 1455120 грн, інфляційних втрат в розмірі 4829113, 67 грн та 3% річних у розмірі 587931, 22 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 10 листопада 2008 року було досягнуто домовленості щодо продажу частини земельної ділянки площею 2 га та споруд на ній, яка розташована в межах села Тур`я Ремета. В результаті цієї домовленості ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 кошти у сумі 47 000 євро, що на день подання позову складає 1 455 120 грн. У підтвердження наведеної обставини позивачем подано до суду розписку. Зазначає, що незважаючи на отримання відповідачем вимоги про виконання його обов`язку у розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, ним не повернуто отримані кошти у добровільному порядку. Вказує на те, що письмового та нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладено не було, відтак кошти, які відповідач отримав в рахунок майбутнього продажу земельної ділянки, отримані ним за відсутності договірних правовідносин, тобто правова підстава отримання таких коштів відсутня. Позовні вимоги обґрунтовано ст. ст. 220, 536, 625, 635, 1212, 1214 ЦК України.

На адресу суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якого останній позов не визнає, вважає його необґрунтованим. Так, вказує на те, що розписка від 10 листопад 2008 року не містить жодного грошового зобов`язання повернути отримані кошти. Підкреслює те, що розписка повинна підтверджувати боргове зобов`язання, тобто має містити умови отримання позичальником в борг, дати його отримання та зобов`язання його повернути. У наведеному розумінні, зазначає представник відповідача, документ від 10 листопада 2008 року розпискою вважатися не може. Зазначає також, що між сторонами у спорі не було укладено договору купівлі-продажу земельної ділянки і будівель на ній, тобто правова підстава для отримання коштів відповідачем була відсутня. Вважає, що суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Так, особа зобов`язана повернути безпідставно отримані кошти одразу після їх отримання без належної правової підстави. Тому, зазначає представник, датою початку перебігу строку позовної давності є дата передачі коштів 10 листопада 2008 року, оскільки саме з цього часу позивач мав право вимагати повернення безпідставно отриманих коштів. Тобто строк позовної давності закінчився 10 листопада 2011 року. Отже, наведені обставини є підставою для відмови у позові у розумінні ст. 267 ЦК України як до основної, так і до акцесорних вимог (втрат від інфляції та річних).

Представник позивача не погодився з аргументами відповідача з підстав, що наведені у відповіді на відзив, що надійшла до суду 25 листопада 2022 року. Звертає увагу суду на те, що відповідач не заперечує обставину отримання ним від позивача 47 000 Євро. Стосовно спливу строків позовної давності представник позивача зазначив, що не погоджується з аргументами відповідача, оскільки початок перебігу строку позовної давності, на його думку, слід рахувати з моменту отримання письмової вимоги відповідачем. Стосовно можливості нарахування на суму боргу втрат від інфляції навів практику Верховного Суду у справах № 910/15951/18, № 910/15714/18, тому вважає стягнення інфляційних втрат правомірним.

Представник відповідача не погодився із аргументами позивача, подавши до суду заперечення від 04 листопада 2022 року. Окрім доводів, що вже були наведені раніше, ОСОБА_2 зазначив про те, що у справі № 390/34/17 Верховний Суд описав доктрину заборони суперечливої поведінки, принцип добросовісності. Так, у цій справі, на думку представника відповідача, поведінка позивача є непослідовною та не відповідає попереднім його діям: позивач неодноразово наголошує про відсутність договірних відносин, а з іншого боку стверджує протилежне про наявність домовленостей між сторонами про укладення договору купівлі-продажу. Підкреслює також аргумент щодо неможливості нарахування інфляційних втрат на іноземну валюту.

Ухвалою суду від 07 вересня 2022 року було відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28 листопада 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив такі задовольнити з підстав, наведених позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві та письмових запереченнях на відповідь на відзив.

Судом встановлено такі фактичні обставини.

Відповідно до розписки від 10 листопада 2008 року, яка підписана ОСОБА_4 , останній отримав 10 листопада 2008 року від ОСОБА_3 47 000 (сорок сім тисяч) Євро в рахунок оплати частини належної йому земельної ділянки та споруд на ній. Обставини власноручного підписання та отримання вказаної суми коштів відповідачем не оспорювались.

Згідно з Рішенням дев`ятої сесії ІІІ скликання Перечинської районної ради від 28 березня 2000 року ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 3 га, що розташована в АДРЕСА_1 , виділ 4, в тимчасове довгострокове користування строком на 25 років для несільськогосподарського використання.

Тридцятого березня 2000 року між Перечинською районною радою та ОСОБА_4 укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею, за умовами якого ОСОБА_4 прийняв у строкове, платне користування земельну ділянку площею 3,0 га, яка знаходиться на території Тур`я-Реметівської сільської ради кварталі 10, виділі 4, на землях, що знаходяться у постійному користуванні Перечинського Держлісгоспу Перечинського району Закарпатської області; договір укладається на 25 років, починаючи з дати його реєстрації. Договір підписано та зареєстровано у Перечинському районному відділі земельних ресурсів 30 березня 2000 року під № 1.

Як встановлено судом із вимоги від 26 березня 2022 року, що міститься у матеріалах справи, позивач на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України звернувся до відповідача із вимогою про повернення земельної ділянки та споруд на ній на підставі договору купівлі-продажу. Вказану претензію було направлено на адресу відповідача з описом поштового відправлення 01 квітня 2022 року, накладна № 6501105161620. Відповідно до роздруківки з сайту Укрпошти відправлення № 6501105161620 вручено особисто 11 квітня 2022 року.

Дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, суд дійшов таких висновків.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) зроблено висновок, про те, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Так, як уже було наведено раніше, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Наведені тлумачення принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки в межах саме кондикційних правовідносин зроблено Верховним Судом у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21, а також у постанові від 04 серпня 2021 року усправі № 185/446/18.

Так, у цій справі суд констатує, що справді між сторонами не виникло будь-яких договірних відносин, оскільки цю обставину визнано самими сторонами. Крім того, будь-яких договорів чи попередніх договорів до матеріалів справи не долучено. Проте, керуючись правовими висновками Верховного Суду, які наведені раніше, суд звертає увагу, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок)для сплати коштів, проте здійснює таку сплату. Вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Так, розписка від 10 листопада 2008 року не містить обов`язку відповідача повернути отримані кошти. Окрім того, матеріали справи не містять будь-якого доказу про те, що позивачем передано відповідачу кошти внаслідок помилки. Навпаки, визнано ту обставину, що кошти передано вільно та без помилки. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, знав, що між ними відсутнє зобов`язання, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі 1 455 120 грн, а відтак і для стягнення додаткових вимог, що є похідними від основної вимоги: 4 829 113, 67 грн інфляційних втрат та 587 931, 22 грн річних.

Стосовно застосування позовної давності суд дійшов такого висновку.

У постановіВП ВСвід 04.12.2018у справі№ 910/18560/16 (12-143гс18) зазначено, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Отже, враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з його необгрунтованістю, то підстави для відмови у позові через сплив позовної давності відсутні.

Згідно з положеннямист. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 141, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 20 березня 2023 року.

Головуюча: Гевці В. М.