Рішення

від 20.03.2023 по справі 903/68/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 березня 2023 року справа №903/68/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка", м. Луцьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича, м. Луцьк

про стягнення 75 003,06 грн.,

встановив: 17 січня 2023 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява від 13.01.2023р. №01-16/25 КП "Луцька міська дитяча поліклініка" про стягнення з підприємця Хавіна Ю.М. 75 287,65 грн., в тому числі, 63 590,40 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів, котра виникла відповідно до укладеного договору оренди нерухомого майна від 19.06.2019р. №1752 за період оренди нежитлових приміщень площею 8,0 м.кв. у м. Луцьку по вул. В`ячеслава Чорновола, 1, впродовж лютого-грудня місяців 2022 року, 11 697,25 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.03.2022р. по 31.12.2022р.

Ухвалою від 20.01.2023р. за позовом було відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 20.02.2023р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Відображеною в протоколі засідання від 20.02.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представника позивача судового засідання, судом не приступаючи до розгляду справи по суті, приймаючи до уваги заявлене відповідачем клопотання було відкладено судове засідання по розгляду даної справи на 01.03.2023р. Ухвалою від 20.02.2023р. було повідомлено підприємця Хавіна Ю.М. про процесуальні дії, вчинені в судовому засіданні 20.02.2023р.

21 лютого 2023 року до суду від позивача надійшла заява від 20.02.2023р. про зменшення розміру позовних вимог, в котрій сторона, посилаючись на положення ст. 46 ГПК України, просила суд прийняти клопотання та стягнути з відповідача 75 003,06 грн., в тому числі, 63 590,40 грн. боргу по сплаті орендних платежів за період лютого-грудня місяців 2022 року, 11 412,66 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.03.2022р. по 31.12.2022р.

01 березня 2023 року до суду від підприємця Хавіна Ю.М. надійшло клопотання від 01.03.2023р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з тим, що він не був належним чином проінформований про розгляд справи, а випадково дізнався про справу через засоби інтернет ресурсів та не мав достатнього часу зібрати доказову базу, яка б могла призвести до врегулювання спірного питання. При цьому, відповідачем зазначено, що під час дії військового стану, постійної загрози бомбардування, повітряні тривоги, робота усіх установ виконується з перервами на невизначений термін та час, що ускладнює збір доказової бази.

Відображеною в протоколі засідання від 01.03.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представника позивача судового засідання, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, приймаючи до уваги заявлене представником позивача клопотання про зменшення розміру позовних вимог, з огляду на клопотання відповідача від 01.03.2023р. про відкладення розгляду справи, було:

- задоволено клопотання КП "Луцька міська дитяча поліклініка" від 20.02.2023р. про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим постановлено спір вирішувати виходячи із нової загальної ціни позову, котра становить 75 003,06 грн., в тому числі, 63 590,40 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів за період лютого-грудня місяців 2022 року та 11 412,66 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.03.2022р. по 31.12.2022р. з розрахунку: 1 742,38 грн. пені за лютий 2022 року; 1 682,32 грн. пені за березень 2022 року, 1 663,15 грн. пені за квітень 2022 року, 1 626,07 грн. пені за травень 2022 року, 938,38 грн. пені за червень 2022 року; 1 229,82 грн. пені за липень 2022 року; 994 грн. пені за серпень 2022 року; 757,82 грн. пені за вересень 2022 року; 512,01 грн. пені за жовтень 2022 року; 266,71 грн. пені за листопад 2022 року.

- відкладено судове засідання у справі на 13.03.2023р.

Відображеною в протоколі засідання від 13.03.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представника позивача та особисто підприємця Хавіна Ю.М. судового засідання, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, з огляду на усне клопотання відповідача, пов`язане із можливим мирним врегулюванням господарського спору, незаперечення з цього приводу представника позивача було відкладено судове засідання у справі на 20.03.2023р. Про день та час проведення наступного судового засідання представника позивача та особисто підприємця Хавіна Ю.М. було повідомлено безпосередньо в судовому засіданні під розписку.

20 березня 2023 року судом було зареєстровано клопотання КП "Луцька міська дитяча поліклініка" від 20.03.2023р. про підтримання позовних вимог та розгляд справи по суті за відсутності представника підприємства. При цьому позивачем засвідчено, що станом на 20.03.2023р. відповідачем не було вчинено жодних дій, спрямованих на врегулювання спору, повернення майна з оренди, погашення сум існуючого боргу, узгодження порядку та строків погашення заборгованості тощо.

У визначений судом день та час відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, особисто до суду не з`явився, свого представника в засідання суду не направив.

Судом враховується, що ухвалами від 20.01.2023р., від 20.02.2023р., від 01.03.2023р. та від 13.03.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Відтак, відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини особистої неявки чи неявки в засідання суду свого свого представника суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог, наявність підстав для їх задоволення. Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими обставинами:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому судом також засвідчується, що відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2019 року між Комунальним підприємством "Луцька міська дитяча поліклініка" (Орендодавець) та підприємцем Хавіним Юрієм Миколайовичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №1752, згідно з умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. В`ячеслава Чорновола, 1, що знаходиться на балансі КП "Луцька міська дитяча поліклініка", загальною площею 8,0 кв. м., вартість майна 42 336 грн.

Пунктом 1.3.1 договору оренди від 19.06.2019р. визначено, що приміщення, що передається в оренду відповідно до цього договору, буде використовуватися для: розміщення торговельного об`єкта з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Згідно п.п. 2.1.-2.3. договору №1752, вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення.

Передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається Луцька міська рада, а орендар користується ним протягом строку оренди. Амортизаційні відрахування на орендоване приміщення залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються ним виключно на відновлення орендованих основних фондів. Поліпшення приміщення, здійснені за рахунок цих відрахувань, є власністю орендодавця.

Суд зазначає, що факт передачі майна в оренду засвідчується підписаним між сторонами договором оренди від 19.06.2019р. №1752 та скріпленим відтиском печатки позивача, не заперечується відповідачем.

Пунктами 3.1.-3.3., 3.7. договору оренди від 19.06.2019р. унормовано, що орендна плата за угодою розраховується згідно з рішенням міської ради від 25.07.2018р. №44/32 "Про врегулювання оренди нерухомо майна територіальної громади міста Луцька". У разі введення в дію нової методики розрахунки орендної плати за нежитлові приміщення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату у відповідності до нової методики. Орендна плата за один місяць (червень 2019) визначена в сумі 4 234,98 грн., в тому числі ПДВ - 705,83 грн.

До орендної плати не включені амортизаційні відрахування, платежі за комунальні послуги (теплопостачання, водопостачання, каналізація, електропостачання, газопостачання, прибирання території), інші платежі за утримання будівлі та приміщень спільного користування в належному стані, а також земельний податок. Орендна плата за кожний наступний місяць, вказаний в п 3.2. цього договору, розраховується з урахуванням нового значення індексу інфляції, що визначається щомісячно Державною службою статистики України.

Орендна плата вноситься в грошовій формі до останнього числа розрахункового місяця у відповідності з отриманими рахунками.

Відповідно до п. 4.1. договору від 19.06.2019р. №1752, орендодавець зобов`язується: передати в оренду вільне приміщення згідно з розділом 1 цього договору; розраховувати орендну плату за кожен місяць з урахуванням індексу інфляції, що визначається щомісячно Державною службою статистики України, у відповідності з п. 3.2. договору.

Відповідно до п. 4.2. договору №1752, орендар зобов`язується, зокрема:

- використовувати орендований об`єкт за його призначенням і для діяльності, передбаченої цим договором;

- своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі до останнього числа розрахункового місяця;

- після 10-го числа кожного розрахункового місяця отримувати у орендодавця на руки рахунок орендної плати за розрахунковий місяць з врахуванням індексу інфляції та перерахувати її відповідно до п. 3.7. цього договору. В разі неотримання рахунку орендар повинен самостійно здійснити розрахунок орендної плати з врахуванням індексу інфляції.

Згідно приписів ч. 1 ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що в даному випадку на виконання умов договору оренди від 19.06.2019р. №1752 відповідачу було надано і останнім прийнято у строкове платне користування приміщення, визначене угодою, що підтверджується підписаним між сторонами договором.

Проте, підприємець Хавін Ю.М. взяті на себе згідно договору оренди від 19.06.2019р. №1752 зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по сплаті орендних платежів та по оплаті наданих послуг (компенсація комунальних витрат) (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконав, орендні платежі не сплатив у зв`язку з чим за період оренди нерухомого майна впродовж лютого-грудня місяців 2022 року заборгував 63 590,40 грн.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено рахунки на оплату №32/0 від 14.02.2022р. на загальну суму 5808,12 грн., №28 від 17.03.2022р. на загальну суму 5505,02 грн., №79 від 18.04.2022р. на загальну суму 5 410,44 грн., №107 від 12.05.2022р. на суму 5578,16 грн., №170 від 15.07.2022р. на загальну суму 11635,14 грн., №234 від 11.10.2022р. на загальну суму 18 088,21 грн., №275 від 16.11.2022р. на суму 5233,80 грн., №307 від 13.12.2022р. на суму 6324,53 грн., пред`явлені КП "Луцька міська дитяча поліклініка" підприємцю Хавіну Ю.М. за лютий-грудень місяці 2022 року 2022 року для сплати визначених угодою від 19.06.2019р. №1752 орендних платежів та по оплаті наданих послуг (компенсація комунальних витрат).

Як встановлено судом та вбачається з договору оренди від 19.06.2019р. №1752, відповідачу встановлювався строк сплати орендних платежів до останнього числа розрахункового місяця у відповідності з отриманими рахунками. При цьому, судом приймається до уваги положення пункту 4.2. договору оренди №1752 відповідно до котрого, орендар зобов`язується, зокрема, після 10-го числа кожного розрахункового місяця отримувати у орендодавця на руки рахунок орендної плати за розрахунковий місяць з врахуванням індексу інфляції та перерахувати її відповідно до п. 3.7. цього договору, в разі неотримання рахунку орендар повинен самостійно здійснити розрахунок орендної плати з врахуванням індексу інфляції.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання підприємцем Хавіним Ю.М. своїх зобов`язань за договором оренди від 19.06.2019р. №1752, позивачем 26.10.2022р. було направлено на адресу відповідача претензію від 24.10.2022р. №496/09.8 про сплату орендних платежів, котра залишилась без відповіді і належного реагування.

Доказами направлення вимоги виступає поштова накладна від 26.10.2022р №4302002089255, опис вкладення у цінний лист від 26.10.2022р., витяг з офіційного сайту АТ "Укрпошта" про вручення визначеної вимоги підприємцю-відповідачу 29.11.2022р.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.ст. 759, 762 ЦК України, ст.ст. 283, 286 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір оренди від 19.06.2019р. №1752 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору оренди нежитлових приміщень від 19.06.2019р. №1752, передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду нерухомого майна, прийняття та використання його підприємцем Хавіним Ю.М., не повернення майна з оренди та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заоргованості по сплаті орендних платежів та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) в сумі 63 590,40 грн.

Сума заборгованості 63 590,40 грн., на переконання суду, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, хоча, як вже засвідчувалось судом, боржнику для цього було створено відповідні умови та надавався час.

Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В даному випадку пунктом 8.1. договору оренди від 19.06.2019р. №1752 сторонами було визначено, що при несвоєчасному внесені орендної плати, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Таким чином сторонами була визначена можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання орендарем умов договору щодо строків внесення орендних платежів. Договір оренди від 19.06.2019р. №1752 недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 8.1., не визнавався. Відповідач зобов`язання щодо сплати орендних платежів не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов`язанням.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем сплати належних орендних платежів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з підприємця Хавіна Ю.М. (з врахуванням заяви від 20.02.2023р. про зменшення позовних вимог в частині санкцій) 11 697,25 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.03.2022р. по 31.12.2022р. з розрахунку: 1 742,38 грн. пені за лютий 2022 року; 1 682,32 грн. пені за березень 2022 року, 1 663,15 грн. пені за квітень 2022 року, 1 626,07 грн. пені за травень 2022 року, 938,38 грн. пені за червень 2022 року; 1 229,82 грн. пені за липень 2022 року; 994 грн. пені за серпень 2022 року; 757,82 грн. пені за вересень 2022 року; 512,01 грн. пені за жовтень 2022 року; 266,71 грн. пені за листопад 2022 року.

Судом встановлено, що нарахування сум пені за той чи інший період здійснено позивачем виходячи із проіндексованого помісячного розміру орендої плати, без врахування зобов`язань відповідача по сплаті вартості комунальних послуг.

При цьому суд зауважує, що ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас пунктом 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) з 12.03.2020р. на усій території України установлено карантин. Зазначений карантин триває і до сьогодні. Отже, нарахування пені поза 6-місячним строком впродовж дії карантину є правомірним.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11 697,25 грн. пені, перевіривши методику її нарахування, суд встановив, що вказану санкцію позивачем обраховано з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення тієї чи іншої суми боргу, а відтак пеня, на переконання суду, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи здійснені висновки про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України повністю за рахунок підприємця Хавіна Ю.М.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка" (м. Луцьк, вул. В`ячеслава Чорновола, 1, код ЄДРПОУ 04543022) 63 590,40 грн. заборгованості, 11 412,66 грн. пені, а всього 75 003,06 грн. та 2684 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 21.03.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- КП "Луцька міська дитяча поліклініка" (kzdp.lutsk@gmail.com);

- підприємцю Хавіну Ю.М. (АДРЕСА_1; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).