Постанова

від 26.06.2023 по справі 903/68/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року Справа №903/68/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича на рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/68/23 (Войціховський В.А., повний текст рішення складено 21.03.2023)

за позовом комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка"

до фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича

про стягнення 75 003,06 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича на користь комунального підприємства "Луцька міська дитяча поліклініка" 75003,06 гр, з яких 63590,40 грн заборгованості, 11412,66 грн пені, а також 2684 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Суд першої інстанції, враховуючи укладення між сторонами договору оренди нежитлових приміщень від 19.06.2019 №1752, передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду нерухомого майна, прийняття та використання його підприємцем Хавіним Ю.М., не повернення майна з оренди та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) в сумі 63 590,40 грн.

Крім того, приймаючи до уваги п.8.1 договору, ст.546 ЦК України, ст.230, 231, 343 ГК України та наявний факт прострочення відповідачем сплати належних орендних платежів, господарський суд вважає, що до стягнення підлягає 11697,25 грн пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 01.03.2022 по 31.12.2022.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт, зокрема, вказує, що він як наймач має право на звільнення від сплати орендних платежів у порядку ч.6 ст.762 ЦК України, оскільки орендоване майно не використовувалось через обставини, за які він не відповідає, а саме через оголошення сигналу "повітряної тривоги" та відсутність електропостачання.

Звертає увагу, що Торгово-промислова палата України своїм листом від 28.02.2022 року засвідчила як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Також зазначає, що обмеження, встановлені введенням спочатку карантинних заходів, а в подальшому воєнного стану в України, суттєво обмежили можливість суб`єктів господарювання належним чином здійснювати господарську діяльність.

Відтак, скаржник вважає, що у зв`язку з тим, що він згідно ч.6 ст.762 ЦК України, звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, а тому він має звільнятись і від сплати штрафних санкцій.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що відповідачем у встановленому законодавством порядку не підтверджено та не доведено настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку, а існування листа ТПП від 28.02.2022 не є звільненням від виконання зобов`язань за договором (сплати оренди, штрафних санкцій) під час воєнного стану.

Вважає, що апеляційна скарга відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 по справі №903/68/23 є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Враховуючи приписи ч.6 ст.252, ч.10 ст.270 ГПК України, зважаючи на категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, які входять до предмету доказування, час, необхідний для вчинення судом та учасниками процесуальних дій, кількість учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича на рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/68/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 19.06.2019 року між комунальним підприємством "Луцька міська дитяча поліклініка" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Хавіним Юрієм Миколайовичем (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №1752 (а.с.9-10), згідно з п.1.1-1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення за адресою: м.Луцьк, вул.В`ячеслава Чорновола, 1, що знаходиться на балансі КП "Луцька міська дитяча поліклініка", загальною площею 8,0 кв. м., вартість майна 42 336 грн.

Пунктом 1.3.1 договору визначено, що приміщення, що передається в оренду, буде використовуватися для розміщення торговельного об`єкта з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Відповідно до п.2.1-2.2. договору, вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення. Передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається Луцька міська рада, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Розділом 3 договору сторони погодили порядок розрахунку та сплати орендної плати.

У відповідності до п. 4.1 договору, орендодавець зобов`язується передати в оренду вільне приміщення згідно з розділом 1 цього договору; розраховувати орендну плату за кожен місяць з урахуванням індексу інфляції, що визначається щомісячно Державною службою статистики України, у відповідності з п. 3.2. договору.

Положеннями п.4.2 договору орендар зобов`язується, зокрема, використовувати орендований об`єкт за його призначенням і для діяльності, передбаченої цим договором; своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі до останнього числа розрахункового місяця; після 10-го числа кожного розрахункового місяця отримувати у орендодавця на руки рахунок орендної плати за розрахунковий місяць з врахуванням індексу інфляції та перерахувати її відповідно до п. 3.7. цього договору. В разі неотримання рахунку орендар повинен самостійно здійснити розрахунок орендної плати з врахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п.9.1 договору, цей договір дійсний з 01.07.2019 по 31.05.2022 року.

На виконання умов договору, орендодавцем виставлялись рахунки на оплату орендної плати та наданих послуг (компенсація комунальних витрат), а саме №32/0 від 14.02.2022 на загальну суму 5808,12 грн. (а.с.11), №28 від 17.03.2022 на загальну суму 5505,02 грн. (а.с.12), №79 від 18.04.2022 на загальну суму 5 410,44 грн. (а.с.13), №107 від 12.05.2022 на суму 5578,16 грн. (а.с.14), №170 від 15.07.2022 на загальну суму 11635,14 грн. (а.с.15), №234 від 11.10.2022 на загальну суму 18088,21 грн. (а.с.16), №275 від 16.11.2022 на суму 6280,56 грн. (а.с.17), №307 від 13.12.2022 на суму 6324,53 грн. (а.с.18).

Однак, орендар взятих на себе згідно договору зобов`язань щодо внесення орендної плати та інших платежів не виконував.

24.10.2022 року комунальне підприємство "Луцька міська дитяча поліклініка" з метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ФОП Хавіним Ю.М. своїх зобов`язань за договором оренди від 19.06.2019 №1752, направило на адресу відповідача претензію №496/09.8 про сплату орендних платежів (а.с.73), що підтверджується поштовою накладною від 26.10.2022 №4302002089255 з опис вкладення у цінний лист від 26.10.2022 (а.с.74), витягом з офіційного сайту АТ "Укрпошта" про вручення визначеної вимоги підприємцю-відповідачу 29.11.2022 (а.с.75).

Враховуючи залишення вказаної претензії без відповіді та виконання, приймаючи до уваги несплату орендарем орендної плати згідно договору, комунальне підприємство "Луцька міська дитяча поліклініка" звернулось з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень ст.626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору оренди нежитлових приміщень №1752 від 19.06.2019 року, який за своєю правовою природою є договором оренди, та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України.

Згідно зі ст.759 ЦК України, яка кореспондується зі ст.283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт передачі майна в оренду засвідчується підписаним між сторонами договором оренди від 19.06.2019 №1752 та скріпленим відтиском печатки позивача, не заперечується відповідачем.

Згідно приписів ч.1 ст.284 ГК України, істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст.286 ГК України).

Згідно з ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

За умовами п.3.1 договору, орендна плата за угодою розраховується згідно з рішенням міської ради від 25.07.2018 №44/32 "Про врегулювання оренди нерухомо майна територіальної громади міста Луцька". У разі введення в дію нової методики розрахунки орендної плати за нежитлові приміщення, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату у відповідності до нової методики.

Орендна плата за один місяць (червень 2019) визначена в сумі 4 234,98 грн., в тому числі ПДВ - 705,83 грн. До орендної плати не включені амортизаційні відрахування, платежі за комунальні послуги (теплопостачання, водопостачання, каналізація, електропостачання, газопостачання, прибирання території), інші платежі за утримання будівлі та приміщень спільного користування в належному стані, а також земельний податок (п.3.2 договору).

Згідно з п.3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць, вказаний в п 3.2. цього договору, розраховується з урахуванням нового значення індексу інфляції, що визначається щомісячно Державною службою статистики України.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що орендна плата вноситься в грошовій формі до останнього числа розрахункового місяця у відповідності з отриманими рахунками.

Колегією суддів встановлено, що укладений між сторонами договір оренди нежитлових приміщень №1752 від 19.06.2019 року недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому відповідно до ст. 629 ЦК України, він є обов`язковими для виконання сторонами. Доказів протилежного до суду першої та апеляційної інстанції учасниками справи подано не було.

При цьому, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору щодо оплат орендних платежів згідно виставлених позивачем рахунків (а.с.11-18).

Відтак, враховуючи укладення між сторонами договору оренди нежитлових приміщень від 19.06.2019 №1752, передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду нерухомого майна, прийняття та використання його підприємцем Хавіним Ю.М., не повернення майна з оренди та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність пред`явленого позову в частині стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) в сумі 63590,40 грн.

Крім того, колегія суддів, здійснюючи перевірку розрахунку орендних платежів за договором, вважає за необхідне зауважити, що загальна сума грошових коштів згідно виставлених рахунків на оплату становить 64630,18 грн., однак враховуючи межі заявлених позовних вимог до стягнення підлягає заборгованість в сумі 63 590,40 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, апеляційний господарський суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлений ч. 3 ст.549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що при несвоєчасному внесені орендної плати, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відтак, враховуючи передбачену договором можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді пені за невиконання орендарем умов договору щодо строків внесення орендних платежів, приймаючи до уваги встановлений судом факт невиконання відповідачем свого договірного зобов`язання, а також здійснивши перевірку суми нарахованої пені згідно із заявою про зменшення позовних вимог у вказаній частині, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 11412,66 грн.

При цьому, колегія суддів зауважує, що згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Станом на визначену позивачем дату нарахування пені діяв карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" №211 з 12 березня 2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року №40-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Оцінюючи правову позицію апелянта щодо звільнення відповідача від сплати за користування орендованим майном на підставі ч.6 ст.762 ЦК України, апеляційний суд враховує наступне.

Частиною 6 ст.762 ЦК України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Із аналізу вказаної норми вбачається, що у ній відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування норми ч.6 ст.762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для застосування ч.6 ст.762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст.762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/13158/20.

При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Апеляційним судом встановлено, що у підтвердження обставини неможливості користування орендованим майном відповідач послався на запровадження Кабінетом Міністрів України у спірний період карантину та встановлення обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, а в подальшому і введення воєнного стану в Україні. Також скаржник вказує, що карантин та воєнний стан є обставинами непереборної сили (форс-мажором) та загальновідомим фактом, а тому не потребують доказування у відповідності до ч.3 ст.75 ГПК України.

Однак, колегія суддів зауважує, що запровадження Кабінетом Міністрів України карантину та обмежувальних заходів під час карантину, а також введення воєнного стану в Україні, не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні ч.6 ст.762 ЦК України.

Як вбачається з договору оренди нежитлових приміщень №1752, укладеного між сторонами, приміщення передавалось в межах поліклініки та мало використовуватись для розміщення торговельного об`єкта з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що зміст доводів апеляційної скарги відповідача свідчить про помилкове ототожнення ним неможливості використання орендованого майна, тобто повну відсутність доступу до майна з неможливістю отримання прибутку в очікуваному розмірі у спірний період, що не підпадає під дію норми ч.6 ст.762 ЦК України.

Враховуючи ненадання відповідачем належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження об`єктивної неможливості використання орендованого майна у спірний період у зв`язку з обставинами, за які відповідач не відповідає, приймаючи до уваги, що той вид господарської діяльності, який здійснювався відповідачем в орендованому приміщенні у відповідності до договору оренди, не підпадав під заборони, встановлені постановою КМУ №211 від 11.03.2020 (зі змінами), колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин положення ч.6 ст.762 ЦК України щодо звільнення від нарахування/сплати орендної плати за користуванням об`єктом оренди застосуванню не підлягають.

Доводи апелянта щодо наявності форс-мажорних обставин у вигляді запровадження воєнного стану, які є загальновідомими та не потребують доказування у порядку ч.3 ст.75 ГПК України, та відповідно є підставою для звільнення його від відповідальності, оцінюються апеляційним судом критично з огляду на таке.

Стаття 617 ЦК України звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо сторона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Отже, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Згідно ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Однак, як встановлено судом, відповідач не надав сертифікату торгово-промислової палати, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу в Україні автоматично не звільняє сторону від виконання будь-яких зобов`язань та від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, форс-мажор (в даному випадку військова агресія російської федерації) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності. Відповідач, який посилається на вищезгадані обставини, повинен довести, що саме військова агресія призвела до унеможливлення виконання конкретного зобов`язання за договором.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Однак, відповідачем не надано відповідних документів ТПП України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами договором внаслідок непереборної сили, а також не надано до суду жодного доказу в підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання за договором та саме яким чином вказані обставини перешкодили йому виконати зобов`язання за договором у встановлені терміни.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про недоведення відповідачем причинно-наслідкового зв`язку між наявними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов`язань саме за спірним договором.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

При цьому, суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.2023 у справі №903/68/23 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Хавіна Юрія Миколайовича - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.