Постанова

від 15.03.2023 по справі 751/4210/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/4210/21

Головуючий у першій інстанції Маслюк Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/405/23, № 22-ц/4823/360/23

Чернігівський апеляційний суд ускладі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ СІВЕР БУД»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року та ухвалу цього суду від 14 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ СІВЕР БУД» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

місце ухвалення судового рішення м. Чернігів,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 21 листопада 2022 року.

У С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ СІВЕР БУД», в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 40 000,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку з 29 травня 2020 року до дня ухвалення рішення, який станом на 04 червня 2021 року становить 121 428,45 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а також судові витрати по справі у вигляді витрат на правову допомогу та судового збору в загальному розмірі 16 345 грн.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що з 27 січня 2020 року до 27 травня 2020 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «АРТ СІВЕР БУД», обіймав посаду виконавця робіт. За умовами трудового договору розмір заробітної плати становив 10 000 грн на місяць. Відповідач належним чином вимоги трудового законодавства не виконував та не виплачував позивачу заробітну плату. У день звільнення товариство не провело з ним повного розрахунку, у зв`язку з чим виникла заборгованість по заробітній платі в розмірі 40 000 грн. Посилаючись на норми ст. 116, 117 КЗпП України ОСОБА_1 просив стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 травня 2020 року до дня ухвалення рішення, який станом на 04 червня 2021 року становить 121 428,45 грн. Невиконання ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» обов`язків щодо своєчасного та повного розрахунку завдало позивачу моральну шкоду, яку він оцінив у 10 000 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» на користь ОСОБА_1 36 859,04 грн заборгованості з виплати заробітної плати (сума визначена без урахування обов`язкових відрахувань до бюджету і державних цільових фондів), 50 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (сума визначена без урахування обов`язкових відрахувань до бюджету і державних цільових фондів) та 3 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовлено, вирішено питання судових витрат.

21 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, у сумі 40 000 грн.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року відмовлено повністю у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 40 000 грн витрат на правничу допомогу.

Не погодившись з рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення районного суду в частині розміру стягнутих з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнувши на його користь середній заробіток в сумі 280 381,77 грн, та моральної шкоди, стягнувши на його користь 10 000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду в частині зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 50 000 грн. Позивач просить врахувати, що через невиплату відповідачем заробітної плати був змушений шукати іншу роботу. З даним позовом звернувся до суду лише 09 червня 2021 року, оскільки не мав грошових коштів на юридичний супровід щодо підготовки позову, постійно був зайнятий на будівництві у Вінницькій області, тобто з об`єктивних причин. Вважає, що суд невірно розтлумачив поняття «справедливості та пропорційності» і, з урахуванням безпідставної невиплати відповідачем заробітної плати та намагання відповідачем ввести суд в оману шляхом підробки підпису позивача у відомостях про виплату заробітної плати, просив стягнути визначений судом середній заробіток повністю.

ОСОБА_1 не погодився також з рішенням суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди у сумі 3 000 грн, указавши, що цей розмір не відповідає рівню завданих йому моральних страждань. Незаконні дії відповідача призвели до того, що позивач був змушений відійти від усталеного ритму життя та морального спокою, шукати юридичну допомогу і нести витрати, позичати для цього грошові кошти, натомість відповідач давав неправдиві свідчення та підробив підпис про отримання позивачем заробітної плати. Вважає, що сума у 10 000 грн за завдані йому моральні страждання через порушення його права є обґрунтованою та жодним чином не завищеною.

В апеляційній скарзі на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким задовольнити в повному обсязі заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, посилаючись на несправедливість, незаконність ухвали, порушення норм матеріального та процесуального права при її постановленні.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції помилково відмовив у стягненні з відповідача 40 000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки при зверненні із заявою про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 надав договір про надання правової допомоги від 01 липня 2021 року, яким встановлено обов`язок позивача по сплаті гонорару до 01 грудня 2022 року, але через відсутність грошових коштів позивач вчасно його не сплатив, що жодним чином не припиняє існуюче зобов`язання і не звільняє позивача від сплати коштів на користь адвокатського об`єднання.

Позивач звертає увагу на те, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою стороною чи тільки має бути сплачено. За час розгляду даної справи, адвокат позивача взяв участь щонайменше у п`яти судових засіданнях районного суду, позивач не має претензій щодо вартості, обсягу та якості наданої правової допомоги.

Відзиви на апеляційні скарги від ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» у встановлений судом строк не надходили.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року дану справу призначено до розгляду на 15 березня 2023 року о 10 год. з повідомленням учасників справи.

ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» повідомлено належним чином про дату, час і місце судового розгляду, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

10 березня 2023 року на електронну адресу апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 адвоката Кузнецова В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 березня 2023 року вищезазначену заяву представника ОСОБА_1 адвоката Кузнецова В.В. задоволено. Визначено проводити судове засідання, призначене на 15 березня 2023 року о 10 год. 00 хв, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» за участю адвоката Кузнецова В.В. Роз`яснено адвокату Кузнецову В.В., що відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У судове засідання сторони не з`явилися. З технічних причин представник ОСОБА_1 адвоката Кузнецов В.В. не був присутній у судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 212, ч. 2 ст. 372 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника ОСОБА_1 адвоката Кузнецова В.В.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 4 статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

У частині задоволених позовних вимог про стягнення з ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» на користь ОСОБА_1 36 859,04 грн заборгованості з виплати заробітної плати (сума визначена без урахування обов`язкових відрахувань до бюджету і державних цільових фондів), рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, тому на підставі ст. 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається.

Щодо перегляду рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції виходив з того, що є підтвердженою сума у розмірі 36 859,04, матеріали справи не містять доказів про сплату позивачу заборгованості по заробітній платі.

Зменшуючи заявлену позивачем до відшкодування суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 50 000 грн, районний суд урахував процесуальну поведінку сторони позивача, який звернувся до суду з позовом лише 09 червня 2021 року, тобто більше ніж через рік з моменту звільнення, період ведення активних бойових дій на території Чернігівської області, принципи справедливості та пропорційності.

Зваживши на те, що невиплатою належних грошових сум без законних підстав позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв`язків, позбавленні позивача доходу, що змусило його прикладати додаткових зусиль для організації свого життя, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливою, розумною і достатньою сатисфакцією буде сума 3 000 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що з 28 січня 2020 року по 28 травня 2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «АРТ СІВЕР БУД», що підтверджується копією трудової книжки (т. 1 а.с. 18-19).

Згідно з наказом директора ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» від 27 січня 2020 року № 3-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду виконавця робіт з 28 січня 2020 року на повний робочий день з оплатою згідно штатного розпису (т. 1 а.с. 51).

Наказом від 27 травня 2020 року № 29-К ОСОБА_1 звільнений з 28 травня 2020 року за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 52).

З копії податкового розрахунку ТОВ «АРТ СІВЕР БУД» вбачається, що за 1 квартал 2020 року ОСОБА_1 нараховано 17 364,42 грн, з яких утримано 3 125,60 грн податку, а за 2 квартал 2020 року нараховано 19 494,62 грн, з яких утримано 3 509,09 грн податку (т. 1 а.с. 53-65).

Відповідно до відомостей на виплату готівки ОСОБА_1 у січні 2020 року виплачено 1 206,20 грн, у лютому 3 847,90 грн, у березні 8 924,20 грн, у квітні 6 386,00 грн (т. 1 а.с. 66-70).

Згідно з видатковим касовим ордером від 28 травня 2020 року, ОСОБА_1 за травень 2020 року виплачено заробітну плату в розмірі 9 307,09 грн (т. 1 а.с. 71).

Висновком експерта №СЕ-19/125-22/3175-ПЧ від 04 серпня 2022 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у наступних документах: відомості на виплату готівки № ВЗП-000018 за січень 2020 року; відомості на виплату готівки № ВЗП-000021 за лютий 2020 року; відомості на виплату готівки № ВЗП-000025 за березень 2020 року; відомості на виплату готівки № ВЗП-000027 за квітень 2020 року; видатковому касовому ордері від 28.05.2020, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с. 192-201).

У березні 2021 позивач звертався до відповідача із претензією щодо виплати заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу (т. 1 а.с. 20-27).

За відомостями про застраховану особу ПФУ заробітна плата позивача у січні 2020 року складала 1 498,42 грн, у лютому 4 780,00 грн, у березні 11 086,00 грн, у квітні 7 933,00 грн, у травні 11 561,62 грн, що загалом становить 36 859,04 грн (т. 1 а.с. 181-182).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині визначеного у судовому рішенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (редакція статті на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захистправа працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У справі, яка переглядається, встановлено, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 за період з 28 січня 2020 року до 28 травня 2020 року становить 36 859,04 грн

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29 травня 2020 року по 16 листопада 2022 року (день ухвалення рішення) становить 280 301,77 грн (452,83 грн середньоденної заробітної плати х 619 робочих днів = 280 301,77 грн), що більше, як в сім разів, перевищує сам розмір належної позивачу заборгованості по заробітній платі (36 859,04 грн).

Позивач звернувся до суду з цим позовом 09 червня 2021 року, тобто зі спливом більше ніж одного рокупісля звільнення з роботи, яке мало місце 28 травня 2020 року.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі (36 859,04 грн), характером цієї заборгованості, процесуальну поведінку позивача , який звернувся з даним позовом більше ніж через рік після звільнення, період ведення активних бойових дій на території Чернігівської області, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, означеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц, є визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 50 000 грн.

Твердження ОСОБА_1 про те, що звернення до суду з цим позовом відбулось 09 червня 2021 року (тобто майже через рік після звільнення) через те, що позивач не мав грошових коштів на юридичний супровід та був постійно зайнятий на будівництві в іншій області, належними доказами не підтверджено. Позивачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду жодних доказів щодо підтвердження скрутного майнового стану після звільнення, зокрема, довідки про відсутність доходів, рухомого і нерухомого майна, рахунків у банківських установах, тощо. Сама по собі констатація скрутного матеріального становища без надання доказів на підтвердження цих обставин є припущенням, а за змістом ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи позивача про те, що на його користь підлягав стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі, апеляційний суд відхиляє, оскільки на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суд першої інстанції, виходячи з принципів справедливості та пропорційності, обґрунтовано зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції у цій частині.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежновід форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди з 10 000 грн до 3 000 грн, суд першої інстанції обґрунтовано врахував фактичні обставини справа, принцип розумності, достатності та справедливості, а також період невиплати позивачу належних йому грошових сум.

Аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в зазначеній частині не спростовують.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд, переглянувши рішення районного суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що відповідно до положень ст. 375 ЦПК України рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року належить залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Щодо перегляду ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова 14 грудня 2022 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з відсутності у матеріалах справи документів, які свідчать про сплату позивачем 40 000,00 грн за надання правової допомоги (квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касового чеку тощо).

З висновком районного суду про необхідність відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 апеляційний суд погоджується, однак такого висновку суд першої інстанції дійшов із помилкових мотивів.

Із рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року, а саме із його розділу V «Розподіл судових витрат» вбачається, що судом відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 075 грн, що надавалась ТОВ «Київський центр юридичної допомоги».

Представництво інтересів ОСОБА_1 в Новозаводському районному суді м. Чернігова адвокат Кузнецов В.В. здійснював на підставі ордеру серії РН № 020 від 01 березня 2021 року, в якому зазначено, що він є адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально (т. 1 а.с. 76).

Звернувшись із заявою про ухвалення додаткового рішення, ОСОБА_1 долучено копію договору про надання правової допомоги від 01 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «ВЕРІТАС» (т. 2 а.с. 43); копію розрахунку вартості та видів правничої допомоги від 01 липня 2021 року, підписаним між ОСОБА_1 та АО «ВЕРІТАС» (т. 2 а.с. 44); копію акту виконаних робіт від 21 листопада 2021 року на суму 40 000 грн, підписаним між ОСОБА_1 та АО «ВЕРІТАС» (т. 2 а.с. 47); копію доручення АО «ВЕРІТАС» від 01 липня 2021 року на ведення цивільної справи № 751/4210/21 ОСОБА_3 як члену АО «ВЕРІТАС» (т. 2 а.с. 46); копію згенерованого ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 серії ВК № 1032146, який виданий АО «ВЕРІТАС» адвокату Кузнецову І.Ф. на підставі договору про надання правової допомоги від 01 липня 2021 (т. 2 а.с. 48).

Зважаючи на те, що представництво інтересів позивача у суді першої інстанції здійснював адвокат Кузнєцов В.В. як самозайнята особа, ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 серії ВК № 1032146, який виданий АО «ВЕРІТАС» під час розгляду справи суду першої інстанції не надавав, то документи на підтвердження кількості, найменування та вартості послуг правничої допомоги, складені саме АО «Верітас» не можуть вважатись належними доказами надання правової допомоги у даній справі.

Саме з цієї підстави суд першої інстанції і повинен був відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які стосуються вартості послуг, обсягу та якості наданої правової допомоги, обов`язку ОСОБА_1 по їх сплаті, не підлягають перевірці з огляду на вказані вище обставини.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу суду підлягає частковому задоволенню, а ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, ч. 4 ст, 376, 381-384, 389, 390ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 листопада 2022 року залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року задовольнити частково.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 березня 2023 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова