Рішення

від 15.03.2023 по справі 502/2065/22

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 502/2065/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нанєвої А.В.,

прокурора Терещенка М.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Фоміна А.І.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник НАН України, про визнання незаконним розпорядження, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду з вказаним позовом у якому просить суд визнати незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45, скасувати рішення державного реєстратора, припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, витребувати земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Позв обґрунтований тим, що за результатами вивчення питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в екологічній сфері обласною прокуратурою встановлено порушення вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» під час набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085, що є підставою для припинення права власності на земельну ділянку з підстав того, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту.

На підставі вказаного розпорядження рішенням державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 18.05.2021 № 58177315 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2360291451223, номер запису про право власності 41982825, дата державної реєстрації 14.05.2021).

Водночас, за результатами вивчення питання законності відведення вказаної земельної ділянки установлено, що земельна ділянка надана відповідачу із земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», знаходиться на території Дунайського біосферного заповідника та сформована в порушення приписів земельного законодавства. У зв`язку з цим, наявні підстави для визнання судом незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

05.01.2023 ухвалою суду відкрито провадження у вказаній справі в порядку загального позовного провадження.

13.02.2023 на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Фоміна А.І. у якому останній просить залишити вказаний позов без розгляду посилаючись на те, що позов в інтересах держав в особі Одеської обласної державної адміністрації поданий прокурором в порушення вимог ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» за відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Крім того, прокурором не надано жодних доказів, якими б достеменно встановлювався факт, що земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 накладається на земельні ділянки третіх осіб.

20.02.2023 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду в судовому засіданні по суті.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його інтереси представляв адвокат Фомін А.І., який проти позову заперечував, пославшись на доводи викладені у відзиві.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від Дунайський біосфернийзаповідник НАНУкраїни таІзмаїльської районноїдержавної адміністраціїнадійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

Суд, заслухавши прокурора та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту /а.с.74-Том.1/.

На підставі вказаного розпорядження рішенням державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 18.05.2021 № 58177315 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2360291451223, номер запису про право власності 41982825, дата державної реєстрації 14.05.2021) /а.с.72-73-Том.1/.

Згідно інформації ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 05.08.2022 № 157, наданої на запит Одеської обласної прокуратури, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 розташована на землях державного лісового фонду (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років), які перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво квартал 1. Кадастровий номер присвоєно незаконно, дозвіл на вилучення з постійного користування земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085, ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало, кадастровий номер присвоєно без відома підприємства /а.с.86-93-Том.1/.

Згідно з інформацією ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 16.07.2021 № 133 встаеовлено, згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 років площа Вилківського лісництва складала 18718.0 га. При створенні у 1998 році Дунайського біосферного заповідника до його складу увійшла з вилученням із земель Держлісгоспу площа 7143.0 га та без вилучення 11564.0 га (квартали № 1-16, 24-35). Підставою формування кварталу 40 Вилківського лісництва було виділення кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, землі, зайняті пісками, для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386 га. При лісовпорядкуванні 2013-2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кварталу 40 було виділено площу 29 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа кварталу 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались/а.с.96-108-Том.1/

Указом Президента України від 10.08.1998 № 861/98 із змінами, внесеними згідно з Указами Президента від 10.06.2033 № 502/2003, від 02.02.2004 № 117/2004, створено у Кілійському районі Одеської області на базі природного заповідника «Дунайські плавні» Дунайський біосферний заповідник і підпорядковано його Національній академії наук України. Установлено площу Дунайського біосферного заповідника у розмірі 46402,9 га з акваторією Чорного моря, у тому числі 22662 га, що надаються йому в постійне користування, та 23740,9 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів /а.с.132-136-Том.1/.

З Указу Президента України вбачається, що до земель, які надано у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику включено, зокрема, землі площею 7143 га Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства. До складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства також включено 11575 га земель (Додаток2) /а.с.109-120-Том.1/.

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 04.08.2022 № 15579/0/2-22 рішення про погодження зміни цільового призначення, відведення, вилучення із користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося /а.с.121-123-Том.1/.

Також, відповідно до листа Одеської обласної державної адміністрації від 10.08.2022 № 7816/5/01-46/6330/2-22 обласна державна адміністрація не надавала добровільну відмову, згоду на вилучення, припинення права користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки будь-яким фізичним або юридичним особам /а.с.124-126-Том.1/.

Відповідно до листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 26.04.2021 № 100-01/21 з додатками, до складу біосферного заповідника включені всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га. Межі Вилківського лісництва, визначені на місцевості на підставі відповідних матеріалів лісовпорядкування, стали відповідно і зовнішніми межами Дунайського біосферного заповідника /а.с.127-131-Том.1/.

Як вбачається з Проєкту створення Дунайського біосферного заповідника, наданого згідно листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 08.07.2021 № 157-01/21, Ізмаїльський Держлісгосп у 1997 році за матеріалами лісовпровадження 1993-1994 років надав згоду на передачу Стенцівських плавнів в Кілійському районі Вилківського лісництва з виключенням з Держлісгоспу загальною площею 7143 га, без виключення земель із складу Ізмаїльського Держлісгоспу площею 11575 га. Згода на передачу земель держлісгоспу надана для розширення заповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферного заповідника. Рішенням Міжнародної координаційної програми «Людина та біосфера» біосферний резерват «Дельта Дунаю» (Румунія/Україна) Дунайський біосферний резерват (українська складова) визнаний залученим до Всесвітньої мережі біосферних резерватів, що посвідчено сертифікатом ЮНЕСКО від 02.02.1999. /а.с.149-153-Том.1/.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2022 у справі № 947/13883/22, який набрав законної сили 03.10.2022, ОСОБА_3 , який обіймав посаду державного кадастрового реєстратора, відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 368-4 КК України./а.с.198-238-Том.1/.

Відповідно до Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 вбачається, що первинну державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 24.02.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Чернієнком А.Р.

При цьому, державна реєстрація земельної ділянки здійснена нібито на підставі державного акту серії ЯГ 927264 від 25.12.2006, реєстраційний номер 01065220005.

У подальшому, у цей же день 24.02.2021, відповідно до запису від 24.02.2021 № 004 державним кадастровим реєстратором внесено зміни до Поземельної книги та виключено підставу для державної реєстрації державний акт серії ЯГ 927264 від 25.12.2006. /а.с.154-197-Том.1/.

Задовольняючи позов, суд виходить з наступного обґрунтування.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю віднесено, зокрема, громадян та юридичних осіб на землі приватної власності.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з п.п. «г» п. 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Статтею 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) визначено, що ліс тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

За змістом статті 35 ЛК України організація лісового господарства передбачає, зокрема проведення лісовпорядкування.

Відповідно до статті 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЛК України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Згідно з ч. 1, 4, 5 ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Таким чином, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, про що неодноразово висловлено судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц.

Відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 149 ЗК України, у редакції станом на 17.03.2021, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, у редакції станом на 17.03.2021, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Отже, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею 0,1 га, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», і надання у власність такої земельної ділянки станом на 17.03.2021 належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Крім того, Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до Земельного кодексу України, у тому числі викладено у новій редакції статтю 149 ЗК України.

Так, за ч. 1 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ та чинної з 27.05.2021) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, з системного аналізу статей 122 та 149 ЗК України вбачається, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021 наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Вказане беззаперечно свідчить, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної власності Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у власність земельної ділянки. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Окрім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 площею 0,1 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.

За статтею 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №707/2172/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Таким чином з урахуванням інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації про те, що рішення про зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося, вказане переконливо свідчить про те, що внаслідок прийняття всупереч вимог земельного та лісового законодавства України Кілійською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 17.03.2021 № 45, фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085.

Спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відносилась до земель державного лісового фонду.

Разом з тим слід зазначити, що, як встановлено вище, всі без винятку землі, до яких зокрема й відноситься спірна земельна ділянка, Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство», загальною площею 11575 га входять до Дунайського біосферного заповідника НАН України.

За статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження території та об`єктів природно-заповідного забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Водночас, відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду та землі лісового фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96) висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Таким чином, земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_1 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.

Крім того, формування (державна реєстрація) земельної ділянки здійснювалось за відсутності відповідного проекту землеустрою, що суперечить вимогам земельного законодавства України, так як формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, яким земельну ділянку вилучено із державної власності, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення державі належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями під об`єктами природно-заповідного фонду. Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю та охоплюються єдиним способом, визначеним ст. 391 ЦПК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності.

При ухваленні у цій справі рішення суд керується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання У право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право на мирне володіння майном передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, має особливий правовий режим, який серед іншого включає в себе заборону передачі земельних ділянок у приватну власність, оскільки входить до земель лісового фонду та території природно-заповідного фонду Дунайського біосферного заповідника.

Відповідні приписи національного законодавства (п. «в», «г» ч. 4 ст. 83, п. «г», «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України) щодо неможливості передачі таких земель у приватну власність є доступними, чіткими та передбачуваними.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року чітко визначає, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Окрім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02 «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулюванні приватних правовідносин (п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п. 87, 92, 93).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовав, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник НАН України, про визнання незаконним розпорядження, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, суд зазначає про безпідставне та таким, що спростовується матеріалами справи, посилання представника відповідача стосовно того, що прокурором не надано жодних доказів, якими б достеменно встановлювався факт, що земельна ділянка площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 накладається на земельні ділянки третіх осіб, зокрема листом ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 05.08.2022.

Щодо подачі позову прокурором, про що також вказав представник відповідача у відзиві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Як встановлено з матеріалів справи, необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони земель як національного багатства, віднесених у цій справі до Дунайського біосферного заповідника, який має природо-охоронний статус та який перебуває під захистом міжнародних конвенцій.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 27.10.2021 № 12-1085вих-22.

Одеською обласною державною адміністрацією листом від 15.11.2022 № 11049/5/01-46/9651/2-22 поінформовано, що облдержадміністрація не заперечує щодо подання органами прокуратури в інтересах держави відповідних позовів.

Обставини бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації свідчать також і відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, які підтверджують, що з моменту набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку Одеською обласною державною адміністрацією заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду не вживались.

Таким чином вищевикладене свідчить про дотримання Одеською обласною прокуратурою порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно дост. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь Одеської обласноїпрокуратури підлягає до стягнення судовий збір в сумі 11722,07грн. за подачу позову у рівних частках з кожного, а саме по 5861,04 грн.

Керуючись ст.ст.6-13,81,133,141,247,258,259,263,264,265,279,280-283,354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45 «Про надання у власність земельної ділянки державної власності гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва».

Скасувати рішення державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни від 18.05.2021 № 58177315 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0085 (РНОНМ 2360291451223, номер запису про право власності 41982825).

Витребувати на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0085.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0085.

Стягнути з Ізмаїльської районноїдержавної адміністрації,ЄДРПОУ 04057126,та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 11722,07грн. за подачу позову у рівних частках з кожного, а саме по 5861,04 грн., на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20.03.2023.

Суддя О.В. Березніков