Постанова

від 18.03.2024 по справі 502/2065/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1438/24

Справа № 502/2065/22

Головуючий у першій інстанції Березніков О.В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В.

за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І.,

учасники справи:

позивач - Керівник Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

відповідачі - Ізмаїльська районна державна адміністрація, ОСОБА_1

треті особи - Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник НАН України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фомін Андрій Ігорович

на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року

у цивільній справі за позовом Керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник НАН України, про визнання незаконним розпорядження, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду з вказаним позовом у якому просить суд визнати незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45, скасувати рішення державного реєстратора, припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, витребувати земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що за результатами вивчення питання наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в екологічній сфері обласною прокуратурою встановлено порушення вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» під час набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085, що є підставою для припинення права власності на земельну ділянку з підстав того, що розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту.

На підставі вказаного розпорядження рішенням державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 18.05.2021 № 58177315 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2360291451223, номер запису про право власності 41982825, дата державної реєстрації 14.05.2021 року).

Водночас, за результатами вивчення питання законності відведення вказаної земельної ділянки установлено, що земельна ділянка надана відповідачу із земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», знаходиться на території Дунайського біосферного заповідника та сформована в порушення приписів земельного законодавства. У зв`язку з цим, наявні підстави для визнання судом незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року ухвалено позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 № 45 «Про надання у власність земельної ділянки державної власності гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва».

Скасувати рішення державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни від 18.05.2021 № 58177315 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0085 (РНОНМ 2360291451223, номер запису про право власності 41982825).

Витребувати на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0085.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122310300:01:001:0085.

Стягнути з Ізмаїльської районної державної адміністрації, ЄДРПОУ 04057126, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 11722,07 грн за подачу позову у рівних частках з кожного, а саме по 5861,04 грн, на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення суду мотивовано тим, що територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, має особливий правовий режим, який серед іншого включає в себе заборону передачі земельних ділянок у приватну власність, оскільки входить до земель лісового фонду та території природно-заповідного фонду - Дунайського біосферного заповідника.

Крім того, формування (державна реєстрація) земельної ділянки здійснювалось за відсутності відповідного проекту землеустрою, що суперечить вимогам земельного законодавства України, так як формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фомін А.І. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2023 року у справі №502/2065/22. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при ухвалені рішення про витребування земельної ділянки порушено принцип пропорційності втручання у право власності скаржника, неправильно застосовано норми чинного законодавства щодо процесуальної суб`єктності прокуратури у цьому спорі.

Також, через допущені прокуратурою процесуальні порушення, ОСОБА_1 не отримав всі докази, які містяться у описі додатків в позові, а саме, копію висновку експерта від 26.09.2022 року № 22-3309/3310 на 57 аркушах, через що порушується принцип змагальності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури надіслав відзив на апеляційну скаргу у якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Пояснення учасників справи

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 17.03.2021 року № 45 ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту /а.с.74-Том.1/.

На підставі вказаного розпорядження рішенням державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 18.05.2021 № 58177315 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2360291451223, номер запису про право власності 41982825, дата державної реєстрації 14.05.2021) /а.с.72-73-Том.1/.

Згідно інформації ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 05.08.2022 № 157, наданої на запит Одеської обласної прокуратури, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 розташована на землях державного лісового фонду (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років), які перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво квартал 1. Кадастровий номер присвоєно незаконно, дозвіл на вилучення з постійного користування земельних ділянок, зокрема з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085, ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало, кадастровий номер присвоєно без відома підприємства /а.с.86-93-Том.1/.

Згідно з інформацією ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 16.07.2021 № 133 встановлено, згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 років площа Вилківського лісництва складала 18718.0 га. При створенні у 1998 році Дунайського біосферного заповідника до його складу увійшла з вилученням із земель Держлісгоспу площа 7143.0 га та без вилучення 11564.0 га (квартали № 1-16, 24-35). Підставою формування кварталу 40 Вилківського лісництва було виділення кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, землі, зайняті пісками, для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386 га. При лісовпорядкуванні 2013-2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кварталу 40 було виділено площу 29 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа кварталу 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались /а.с.96-108-Том.1/.

Указом Президента України від 10.08.1998 № 861/98 із змінами, внесеними згідно з Указами Президента від 10.06.2033 № 502/2003, від 02.02.2004 № 117/2004, створено у Кілійському районі Одеської області на базі природного заповідника «Дунайські плавні» Дунайський біосферний заповідник і підпорядковано його Національній академії наук України. Установлено площу Дунайського біосферного заповідника у розмірі 46402,9 га з акваторією Чорного моря, у тому числі 22662 га, що надаються йому в постійне користування, та 23740,9 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів /а.с.132-136-Том.1/.

З Указу Президента України вбачається, що до земель, які надано у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику включено, зокрема, землі площею 7143 га Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства. До складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства також включено 11575 га земель (Додаток2) /а.с.109-120-Том.1/.

Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 04.08.2022 № 15579/0/2-22 рішення про погодження зміни цільового призначення, відведення, вилучення із користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» земельної ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося /а.с.121-123-Том.1/.

Також, відповідно до листа Одеської обласної державної адміністрації від 10.08.2022 № 7816/5/01-46/6330/2-22 обласна державна адміністрація не надавала добровільну відмову, згоду на вилучення, припинення права користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки будь-яким фізичним або юридичним особам /а.с.124-126-Том.1/.

Відповідно до листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 26.04.2021 № 100-01/21 з додатками, до складу біосферного заповідника включені всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га. Межі Вилківського лісництва, визначені на місцевості на підставі відповідних матеріалів лісовпорядкування, стали відповідно і зовнішніми межами Дунайського біосферного заповідника /а.с.127-131-Том.1/.

Як вбачається з Проекту створення Дунайського біосферного заповідника, наданого згідно листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 08.07.2021 № 157-01/21, Ізмаїльський Держлісгосп у 1997 році за матеріалами лісовпровадження 1993-1994 років надав згоду на передачу Стенцівських плавнів в Кілійському районі Вилківського лісництва з виключенням з Держлісгоспу загальною площею 7143 га, без виключення земель із складу Ізмаїльського Держлісгоспу - площею 11575 га. Згода на передачу земель держлісгоспу надана для розширення заповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферного заповідника.

Рішенням Міжнародної координаційної програми «Людина та біосфера» біосферний резерват «Дельта Дунаю» (Румунія/Україна) Дунайський біосферний резерват (українська складова) визнаний залученим до Всесвітньої мережі біосферних резерватів, що посвідчено сертифікатом ЮНЕСКО від 02.02.1999. /а.с.149-153-Том.1/.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2022 у справі № 947/13883/22, який набрав законної сили 03.10.2022, Чернієнка Андрія Руслановича , який обіймав посаду державного кадастрового реєстратора, відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 368-4 КК України./а.с.198-238-Том.1/.

Відповідно до Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 вбачається, що первинну державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 24.02.2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Чернієнком А.Р.

При цьому, державна реєстрація земельної ділянки здійснена нібито на підставі державного акту серії ЯГ 927264 від 25.12.2006, реєстраційний номер 01065220005.

У подальшому, у цей же день 24.02.2021, відповідно до запису від 24.02.2021 № 004 державним кадастровим реєстратором внесена зміни до Поземельної книги та виключено підставу для державної реєстрації - державний акт серії ЯГ 927264 від 25.12.2006. /а.с.154-197-Том.1/.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю віднесено, зокрема, громадян та юридичних осіб - на землі приватної власності.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з п.п. «г» п. 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Статтею 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) визначено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

За змістом статті 35 ЛК України організація лісового господарства передбачає, зокрема проведення лісовпорядкування.

Відповідно до статті 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЛК України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Згідно з ч. 1, 4, 5 ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Таким чином, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, про що неодноразово висловлено судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц.

Відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 149 ЗК України, у редакції станом на 17.03.2021, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, у редакції станом на 17.03.2021, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов беззаперечного висновку, що вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею 0,1 га, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», і надання у власність такої земельної ділянки станом на 17.03.2021 року належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Також, місцевим судом, при вирішені спору, застосовані релевантні для даної справи норми права, а саме.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Крім того, Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до Земельного кодексу України, у тому числі викладено у новій редакції статтю 149 ЗК України.

Так, за ч. 1 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ та чинної з 27.05.2021) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, районним судом з системного аналізу статей 122 та 149 ЗК України слушно встановлено, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021 наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Враховуючи викладено суд зробив обґрунтований висновок, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної власності - Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у власність земельної ділянки. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Окрім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085 площею 0,1 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.

За статтею 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №707/2172/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Таким чином, з урахуванням інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації про те, що рішення про зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося, вказане переконливо свідчить про те, що внаслідок прийняття всупереч вимог земельного та лісового законодавства України Кілійською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 17.03.2021 № 45, фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122310300:01:001:0085.

Крім того, судом встановлено, що землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство», загальною площею 11575 га входять до Дунайського біосферного заповідника НАН України.

За статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження території та об`єктів природно-заповідного забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Водночас, відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду та землі лісового фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96) висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_1 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.

Щодо способу захисту порушеного права.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, яким земельну ділянку вилучено із державної власності, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Так, суд першої інстанції врахував правові позиції сформовані Великою Палатою Верховного Суду відносно того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постанова ВП ВС від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, постанова ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати ВС від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення державі належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями під об`єктами природно-заповідного фонду. Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю та охоплюються єдиним способом, визначеним ст. 391 ЦПК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності.

Щодо звернення прокурора до суду як самостійного позивача в інтересах держави

Доводи апеляційної скарги про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації є помилковими з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення норм частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Виходячи зі змісту наведених норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Таким чином, у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Судовим розглядом встановлено, що необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони земель як національного багатства, віднесених до Дунайського біосферного заповідника, який має природо-охоронний статус та який перебуває під захистом міжнародних конвенцій.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 27.10.2021 № 12-1085вих-22.

Одеською обласною державною адміністрацією листом від 15.11.2022 № 11049/5/01-46/9651/2-22 поінформовано, що облдержадміністрація не заперечує щодо подання органами прокуратури в інтересах держави відповідних позовів.

Обставини бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації свідчать також і відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, які підтверджують, що з моменту набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку Одеською обласною державною адміністрацією заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду не вживались.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до статті 26 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння.

Доводи апеляційної скарги, що судом при ухвалені рішення про витребування земельної ділянки порушено принцип пропорційності втручання у право власності скаржника, на увагу не заслуговують.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року справа № 633/408/18 провадження № 14-86цс22 виснувала, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконними. Втручання у його право на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням земель, які є обмеженим природним ресурсом.

З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як Кілійської районної державної адміністрації, так і ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фомін Андрій Ігорович, залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Н.В. Стахова