Рішення

від 16.03.2023 по справі 513/994/22

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/994/22

Провадження № 2/513/49/23

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2023 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Миргород В.С.,

при секретарі Челак В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Сарата Одеської області цивільну справу №513/994/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки, суд,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_4 , про що 27.02.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Саратського РУЮ в Одеській області був зроблений актовий запис за №151. Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно. За життя він склав заповіт, яким заповів дочці, ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку площею 3,24 га, розташовану на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, майновий пай та належний йому житловий будинок, 34, розташований у АДРЕСА_1 . Позивачка, як дружина померлого, є спадкоємцем за законом першої черги. Крім неї спадкоємцями першрї черги є діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . На час смерті чоловіка позивачка була зареєстрована та проживала разом з спадкодавцем ОСОБА_4 у АДРЕСА_2 , вела з ним спільне господарство, фактично прийняла спадщину та користується нею. Донька померлого, відповідачка ОСОБА_2 в установлений законом шестимісячний строк після смерті батька не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 14 квітня 2021 року нотаріусом було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як пропущений строк для прийняття спадщини, встановлений ст.1270 ЦК України. ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, але у подальшому залишила його без розгляду. 12.10.2022 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса з заявою про видачу її свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого чоловіка, але їй було відмовлено та роз`яснено що є інші спадкоємці, які мають право на спадщину, а тому свідоцтво про право на спадщину видається кожному спадкоємцю окремо з визначенням його частки у спадковому майні. Відповідач ОСОБА_3 на момент смерті батька ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але разом з ним не проживав, фактично проживає за адресою АДРЕСА_3 . Відповідно до актів від 07.04.2021 року та 16.08.2022 року, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , не проживав та не вів спільне господарство з 2002 року і фактично спадщину не прийняв, заяву нотаріусу про прийняття спадщини вчасно не подав та пропустив строк для прийняття спадщини. Довести іншим чином факт не проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем на час його смерті, крім як звернення до суду з зазначеним позовом, позивачка не має можливості, тому просить суд встановити факт, що ОСОБА_3 не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинку АДРЕСА_4 . Крім того, позивачка просить визнати за нею право власності на:

-житловий будинок АДРЕСА_4 ,

-земельну ділянку площею 0,2252 га, кадастровий номер 5124581100:92:001:0036, що розташована по АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,540 га, розташовану на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області (тепер Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області), масив 7, ділянка 46, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ОД №038083, виданого 12 травня 2004 року на підставі розпорядження Саратської РДА Одеської області №28/А-04 від 02 лютого 2004 року;

-земельну ділянку площею 2,4423 га, кадастровий номер 5124581100:02:001:1102, що розташована на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області (тепер Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області), у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 26 жовтня 2022 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 15 листопада 2022 року підготовче засідання у справі було закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 16.02.2023 року позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, просила їх задовольнити. Зазначила, що син ОСОБА_3 на час смерті чоловіка ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 не проживав з ними в житловому будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_4 , оскільки має сім`ю та проживає в смт.Сарата з 2002 року, він лише зареєстрований у них в будинку.

В подальшому в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, місце та час розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні 16.02.2023 року позов визнала. Суду пояснила, що батько ОСОБА_4 за життя склав на її ім`я заповіт, згідно якого заповів її житловий будинок АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 3.24 га, розташовану на території Зорянської сільської ради та майновий пай. Вона пропустила строк для прийняття спадщини та її було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, рекомендовано звернутися до суду з заявою про визначення додаткового строку. Вона звернулась до суду з позовною заявою, яку в подальшому залишила її без розгляду. Брат, ОСОБА_3 дійсно лише зареєстрований у будинку батьків, але там не проживає, проживає в смт.Сарата Одеської області. Намагались спір вирішити добровільно, але брат, ОСОБА_3 не погоджується. В подальшому в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про дату, місце та час розгляду справи.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Власенко Л.В. направила до суду заяву про проведення судового засіданні без позивача та представника позивача.

Відповідач ОСОБА_3 повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду судової справи, шляхом направлення SMS повідомлення, в судове засідання не з`явився. До суду направив заяву про проведення судового засідання без його участі, позов визнає у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належним чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За нормою ч.1ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до п.п. 3,4 п. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

У відповідності до ч.1 ст.81, ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ст. ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатніми для розгляду цієї справи по суті.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , що підтверджуються свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 виданим 16 листопада 1969 року, Зорянською сільською радою Саратського району Одеської області, згідно якого 16.11.1969 року, « ОСОБА_5 » (мовою оригіналу) 1948 року уклав шлюб з « ОСОБА_6 » (мовою оригіналу) 1941 року народження, після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище « ОСОБА_7 » (мовою оригіналу) (а.с.25)

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 житловий будинок АДРЕСА_4 , земельну ділянку площею 3,24 гектарів, розташованої на території Зорянської сільської ради, Саратського району Одеської області, майновий пай. Заповіт посвідчено 27 вересня 2011 року секретарем Зорянської сільської ради, Саратського району Одеської області ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №86.(а.с.14, 78)

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 27 лютого 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Зоря Саратського району Одеської області у віці 65 років, актовий запис №151. (а.с.22)

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №565161, зареєстрованого відділом Держкомзему у Саратському районі Одеської області 11 березня 2010 року, ОСОБА_4 , який проживав в АДРЕСА_2 , на підставі рішення Зорянської сільської ради від 27 травня 1994 року №39 та рішення Зорянської сільської ради від 19 листопада 2009 року №197-V, належить земельна ділянка площею 0,2252 гектарів, розташована по АДРЕСА_2 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). (а.с.18)

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №038083, зареєстрованого Саратською районною державною адміністрацією за року, ОСОБА_4 , на підставі рішення Саратської районної державної адміністрації Одеської області 010453302458 від 12 травня 2004 року №№850/А2003154,4907 від 22.12.2003 року, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,540 гектарів, яка розташована на території Зорянської сільської ради (масив 7 ділянка 46), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (а.с.19).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЯА №274518, виданого 14.02.2005 року на підставі розпорядження Саратською районною державною адміністрацією за №850/А2003154,4907 від 22.12.2003 року, ОСОБА_4 , передано у приватну власність земельну ділянку площею 1/63 частки від земельної ділянки площею 154,4907 га, що відповідає 2,4423га та розташована на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області, масив 21, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010553300012. Кадастровий номер земельної ділянки 5124581100:02:001:1102 (а.с.20, 155-157)

15 березня 2017 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного округу Одеської області Сулаковим І.І. заведена спадкова справа №66-2017 до майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що за життя проживав за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.77).

Згідно матеріалів спадкової справи №66-2017, спадкову справу відкрито після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , за заявою позивача ОСОБА_1 від 23.02.2021 року, а також відповідачів: ОСОБА_2 , від 15.03.2017 року, ОСОБА_3 від 25.08.2021 року (а.с. 79-81).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України регламентовано обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).

Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 12 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно у повному обсязі, оскільки спадщину прийняло кілька спадкоємців, а саме позивач ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с. 13).

Згідно роз`яснень викладених в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», будь-яка особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно довідки Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області від 27.02.2017 року №448, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи №66-217, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 . На момент його смерті разом з ним проживали та вела спільне господарство: дружина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також був зареєстрований але на момент смерті батька не проживав син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Більше за цією адресою ніхто крім них не був зареєстрований та не проживав (а.с. 28, 83).

За клопотанням представника позивача адвоката Власенко Л.В. в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що є сусідом ОСОБА_1 , а тому дуже добре знайомий з даною сім`єю. Син померлого у 2014 році ОСОБА_4 , ОСОБА_11 не проживав разом з батьком в АДРЕСА_2 з 2002 року, а проживав в смт.Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області. Дуже рідко приїзжав до батьків, бачив останнього на похоронах батька.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що ОСОБА_11 не проживав з батьками в АДРЕСА_2 більше 7 років. Приходив до батьків але не часто, приходив на похорони батька. Проживав в смт.Сарата Одеської області. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, суд вважає, що на підставі показів свідків, можна встановити дійсні обставини справи, дані докази є достовірними, належними та достатніми, які дають суду змогу прийти до висновку про наявність існування факту, що ОСОБА_3 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 у житловому будинку, АДРЕСА_4 на час відкриття спадщини, тобто станом на 25.02.2014 року. Даний факт також підтверджується довідкою №483 від 16.08.2022 року Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на час смерті батька ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але не проживав з січня 2002 року ( а.с.28).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Тому, правове значення для даної справи має встановлення та дослідження судом факту постійного місця проживання спадкоємця на момент смерті спадкодавця, який дає йому право вважатися таким, що прийняв спадщину на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України.

При виборі місця проживання виявляється воля особи, право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає, у той час коли під тимчасовим місцем проживання розуміється місце перебування фізичної особи де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Тимчасова відсутність може бути безперервною, однак не повинна перевищувати шість місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік . Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Разом з тим, положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15).

Судом досліджено та встановлено той факт, що житловий будинок, АДРЕСА_4 не був постійним місцем проживання ОСОБА_3 , право його проживання у даному будинку не обмежувалося. Натомість останній добровільно та з власної волі обрав собі постійне місце проживання, де він проживав безперервно, строком понад 6 місяців по АДРЕСА_3 , у зв`язку із створенням сім`ї. Таким чином, спірний житловий будинок не є місцем постійного проживання ОСОБА_3 , він не використовує житло протягом тривалого часу, зокрема з січня 2002 року по даний час не проживає у цьому будинку, у утриманні будинку участі не бере, оплату житлово-комунальних послуг не здійснює.

Отже, на час відкриття спадщини ОСОБА_3 постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , хоча і був зареєстрований у житловому будинку, АДРЕСА_4 , а також у визначений законом строк не звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв її.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що сама по собі реєстрація місця проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, місце реєстрації та місце проживання не є тотожними поняттями.

Частиною 3 ст. 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У свою чергу, ч. 1 ст.1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, для прийняття спадщини має подати в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкоємця, однак, ОСОБА_3 зазначені вимоги закону не виконав, не звернувся вчасно в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, тому вважається таким, що не прийняв спадщину.

Разом з тим ч. 3 ст. 1272 ЦК України захищає спадкоємця у разі пропущення з поважних причин ним строку для прийняття спадщини та надає йому додатковий строк, достатній для прийняття спадщини. Так, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Однак, відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом на звернення до суду із визначенням додаткового строку для прийняття ним спадщини, не вчинив жодних активних дій та належним чином не реалізував своє право на прийняття спадщини.

Також, статтею 1297 ЦК України регламентовано обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).

Таким чином, навіть у разі прийняття спадщини, у зв`язку з тим, що він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, такий спадкоємець зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, однак всупереч вимогам зазначеної статті таких дій ОСОБА_3 вчинено не було.

Реєстрація місця проживання відповідача ОСОБА_3 у спірному будинку не свідчить про його проживання у ньому, так як обставина проживання відповідача разом зі спадкодавцем спростовується показаннями допитаних в суді свідків.

Відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних та допустимих доказів, не є безумовним доказом проживання ОСОБА_3 у житловому будинку, АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 не надав суду доказів про те, що дійсно постійно проживав за вищевказаною адресою та його відсутність за зареєстрованим місцем проживання тривалий час, була зумовлена поважною причиною.

Зокрема, для вирішення питання щодо прийняття спадщини, необхідно встановити саме факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію за місцем відкриття спадщини.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд України у справі №6-27745св08 від 11 березня 2009 року, де зазначив: «відповідно до ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Таким чином саме постійне місце проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця».

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у справі №6-15013св07 від 10 грудня 2008 року, де вказано, що «відповідно до ч. 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Тобто спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини, він не заявив відмову про неї. Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини».

Оскільки судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не проживав постійно із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, створив сім`ю і добровільно з 2002 року пішов проживати по іншій адресі, не вчиняв будь-яких активних дій по прийняттю спадщини після смерті ОСОБА_4 і не звертався своєчасно до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом, суд враховуючи нормативні приписи, обставини справи, встановлені в ході судового розгляду, вважає, що позовні вимоги у цій частині, повністю знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Що стосується позовних вимог, щодо визнання права власності в порядку спадкування, то суд хзазначає наступне:

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до п.3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватись, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З вищенаведеного випливає, що іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та позивач правильно у розумінні ст.16 ЦК України обрав спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги Закону, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, позов про визнання права власності на майно в порядку спадкування підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог п. 3,4 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема поведінку сторони під час розгляду справи та дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію справи, на якій такі дії вчинялись.

У даному випадку відповідачі, з моменту висунення до них позовних вимог не заперечували проти їх задоволення, а тому понесені позивачем судові витрати не пов`язані із поведінкою даних відповідачів.

В свою чергу положення ч.1 ст. 142 ЦПК України щодо наслідків розподілу судових витрат при визнанні відповідачем позову, відносяться до факту повного визнання всіма відповідачами (або якщо по справі один відповідач та ним) позовних вимог, наслідком чого є можливість застосування судом вимог ч.1 ст. 82 та ч.4 ст. 206 ЦПК України, згідно яких при визнанні позову відповідачем , якщо це не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, це є підставою суду для винесення рішення без додаткової доведеності позовних вимог.

Таким чином суд вважає, що понесені та документально доведені судові витрати позивача потребують відшкодуванню у рівних частках відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , але враховуючи позицію позивачки, яка не наполягає на відшкодуванні судових витрат, суд вважає судовий збір з відповідачів на користь позивача не стягувати.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 80, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_3 , постійно не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а саме станом на 25.02.2014 року, у житловому будинку,34, що розташований по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Зоря Саратського району Одеської області, після смерті ОСОБА_4 на:

-житловий будинок АДРЕСА_4 ,

-земельну ділянку площею 0,2252 га, кадастровий номер 5124581100:92:001:0036, що розташована по АДРЕСА_2 ;

-земельну ділянку площею 0,540га, розташовану на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області (тепер Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області), масив 7, ділянка 46, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ОД №038083, виданого 12 травня 2004 року на підставі розпорядження Саратської РДА Одеської області №28/А-04 від 02 лютого 2004 року;

-земельну ділянку площею 2,4423га, кадастровий номер 5124581100:02:001:1102, що розташована на території Зорянської сільської ради Саратського району Одеської області (тепер Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області), у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Судовий збір з відповідачів на користь позивача не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 21 березня 2023 року.

Суддя В. С. Миргород