Постанова

від 22.03.2023 по справі 480/3268/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2023 р. Справа № 480/3268/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.07.2022, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/3268/22

за позовом ОСОБА_1

до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Садівської сільської ради Сумського району Сумської області від 15.12.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Садівську сільську раду Сумського району Сумської області на найближчому пленарному засіданні сесії Садівської сільської ради Сумського району Сумської області повторно розглянути його заяву від 07.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Садівської сільської ради Сумського району Сумської області, з урахуванням вимог діючого законодавства.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 1 012,25 грн., за подання апеляційної скарги в розмірі 1 518,37 грн., а також, витрати на правову допомогу в розмірі 4 300 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права та надано оцінку доказам по справі, безпідставно ототожнено державний акт на право постійного володіння землею серії А №001678 на земельний масив 82,0 га, наданий у володіння садівничому кооперативу "Радуга" на підставі рішення Сумської районної ради від 03.04.1992 року з державним актом на право колективної власності на землю, отже, спірна земельна ділянка не підлягає паюванню та не була розпайована відповідно до Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 №720/95, оскільки поняття "паювання сільськогосподарських угідь" з`явилося з прийняттям вищезазначеного Указу, тобто пізніше ніж земельна ділянка, яка надавалась у володіння садівничому кооперативу "Радуга" в 1992 році.

На думку апелянта, судом першої інстанції не вірно надано оцінку законодавству, оскільки спірна земельна ділянка ніколи не перебувала та не перебуває у колективній власності, а садівничий кооператив "Радуга" не відноситься до сільськогосподарського кооперативу, тобто на нього не поширюється норми Указу №720/95.

Крім того, позивачу не надано відомостей про наявне на теперішній час право власності, володіння або користування третіх осіб на спірну земельну ділянку, оскільки згідно листа Головного управління статистики у Сумській області від 16.07.2021 та витягу з ЄДРЮО, ФОП та ГФ "садівничий кооператив", "садове товариство", "садівниче товариство" за вищевказаними критеріями пошуку не значиться, отже, відсутні підстави вважати, що спірна земельна ділянка обтяжена правами будь-яких третіх осіб.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Садівської сільської ради Сумського району Сумської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Садівської (Шпилівської) сільської ради Сумського району Сумської області за межами населеного пункту. До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки.

Рішенням від 15.12.2021 відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність зазначеної земельної ділянки посилаючись на те, що бажана до відведення земельна ділянка збігається з земельною ділянкою, яка згідно рішення виконавчого комітету Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 № 5 передана безкоштовно громадянам, членам садівничого товариства "Радуга", у приватну власність для ведення колективного садівництва.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності, відтак, у відповідача відсутні повноваження щодо розпорядження нею, в тому числі повноваження з надання дозволу позивачці на розробку проекту землеустрою щодо відведення частини зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 за № 2768-ІІІ (далі - ЗК України).

За приписами ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У відповідності з п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

У відповідності до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частинами 1, 6 ст. 35 ЗК України передбачено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій", проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Статтею 25 Закону України "Про землеустрій" визначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

А також, згідно ЗК України, способами формування земельної ділянки є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на цій частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч.2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача від 15.12.2021, позивачу відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з передачею спірної земельної ділянки у приватну власність членам садівничого кооперативу "Радуга".

Згідно приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у власності інших осіб, допускається виключно після припинення права власності такими особами земельними ділянками.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть передавати у власність земельні ділянки, виключно які перебувають у комунальній формі власності.

Ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі № 826/765/17, зазначив, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі статті 118 ЗК може бути наданий лише на вільну земельну ділянку, тому, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі, якщо земельна ділянка перебуває у власності чи користуванні інших осіб, є правомірною.

Вказану правову позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 13.07.2022 у справі №480/1872/21.

Судом встановлено, що позивачем подано заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, до якої додано графічний матеріал з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Однак, запитувана позивачем земельна ділянка передана безкоштовно у приватну власність членам садівничого товариства "Радуга" згідно рішення виконавчого комітету № 5 Шпилівської сільської ради народних депутатів Сумського району Сумської області від 27.01.1994 для ведення колективного садівництва розміром не більше 0,12 га, також в книзі реєстрації громадян, яким були передані земельні ділянки безкоштовно у приватну власність членам садівничого товариства "Радуга" здійснено записи № 1 та № 61 на загальну площу 78,4 га, що вбачається з відповіді Садівської сільської ради від 10.03.2021 № 473 на запит позивача та рішенням від 27.01.1994.

Також, земельна ділянка площею 82,00 га в межах землі в межах згідно з планом землеволодіння передана у постійне володіння для колективного садівництва садівничому товариству "Радуга" відповідно до рішення Сумської районної ради народних депутатів від 03.04.1992, що підтверджується Державним актом на право постійного володіння землею серії А № 001678 на земельний масив 82,0 га для колективного садівництва (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею № 237.

Судова колегія зазначає, що доказів визнання протиправним або скасування рішень від 27.01.1994 та від 03.04.1992, Державного акту на право постійного володіння землею матеріали справи не містять, як і не містять інших доказів що підтверджують припинення права власності на відповідну земельну ділянку.

На час виникнення спірних правовідносин, садівничий кооператив "Радуга" (ідентифікаційний код юридичної особи 33850613), зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Стосовно доводів апелянта про те, що спірна земельна ділянка є вільною, оскільки у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутній запис про реєстрацію права власності, або користування за іншими особами, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення та на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Судовим розглядом встановлено, що садівниче товариство "Радуга" з 1992 р. має в постійному володінні для колективного садівництва земельну ділянку 82 г , також в 1994 р земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, передана громадянам, членам садівничого товариства " Радуга" при цьому, державний реєстр прав, який містить відомості про права на нерухоме майно та їх обтяження введений в дію у 2013 році, тобто пізніше в часі.

З аналізу наведеної норми вбачається, що права, зареєстровані до 01.01.2013 залишаються дійсними та повторно їх реєструвати в Державному реєстрі прав не потрібно.

Державний акт на право постійного володіння землею серії А № 001678 на земельний масив 82,0 га для колективного садівництва (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення) зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного володіння землею № 237.

В книзі реєстрації громадян, яким були передані земельні ділянки безкоштовно у приватну власність членам садівницького товариства " Радуга" здійснено записи № № 1 та 61 на загальну площу 78,4 га.

Доказів того, що реєстрація таких прав була проведена не відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, матеріали справи не містять.

А отже, наявні в справі докази підтверджують, що бажана позивачем земельна ділянка не є вільною та перебуває у володінні інших осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів щодо цієї земельної ділянки не свідчить про те, що остання не зареєстрована та є вільною.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки земельна ділянка на яку претендує позивач, знаходиться у приватній власності третьої особи, вказана обставина виключає можливість надання спірного дозволу, відповідно до норм чинного законодавства.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка належить до колективної власності, а тому у відповідача відсутні повноваження розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі і надавати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення частини зазначеної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідачем надано належні, допустимі та достатні докази на обґрунтування правомірності рішення Садівської сільської ради Сумського району Сумської області XVI сесії VIII скликання від 15.12.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ".

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою, зокрема, в постанові від 13.07.2022 у справі № 480/1872/21.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правомірним.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.07.2022 по справі №480/3268/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова