Постанова

від 16.03.2023 по справі 344/875/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/875/22

Провадження № 22-ц/4808/378/23

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 13 січня 2023 року в складі судді Хоминець М. М., ухвалене в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, повний текст якого складено 18 січня 2023 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення моральної шкоди, завданої бездіяльністю медичних працівників,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» про стягнення моральної шкоди, завданої бездіяльністю медичних працівників.

Позов обґрунтовано тим, що 07 грудня 2020 року він звертався до диспансерного відділення КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради», що знаходиться по вул. Героїв УПА, 1 в м. Івано-Франківську, для отримання медичної допомоги своєму батькові ОСОБА_2 , 1955 року народження, який перебував на диспансерному обліку хворих на туберкульоз легень, у зв`язку зі значним погіршенням стану його здоров`я. Лікар-фтизіатр ОСОБА_3 , яка відрекомендувалася лікуючим лікарем батька, відмовилась видати направлення для лікування батька в стаціонарі, а також відмовилась надати будь-який документ про письмову відмову в наданні медичної допомоги. 09 грудня 2020 року автомобіль швидкої медичної допомоги доставив його батька у лікарню КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» по вул. Матейки, 53 в м. Івано-Франківську, де в приймальному відділенні відмовились приймати батька в стаціонар для надання медичної допомоги, аргументуючи відмову відсутністю фінансування, після чого автомобіль швидкої медичної допомоги привезла батька, який перебував у критичному стані, назад додому. 10 грудня 2020 року він повторно звернувся до диспансерного відділення відповідача в зв`язку з критичним станом батька, де до нього знову підійшла лікар-фтизіатр ОСОБА_3 , яка вчергове відзначилася бездіяльністю, поводила себе зневажливо, різко відповідала на запитання позивача, не бажаючи вчинити хоча б якісь дії для надання допомоги хворому батькові, а потім відправила позивача до заступниці директора центру з лікувальної роботи ОСОБА_4 . Із останньою домовились, що наступного дня він принесе мокротиння батька на аналіз наявності в ньому туберкульозної палички. 11 грудня 2020 року він приніс мокротиння батька на аналіз у лабораторію відповідача, а наступного дня ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер удома. 14 грудня 2020 року він отримав результати лабораторного дослідження мокротиння батька, які підтвердили відкриту форму туберкульозу.

Вважає, що тривала бездіяльність медичних працівників диспансерного відділення відповідача призвела до смерті його батька. Зокрема, протягом 2020 року, коли його батько за станом здоров`я не міг виходити з дому, до нього жодного разу не приходили ці медичні працівники, хоча батько перебував на диспансерному обліку хворих на туберкульоз легень; мати позивача змушена була періодично отримувати для батька в диспансерному відділенні відповідача медичні препарати, які призначалися батькові на відстані, без жодних аналізів, що викликає величезні сумніви в доцільності та ефективності такого лікування; у зв`язку з підтвердженою у батька відкритою формою туберкульозу він та його мати, які проживали разом з батьком, наражались на небезпеку захворіти на туберкульоз. Крім того, мала місце бездіяльність працівників приймального відділення відповідача, які відмовились 09 грудня 2020 року приймати батька в стаціонар для надання медичної допомоги. Такою бездіяльністю медичних працівників відповідача позивачу заподіяна моральна шкода, що полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, членів його сім`ї, у приниженні честі, гідності та ділової репутації.

Посилаючись навказані обставини,позивач просивстягнути зКНП«Івано-Франківськийобласний фтизіопульмонологічнийцентр Івано-Франківськоїобласної ради»на його користь моральну шкоду, заподіяну бездіяльністю медичних працівників, у розмірі 300 000,00 грн. та судові витрати.

Рішенням Тисменицького районного суду від 13 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент смерті у його батька була відкрита форма туберкульозу легень, що підтверджується результатами аналізів. А тому КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» був зобов`язаний в грудні 2020 року прийняти його батька на стаціонарне лікування і надати невідкладну медичну допомогу, оскільки з 10 липня 2018 року переведений на паліативне лікування. Стаціонарне симптоматичне лікування хворих, що перебувають на паліативному лікуванні з приводу захворювання на туберкульоз, заборонено в інших закладах загальної лікувальної мережі та протитуберкульозних відділеннях профільних закладів, крім спеціалізованого паліативного відділення за епідеміологічними показами. Керівництво лікувального закладу несе повну відповідальність за невчасне отримання ліцензії і укладення договорів. Переведення його батька на паліативне лікування обмежило його право на отримання стаціонарної допомоги в інших закладах загальнолікувальних мереж, що призвело до смерті через відмову надати стаціонарну медичну допомогу. Відповідно він має право на отримання відшкодування моральної шкоди.

У відзивіна апеляційнускаргу представникКНП «Івано-Франківськийобласний фтизіопульмонологічнийцентр Івано-Франківськоїобласної ради» - адвокат Сторожук А. Л. вказує, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним та об`єктивним дослідженням усіх доводів сторін, поданих доказів, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 13 січня 2023 року без змін.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений судовою повісткою та просив розглядати справу за його відсутності, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Сторожука А. Л., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріалисправи таобговоривши доводиапеляційної скарги,колегія суддіввважає,що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 хворів відкритою формою туберкульозу, перебував на диспансерному обліку у КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» та періодично лікувався в КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» в період з 1995 року до 2020 року.

У грудні 2020 року відповідач відмовив у госпіталізації ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Відповідно довідки про причину смерті від 14 грудня 2020 року, виданої судово-медичним експертом ОСОБА_5 , смерть ОСОБА_2 настала внаслідок гострої легенево-серцевої недостатності, двобічної пневмонії.

Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 покликався на те, що протиправною бездіяльністю медичних працівників відповідача, внаслідок якої помер його батько, йому заподіяна моральна шкода.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходи з того, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх у своїй сукупності доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди, наявності такої моральної шкоди, протиправної бездіяльності медичних працівників відповідача, причинного зв`язку між шкодою і бездіяльністю працівників відповідача та вини останніх.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що його батьку ОСОБА_2 КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради» відмовило у наданні медичної допомоги в зв`язку із чим він через декілька днів помер вдома. На переконання позивача, така бездіяльність відповідача призвела до смерті батька та завдала йому моральної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що батько позивача тривалий час хворів на відкриту форму туберкульозу в зв`язку із чим 10 липня 2018 року був переведений на паліативне лікування та скерований в стаціонарне відділення № 1 с. Ценява Коломийського району Коломийського фтизіопульмонологічного диспансеру для паліативних хворих, яке в квітні 2020 року було закрито. Після цього він перебував на амбулаторному лікуванні в поліклініці КНП «Івано-Франківський обласний фтизіопульмонологічний центр Івано-Франківської обласної ради».

09 та 11 грудня 2020 року відповідач відмовив у госпіталізації ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок гострої легенево-серцевої недостатності, двобічної пневмонії (а.с. 17, 18).

З листа голови комісії службового розслідування ведення випадку хворого ОСОБА_2 від 19 лютого 2021 року № 01-12/Гр-01 вбачається, що підставою відмови відповідачем у госпіталізації батька позивача стало те, що стаціонарне симптоматичне лікування хворим, що перебувають на паліативному лікуванні з приводу захворювання на туберкульоз заборонено в інших закладах загальної лікувальної мережі та протитуберкульозних відділеннях профільних закладів, крім спеціалізованого паліативного відділення (а.с. 13-15).

Представник відповідача адвокат Сторожук А. Л. в судовому засіданні апеляційного суду підтвердив, що на момент звернення батька позивача з метою госпіталізації, у закладу була відсутня ліцензія на надання паліативної допомоги.

Установивши, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що належна паліативна медична допомога ОСОБА_2 не була надана з вини відповідача внаслідок чого батько позивача помер та в зв`язку із чим останньому завдано моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Позивач не довів вчинення відповідачем протиправних дій (бездіяльності) під час надання ОСОБА_2 медичної допомоги, які би були у причинно-наслідковому зв`язку із заподіяною позивачеві шкодою, психологічними переживаннями, пов`язаними зі смертю його батька.

В справі відсутні будь-які належні та допустимі докази й на підтвердження тривалої бездіяльності працівників відповідача щодо амбулаторного лікування батька.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду від 13 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 березня 2023 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева