Постанова

від 14.03.2023 по справі 922/1796/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1796/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Підяша О. С. (за посвідченням від 01.03.2023 № 076391),

відповідача-1 - Гордієнка А. В. (адвокат), Коваленко О. В. (адвокат),

відповідача-2 - Гордієнка А. В. (адвокат), Коваленко О. В. (адвокат),

відповідача-3 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 (суддя Шарко Л. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 (головуючий - Плахов О. В., судді Здоровко Л. М., Лакіза В. В.) у справі

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1) Фермерського господарства "Новоогульчанське",

2) фізичної особи ОСОБА_1 ,

3) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області

про визнання незаконним наказу в частині, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації, повернення майна.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 10.06.2019 керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Новоогульчанське" (далі - ФГ "Новоогульчанське", відповідач-1), фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) і Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківської області, Управління, відповідач-3) про:

1) визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 23.06.2014 № 1330-СГ (далі - наказ від 23.06.2014 № 1330-СГ, оспорюваний наказ) в частині надання в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя (рілля)) загальною площею 187,2887 га, розташованих за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, у тому числі земельних ділянок: площею 25,7820 га, кадастровий №6321255400:01:000:0788; площею 82,0368 га, кадастровий №6321255400:01:000:0789; площею 32,7095 га, кадастровий №6321285500:02:000:0685; 36,5368 га, кадастровий №6321285500:02:000:0688; площею 10,2236 га, кадастровий №6321285500:02:000:0689 (далі - спірні земельні ділянки, орендовані земельні ділянки);

2) визнання недійсними п`яти договорів оренди землі від 30.07.2015, укладених між ГУ Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 стосовно спірних земельних ділянок (далі - договори оренди від 30.07.2015, оспорювані договори оренди);

3) скасування державної реєстрації речових прав (номери запису: 10649119 від 01.08.2015, 10650055 від 01.08.2015, 10725995 від 03.08.2015, 10726332 від 03.08.2015, 13289788 від 13.02.2016) на земельні ділянки: площею 25,7820 га (кадастровий номер 6321255400:01:000:0788), площею 82,368 га (кадастровий номер 6321255400:01:000:0789), площею 36,5368 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0688), площею 10,2236 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0689), площею 32,7095 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0685) відповідно (далі - оспорювані права оренди на 5 спірних земельних ділянок);

4) зобов`язання ФГ "Новоогульчанське" та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки державної власності загальною площею 187,2887 га (кадастрові №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689), що розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад Валківського району Харківської області, з посиланням на положення статей 21, 203, 215, 216, 261, 267, 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 5, 116, 118, 121- 124, 134, 152, 155, 210 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтовується тим, що всупереч вимогам земельного законодавства Головне управління Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру у Харківської області, видало наказ від 23.06.2014 № 1330-СГ, згідно з яким було незаконно передано ОСОБА_1 у користування (оренду) земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 187,2887 га без проведення земельних торгів (аукціону), оскільки до моменту видачі оспорюваного наказу та укладення оспорюваних договорів, а саме на підставі розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації від 07.04.2014 № 126, відповідачу-2 вже передавалися в оренду на неконкурентних засадах земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі для ведення фермерського господарства строком на 49 років, зокрема, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише в користуванні Фермерського господарства "ВЕЕТ" (далі - ФГ "ВЕЕТ"), засновником якого є ОСОБА_1 , перебувають 29 земельних ділянок загальною площею 263,89 га.

При цьому позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності, вважаючи поважною причиною надходження до Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області від ГУ Держгеокадастру у Харківської області копій оспорюваних наказу та договорів оренди лише 01.06.2017.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю в зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 1) наявність у ОСОБА_1 статусу засновника ФГ "ВЕЕТ" та ряду інших сільськогосподарських підприємств станом на час отримання спірних земельних ділянок в оренду не свідчить про прийняття оспорюваного наказу з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 21 Закону України "Про фермерське господарство", позаяк зазначені підприємства відносяться до різних організаційно-правових форм господарювання, відмінних від фермерського господарства; 2) помилковим є висновок Прокурора про те, що громадянин може використати право на отримання земельної ділянки державної власності лише один раз, оскільки позивачем не було наведено жодної норми закону, що забороняла би створювати декілька фермерських господарств, які б використовували земельні ділянки, надані їх засновникам в користування на правах оренди для ведення фермерського господарства.

У зв`язку з тим, що судом першої інстанції було встановлено відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, то суд відмовив у задоволенні заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності.

3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 залишено без змін, однак з інших мотивів.

Суд апеляційної інстанції спочатку зазначив про обґрунтованість позовних вимог з огляду на видачу оспорюваного наказу та укладення оспорюваних договорів на неконкурентних засадах (без участі в торгах), тобто з порушенням положень статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки на час передачі ОСОБА_1 в оренду спірних земельних ділянок йому на підставі розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації від 07.04.2014 № 126 вже передавалися в оренду на неконкурентних засадах земельні ділянки державної власності загальною площею 303,2776 га ріллі для ведення фермерського господарства строком на 49 років, зокрема, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише в користуванні ФГ "ВЕЕТ", засновником якого є ОСОБА_1 , перебувають 29 земельних ділянок загальною площею 263,89 га (схожий висновок щодо допустимості використання один раз права громадянина на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц і від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц).

Разом з тим у подальшому апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в зв`язку з пропуском Прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої 16.10.2019 було заявлено відповідачем-2, оскільки з огляду на обізнаність позивача з порушенням прав держави з 01.06.2017, тобто з моменту отримання від Управління копій оспорюваних наказу та договорів, Прокурор не довів наявності поважних причин пропуску строку позовної давності. Адже Прокурор з урахуванням повноважень, наданих йому статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній до 14.07.2015), починаючи із червня 2014 року мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки в межах встановленого законом строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи, що суди не врахували: 1) висновків щодо застосування норм статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", викладених у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19; 2) висновків щодо застосування норм статті 261 ЦК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 № 362/44/17, в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 та в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6. Відповідач-1 і відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Відповідач-3 не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2021 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 922/1796/19 та зупинено провадження у цій справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 922/1830/19.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2023 у зв`язку з відпусткою судді Зуєва В. А. визначено у справі № 922/1796/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Дроботова Т. Б.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 922/1796/19 та призначено її до розгляду на 14.02.2022.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному визначено у справі № 922/3119/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Суховий В. Г.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2023 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 922/1796/19 до 14.03.2023.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2023 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В. Г. на лікарняному визначено у справі № 922/1796/19 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

8. Згідно з пунктом 1 наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ припинено дію наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 25.03.2014 №№ ХА/6321285500:02:000/00001049, ХА/6321285500:02:000/00001050, ХА/6321285500:02:000/00001051, ХА/6321285500:02:000/00001052, ХА/6321285500:02:000/00001053 у зв`язку з відмовою громадянина ОСОБА_2 від подальшого оформлення права оренди земельних ділянок, переданих йому в оренду за вказаними наказами.

Пунктом 2 оспорюваного наказу передбачено надати громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля) загальною площею 187,2887 га, розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, в тому числі: земельну ділянку площею 25,7820 га (кадастровий номер 6321255400:01:000:0788); земельну ділянку площею 82,0368 га (кадастровий номер 6321255400:01:000:0789); земельну ділянку площею 32,7095 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0685); земельну ділянку площею 36,5368 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0688); земельну ділянку площею 10,2236 га (кадастровий номер 6321285500:02:000:0689).

9. На підставі наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ між ГУ Держгеокадастру у Харківської області та ОСОБА_1 30.07.2015 було укладено п`ять договорів оренди спірних земельних ділянок строком на 49 років, речові права оренди на які (земельні ділянки) 01.08.2015, 03.08.2015 і 13.02.2016 за №№ 10649119, 10650055, 13289788, 10725995, 10726332 було зареєстровано за відповідачем-2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до висновку спеціаліста Приватного підприємства "Перспектива-Земля" вартість земельних ділянок загальною площею 187,2887 га, кадастрові №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689, станом на 2019 рік становить 10 119 168 грн.

10. У подальшому ОСОБА_1 засновано ФГ "Новоогульчанське" (код ЄДРПОУ 40354350), яке 18.03.2016 зареєстровано як юридичну особу.

ОСОБА_1 також є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які проводять свою господарську діяльність тривалий час, а саме: Приватного сільськогосподарського підприємства "Явір" (код ЄДРПОУ 30895672), Приватного підприємства "Колонтаївське АГРО" (код ЄДРПОУ 41276897), Приватного підприємства "Явір АПК" (код ЄДРПОУ 39475348), ФГ "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ 38289157), Приватного сільськогосподарського підприємства "Оазис" (код ЄДРПОУ 32685259), Приватного підприємства "Карат-АПК" (код ЄДРПОУ 34644020), Приватного підприємства "Карат-Агро" (код ЄДРПОУ 39337949), Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат-Агро" (код ЄДРПОУ 39358493), Приватного сільськогосподарського підприємства "Світанок" (код ЄДРПОУ 30653981), Приватного підприємства "Цукровик-Агро" (код ЄДРПОУ 34643996), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь" (код ЄДРПОУ 03773205), Товариства з обмеженою відповідальністю "Восход-Агро" (код ЄДРПОУ 34573568), Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Колонтаївський" (код ЄДРПОУ 00706697), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Качалівське" (код ЄДРПОУ 30739621), Приватного сільськогосподарського підприємства "Буран" (код ЄДРПОУ 34236803), Приватного підприємства "Явірагрозапчастина" (код ЄДРПОУ 39963389), Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Союзагро" (код ЄДРПОУ 30142214), Приватного підприємства "Явір-Хліб" (код ЄДРПОУ 40707004), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кигичівське-А-Інвест" (код ЄДРПОУ 41688166), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Восход" (код ЄДРПОУ 03779225), Товариства з обмеженою відповідальністю "Огульчанське Плюс" (код ЄДРПОУ 37948175).

Зокрема, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в користуванні ФГ "ВЕЕТ" перебуває 29 земельних ділянок загальною площею 263,89 га.

11. З листа Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 28.02.2019 № 7.0/2638 вбачається, що за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.

Позиція Верховного Суду

12. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

13. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок про обґрунтованість позовних вимог, проте з огляду на обставини подання ОСОБА_1 заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом першої інстанції рішення та пропуску Прокурором строку позовної давності без поважних причин, апеляційний суд у задоволенні позову відмовив у зв`язку зі спливом позовної давності.

14. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 30.07.2015, скасування державної реєстрації оспорюваних прав оренди на 5 спірних земельних ділянок, зобов`язання ОСОБА_1 повернути їх державі та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судами: 1) висновків щодо застосування норм статей 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", викладених у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19; 2) висновків щодо застосування норм статті 261 ЦК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 та в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, з огляду на таке.

15. Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки достовірно встановив факти видачі оспорюваного наказу та укладення оспорюваних договорів на неконкурентних засадах (без участі в торгах), тобто з порушенням положень статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", враховуючи, що передачі ОСОБА_1 в оренду спірних земельних ділянок передувала видача розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації від 07.04.2014 № 126, на підставі якого відповідачу-2 раніше вже неодноразово передавалися в оренду безоплатно (на неконкурентних засадах) земельні ділянки державної власності загальною площею 303,2776 га ріллі для ведення фермерського господарства строком на 49 років, зокрема згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише в користуванні ФГ "ВЕЕТ", засновником якого є ОСОБА_1 , перебувають 29 земельних ділянок загальною площею 263,89 га.

При цьому зміст оскаржуваної постанови чітко свідчить якраз про цілковите врахування апеляційним судом при вирішенні спору висновків щодо застосування норм статей 123, 134 ЗК України та статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, на неврахування яких судами безпідставно посилається скаржник.

Аналогічні висновки викладено в пунктах 9.18- 9.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.

Оскільки схожі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 та в постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, на які також послався скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, то колегія суддів не бере до уваги суперечливі твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій зазначених правових висновків, не зважаючи на те, що оскаржувана постанова не містить прямого посилання на вказані постанови Верховного Суду України та Верховного Суду.

16. Водночас в аспекті застосування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності за відповідною заявою ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке.

17. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

18. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

19. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

20. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.

21. Суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано зазначив, що Прокурор з урахуванням повноважень, наданих йому статтею 20 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній до 14.07.2015), починаючи із червня 2014 року мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання спірних земельних ділянок у межах встановленого законом строку позовної давності, чого Прокурором з невідомих причин зроблено не було.

Адже на час видачі Управлінням оспорюваного наказу органи прокуратури не були позбавлені можливості систематично здійснювати моніторинг законності розпорядження земельними ділянками та в разі виявлення порушень чинного законодавства звертатися до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин).

22. Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин (такий висновок сформульовано в пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

23. Прокурор на обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності посилався на те, що про порушення йому стало відомо 01.06.2017 після отримання від ГУ Держгеокадастру у Харківській області копій документів, на підставі яких здійснювалася передача ОСОБА_1 у користування спірних земельних ділянок.

24. Оскільки з боку прокуратури не зазначено жодних причин неможливості проведення починаючи з 23 червня 2014 року перевірки законності передання в користування ФГ "Новоогульчанське" спірних земельних ділянок, апеляційний суд визнав неповажними причини пропуску строку позовної давності.

Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності з порушенням прав держави лише з 01.06.2017, тобто з часу отримання від ГУ Держгеокадастру у Харківської області копій оспорюваних наказу та договорів оренди, а тому й не довів наявності поважності причин для захисту прав держави на підставі частини 5 статті 267 ЦК України.

При цьому колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що Прокурор жодним чином не обґрунтував того, що об`єктивно могло йому завадити чи перешкодити звернутися з позовом про визнання недійсними договорів оренди від 30.07.2015 в межах строку позовної давності (з 31.07.2015 до 30.07.2018), а саме в період з 01.06.2017 до 30.07.2018, тобто упродовж 14 місяців, навіть якщо брати до уваги обізнаність позивача зі змістом оспорюваних договорів з 01.06.2017.

25. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 30.07.2015, скасування державної реєстрації оспорюваних прав оренди на 5 спірних земельних ділянок і зобов`язання ОСОБА_1 повернути їх державі саме з мотивів пропуску строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено відповідачем-2 до ухвалення рішення судом першої інстанції.

26. Водночас колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норм статті 261 ЦК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, в постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 та в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц.

27. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

28. Безпредметним є посилання скаржника на неіснуючу постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у цивільній справі № 587/430/16-ц, позаяк у дійсності зазначеною датою постановлено ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи № 587/430/16-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка (ухвала) не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, на яку скаржник не посилається, взагалі не міститься висновку щодо застосування позовної давності за позовом прокурора як самостійного позивача, тоді як викладений у цій постанові висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не може мати істотного значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки рішення та постанова у справі № 922/1796/19 жодним із учасників справи не оскаржувалися з мотивів непідтвердження підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді, а висновок суду першої інстанції про зворотне є обґрунтованим та неспростовним.

29. У пунктах 64- 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 сформульовано такі правові висновки:

"Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів".

30. Так, на відміну від цієї справи, в якій Прокурор є самостійним позивачем, ухвалюючи постанову від 17.10.2018 у цивільній справі № 362/44/17, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.07.2017, яким відмовлено у позові першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння фізичних осіб, виходила зі встановлених судом першої інстанції обставин пред`явлення прокурором позову після спливу позовної давності без поважних причин, оскільки прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суд відповідно не встановлював підстав поважності пропуску такого строку.

31. Оскільки судом апеляційної інстанції достовірно встановлено та скаржником не спростовано недоведеність Прокурором поважних причин пропуску строку позовної давності, що стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди від 30.07.2015, скасування державної реєстрації оспорюваних прав оренди на 5 спірних земельних ділянок, зобов`язання ОСОБА_1 повернути їх державі, то колегія суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційним судом якраз було враховано висновок щодо застосування норм статті 261 ЦК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, хоча й без прямого посилання на зазначену постанову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 № 362/44/17, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

32. У свою чергу, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц і від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 взагалі не містять висновку щодо застосування положень статей 261, 267 ЦК України, якими регулюються відносини перебігу та спливу позовної давності.

Так, у зазначених цивільних справах суди не досліджували питання щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску прокурором строку позовної давності з огляду на відсутність заяв сторін про застосування наслідків спливу позовної давності, а передусім підтверджували наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що в цьому господарському спорі також не піддавалося сумніву жодним із учасників справи.

Натомість у цивільній справі № 183/4638/16 зі спору між фізичними особами, що виник з відносин спадкування права постійного користування земельною ділянкою, прокурор взагалі не був позивачем, а подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

33. Водночас колегія суддів не бере до уваги недоречні посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, оскільки, по-перше, у зазначеній постанові питання щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" взагалі не порушувалося та об`єктивно не могло вирішуватися в силу незворотності дії в часі Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності з 15.07.2015, тобто вже після подання позову прокурором у вказаній справі (в грудні 2014 року).

По-друге, в справі № 6-248цс16 не міститься висновку щодо застосування положень статей 261, 267 ЦК України, якими регулюються спірні правовідносини перебігу та спливу позовної давності.

34. Наведене, окрім різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 922/1796/19 та у справах №№ 389/29/17-ц, 469/777/16-ц, 183/4638/16, 6-248цс16.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах №№ 389/29/17-ц, 469/777/16-ц, 183/4638/16, 6-248цс16, на постанови в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, що виключає підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.

35. Разом з тим касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання частково незаконним наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ, проте з інших мотивів.

36. Так, у пункті 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц сформульовано такий правовий висновок:

"Для цілей застосування частин 3 та 4 статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16)".

Аналогічний правовий висновок викладено та застосовано в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 910/18749/20, яку офіційно оприлюднено 13.02.2023.

37. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів заявлення ГУ Держгеокадастру у Харківської області про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимоги про визнання частково незаконним наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ, звернутої до відповідача-3, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині визнання частково незаконним вказаного наказу саме з мотивів спливу позовної давності, оскільки про її застосування було заявлено виключно ОСОБА_1 , але аж ніяк не Управлінням як видавником оспорюваного правового акта індивідуальної дії.

38. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

39. Висновок суду першої інстанції про відмову в позові відповідає правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, у пунктах 47- 52 якої зазначено таке:

"Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав".

40. Зважаючи на те, що наразі виданий Управлінням наказ від 23.06.2014 № 1330-СГ вже реалізований та вичерпав свою дію фактом його виконання наприкінці липня 2015 року внаслідок укладення між ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Харківської області оспорюваних договорів оренди договору купівлі-продажу та переходу до відповідача-2 права оренди на спірні земельні ділянки, а в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними вказаних договорів та зобов`язання ОСОБА_1 повернути орендовані земельні ділянки державі суд апеляційної інстанції правомірно відмовив з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин, Верховний Суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про визнання частково незаконним оспорюваного наказу необхідно було відмовити з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту прав держави.

41. З огляду на те, що постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 офіційно оприлюднено 12.03.2021, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (26.10.2020), суд касаційної інстанції вбачає правові підстави для застосування положень частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги з метою врахування правового висновку Верховного Суду щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання.

42. З цих же мотивів, а саме на підставі частини 4 статті 300 ГПК України колегія суддів наголошує на необхідності врахування викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19 правового висновку про те, що договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов`язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.

Адже зазначену постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду офіційно оприлюднено 11.02.2021, тобто після подання касаційної скарги у цій справі (26.10.2020).

43. Разом з тим, ураховуючи вимоги частини 2 статті 309 ГПК України, за змістом якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування правильної по суті постанови (в частині вимоги про визнання частково незаконним наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ) з одних лише формальних міркувань, позаяк саме по собі помилкове посилання суду апеляційної інстанції на сплив позовної давності за вимогою, звернутою до Управління, яке про застосування наслідків спливу позовної давності за цією вимогою не заявляло, в цілому не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови про відмову в цій частині позову.

44. Оскільки скаржник не обґрунтував і не довів наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, то оскаржувані рішення та постанова підлягають залишенню без змін, але з мотивів, викладених в цій постанові з урахуванням вимог частини 4 статті 300 ГПК України, а саме в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ в частині надання в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя (рілля)) загальною площею 187,2887 га, розташованих за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, у тому числі: земельної ділянки площею 25,7820 га, кадастровий № 6321255400:01:000:0788; земельної ділянки площею 82,0368 га, кадастровий № 6321255400:01:000:0789; земельної ділянки площею 32,7095 га, кадастровий № 6321285500:02:000:0685; земельної ділянки площею 36,5368 га, кадастровий № 6321285500:02:000:0688; земельної ділянки площею 10,2236 га, кадастровий № 6321285500:02:000:0689, необхідно відмовити в зв`язку з обранням Прокурором такого неналежного та неефективного способу захисту прав власника, як визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке вже реалізовано і вичерпало свою дію фактом його виконання, що повністю відповідатиме висновкам, сформульованим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

45. З наведених раніше мотивів Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача-1 і відповідача-2 як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

47. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

49. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли загалом правильного висновку про відмову в позові повністю, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим у задоволенні позовної вимоги про визнання частково незаконним наказу від 23.06.2014 № 1330-СГ необхідно відмовити з мотивів, викладених у цій постанові.

50. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржника не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

51. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 у справі № 922/1796/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай