СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2020 р. Справа № 922/1796/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.
при секретарі Семенові О.Є.,
за участю:
прокурора - Горгуль Н.В. - на підставі посвідчення від 29.10.2015р. №036152;
1-го відповідача - Коваленко О.В. - на підставі Ордеру Серії АХ №1008615 від 03.02.2020р.;
2-го відповідача - Коваленко О.В. - на підставі Ордеру Серії АХ №1022829 від 28.08.2020р.;
3-го відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області, м.Харків, (вх. №95 Х) на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 (суддя Шарко Л.В., ухвалене в м.Харків о 15:28год., дата складення повного тексту - 06.12.2019р.)
за позовом: Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, Харківська область, м. Дергачі,
до 1-го відповідача: Фермерського господарства "Новоогульчанське", Харківська область, Валківський район, с.Огульці,
до 2-го відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 , Київська область, Васильківський район, м.Васильків,
до 3-го відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,
про скасування пунктів наказу, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації, повернення майна,
ВСТАНОВИЛА:
10.06.2019р. Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд:
1) визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його;
2) визнати незаконним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1330-СГ від 23.06.2014р. в частині надання в оренду ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га, у тому числі:
- земельна ділянка площею 25,7820 га кадастровий №6321255400:01:000:0788;
- земельна ділянка площею 8203,68 га кадастровий №6321255400:01:000:0789;
- земельна ділянка площею 32,7095 га кадастровий №6321285500:02:000:0685;
- земельна ділянка площею 3653,68 га кадастровий №6321285500:02:000:0688;
- земельна ділянка площею 102236 га кадастровий №6321285500:02:000:0689;
3) визнати недійсний договір від 30.07.2015р. оренди землі 25,7820 га із кадастровим номером 6321255400:01:000:0788, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
4) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 01.08.2015р. (номер запису про інше речове право 10649119), площею 25,7820 га із кадастровим номером 6321255400:01:000:0788, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
5) визнати недійсним договір від 30.07.2015р. оренди землі площею 82,368 га із кадастровим номером 6321255400:01:000:0789, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
6) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 01.08.2015р. (номер запису про інше речове право 10650055), площею 82,368 га із кадастровим номером 6321255400:01:000:0789, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
7) визнати недійсним договір від 30.07.2015р. оренди землі площею 32,7095 га із кадастровим номером 6321285500:02:000:0685, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
8) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 13.02.2016р. (номер запису про інше речове право 13289788), площею 32,7095 га із кадастровим номером 6321285500:02:000:0685, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
9) визнати недійсним договір від 30.07.2015р. оренди землі площею 36,5368 га із кадастровим номером 6321285500:02:000:0688, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
10) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 03.08.2015р. (номер запису про інше речове право 10725995), площею 36,5368 га із кадастровим номером 6321285500:02:000:0688, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
11) визнати недійсним договір від 30.07.2015р. оренди землі площею 10,2236 га із кадастровим номером 6321285500:02:000:0689, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
12) скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 03.08.2015р. (номер запису про інше речове право 10726332), площею 10,2236 га із кадастровим номером6321285500:02:000:0689, який укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 ;
13) зобов`язати Фермерське господарство "Новоогульчанське"(код ЄДРПОУ -40354350) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822) земельні ділянки державної власності, загальною площею 187,2887 га (кадастрові номери №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689), що розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад Валківського району Харківської області.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що пункти 2-5 наказу Головного управління Держземагентства в Харківської області від 23.06.2014р. №1330-СГ, на підставі яких було надано громадянину ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га та на підставі яких укладено відповідні договори оренди прийняті з порушенням вимог земельного законодавства (ст. ст. 116,118,121,123,134 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 187,2887га, ОСОБА_1 надано в оренду незаконно.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 відмовлено в задоволенні позову повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №1330-СГ від 23.06.2014р. місцевий господарський суд відхилив доводи прокурора про те, що спірний наказ було прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та ст.ст. 7, 21 Закону України "Про фермерське господарство", зокрема, з тих підстав, що ОСОБА_1 на час отримання спірних земельних ділянок в оренду вже був засновником ФГ "ВЕЕТ" та ряду інших підприємств, з огляду на те, що зазначені підприємства відносяться до різних організаційно-правових форм господарювання, відмінних від фермерського господарства.
Крім того, місцевим господарським судом було зазначено про те, що прокурор, спираючись на норми закону, які регулюють спірні правовідносини дійшов до помилкового висновку про те, що громадянин може використати право на отримання земельної ділянки державної власності лише один раз, при цьому прокурором не було наведено жодної норми закону, яка б забороняла створювати декілька фермерських господарств, які використовували б земельні ділянки, надані їх засновникам в користування на правах оренди, для ведення фермерського господарства.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів оренди землі від 30.07.2015р., а також решти позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором не доведено, що право орендодавця є порушеним та, що це порушення відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України зумовлює застосування такого способу захисту, як визнання правочину недійсним.
Отже, за наведених обставин, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушень вимог чинного земельного законодавства України з боку ГУ Держземагентства у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельних ділянок, які стали б підставами для задоволення позовних вимог, прокурором доведено не було.
Оскільки судом було встановлено відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, в даному випадку прокурора, за захистом якого той звернувся до суду, місцевим господарським судом також було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності.
Заступник прокурора Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь прокуратури Харківської області.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Зокрема, прокурор звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП "Явір" (ЄДРПОУ 30895672), ПП "Колонтаївське АГРО" (ЄДРПОУ 41276897), ПП "Явір АПК" (ЄДРПОУ 39475348), ФГ "ВЕЕТ" (ЄДРПОУ 38289157), ПСП "Оазис" (ЄДРПОУ 32685259), ПП "Карат-АПК" (ЄДРПОУ 34644020), ПП "Карат-Агро" (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ "Карат-Агро" (ЄДРПОУ 39358493), ПСП "Світанок" (ЄДРПОУ 30653981), ПП "Цукровик-Агро" (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ "Промінь" (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ "Восход-Агро" (ЄДРПОУ 34573568), СВК "Колонтаївський" (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ "Качалівське" (ЄДРПОУ 30739621), ПСП "Буран" (ЄДРПОУ 34236803), ПП "Явірагрозапчастина" (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма "Союзагро" (ЄДРПОУ 30142214), ПП "Явір-Хліб" (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ "Кигичівське-А-Інвест" ЄДРПОУ 41688166), СТОВ "Агрофірма "Восход" (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ "Огульчанське Плюс" (ЄДРПОУ 37948175).
Так, наприклад, у користуванні ФГ "ВЕЕТ" згідно з даними Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно перебуває 29 земельних ділянок, загальною площею 263,89 га.
Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держзеагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірних земельних ділянок загальною площею 187,2887га, у користуванні вказаних підприємств вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.
Прокурор також наголошує, що відповідно до правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду та Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі №154/793/15-ц, від 23.05.2018р. у справі №389/29/17-ц, від 23.12.2016р. у справі №635/6568/15-ц, від 11.05.2016р. у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016р. у справі №6-248цс16 громадянин може використати право на отримання земельної ділянки державної власності лише один раз, додатково земельні ділянки громадяни, або фермерське господарство можуть отримувати лише на конкурентних засадах через участь в торгах.
Проте, при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було зазначено про те, що прокурор спираючись на норми закону, які регулюють спірні правовідносини дійшов до помилкового висновку про те, що громадянин може використати право на отримання земельної ділянки державної власності лише один раз, при цьому прокурором не було наведено жодної норми закону, яка б забороняла створювати декілька фермерських господарств, які використовували б земельні ділянки, надані їх засновникам в користування на правах оренди, для ведення фермерського господарства.
Крім того, прокурор звертає увагу суду на те, що відповідно до правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду України від 04.11.2014р. у справі №3-157гс14 та від 24.05.2016р. у справі №21551а16 отримання саме фермерським господарством землі в користування поза процедурою земельних торгів є порушенням закону, ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в контекст даних правовідносин є невірним.
З огляду на вищевикладене, оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу від 23.06.2014р. №1330-СГ, ОСОБА_1 вже було отримано в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, прокурор вважає, що отримання у подальшому земельних ділянок в оренду, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статті 124, 134 Земельного кодексу України.
Окрім викладеного, прокурор також не погоджується з висновками місцевого господарського суду про не доведення прокурором порушення права орендодавця та відсутності підстав для задоволення вимог про скасування договорів оренди земельних ділянок.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020р. залишено апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області без руху в порядку статті 260 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що апелянтом не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, та не надано доказів на підтвердження направлення копії апеляційної скарги учасникам справи листами з описами вкладення.
04.02.2020р. прокурором подано до апеляційного господарського суду документи на підтвердження усунення недоліків, що стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а саме: докази сплати судового збору та докази на підтвердження направлення копії апеляційної скарги сторонам у справі (вх.№1054).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19; встановлено сторонам строк до 03.03.2019р. для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами його надсилання.
Ухвалою Східного господарського суду від 12.02.2020р. зупинено апеляційне провадження у справі №922/1796/19 до закінчення перегляду судових рішень у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2020р. у зв`язку із відпусткою судді Шутенко І.А., для розгляду справи №922/1796/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2020р. поновлено провадження у справі 922/1796/19; розгляд справи призначено на 31.08.2020р.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020р. у зв`язку із відпусткою судді Мартюхіної Н.О. для розгляду справи №922/1796/19 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020р. виправлено допущену в пункті 2 резолютивної частини ухвали від 23.07.2020р. описку; викладено пункт 2 резолютивної частини ухвали від 23.07.2020р. в наступній редакції: "Розгляд справи призначити на "31" серпня 2020 р. о 10:45год.; засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, каб. №105.
31.08.2020р. 3-им відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№8059), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020р. оголошено в судовому засіданні перерву до 01.10.2020р.
29.09.2020р. 3-им відповідачем подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із тим, що значна кількість працівників Головного управління Держгеокадастру у Харківській області перебуває на лікарняних з діагнозом COVID -19, а представник, який безпосередньо приймає участь у вказаній справі, знаходиться у відпустці (вх.№9226).
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 01.10.2020р. головуючий оголосив, що від 3-го відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та запитав ставлення прокурора та представника 1-го та 2-го відповідача щодо заявленого клопотання.
Прокурор та представник 1-го та 2-го відповідача пояснили, що вважать за можливе розглядати справу за відсутності представника 3-го відповідача.
Прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник 1-го та 2-го відповідачів заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 залишити без змін.
Судова колегія, розглянувши подане 3-им відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, дійшла висновку про відмову в його задоволенні враховуючи наступне.
Так, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені відповідно до закону, статуту, положення (само представництво юридичної особи), або через представника.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що 3-ий відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, а тому клопотання про відкладення розгляду справи визнається судом необґрунтованим.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що матеріали справи містять докази повідомлення 3-го відповідача про дату, час та місце судового засідання, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника 3-го відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно пункту 1 наказу Головного управління Держземагенства у Харківської області від 23.06.2014р. №1330-СГ, припинено дію наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області №№ ХА/6321285500:02:000/00001049,ХА/6321285500:02:000/00001050,ХА/6321285500:02:000/00001051, ХА/6321285500:02:000/00001052, ХА/6321285500:02:000/00001053 від 25.03.2014р., у зв`язку з відмовою громадянина ОСОБА_2 від подальшого оформлення права оренди земельними ділянками, переданими йому в оренду зазначеними наказами.
Пунктом 2 вищевказаного наказу Головного управління Держземагенства в Харківській області громадянину ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства, строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад на території Валківського району Харківської області, загальною площею 187,2887 га, у тому числі:
- земельна ділянка площею 25,7820 га (к.н. 6321255400:01:000:0788);
- земельна ділянка площею 82,0368 га (к.н. 6321255400:01:000:0789);
- земельна ділянка площею 32,7095 га (к.н. 6321285500:02:000:0685);
- земельна ділянка площею 36,5368 га (к.н. 6321285500:02:000:0688);
- земельна ділянка площею 10,2236 га (к.н. 6321285500:02:000:0689) (т.1 а.с.160-162).
На підставі наказу від 23.06.2014р. №1330-СГ між Головним управлінням Держземагентства в Харківській області та ОСОБА_1 30.07.2019р. було укладено п`ять договорів оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 49 років, які 01.08.2015р., 03.08.2015р. та 13.02.2016р. зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №№ 10649119, 10650055, 13289788,10725995, 10726332 (т.1 а.с.40-87).
Відповідно до висновку спеціаліста ПП "Перспектива-Земля" вартість земельних ділянок з кадастровими номерами №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689, загальною площею 187,2887 га, станом на 2019 рік становить 10119168грн. (т.1 а.с.146).
В подальшому, ОСОБА_1 засноване фермерське господарство "Новоогульчанське" (код ЄДРПОУ - 40354350), яке зареєстроване як юридична особа 18.03.2016р.
Як зазначав в позовній заяві прокурор, за результатами проведеного вивчення наданих Головним управлінням Держземагентства в Харківської області документів було встановлено, що наказ Головного управління Держземагентства в Харківської області від 23.06.2014р. №1330-СГ прийнято з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 187,2887га, надані ОСОБА_1 в оренду незаконно, оскільки громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати лише один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Під час вивчення місцевою прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ряду інших сільськогосподарських підприємств, які здійснюють свою діяльність тривалий час, а саме: ПСП "Явір" (ЄДРПОУ 30895672), ПП "Колонтаївське АГРО" (ЄДРПОУ 41276897), ПП "Явір АПК" (ЄДРПОУ 39475348), ФГ "ВЕЕТ" (ЄДРПОУ 38289157), ПСП "Оазис" (ЄДРПОУ 32685259), ПП "Карат-АПК" (ЄДРПОУ 34644020), ПП "Карат-Агро" (ЄДРПОУ 39337949), ТОВ "Карат-Агро" (ЄДРПОУ 39358493), ПСП "Світанок" (ЄДРПОУ 30653981), ПП "Цукровик-Агро" (ЄДРПОУ 34643996), СТОВ "Промінь" (ЄДРПОУ 03773205), ТОВ "Восход-Агро" (ЄДРПОУ 34573568), СВК "Колонтаївський" (ЄДРПОУ 00706697), СТОВ "Качалівське" (ЄДРПОУ 30739621), ПСП "Буран" (ЄДРПОУ 34236803), ПП "Явірагрозапчастина" (ЄДРПОУ 39963389), ТОВ Агрофірма "Союзагро" (ЄДРПОУ 30142214), ПП "Явір-Хліб" (ЄДРПОУ 40707004), ТОВ "Кигичівське-А-Інвест" ЄДРПОУ 41688166), СТОВ "Агрофірма "Восход" (ЄДРПОУ 03779225), ТОВ "Огульчанське Плюс" (ЄДРПОУ 37948175).
Так, наприклад, у користуванні ФГ "ВЕЕТ" згідно з даними Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно перебуває 29 земельних ділянок, загальною площею 263,89 га.
Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держземагенства в Харківській області у користування ОСОБА_1 спірних земельних ділянок загальною площею 187,2887га, у користуванні вказаних підприємств вже була значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності.
Крім того, як зазначав прокурор, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду спірних земельних ділянок не було підтверджено наявності в нього необхідної матеріально - технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), що також підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 28.02.2019р. за №7.0/2638 відповідно до якого, за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.
У зв`язку з вказаними обставинами, на думку прокурора, Головним управлінням Держземагентства у Харківській області, усупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на той час), прийнято наказ від 23.06.2014р. №1330-СГ, яким, як вважає прокурор, незаконно передано ОСОБА_1 у користування вищевказані земельні ділянки державної власності.
Окрім скасування наказу Головного управління Держземагентства в Харківській області, прокурор просив суд визнати недійсними договори оренди від 30.07.2015р. укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останні укладені на підставі та на виконання вищевказаного наказу, скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок, які укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та зобов`язати фермерське господарство "Новоогульчанське" та ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки державної власності, загальною площею 187,2887 га (кадастрові номери №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689), що розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад Валківського району Харківської області.
Прокурор зазначав, що ОСОБА_1 від Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, фактично отримав земельні ділянки не для створення фермерського господарства, а з метою штучного збільшення земельного банку Фермерського господарства "Новоогульчанське" без проведення процедури аукціону, що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з відповідним позовом (т.1 а.с.2-193).
Також прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, надав до суду заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності на звернення до суду з відповідним позовом, в якій зазначив про поважність причини пропуску на звернення до господарського суду та просив його поновити.
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у даній справі відмовлено в задоволенні позову повністю, з підстав викладених вище (т.2 а.с.171-184).
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
За частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08 квітня 1999 року під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).
У Рішенні Конституційного Суду України №4-р(ІІ)/2019 у справі №3-234-2018 зокрема зазначено, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, в т.ч. представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що встановлені законом, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Таким чином, виключно на прокурора покладено функцію представництва інтересів держави як одного з дієвих механізмів захисту від порушення її інтересів.
Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що впиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019р. у справі № 910/7813/18.
З матеріалів справи вбачається, що даний позов подано прокурором в інтересах держави, позовні вимоги ґрунтуються на положеннях статей 116, 123-126, 134, 137 Земельного кодексу України, статей 21, 203, 210, 215, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України і статей 23, 24, 53 Закону України "Про прокуратуру" та аргументовані недотриманням Головним управління Держгеокадастру у Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону).
Звернення прокурора з даним позовом, спрямоване на припинення незаконної діяльності органу виконавчої влади та зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.
Колегія суддів також враховує, що дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення надходження платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх правильного правового (в тому числі договірного) врегулювання, безпосередньо належить до інтересів держави.
На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом та вважає обґрунтованим висновок про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави.
Оскільки, прокурор аргументує порушення інтересів держави недотриманням Головним управлінням Держземагентства в Харківській області вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), останнім правомірно визначено його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в якості саме відповідача у справі, у зв`язку із чим прокурор набуває статусу позивача в справі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 23.06.2014р. №1330-СГ щодо надання в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.
Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного Кодексу України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Частинами другою та третьою статті 134 Земельного Кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Відповідно до частини другої статті 123 Земельного Кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною третьою статті 123 Земельного Кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, стаття 123 Земельного Кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.
Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним нормативно - правовим актом - Законом України "Про фермерське господарство".
Так, згідно з абзацами 1 та 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок), для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").
Відповідно до статті 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.
Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин.
В свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц від 24.04.2019р.
Закон України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою про виділення земельних ділянок) передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.
Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.
Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.
Вищенаведений висновок про застосування норм права у спірних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019р. у справі № 365/65/16-ц та Верховним Судом у постановах від 14.11.2018р. у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018р. у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018р. у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019р. у справі № 366/2648/16-ц.
Судова колегія також враховує, що відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц, з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз . Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на момент прийняття Головним управлінням Держземагенства у Харківській області наказу від 23.06.2014р. №1330-СГ ,
- наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 16.09.2013 №№ ХА/6321285500:01:000/00000115; ХА/6321285500:02:000/0000011; ХА/6321285500:02:000/00000116 та від 29.11.2013 №№ ХА/6321285500:03:000/00000563, ХА/6321255100:01:000/00000564, ХА/6321285500:02:000/00000561, ХА/6321285500:02:000/00000560, ХА/6321255400:01:000/00000559, ХА/6321285000:03:000/00000558, ХА/6321285500:02:000/00000557, ХА/6321288500:03:000/00000562 ОСОБА_1 надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земель на території Валківського району Харківської області загальною площею близько 428,95 га (т.1 а.с.113-122).
Розпорядженням голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 07.04.2014р. № 126 ОСОБА_1 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі на території Качалівської сільської ради терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок не витребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. На підставі вищевказаного розпорядження між Краснокутською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_1 укладено 79 договорів оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Відповідно до додатку до розпорядження голови Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 передано в оренду в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером №6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га. В подальшому, на підставі договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером №6323581700:04:001:0016, площею 4,7627 га, ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію фермерського господарства "ВЕЕТ" (лист Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 12.06.2018р. №01-39/2183) (т.1 а.с.111).
Отже, на момент передачі Головним управлінням Держземагенства у Харківській області на підставі наказу №1330-СГ від 23.06.2014р., в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, земельних ділянок загальною площею 187,2887 га, з кадастровими номерами №6321255400:01:000:0788, №6321255400:01:000:0789, №6321285500:02:000:0685, №6321285500:02:000:0688, №6321285500:02:000:0689, із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), розташованих за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області, останньому вже було передано з боку держави земельні ділянки в оренду задля ведення фермерського господарства, що суперечить приписам статей 7 та 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.
Проте, зазначених обставин місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного враховано не було, як і не було враховано правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019р. у справі №525/1225/15-ц щодо надання громадянину права на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду лише один раз.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовна вимога прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №1330-СГ від 23.06.2014р., яким ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною 187,2887 га, з кадастровим номерами №6321255400:01:000:0788, №6321255400:01:000:0789, №6321285500:02:000:0685, №6321285500:02:000:0688, №6321285500:02:000:0689, відповідно для ведення фермерського господарства, що розташовані за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області строком на 49 років, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 30.07.2015р., укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , та скасування їх державної реєстрації, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровим номерами №6321255400:01:000:0788, №6321255400:01:000:0789, №6321285500:02:000:0685, №6321285500:02:000:0688, №6321285500:02:000:0689 загальною площею 187,2887га, які розташовані за межами населених пунктів на території Огульцівської сільської та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області є наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №1330-СГ від 23.06.2014р.
З урахуванням того, що договори оренди землі від 30.07.2015р. є похідними від незаконного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №1330-СГ від 23.06.2014р., останні підлягають визнанню судом недійсними з моменту його вчинення, оскільки наказ прийнято з порушення вимог статей 7 та 8 Закону України "Про фермерське господарство", статті 123, частини 2 статті 124, статті 134 Земельного кодексу України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 статті 26 вказаного Закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Отже, за наведених обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 30.07.2015р., укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 та скасування їх державної реєстрації також є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог прокурора про зобов`язання Фермерське господарство "Новоогульчанське" та ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки державної власності, загальною площею 187,2887 га (кадастрові номери №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689), які розташовані за межами населених пунктів Огульцівської сільської та Ков`язької селищної рад Валківського району Харківської області, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Оскільки матеріалами справи підтверджено незаконність перебування у користуванні фермерського господарства "Новоогульчанське" земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею загальною площею 187,2887 га (кадастрові номери №№ 6321255400:01:000:0788, 6321255400:01:000:0789, 6321285500:02:000:0685, 6321285500:02:000:0688, 6321285500:02:000:0689), вимога прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки є також обґрунтованою.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2019р. 2-им відповідачем було подано до господарського суду Харківської області заяву про застосування строків позовної давності, в якій він просить суд відмовити в задоволенні позову прокурора у зв`язку з пропуском строку позовної давності (т.2 а.с.111-115).
В обґрунтування наявності підстав для застосування строків позовної давності 2-ий відповідач посилався на те, що починаючи з червня 2014 року прокурор, з урахуванням наданих законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про спірний наказ, у межах встановленого законом строку позовної давності.
Місцевий господарський суд при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про те, що порушень вимог чинного земельного законодавства України з боку ГУ Держземагентства у Харківській області при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельних ділянок, які стали б підставами для задоволення позовних вимог, прокурором не було доведено.
Отже, з огляду на те, що судом було встановлено відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, в даному випадку прокурора, за захистом якого той звернувся до суду, місцевим господарським судом було відмовлено в задоволенні заяви 2-го відповідача про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності.
Проте, під час апеляційного перегляду даної справи судовою колегію було визнано обґрунтованими та законними позовні вимоги прокурора та, відповідно, в даному випадку, встановлено порушення право держави, за захистом якого прокурор звернувся до суду.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018р. у справі № 914/1708/17 ).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, на час видачі спірного наказу) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (частина 1 статті 6 Закону України "Про прокуратуру").
В свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України "Про прокуратуру", прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.
Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися статтею 20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.
Колегія суддів зазначає, що стаття 20 Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону до 14.10.2014р. була скасована та викладена в новій редакції лише 15.07.2015р., отже, на момент прийняття спірного наказу були чинними положення статті 20 Закону України "Про прокуратуру" в редакції Закону до 14.10.2014р., які надавали право прокурору витребувати від органів державної влади рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.
Отже, починаючи з червня 2014 року органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та статті 20 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності.
Жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення прокурором не наведено.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності.
Отже, в органів прокуратури, починаючи з червня 2014року були всі правові підстави і можливості з`ясувати обставини та звернутися з відповідним позовом в порядку господарського судочинства в межах строку позовної давності, що прокурором з невідомих причин зроблено не було.
Оскільки, спірний наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області було видано 23 червня 2014 року, а з відповідним позовом до суду в межах даної справи прокурор звернувся лише 10 червня 2019 року, останнім пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
Згідно частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського суду Харківської області Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області надав заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
При цьому колегія суддів вважає безпідставною заяву прокурора про відновлення пропущеного строку позовної давності, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.
При цьому, питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора.
Прокурор в обґрунтування причин пропуску строку позовної давності посилався на те, що про порушення йому стало відомо 01 червня 2017 року після отримання від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій документів на підставі яких здійснювалась передача у користування ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Валківського та Краснокутських районів та вносились дані до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Таким чином, за твердженням прокурора, строк позовної давності органами прокуратури пропущено з поважних причин, а тому останній підлягає поновленню.
В пунктах 2.1., 2.2, та 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10 господарським судам роз`яснено, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Оскільки з боку прокуратури не зазначено жодних причин неможливості проведення перевірки законності передання у користуванні Фермерського господарства "Новоогульчанське" земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 187,2887 га, з кадастровими номерами №6321255400:01:000:0788, №6321255400:01:000:0789, №6321285500:02:000:0685, №6321285500:02:000:0688, №6321285500:02:000:0689, починаючи з 23 червня 2014 року, колегія суддів не вважає зазначені прокурором у заяві підстави пропуску строку на звернення до суду поважними.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Враховуючи факт обізнаності органів прокуратури про наявність оскаржуваного наказу починаючи з 26 червня 2014 року, та його звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин пропущення позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заяви 2-го відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин, що відповідно є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Враховуючи вищевикладене, судовою колегією встановлено, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, прокурором документально обґрунтовані та підтверджені належними доказами, проте, враховуючи факт обізнаності органів прокуратури про наявність оскаржуваного наказу починаючи з 26 червня 2014 року, та його звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин пропущення позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав спливу строку позовної давності, про застосування якої було заявлено 2-им відповідачем.
Зважаючи, що підстави вирішення спору відрізняються від підстав, зазначених у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів керується абз. 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 07.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", де зазначено про те, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає за необхідне залишити рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 без змін, однак, з мотивів, визначених у цій постанові, апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 253, 254, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2019р. у справі №922/1796/19 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020р.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Л.М. Здоровко
Суддя В.В. Лакіза
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 01.10.2020 |
Оприлюднено | 05.10.2020 |
Номер документу | 91971148 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Плахов Олексій Вікторович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні